10.1. Соціальний захист населення й механізм її реалізації.

У ринковій соціально - орієнтаційній моделі економіки підвищується роль соціальної функції держави. Уряд і державу відповідають за надання громадянам соціального захисту й забезпечення рівного доступу до задоволення основних потреб.

Соціальне забезпечення є комбінацією програми пенсійних заощаджень, програми страхування й програми перерозподілу Національного доходу.

Соціальний захист – це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, які гарантує державу окремим верствам населення, а також при певних економічних умовах всім членам суспільства (під час росту інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття й ін.)

Форми й методи соціального захисту населення повинні забезпечувати задоволення життєво необхідних потреб кожного громадянина на рівні не нижче прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум – це вартісна оцінка мінімуму життєвих коштів, необхідних для підтримки життєдіяльності й поновлення робочої сили працівника. Прожитковий мінімум є законодавчо певним базовим державним соціальним стандартом, на основі якого встановлюються соціальні гарантії й стандарти в сферах доходів населення, житлово-комунального, соціально - культурного обслуговування, охорони здоров'я, утворення й ін.

Державні соціальні стандарти й нормативи формуються, установлюються й затверджуються в порядку, певному Кабінетом Міністрів України.

Особливістю соціального захисту є її адресна спрямованість, тобто соціальна допомога повинна надаватися тим громадянам, які в ній бідують і в певних розмірах.

Соціально – економічні гарантії – це метод забезпечення з боку держави задоволення різних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм і нормативів.

Нормативи споживання – розміри споживання в натуральному вираженні продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання й деяких послуг за певний проміжок часу (за день, місяць, рік).

Нормативи забезпечення – певна кількість предметів довгострокового користування, що перебуває в особистому споживанні населення, а також забезпечення певної території мережею установ утворення, охорони здоров'я, побутового, транспортного обслуговування й ін.

Нормативи доходу - розмір доходу громадян або родини, що гарантує їм задоволення потреб на рівні нормативів споживання й забезпечення.

Нормативи раціонального споживання - рівень споживання товарів і послуг поточного й довгострокового користування, що гарантує оптимальне задоволення потреб.

Нормативи мінімального споживання – соціально прийнятий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, певний по нормах соціальних або фізіологічних потреб.

Статистичні нормативи - нормативи, обумовлені на підставі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення або окремих соціальних груп.

Державні нормативи в сфері житлово-комунального господарства включають:

- граничну норму оплати послуг на утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від одержуваного доходу;

- показники якості надання комунальних послуг.

До державних соціальних нормативів у сфері транспортного обслуговування й зв'язку належать:

- норми забезпечення транспортом загального користування;

- показники якості транспортного обслуговування;

- норми забезпечення населення послугами зв'язку;

Державні соціальні нормативи в сфері охорони здоров'я включають:

- список і обсяг гарантованої медичної допомоги громадянам;

- показники якості надання медичної допомоги;

- нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами й іншими спеціальними коштами;

- нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних установах охорони здоров'я та ін.

До державних спеціальних нормативів у сфері освіти належать:

- перелік і обсяг послуг, надаваний державними й комунальними установами дошкільного, загальсереднього, професійно-технічного й вищого утворення;

- нормативи максимальної наповнюваності класів, груп;

- нормативи співвідношення учнів, студентів і педагогічних працівників;

- нормативи матеріального забезпечення навчальних закладів і ін.

Обсяг і рівень забезпеченості соціально-економічними гарантіями є показником цивілізованості країни.

Основні напрямки здійснення соціальних гарантій:

1) Держава повинна гарантувати кожному зайнятому в процесі виробництва:

а) нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати і її індексацію;

б) помірні податки;

в) невтручання в підприємницьку діяльність.

2) Держава повинна гарантувати задоволення пріоритетних потреб громадян і суспільства, що вона не може, довірити кожному громадянинові самостійно:

а) придбання загальної освіти;

б) виховання дітей і підлітків;

в) підготовка кадрів;

г) організація охорони здоров'я й розвитку фізичної культури та ін.

3) Держава повинне сприяти підвищенню доходів окремих верств населення, які не можуть забезпечити життєвий рівень для себе й своєї родини на рівні мінімальних соціальних стандартів незалежно від їхньої участі в процесі виробництва в таких формах:

а) пенсії;

б) різні види допомоги;

в) стипендії;

г) грошові виплати і їхня індексація;

д) пільги в оподатковуванні.

Держава законодавчо гарантує задоволення пріоритетних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах у формі безоплатних послуг.

Органи місцевого самоврядування при розробці й реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок місцевих бюджетів.

Розробка й виконання Державного й місцевого бюджетів здійснюється на основі пріоритетності фінансування соціальних гарантій і соціальної сфери.

Державна цільова підтримка місцевого самоврядування здійснюється з метою вирівнювання можливостей окремих територіальних суспільств відносно надання соціальних гарантій на законодавчо визнаному рівні.

Загальна сума благ і послуг, які споживає населення за відповідний період, становить фонд споживання.

Необґрунтоване збільшення коштів, які направляються на соціальний захист населення, у загальному обсязі фонду споживання вимагає додаткового вилучення коштів з фонду оплати праці, що в остаточному підсумку тільки розширює масштаби перерозподілу, зменшує стимулюючу роль заробітної плати й не збільшує обсяг сукупного споживання.

Джерела фінансування соціальних гарантій

Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають:

- Державний бюджет;

- кошти місцевих бюджетів;

- страхові фонди;

- Фонд соціального страхування через тимчасову втрату працездатності;

- Фонд загального обов'язкового страхування на випадок безробіття;

- Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворюваннях;

- Фонд медичного страхування (за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків і інших джерел, не заборонених законодавством України);

- Державні й недержавні Пенсійні фонди.

Механізм реалізації соціальних гарантій

Держава повинне гарантувати всім громадянам мінімум соціальних послуг і матеріальних благ через такі механізми:

- визначення розмірів мінімальних соціальних гарантій:

· мінімальної заробітної плати;

· пенсії по віку;

· стипендії та ін.

- Здійснення превентивних соціальних мір у зв'язку із ціновою лібералізацією:

· адресного выборочного предоставления социальной помощи;

· осуществление компенсационных выплат незащищенным слоям населения и др.

- Захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд:

· среднедушевого совокупного дохода, который дает право на помощь;

· целевой денежной помощи в соответствии к изменениям индекса потребительских цен.

Основною метою соціальної політики в Україні на сучасному етапі є призупинення спаду життєвого рівня населення й зменшення тиску кризи на найменш захищені верстви населення.