<<
>>

Сутність, структура і функції фінансово - економічного механізму регулювання державного боргу

Становлення нових економічних відносин в Україні, трансформація економічних і соціальних процесів були розпочаті на фоні розбалансованої фінансової системи. Подолання макроекономічних диспропорцій, що впливають на ефективність перетворень, вимагає вирішення проблеми державного боргу.

Від правильності організації процесу формування і використання фінансових ресурсів державою залежить можливість її впливу на економічну і соціальну сферу. Тому, важливим інструментом реального впливу на раціоналізацію політики державних запозичень, запобігання борговій кризі, має стати фінансово-економічний механізм регулювання державного боргу.

Фінансово-економічний механізм регулювання державного боргу складається з набору відносно самостійних структурних елементів і функціональних зв’язків між ними. Для аналізу обраного об’єкта необхідно підвести часткове поняття під загальне і знайти його специфіку у виділеній групі об’єктів, яка виступає по відношенню до нього як загальне, як сукупність. Дослідження фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу передбачає ряд послідовних дій, що складається з розгляду фінансово-економічного механізму у вигляді цілісності базових понять, які характеризують його сутність, таких як „фінансовий механізм”, „економічний механізм” „фінансово-економічний механізм”, „регулювання”, „механізм регулювання”, „державний борг”.

Базовим елементом є поняття „механізм”, що було запозичене з механіки і в загальному випадку означає систему ланок, які перетворюють рух одних ланок на необхідний рух інших, причому існують вихідна і вхідна ланки.

Розкриваючи загальну сутність механізму Г. Гегель писав, що оскільки невизначена визначеність об’єкта належить до його сутності, то він в самому собі вміщає множинність відносно самостійних складових елементів і тому може розглядатися як дещо складове, як агрегат [50, с. 802–804].

Французький дослідник А. Кульман, говорячи про механізм економічний (у макроекономічному аспекті), підкреслює що його можна визначити як необхідний взаємозв’язок, який виникає між різними економічними явищами. Механізм містить певну послідовність економічних явищ: його складовими елементами одночасно виступають вхідне і вихідне явища, а також весь процес, який відбувається в інтервалах між ними. Дослідник також зауважує, що механізм – це система взаємозв’язків економічних явищ, які виникають за певних умов під впливом початкового імпульсу [110, с. 13–14].

Багато вітчизняних вчених досліджують і характеризують категорію «фінансовий механізм», однак відсутні єдині підходи щодо визначення змісту даного поняття та особливостей його структури. В економічній літературі розповсюджене визначення «фінансового механізму», як сукупності організаційних елементів. Глущенко В. В., досліджуючи поняття „фінансово-кредитний механізм”, проводить аналіз підходів українських вчених до визначення категорії „фінансовий механізм”, його ролі у господарському механізмі, відзначаючи два важливих моменти у характеристиці даної категорії:

- важливість встановлення переліку джерел забезпечення використання фінансових методів і фінансових важелів – правового, нормативного, інформаційного;

- невід’ємність поняття фінансовий механізм від фінансової політики, яка визначає функції фінансового механізму [46].

На думку В. Опаріна, фінансовий механізм являє собою сукупність фінансових методів і форм [139]. Райзберг Б. А., Лозовський Л. Ш., Стародубцева Е. Б. визначають фінансовий механізм як сукупність фінансових стимулів, важелів, інструментів, форм і способів регулювання економічних процесів і відносин [158]. Ковалюк О. М. характеризує фінансовий механізм як систему фінансових форм, методів, важелів та інструментів, які використовуються у фінансовій діяльності держави і підприємства за відповідного нормативного, правового, інформаційного їхнього забезпечення, а також за відповідної фінансової політики на мікро - і макрорівні [99].

На нашу думку, наведені визначення різнопланово тлумачать категорію «фінансовий механізм», однак найбільш змістовним є поняття, запропоноване Ковалюком О. М., в якому знайшли відображення джерела забезпечення використання фінансових методів і фінансових важелів, а також врахована взаємопов’язаність фінансової політики і фінансового механізму.

В процесі розвитку економічної думки, протягом багатьох років поняття „економічний механізм” не привертало до себе уваги вчених-економістів. Анрі Кульман відображає сутність економічного механізму через появу і розвиток економічного явища, що тягне за собою ряд інших явищ, які не вимагають додаткового імпульсу, випливають один з одного у визначеній послідовності і призводять до деяких конкретних результатів. Таким чином, економічний механізм визначається або природою вихідного явища, або кінцевим результатом серії явищ. При цьому, складовими елементами механізму завжди одночасно виступають і вихідні явища, і кінцеві явища, і процес, що відбувається в інтервалі між ними [110, с.12-13]. Ян Феріанц представляє економічний механізм як теоретичну базу, що визначає властивості, загальні для різних явищ, форм, засобів чи методів, також як і приховані принципи руху, зв’язки і внутрішні залежності [185, с. 60].

Зазначимо, що вітчизняні та зарубіжні економісти досліджували фінансово-економічний механізм різних сфер суспільних відносин. Так С. В. Ровбель надає визначення фінансово-економічному механізму відтворення робочої сили, і розглядає його як комплексну, динамічну систему засобів і методів, що використовуються органами влади для подолання негативних наслідків функціонування ринкових відносин, із поділом компетенції і функцій між різними рівнями управління [164]. Л. П. Горюн досліджуючи категорію „фінансово-економічний механізм”, розглядала її як сукупність конкретних форм виявлення економічних і правових відносин, принципів, форм і методів організації цих відносин і органів управління ними, що функціонує з визначеною метою, виходячи з потреб суспільства [56].

На думку Л. А. Дробозіної „фінансово-економічний механізм” являє собою сукупність організаційних форм фінансових відносин в народному господарстві, порядок формування та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, методи фінансового планування, форми управління фінансами і фінансовою системою, фінансове законодавство [188].

При визначенні сутності фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу доцільно проаналізувати терміни „управління” та „регулювання”, адже в економічній літературі досить вживаним є вираз „управління державним боргом”, а використане в нашому дослідженні „регулювання державного боргу” є малодослідженим на сьогодні.

Управління – елемент, функція організованих систем різної природи, що забезпечує збереження їх визначеної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію їх програм і цілей [178].

Регулювання (від німецького regulieren – регулювати, від латинського - regulo – норма, правило) – підтримка стійкості (стабілізація) деякої величини, що регулюється, яка характеризує процес, або її зміна у відповідності з деяким вимірним зовнішнім процесом, що здійснюється застосуванням керуючого впливу [16, с. 54]. Регулювання - це підпорядкування певному правилу, вплив на об'єкт управління з метою досягнення стану його стійкості у разі виникнення відхилень від графіків, планових завдань, встановлених норм і нормативів. Таким чином, категорія «управління» включає сукупність прийомів і методів цілеспрямованої дії на об’єкт, з метою досягнення певного результату. Категорія «регулювання» означає дію на об’єкт з метою не лише досягнення певного результату, а для упорядкування його в межах заданих параметрів, планів, коригування відхилення від останніх.

Кожному явищу властиві специфічні та загальні риси. До загальних рис досліджуваних понять відносяться: встановлення відповідності дій між економічними суб’єктами явища, що аналізується, і здійснення на них відповідного впливу. До специфічних рис поняття „управління” необхідно віднести: організованість, планомірність, координування, стимулювання і контроль. Специфічні риси поняття „регулювання” включають: впорядкованість, встановлення взаємозв’язків, визначення напрямку розвитку. Існують різні точки зору щодо суміжності цих понять. Так, Абдєєв Р.Ф. ототожнює поняття „регулювання ” і „управління” [1, с. 226]. На нашу думку, регулювання тісно пов’язане з управлінням, але не можна ототожнювати ці поняття. Вони мають самостійні напрямок розвитку, основу та змістовну характеристику. Регулювання державного боргу охоплює методи, функції, форми і види управління, а до системи управління, крім зазначених елементів, входять відділи управління та підсистема управління.

Дослідженню поняття „управління державним боргом” присвячено роботи багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців. У працях російських економістів приділена увага загальним принципам управління державним боргом, дослідженню взаємозв’язку державного бюджету і державних цінних паперів [7, 22]. Воронін Ю. визначає управління державним боргом як сукупність заходів держави, що регулюються нормами права, з використання боргових відносин, направлених на погашення боргових зобов’язань і формування сприятливих соціально-економічних умов розвитку країни [45, с. 59]. Бондарук Т. Г. вважає, що під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність державних заходів, що пов’язані з випуском і погашенням державних боргових зобов’язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів, визначенням ставок процентів і виплатою доходу за державними цінними паперами, встановлення ліміту боргу, підтримання курсу державних зобов’язань [18].

Проведений аналіз існуючої теоретичної бази і узагальнення понятійного апарату дозволяє нам сформулювати визначення фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу. Зазначимо, що у процесі взаємодії відбувається взаємопроникнення фінансових і економічних елементів механізму регулювання державного боргу. Механізм регулювання державного боргу має фінансово-економічну природу, що робить гносеологічно і, відповідно, термінологічно вірною назву „фінансово-економічний механізм регулювання державного боргу”.

У широкому розумінні фінансово-економічний механізм регулювання державного боргу - це система фінансово-економічних елементів, методів, важелів з регулювання державного боргу з відповідним нормативно-правовим та інформаційним забезпеченням.

Безпосередньо механізм регулювання державного боргу - це комплекс заходів регуляторного характеру, що застосовуються державою у сфері внутрішніх та зовнішніх запозичень, з метою їх ефективного залучення, використання та обслуговування.

Формування теоретичних основ фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу має бути базою для створення концепції наукового регулювання держаного боргу основними положеннями якої повинні стати:

- дослідження джерел і структури державного боргу;

- визначення і уточнення цілей державної заборгованості в залежності від поточної економічної ситуації;

- конкретизація методів регулювання державного боргу;

- визначення взаємозв’язку принципів загальної теорії управління і конкретних заходів регулювання державної заборгованості.

Регулювання державної заборгованості здійснюється на інституціональному, технічному і економічному рівнях, в залежності від обрання об’єкту дослідження. Основними завданнями фінансово-економічного механізму регулювання на технічному рівні є: визначення оптимального строку обернення державних боргових зобов’язань в залежності від стану економічної кон’юнктури, регулювання доходності державних цінних паперів.

Фінансово-економічний механізм регулювання на економічному рівні представлений двома напрямами: мікро і макрорівень регулювання. Основним завданням регулювання державного боргу на мікрорівні є мінімізація витрат на обслуговування державного боргу, що передбачає проведення процесу запозичення за вигідними на даний момент для держави умовами. Завдання регулювання на макроекономічному рівні складається з досягнення стабілізації національної економіки, що передбачає використання державного боргу як інструмента стабілізаційної макроекономічної політики.

Особливістю регулювання державного боргу на макрорівні є питання включення заходів держави зі зміни сукупного обсягу державної заборгованості до системи фінансово-економічного механізму регулювання. Регулювання сукупного обсягу державного боргу має сприяти обмеженню обсягу державного боргу за умов надмірного зростання витрат на його обслуговування і загрози дестабілізаційного впливу на економічну ситуацію. Тому, розглядати зміну сукупного обсягу державного боргу в межах структурних елементів фінансово-економічного регулювання заборгованості держави є доцільним. З іншого боку, зменшення або збільшення сукупного державного боргу визначається на законодавчому рівні в межах бюджетно-податкової політики, тому включення заходів по зміні сукупного обсягу державного боргу до елементів його регулювання є не коректним.

Фінансово-економічний механізм регулювання державного боргу характеризується нами як складний процес з багаторівневою структурою, яка включає в себе чітко визначену мету, функції, принципи, суб’єкт та об’єкт регулювання. Здійснюючи аналіз структури фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу доцільно розглянути постадійну структуру даного механізму, яка на нашу думку, може бути представлена у вигляді схеми, наведеної на рис. 1.1.

Суб’єктами фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу є організації, установи, органи, що впроваджують прямі та опосередковані регуляторні заходи, спрямовані на державний борг. (Верховна Рада України, Міністерство фінансів України, Державне казначейство, Національний банк України, Державна контрольно-ревізійна служба України, Рахункова палата України).

Об’єктами фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу є боргові зобов’язання держави; внутрішні та зовнішні запозичення, що надійшли від міжнародних та зарубіжних кредиторів, частина валового внутрішнього продукту, що направляється на обслуговування державного боргу.

Рис. 1.1. Постадійна структура фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу

В основу функціонування фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу мають бути покладені чітко визначені та науково обґрунтовані принципи:

1. Принцип комплексності та цілісності. Комплексність означає пропорційну взаємоузгодженість і взаємозумовленість елементів системи, їх однорідність і володіння властивостями всієї системи, оптимальність сполучення елементів і їх ефективність, що забезпечує її розвиток як єдиного цілого. Тобто, взаємозв’язок внутрішньої та зовнішньої позикової та боргової політики як частини фінансово-бюджетної політики України.

2. Принцип доцільності - забезпечення економічної безпеки України; диверсифікація джерел та форм запозичень.

3. Принцип гнучкого реагування - здійснення постійного моніторингу динаміки ринку цінних паперів та інших елементів фінансового ринку; координація дій на національному та світовому ринках позичкового капіталу.

4. Безперервність контролю - прийняття своєчасних заходів з узгодження динаміки ринку державних цінних паперів та фінансового ринку в цілому.

5. Принцип стабілізації боргу - обмеження на законодавчому рівні щорічного обсягу державних запозичень.

6. Принцип скорочення боргу - проведення заходів, що сприяють розвитку внутрішнього та зовнішнього вторинних ринків боргових зобов’язань.

7. Принцип упорядкування заборгованості - максимальна гармонізація економічних інтересів інвесторів та держави на ринку державних цінних паперів; узгодження державними органами управління, які контролюють ринок державних цінних паперів, політики у сфері формування дохідності державних цінних паперів із загальними тенденціями, що формуються на фінансовому ринку України.

8. Принцип ефективного використання запозичених коштів - забезпечення економічної та фінансової ефективності державних запозичень.

Реалізація функцій фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу має спиратися на основні форми регулювання державного боргу:

- прогнозування кон’юнктури ринку, зокрема ринку державних цінних паперів;

- комплексне планування державних запозичень.

У вітчизняній науковій літературі існують різноманітні підходи до визначення цілей управління державним боргом. Так, А. Вавілов і Г. Трофімов управління державним боргом спрямовують на мінімізацію витрат на його обслуговування з метою максимізації суспільного добробуту [22]. А. Кірєєв зазначає, що управління державним боргом має на меті підтримку рівня та структури державного боргу для усунення негативного впливу на темпи економічного зростання у довгостроковій перспективі [98, с. 342]. В.В. Козюк зазначає, що процес управління державним боргом має бути зорієнтованим на соціальну гармонізацію економічного зростання у якісно новому системно-інституційному середовищі, що дозволило б реалізувати політику інвестиційного підкріплення трансформації [100, с. 148].

Ми пропонуємо цілі фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу розділити на три групи: оперативні, тактичні і стратегічні.

До стратегічних цілей відносяться цілі вищого порядку, що направлені на забезпечення політичної, економічної безпеки і стабільності, а саме: обмеження боргового навантаження на державний бюджет, мінімізація вартості обслуговування державного боргу, оптимізація структури державного боргу, задоволення, за рахунок внутрішніх і зовнішніх запозичень, потреб уряду в додаткових фінансових ресурсах, необхідних для фінансування загальнодержавних програм.

До тактичних цілей фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу відносяться: збільшення довгострокових позик при скороченні питомої ваги короткострокових, забезпечення контролю за ефективністю використання запозичених ресурсів.

До групи оперативних цілей, реалізація яких передбачається на короткострокову перспективу, відносяться: підтримання курсу державних цінних паперів; отримання фінансових позик за нижчими відсотками.

Класифікація цілей, умовний поділ їх за відповідними ступенями сприяє побудові ефективної системи регулювання державного боргу, що виявляється у формуванні структури регулювання з приділенням першочергової уваги стратегічним цілям та подальшим „включенням” в сформовану систему оперативних та тактичних цілей.

Зазначимо, що цілі фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу мають базуватися на принципі узгодженості боргової та грошово-кредитної політики.

У межах визначених цілей регулювання державного боргу можна виділити групу основних та додаткових завдань. Основним завданням фінансово-економічного регулювання державного боргу є залучення коштів для фінансування витрат бюджету з урахування потреб у витратах і можливостей виконання витратних потреб у необхідний строк і в повному обсязі. В якості додаткових завдань системи регулювання прямими та умовними зобов’язаннями можна виділити наступні:

- управління існуючими прямими та умовними зобов’язаннями;

- облік інформації про прямі та умовні зобов’язання;

- формування звітності про зобов’язання;

- планування капітальних витрат бюджету з урахуванням можливостей бюджету по їх фінансуванню за рахунок власних та запозичених ресурсів.

Одним із напрямів дослідження при формуванні теоретичних основ фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу є питання застосування інструментарію сучасного менеджменту в управлінні державними боргом. Базовим поняттям загальної теорії менеджменту є функції управління, що являють собою конкретні види діяльності. Необхідні для керівництва певним об’єктом. Визначення і аналіз функцій фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу є необхідною умовою розкриття його сутності, відображення цілей і завдань.

Зміст та інтенсивність функцій, які виконує фінансово-економічний механізм регулювання державного боргу, залежать від кон’юнктури, політичного, економічного становища країни. До основних функцій, що виконує фінансово-економічний механізм регулювання державного боргу можна віднести:

- регуляторна - застосування методів та інструментів регулювання державної заборгованості;

- алокаційна - вплив на розподіл залучених фінансових ресурсів, сприяння урівноваженню необхідності в запозиченнях і можливості їх обслуговування та оптимальному використанню ресурсів.

В залежності від напряму дії ми пропонуємо виділити наступні групи функцій фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу:

- політичні (забезпечення політичної стабільності і безпеки, підвищення кредитного рейтингу держави);

- соціальні (забезпечення потреби держави у фінансових ресурсах для реалізації урядових програм, стимулювання соціальної підтримки населення);

- економічні (забезпечення своєчасного фінансування витрат бюджету, зменшення загальних витрат з обслуговування державного боргу, покращання умов погашення заборгованості).

Фінансово-економічний механізм регулювання державного боргу є складною системою, в основу формування якої мають бути покладені наступні принципи:

- суміщеності і комплексності - полягає у тому, що всі елементи системи складають єдиний механізм, спрямований на створення цілісної системи регулювання;

- надійності та безперервності - проявляється у створенні фінансово-економічних умов, за яких досягаються стабільність функціонування державного боргу;

- планомірності - система регулювання має бути націлена на взаємозумовлене і послідовне вирішення поточних і довгострокових завдань розвитку державного боргу;

- динамізму - механізм регулювання повинен мати високу адаптивність до змінних вимог зовнішнього і внутрішнього середовища.

Зазначимо, що головним при формуванні ефективної системи регулювання є дотримання принципу суміщеності і комплексності, тобто забезпечення умов досягнення стійкості системи та максимальної взаємозумовленості усіх її елементів.

У загальному вигляді фінансово-економічний механізм регулювання державного боргу містить наступні основні елементи: боргова політика, боргове планування і прогнозування, погашення і обслуговування боргу, облік і оцінка державних запозичень, контроль за використанням запозичених коштів, методи управління державними боргом, фінансові важелі, інформаційне, правове і нормативне забезпечення (рис. 1.2).

Контроль

реструктуризація відсоткові ставки

анулювання види кредитів

рефінансування відсотки за позики

конверсія котирування валютних курсів

консолідація

уніфікація позик

відстрочка погашення позик

Рис. 1.2. Поелементна структура фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу

Будь-який механізм у своїй основі має політику, яка формує напрями і заходи впливу на об’єкт регулювання. Через механізм проявляється стратегія і тактика політики. Фінансово-економічний механізм регулювання державного боргу базується на борговій політиці, яка є основним елементом його системи. Боргова політика направлена на розробку засад внутрішніх та зовнішніх запозичень, зокрема: випуску і розміщення державних боргових зобов’язань, обслуговування державного боргу, підписання міжнародних, міждержавних угод для фінансування державних видатків чи програм економічного розвитку.

Становлення боргової політики, яке відбувається на сучасному етапі, має базуватися на виробленні боргової стратегії. Одна з перших стратегій кредитної політики та управління державним боргом була сформульована в Біблії: „...і ти будеш давати у позику багатьом народам, а сам не будеш брати в борг; і панувати будеш над багатьма народами, а вони над тобою не будуть панувати” [15, c. 207].

Наведений приклад кредитної стратегії використовувався в 50-70 рр. у Радянському Союзі, коли боргова політика була направлена на збереження невисокого рівня зовнішньої заборгованості та надання безкорисливої допомоги окремим зарубіжним країнам. В умовах розвитку ринкової глобалізації дана спрощена боргова стратегія не може бути реалізована.

На сучасному етапі відбуваються певні зміни у вітчизняній борговій політиці. Актуалізація питання формування нової боргової стратегії обумовлена наступними обставинами:

- відсутність концептуальних підходів, орієнтація на вирішення поточних проблем;

- необґрунтоване нарощування зовнішнього боргу, відсутність контролю за використанням іноземних кредитів;

- слабке використання світового досвіду вирішення боргових проблем, зокрема схем конверсії.

Боргова політика виконує основне завдання, що визначається як забезпечення бюджету коштами у встановленому обсязі та на прийнятних з точки зору фінансової політики умовах. Це завдання боргової політики виконується в залежності від організаційної структури органів виконавчої влади та практики залучення запозичених коштів, що склалася. Принципи боргової політики:

- повнота та своєчасність виконання зобов’язань. Даний принцип означає недопущення виникнення прострочених зобов’язань через здійснення зваженої системи планування і управління прямими і умовними зобов’язаннями, що забезпечить їх виконання у повному обсязі та у визначений строк;

- мінімізація вартості боргових зобов’язань. Даний принцип передбачає підтримання мінімально можливої вартості прямих і умовних зобов’язань;

- збереження обсягу прямих та умовних зобов’язань на економічно безпечному рівні з урахуванням всіх можливих ризиків. Економічно безпечний рівень - це такий обсяг зобов’язань, за якого держава у стані забезпечити виконання існуючих прямих зобов’язань, сформувати фінансовий резерв під очікувану відповідальність за умовними зобов’язаннями, а також виконати всі прийняти на себе витратні зобов’язання.

Боргова політика має бути направлена на виконання наступних основних завдань:

- розробка загальної стратегії державних запозичень;

- ефективне залучення позикових ресурсів;

- забезпечення стабільного доступу на ринки зовнішніх запозичень на вигідних умовах;

- розширення обсягів зовнішніх запозичень з метою рефінансування зовнішнього боргу;

- створення системи залучення коштів населення у державні цінні папери;

- здійснення сегментації ринку державних цінних паперів через поділ інвесторів з різними інвестиційними цілями.

Розробка загальної боргової стратегії здійснюється на вищому політичному рівні і розглядається в рамках боргової політики як додаткове обмеження. Тому зазначене завдання не є завданням регулювання державного боргу.

Ефективне залучення позикових ресурсів означає залучення зобов’язань в обсязі і на умовах, що найкращим чином задовольняють вимоги фінансової політики.

В умовах зростання витрат на обслуговування державного боргу, розробка і впровадження засад боргової політики має відбуватися у тісному зв’язку і узгодженістю з фіскальною політикою держави, що надасть можливість збалансувати економіку країни та зменшити навантаження на бюджет.

В період трансформаційної економіки посилюється роль боргового планування і прогнозування, як елемента системи фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу.

Фінансове планування - це планомірне управління процесами створення, розподілу і використання грошових ресурсів [123, с. 562].

Боргове планування – складова фінансового планування розвитку держави, що направлена на виявлення, розробку та визначення необхідних джерел та обсягів державних запозичень для фінансування державних видатків. Боргове планування є важливим засобом регулювання державного боргу через використання системи прийомів по врегулюванню переміщення фінансових ресурсів між позичальником та кредитором, з урахуванням фінансових можливостей держави та прогнозних оцінок її економічного розвитку.

Прогнозування - це система наукових уявлень про напрями розвитку майбутнього стану економіки [99].

Прогнозування економічне - система аргументованих наукових уявлень і висловлень про напрями розвитку і майбутній стан економіки чи її окремих елементів [202, с. 341] Боргове планування, в першу чергу довгострокове, спирається на прогнози. Прогноз окреслює сфери і можливості в рамках яких можуть бути поставлені реальні завдання і цілі, виявляє проблеми, які мають стати об’єктом розробки у плані. Боргове прогнозування є вихідним при здійсненні етапів боргового планування. В процесі боргового прогнозування можливий розгляд різних принципів боргової політики і поєднання економічних і неекономічних факторів.

Предметами боргового прогнозування є:

- обсяги і графік обслуговування і погашення прямих зобов’язань;

- програма запозичень, включаючи обсяги, умови і графік залучення запозичень на фінансування дефіциту державного бюджету, погашення існуючих боргів, фінансування державних програм з урахуванням існуючих можливостей з погашення і обслуговування цих зобов’язань у майбутньому;

- состав програми надання державних гарантій, які можуть бути прийняті з урахуванням сукупного обсягу резерву бюджетних коштів під можливу відповідальність за цими гарантіями.

Боргові прогнози можуть бути короткостроковими (до 3 років), середньостроковими (5-7 років) і довгостроковими (10 років). Конкретний часовий горизонт кожного окремого прогнозу визначається в залежності від виду державного боргу. На етапі боргового прогнозування розкриваються тенденції боргових процесів, виявляються можливості альтернативного фінансово-боргового розвитку у майбутньому, накопичується матеріал для обґрунтування боргової стратегії і концепції розвитку.

До головних функцій боргового прогнозування належать:

1) кількісний та якісний аналіз тенденцій розвитку світового та національного фінансових ринків;

2) аналіз боргових процесів і тенденцій на ринку державних боргових зобов’язань;

3) оцінка і передбачення боргових проблем;

4) виявлення можливих перспектив зміни стану та структури державного боргу.

На розробку основних засад боргового планування впливають загальні (зовнішні) та специфічні (внутрішні) фактори. До зовнішніх факторів належать: курс національної валюти, стан платіжного балансу, динаміка ВВП, політика центрального банку, політичний і економічний стан в країні, кон’юнктура фінансового ринку та ін. До внутрішніх факторів належать: рівень розвитку ринку державних цінних паперів, види боргових інструментів держави, кредитний рейтинг держави, інвестиційна привабливість та ін.

Відповідно до строків реалізації можна виділити стратегічні, тактичні та оперативні завдання боргового планування.

Стратегічні завдання боргового планування відображають наступні процеси:

- розробка довгострокового прогнозу стану основного боргу;

- вибір майбутніх джерел фінансування;

- визначення стратегії скорочення державного боргу.

Тактичні завдання боргового планування направлені на вирішення наступних видів робот:

- планування обсягів та джерел фінансових ресурсів для фінансування державних потреб;

- розробка графіків платежів за основною сумою боргу та відсотками;

- планування співвідношення внутрішніх та зовнішніх позик, що залучаються з метою отримання додаткових коштів на фінансування бюджетного дефіциту;

- забезпечення формування оптимального портфеля боргових зобов’язань.

Оперативні завдання боргового планування мають забезпечити виконання робіт:

- здійснення контролю за доцільністю залучення, ефективністю використання та своєчасністю повернення запозичених коштів;

- сприяння залученню нових позик на більш вигідних умовах;

- вивчення можливості дострокового погашення боргів чи їх рефінансування;

- моніторинг на ринку капіталу;

- оцінка ризиків;

- аналіз можливостей бюджету по виконанню прийнятих зобов’язань.

Контроль являє собою систему спостережень і перевірки відповідності процесу функціонування управлінського об’єкта прийнятим управлінським рішенням, виявлення результатів управлінських рішень на об’єкт [123, с. 344].

Контроль як елемент фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу направлений на забезпечення ефективного використання запозичених коштів.

Згідно з чинним законодавством до контролюючих органів системи регулювання державного боргу належать Верховна Рада України, Міністерство фінансів, Державне казначейство, Національний банк України, Державна контрольно-ревізійна служба України, Рахункова палата України.

На Верховну Раду України покладені наступні повноваження у сфері контролю за державним боргом:

- здійснення контролю за розмірами державних запозичень, станом державної заборгованості при затвердженні Бюджетної резолюції, Державного бюджету на поточний рік та під час розгляду та затвердження звітів Уряду, Національного Банку про їхню діяльність, звіту про виконання бюджету за минулий бюджетний період;

- затвердження рішень про одержання Україною зовнішніх позик від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових інститутів, передбачених Державним бюджетом України;

- здійснення контролю за використання зовнішніх позик.

Міністерство фінансів, відповідно до покладених на нього функцій, здійснює:

- контроль абсолютних та відносних показників заборгованості держави;

- зіставлення фактичних показників боргового навантаження держави з критичними показниками, визначеними міжнародними фінансово-кредитними організаціями;

- контроль своєчасності та повноти виконання державних боргових зобов’язань відповідно до графіку платежів.

Національний банк України виконує наступні функції:

- контроль за надходженням і використанням кредитних ресурсів Державного бюджету до спеціальних рахунків НБУ;

- регулювання обсягу грошової маси;

- визначення розміру облікової ставки;

- акумулювання національних золотовалютних резервів;

- складання платіжного балансу країни.

Державне казначейство України здійснює бухгалтерський облік надходжень і витрат Державного бюджету України та контроль за дотриманням правил ведення обліку за відповідністю платежів взятим зобов’язанням та бюджетним асигнуванням.

Державна контрольно-ревізійна служба України контролює напрямки використання та своєчасність повернення кредитів, що отримані під гарантію Кабінету Міністрів України.

До повноважень Рахункової палати України у сфері контролю за державним боргом належать:

- контроль за утворенням, обслуговуванням та погашенням державного боргу;

- контроль за ефективністю використання і управління коштами державного бюджету України;

- контроль за виконанням видаткової частини Державного бюджету України;

- контроль за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України;

- контроль за дотриманням законності надання позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, непередбачених у Державному бюджеті;

- інформування Верховної Ради України, комітетів Верховної Ради про виконання Державного бюджету України, стан погашення зовнішнього та внутрішнього боргу України, тощо.

Інформаційне забезпечення представлене передусім інформаційними потоками між елементами системи фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу. Завдання формування ефективних потоків вихідної та вхідної інформації викликане необхідністю надання оперативної та достовірної інформації про зобов’язання для прийняття оперативних і стратегічних управлінських рішень у сфері боргової політики.

До системи фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу має надходити інформація про:

- сальдо доходів і витрат бюджету з урахування поточних і капітальних витрат бюджету (дефіцит чи профіцит);

- прогнозовані джерела фінансування за виключенням запозичень.

В системі регулювання державного боргу на основі зазначеної інформації визначається обсяг коштів, які необхідно залучити для забезпечення фінансування дефіциту і забезпечення погашення існуючих зобов’язань.

Фінансово-економічні інструменти у сукупності являють цілісну систему показників, за допомогою яких регулюються фінансово-економічні відносини, що виникають на ринку державних запозичень. Кожен важіль має певну характеристику і виконує зазначену функцію, допомагає регулювати та коригувати фінансові відносини.

Методи регулювання – це засіб впливу фінансово-економічних відносин на процеси, що відбуваються на ринку державних запозичень.

Основними методами регулювання державного боргу є конверсія, рефінансування, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики.

Рефінансування – це погашення старої державної заборгованості шляхом випуску нових позик. Даний метод регулювання державного боргу використовується при обслуговування як внутрішнього так і зовнішнього богу і залежить від наступних факторів:

- кредитна репутація країни – позичальника;

- економічні показники розвитку країни – позичальника;

- політична стабільність;

- незначні коливання обсягів і доходності розміщення державних боргових зобов’язань.

Конверсія – зміна доходності позик, що знаходяться в обігу.

Консолідація – зміна умов позик, пов’язана з їх строками.

Уніфікація позик – об’єднання декількох позик в одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюються на облігації нової позики.

Дані методи застосовуються в основному для неринкового внутрішнього державного боргу.

Відстрочка погашення державних позик передбачає перенесення на визначений термін строків погашення чи припинення виплати процентних доходів.

Анулювання боргових зобов’язань відбувається за двох причин:

- у випадку фінансової нездатності держави;

- як наслідок приходу до влади нових політичних сил, що відмовляються, з певних причин, визнати фінансові зобов’язання.

До сучасних засобів врегулювання державної заборгованості, що застосовуються розвинутими індустріальними країнами для врегулювання проблем зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, належать наступні:

- викуп боржником своїх зобов’язань за незначну частину номіналу за курсом, нижчим у порівнянні з ринковим;

- обмін зобов’язань боржників на різного роду рівні за номіналом чи дисконтовані облігації з тривалими строками обігу і, частково, пільговими відсотками;

- обмін за пільговим курсом боргових зобов’язань на акції державних підприємств та інші цінні папери уряду;

- обмін боргів за зниженим курсом на внутрішню валюту для формування різних спеціальних національних фондів.

Вибір методу залежить від наявних політико-економічних умов країни-боржника. Серед зазначених схем полегшення боргового тягаря неможливим, в умовах трансформації, є застосування викупу боргу на вторинному ринку, через те, що українські зобов’язання не обертаються на вторинному ринку. Не застосовується в сучасних умовах України і такий метод як списання боргу. Серед причин, що унеможливлюють застосування даного методу управління державним боргом, можна назвати наступні: основні індикатори обтяжливості країни державним боргом знаходяться у межах критичних значень; найбільшою складовою у структурі зовнішнього державного боргу є заборгованість міжнародним фінансовим організаціям, що не підлягає списанню. При врегулюванні заборгованості в Україні, як інструмент зменшення боргового тягаря, був застосований метод реструктуризації.

Правове і нормативне забезпечення державних запозичень і боргових зобов’язань, як елемент механізму регулювання державного боргу, характеризується відсутністю єдиної, комплексної системи правового, економічного та організаційного забезпечення порядку здійснення, використання та погашення державного боргу. Основними нормативно-правовими актами, що визначають окремі питання державного боргу є Конституція України, Закон України „Про державний внутрішній борг”, Бюджетний кодекс, Закон України „Про державний бюджет України” на відповідний рік. Основними недоліками існуючого нормативно-правового забезпечення є:

- відсутність законодавчих норм утворення і погашення державного зовнішнього боргу, що унеможливлює будову ефективної системи контролю за станом та зміною показників боргового навантаженні;

- суперечливість трактування норм Бюджетного кодексу України та Закону України „Про внутрішній державний борг”, щодо механізму обслуговування внутрішнього державного боргу, що ускладнює можливість планування нових позик;

- суперечливість трактування норм Бюджетного кодексу України та законів України про державний бюджет України, щодо визначення основних джерел фінансування дефіциту бюджету, що зменшує якість використання державних запозичень;

- відсутність програм державних запозичень, розроблених на середньострокову перспективу, що призводить до прийняття неефективних рішень у сфері здійснення нових позик.

Дієвість фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу залежить від ступеня розробки та узгодження законодавчої бази. Для формування цілісної законодавчої бази щодо основних положень організації та реалізації вітчизняної боргової політики необхідно прийняти Закон „Про Державний борг України” та середньострокову програму регулювання державного боргу. В якості методичного забезпечення фінансово-економічного механізму регулювання державного боргу ми пропонуємо, у третьому розділі даної дисертаційної роботи, основи середньострокової програми регулювання державного боргу.

1.2.

<< | >>
Источник: ДУДЧЕНКО ВІКТОРІЯ ЮРІЇВНА. ФІНАНСОВО - ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ. 2008

Еще по теме Сутність, структура і функції фінансово - економічного механізму регулювання державного боргу:

  1. РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ, СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ ФІНАНСІВ
  2. Соціально-економічна сутність ТА ФУНКЦІЇ ФІНАНСІВ
  3. 3.1. Сутність, складові і типи фінансової політики
  4. ДУДЧЕНКО ВІКТОРІЯ ЮРІЇВНА. ФІНАНСОВО - ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ, 2008
  5. ЗМІСТ
  6. ВСТУП
  7. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВО - ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ
  8. Сутність, структура і функції фінансово - економічного механізму регулювання державного боргу
  9. Державний борг як об’єкт регулювання
  10. Зарубіжний досвід регулювання державного боргу
  11. Висновки до першого розділу.
  12. РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЇ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ В УКРАЇНІ
  13. 2.1. Еволюція структури та механізму регулювання зовнішнього державного боргу
  14. 2.3. Ринок державних цінних паперів як елемент регулювання державного боргу
  15. 3.2. Підвищення ефективності боргової політики держави
  16. 3.3. Основи формування середньострокової програми регулювання державного боргу України
- Антимонопольное право - Бюджетна система України - Бюджетная система РФ - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инвестиции - Инновации - Инфляция - Информатика для экономистов - История экономики - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Логистика - Макроэкономика - Математические методы в экономике - Международная экономика - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоги и налогообложение - Организация производства - Основы экономики - Отраслевая экономика - Политическая экономия - Региональная экономика России - Стандартизация и управление качеством продукции - Страховая деятельность - Теория управления экономическими системами - Товароведение - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Эконометрика - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятий - Экономика природопользования - Экономика регионов - Экономика труда - Экономическая география - Экономическая история - Экономическая статистика - Экономическая теория - Экономический анализ -