<<
>>

3.1. Загальноправові ознаки діяльності навчальних закладів та правова регламентація основної освітньої діяльності

Визначення характерних загальноправових ознак діяльності НЗ повинно надати можливість визначити напрями підвищення якісних і кількісних показників. Однак вирішення першого і другого завдання можливе на основі визначення видів діяльності, що може здійснюватися НЗ.

Зазвичай господарська діяльність НЗ характеризується наданням споживачам – суб’єктам господарювання та громадянам послуг. Уявити кількість існуючих у світі видів послуг можна виходячи з їхньої класифікації, що надається у Генеральній Угоді торгівлі та послуг ВТО. Перелік послуг налічує кілька сотень видів. О.О. Красавчиков свого часу виділив 4 структурні блоки сфери обслуговування: І) соціальні зв’язки з надання послуг між організаціями; ІІ) соціальні зв’язки, що складаються у разі надання різного роду послуг організаціями громадянам; ІІІ) відносини з надання послуг окремими громадянами організаціям; ІV) з обох сторін суспільних відносин перебувають громадяни: один іншому надає послугу [240; 530, с. 172]. Тут вченим було обрано суб’єктний критерій класифікації. За ним у сфері освіти найбільшого поширення отримали відносини з надання послуг організаціями громадянам. Поширеними є й відносини між різними організаціями – при закупівлі, будівництві, оренді тощо, а також надання платних освітніх послуг на замовлення СПД. Меншого поширення отримали відносини з надання послуг громадянами - СПД організаціям - НЗ.

Також іще у радянські часи О.С. Іоффе залежно від характеру діяльності поділяв зобов’язання з надання послуг на 3 групи: 1) зобов’язання, спрямовані на надання фактичних послуг (договір схову); 2) зобов’язання, спрямовані на надання послуг юридичного характеру (договори поруки і комісії); 3) зобов’язання, що поєднують послуги юридичні та фактичні (договір експедиції) [203, с. 490]. Видається, що за цими критеріями класифікації переважна більшість зобов’язань у сфері освіти пов’язана із наданням фактичних послуг.

Хоча можуть мати місце і зобов’язання двох останніх видів.

Сферу людської діяльності в якості критерію обрав А.Є. Шерстобітов, яким серед видів послуг було виділено: послуги зв’язку та інформації; медичні послуги та послуги соціального характеру; ветеринарні послуги; аудиторські послуги; правові послуги; туристсько-екскурсійні послуги; послуги з навчання (виділення наше – Б.Д.); послуги сприяння зайнятості населення; готельні; комунальні; ритуальні; спортивно-оздоровчі і санаторно-курортні; культурно-видовищні послуги [595, с. 14]. Як видно, вченим окремо виділено послуги з навчання. Проте у випадках, не заборонених законодавством, НЗ можуть надавати або отримувати й інші із названих груп послуг.

Г.Д. Отнюкова пропонує класифікувати послуги у різних сферах економіки за такими напрямами: 1) за строками – разові; строкові (протягом визначеного договором періоду часу); безстрокові. За цим критерієм НЗ можуть надавати разові і строкові послуги. При цьому складно навести приклад безстрокової послуги, яку б могли надавати НЗ. Проте вони можуть безстроково користуватися землею та певним майном, що виділені їм у користування власником та/або державою чи територіальною громадою; 2) за суб’єктним складом – між суб’єктами господарювання (відносини щодо надання таких послуг мають форму оперативно-господарських зобов’язань) чи між госпрозрахунковими підрозділами суб’єкта господарювання (опосередковуються внутрішньогосподарськими зобов’язаннями). За цим критерієм господарська діяльність НЗ опосередковується послугами, що надаються як суб’єктами господарювання, так і всередині цих суб’єктів їх структурними підрозділами; 3) з урахуванням характеру вчинених дій – фактичні та юридичні. За цим критерієм у сфері освіти найчастіше наявні фактичні послуги; 4) залежно від зв’язку зі сферою матеріального виробництва – послуги, що сприяють виробництву товарів, які користуються попитом на ринку (маркетинг, консалтинг); послуги із забезпечення належного технічного рівня виробництва (інжиніринг); послуги посередників, організацій транспорту і зв’язку, що сприяють поставці й збуту продукції виробника; послуги банків, фінансових брокерів; аудиторські послуги.

Такі послуги також можуть мати місце у сфері освіти. Проте НЗ частіше можуть бути їх споживачами, аніж надавачами [560, с. 90; 530, с. 172].

Залежно від своїх можливостей і потреб споживачів у сфері освіти пропонується значний асортимент програм, які можливо класифікувати за рядом ознак: І) за рівнем освіти, що пропонується: довузівські, бакалаврські, магістерські, аспірантські, професійної перепідготовки і т.п.; ІІ) за орієнтацією на певну спеціальність: з різних професій, які користуються попитом на ринку; ІІІ) за формою навчання: денні, вечірні, заочні, дистанційні, екстернат і т.п.; ІV) за методами навчання, що використовуються: традиційні, проблемного навчання, програми, основані на аналізі ділових ситуацій і т.п. [490, с. 375].

В.В. Рєзніковою пропонується поділяти послуги на основні та додаткові. Основні призначені задовольняти основні потреби, а додаткові – другорядні. До останніх можна віднести, зокрема, післяпродажні послуги (їх також іменують супутніми, сервісними) [474, с. 111]. Так само можна класифікувати й господарську діяльність НЗ – на основну та додаткову. Основною діяльністю безумовно буде освітня діяльність. Додатковою – діяльність із забезпечення можливості отримувати якісну освіту. Це може бути діяльність із забезпечення споживачів можливістю користуватися бібліотечним фондом, Інтернетом, отримувати послуги з копіювання матеріалів, проживання, харчування тощо.

З використанням функціонального підходу вченими проведено класифікацію публічних послуг залежно від сфери, в якій відбувається їх реалізація. Таким чином, виділяються інформаційні, освітні (виділення наше – Б.Д.), медичні, комунальні (муніципальні), побутові, фінансові й інші послуги. Інша із запропонованих класифікацій припускає виділення трьох видів публічних послуг, зокрема у першій групі – послуги для громадян (видача особистих документів, здійснення реєстраційних дій, надання права користування публічними бібліотеками, освітні послуги (виділення наше – Б.Д.) і т.д.); 2) послуги для підприємців; 3) послуги інформаційного характеру [535].

Однак слід висловити незгоду із тим, що освітні послуги названо лише як послуги для громадян, у той час як вони можуть надаватися на основі договорів і суб’єктам господарювання.

Залежно від специфіки конкретної послуги вона може надаватися некваліфікованим виконавцем – непрофесійна послуга (миття автотранспорту, прибирання приміщень тощо) або виконавець послуги повинен володіти визначеними професійними навичками – професійна послуга (медичні, юридичні та інші). Професійні послуги, у свою чергу, можна поділити на: 1) звичайні професійні і 2) професійні кваліфіковані, що потребують високої кваліфікації виконавця (наприклад, що надаються елітним ВНЗ).

Така кваліфікація має істотне значення для питань визначення виконання відповідного зобов’язання, особливо у зв’язку з питаннями оплати послуги. Вимоги, що приділяються до кваліфікованого професійного виконавця, будуть вищими, ніж до непрофесійного, навіть тоді, коли відповідний договір оплатного надання послуг не припускає досягнення нематеріального результату [530, с. 173]. У сфері освіти в абсолютній більшості господарська діяльність пов’язана із наданням професійних послуг. НЗ І-ІІ рівнів акредитації надають переважно звичайні професійні послуги, які передбачають наявність у їхніх працівників загальної (середньої) педагогічної чи іншої освіти. А діяльність НЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації у переважній більшості є професійною кваліфікованою, оскільки потребує наявності у працівників високого рівня спеціальних знань, вмінь і навичок, а також вміння їх передавати.

При наданні платних послуг державними НЗ разом з наданням послуг з безоплатного навчання виникає неоднозначна ситуація із врахуванням в навчальному процесі державної власності. Так, в реальному процесі досить важко виокремити, наприклад, вартість електроенергії, палива, газу, води, літератури та навчальних матеріалів, що використовуються на освітні потреби, та вартість цих складових, що використовуються в навчальному процесі, який здійснюється на бюджетних засадах.

Невизначеність законодавства та непрозорість процесу платного та безоплатного навчання, з одного боку, створює підстави для зловживань, з іншого – нечіткі вимоги до використання державних ресурсів [260, с. 231-232].

Як вказувалося у роботі раніше, у главі 63 ЦК України прямо освітні послуги не називаються. Проте у РФ у статті 779 ЦК РФ названо перелік видів послуг, що підпадають під вплив цивільного законодавства, серед яких і послуги з навчання. Російські вчені мають на увазі не традиційні освітні відносини, що пов’язані з отриманням загальної або професійної освіти і завершуються отриманням диплому державного зразка, а інші відносини [526, с. 70]. Вважаємо правильним більше уваги приділяти освітнім послугам господарсько-правового характеру.

Г.О. Пономаренко за критерієм оплати виділяє 1) безоплатні послуги (підготовка фахівців за державним замовленням); 2) оплатні послуги (підготовка фахівців понад державне замовлення із компенсацією витрат на навчання) [398, с. 12]. Останні надаються згідно з Переліком платних послуг, які можуть надаватися НЗ, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності [416].

Якщо в якості критерію взяти напрямок надання освітніх послуг, то НЗ (й особливо ВНЗ) можуть надавати послуги: 1) із підготовки і перепідготовки робітників і спеціалістів; 2) з підготовки аспірантів і докторантів; 3) з прийому кандидатських іспитів; 4) з підготовки до захисту та проведення захисту дисертацій; 5) із довузівської підготовки; 6) з консультування та ін. Залежно від безпосереднього виконавця – органу чи підрозділу НЗ, послуги надаються: 1) навчальними підрозділами; 2) науковими підрозділами; 3) видавничими підрозділами (друкування дисертацій, друкування і розсилання авторефератів дисертацій) [398, с. 12-13]. Названі вище групи освітніх послуг за класифікацією, наданою Г.О. Пономаренко, надаються ВНЗ усіх форм власності.

Можна навести схожу з останньою класифікацію. Так, на основі аналізу думок російських вчених [361, с. 38] освітні послуги можна класифікувати 1) за освітніми лініями: послуги загальної освіти, професійної, вищої та ін.; 2) за організаційно-освітніми структурними компонентами: послуги загальної, професійної освіти; самоосвіти, додаткової освіти; 3) за основним компонентом освітнього процесу: послуги теоретичної освіти, практичної освіти.

А.О. Монаєнко вказує, що послуги, які надаються ВНЗ, мають свій попит і пропозицію, а тому можуть вважатися товаром і відповідним чином оплачуватися. Серед таких послуг вченим виділяються: освітні, пов’язані з підготовкою кадрів як для матеріальної, так і для нематеріальної сфер; перепідготовка кадрів за замовленнями підприємств та організацій; науково-дослідні роботи; виробничі, пов’язані з виробництвом дослідних зразків виробів, матеріалів тощо [315, с. 33].

З урахуванням співвідношення категорій «послуга», «продукція» і «товар», які по відношенню до сфери освіти були наведені у першому розділі, окремі вчені ідуть далі і наводять наступну класифікацію того, що за плату можуть здійснювати НЗ та ВНЗ: 1) господарську діяльність із виробництва продукції або товару (наприклад, виготовлення й реалізацію товарів у майстернях, вирощування й реалізацію сільськогосподарської продукції в підсобних господарствах, випуск підручників тощо); 2) господарську діяльність з надання послуг (наприклад, освітніх, у сфері фізичної культури і спорту, туризму тощо); 3) господарську діяльність з виконання робіт (наприклад, виготовлення обладнання та його обслуговування науковими, науково-дослідними, дослідно-конструкторськими підрозділами тощо) [268, с. 82]. Із наведеним переліком можна погодитися. Можна навіть його багаторазово розширити. Проте вважаємо за необхідне на основі усіх класифікацій послуг у сфері освіти навести власну узагальнену і найбільш універсальну класифікацію видів господарської діяльності і послуг НЗ.

Безумовно, найбільшого публічного значення має основна освітня діяльність НЗ. Вважаємо, що ця діяльність включає безпосередню передачу знань, вмінь і навичок. При цьому освітня діяльність, яка здійснюється на платній основі зверх державного замовлення, також належить до цієї групи. За головний критерій поділу видів діяльності у сфері освіти повинен братися не критерій оплатності, а критерій сукупності дій. Освітня діяльність, з одного боку, передбачає надання освітніх послуг і може вважатися господарською діяльністю, яку можуть здійснювати НЗ. З іншого боку, не усі види освітньої діяльності можна віднести до видів господарської діяльності. Але певна їх частина співпадає (зокрема і діяльність з надання НЗ послуг з підготовки фахівців на замовлення суб’єкта господарювання на договірній платній основі). При цьому сама сукупність освітніх послуг складає повний обсяг освітньої діяльності. Проте не лише надання освітніх послуг складає господарську діяльність НЗ. До неї можуть бути включені і освітні послуги (основні і додаткові), і неосвітні послуги.

Другою великою групою видів діяльності у сфері освіти є додаткова освітня діяльність. Сюди можна віднести діяльність структурних підрозділів НЗ, яка спрямована на надання послуг з користування літературою та електронним фондом; послуг з підвищення кваліфікації; послуг з отримання освіти дистанційно; консультативних та інших освітніх послуг. Ця діяльність НЗ та їх структурних підрозділів є освітньою, проте додатковою, що передбачає передачу знань, вмінь і навичок, однак іншим способом, відмінним від класичного. Саме тому, наприклад, діяльність з надання освіти дистанційно відноситься до додаткової, а не основної освітньої діяльності.

Третьою великою групою видів діяльності у сфері освіти є діяльність, яка здійснюється НЗ, та не є освітньою. Це саме та господарська діяльність, яка непрямо пов’язана із освітньою, і здійснюється шляхом надання різних послуг та здійснення різних видів діяльності. Вона забезпечує можливість здійснення освітньої діяльності та/або залучення додаткових грошей до бюджету НЗ. Це може бути діяльність з надання можливостей з користування гуртожитками, з харчування, з надання об’єктів в оренду, з проведення науково-дослідних робіт та ін.

Саме у межах цих груп необхідно буде визначити правовий режим здійснення такої діяльності. Зараз необхідно визначити ознаки господарської діяльності у сфері освіти і напрями покращення режиму цієї діяльності.

Як вказують вітчизняні вчені, існують дві концепції відносно оцінки результатів освітньої діяльності. Перша полягає у тому, що послуги, які надаються НЗ, мають вартість; друга виходить із того, що ці послуги у вигляді знань не мають вартості [486, с. 215]. Обидві концепції мають право на існування. Якщо освітня послуга оплачується її споживачем, то її ефективність можна виміряти кількістю зароблених суб’єктом господарювання і випускником грошей через якісне засвоєння цієї послуги. При застосуванні другої концепції ефективність освітніх послуг можна виміряти рівнем корисності і затребуваності випускника економікою та суспільством. З іншого боку, необхідно погодитися із класичною економічною теорією, згідно з положеннями якої будь-який товар, робота чи послуга має свою вартість. Якщо послуга надається безоплатно, то її вартість складає собівартість, тобто сума грошей, витрачена державою на її надання. Тому ефективність наданої освітньої послуги у сучасній капіталістичній економіці повинна завжди мати грошову оцінку.

М.Н. Курко вказує, що механізм формування ціни на платні послуги та порядок використання коштів, отриманих від їх надання, потребує законодавчого вдосконалення, оскільки співвідношення між напрямами використання додаткових коштів чітко не встановлені і є непрозорими. Разом із тим при оприлюдненні інформації про позабюджетні джерела фінансування державних та комунальних ВНЗ вбачається за доцільне оприлюднювати і напрями використання отриманих фінансових ресурсів для того, щоб процес ціноутворення у таких НЗ зробити максимально прозорим [260, с. 232].

В якості однієї із ознак освітньої послуги вітчизняні вчені незалежно від її платності або безоплатності вказують на відсутність у виконавця обов’язку гарантувати певний позитивний результат, оскільки у послугах «продається» не сам результат, а дії, що привели до нього [168]. Результат лежить поза межами послуги, тому може бути позитивним, негативним або повністю відсутнім [531, с. 67-68]. Проте у будь-якому разі освітня діяльність має свою вартість, яка залежить від витрат на її здійснення.

Аналогічні думки висловлював О.С. Іоффе: на відміну від договору підряду у договорі надання послуг мета досягнення матеріального результату відсутня. Дія контрагента спрямована на досягнення різних інших ефектів [203, с. 489]. М.І. Брагінський зазначав, що договори з надання послуг можуть умовно поділятися на договори з виконання робіт і з надання послуг. Перші побудовані за моделлю договору підряду, а другі – за моделлю договору доручення [39, с. 216-217]. А.Є. Шерстобітов вважає, що продається не результат послуги, а дії, що призвели до нього, тобто діяльність і результат діяльності складають одне ціле. Послуга споживається послугоотримувачем у процесі її надання, тобто в процесі самої діяльності послугодавця [595, с. 3].

С.М. Братусь вважав, що майно, яке перейшло в безоплатне користування або у право власності, має грошову оцінку і щодо значного кола матеріальних благ є потенційним товаром [40, с. 15]. Безоплатна послуга буде потенційним товаром, якщо аналогічний вид послуги вже отримав свою грошову оцінку, тобто послуга була предметом оплатного договору... [362, с. 255]. Метою освітніх послуг, які надаються державними ВНЗ, є задоволення потреб особи, суспільства та держави [398, с. 11]. Тобто діяльність НЗ з надання послуги передбачає задоволення різних за своїм рівнем інтересів – і приватних, і публічних.

Отже, однією із важливих характеристик освітніх послуг є якість, що полягає у можливості задовольняти потреби споживача і суспільства. Якість освіти є категорією, що характеризує умови організації, склад і результативність процесу освіти, його відповідність потребам споживачів [78, с. 26-27]. Якість освітньої послуги визначає її ефективність, яка поділяється на економічну (визначається величиною витрат і її співвідношенням з одержаним продуктом, ефектом) та соціально-економічну (визначається відповідністю результатів діяльності соціальним та економічним цілям суспільства) [491, с. 379]. Ефективність освітньої послуги залежить не тільки від НЗ та витрат на її здійснення, а й від споживача, його інтелектуального рівня, пам’яті, фізичних та розумових даних, стану здоров’я, психічного стану, стану попередньої підготовки тощо. В якості аналогу можна навести приклад здійснення діяльності у медицині. Там корисний ефект послуги залежить як від кваліфікації лікаря, так і від того, наскільки запущена хвороба, від стану організму пацієнта в цілому, його чутливості до лікарських засобів, від супутніх захворювань тощо [45, с. 221].

Іншими вченими підтверджуються наведені положення у прикладі зі сфери медицини стосовно сфери освіти. Ними стверджується, що якість освітньої послуги визначається рівнем підготовки учнів до освоєння програм вищої професійної освіти, їх спроможністю і бажанням навчатися [88, с. 150-151].

Крім якості освітньої діяльності є й інші важливі її характеристики. Серед них Г.О. Пономаренко виділила: 1) наявність спеціальної мети та завдань; 2) змістом є освітня діяльність; 3) пов’язана із забезпеченням реалізації конституційних прав людини і громадянина на отримання вищої освіти на оплатній чи безоплатній основі; 4) здійснюється ВНЗ, заснованими державою або суб’єктами господарювання, і підпорядковуються центральному органу виконавчої влади; 5) однією з умов є отримання ліцензії [398, с. 13].

Визначення ознак освітньої діяльності, або, скоріше, освітньої послуги, сприяє посиленню правового впливу на неї з метою вдосконалення. Підвищення якості освітньої діяльності пов’язане із фінансуванням та інвестуванням у діяльність НЗ, а також із поліпшенням їх майнової та професійної бази. Важливою є оптимізація структури послуг, що надаються НЗ.

На шляху впровадження освіти для демократичного суспільства вітчизняним вченим пропонуються основні напрями її вдосконалення на найближчу перспективу: 1) удосконалення змісту освіти; розроботка і запровадження нових програм, підручників та інших засобів навчання; 2) запровадження активних та інтерактивних технологій та методів навчання; 3) розв’язання завдань громадянської освіти та виховання під час позакласної та позашкільної діяльності; 4) організація демократичного шкільного життя, зокрема запровадження справжнього учнівського, студентського самоврядування; 5) підготовка педагогічних працівників; 6) забезпечення якості освіти для демократичного суспільства та освіти з прав людини; 7) постійний моніторинг системи громадянської освіти [241, с. 25].

Безумовно, необхідно мінімізувати недоліки, що є у діяльності НЗ. Робити це необхідно комплексно – шляхом змін норм законодавства (наприклад, Г.О. Пономаренко пропонує прийняти комплексний правовий акт – Положення про надання освітніх послуг державними ВНЗ, яким буде врегульовано умови та порядок ліцензування діяльності з надання освітніх послуг; умови та порядок укладення Типового договору про надання освітніх послуг із визначенням його основних положень; видів та порядку надання платних послуг державними ВНЗ [398, с. 11]) та поліпшення практики діяльності НЗ, зокрема в частині покращення їх майнової і фінансової основи. Частково ці питання розглядалися у попередньому розділі. Але в частині фінансування саме НЗ ці питання необхідно більш детально дослідити.

У США підрахували, що кожний долар, вкладений в освіту, приносить не менше чотирьох доларів прибутку. В міру отримання знань, а також досягнення більш високого статусу (ступеня, посади, роботи), це співвідношення збільшується. Наукове і професійне зростання – це шлях до поліпшення добробуту, підвищення рівня життя. Отже, знання стали товаром, що використовується суспільством і приносить реальну користь як їх носію, так і суспільству [31, с. 76]. За іншими даними США кожен долар, інвестований у сферу освіти, дає 300 % прибутку, а відтак у США освіту було визнано найголовнішим пріоритетом держави, реалізуючи програму «Національні цілі освіти». За оцінками експертів-економістів, США, ФРН і Японія отримують 40-60 % приросту національного доходу за рахунок удосконалення освіти [540]. Тому і в Україні оплатність освітньої діяльності як основна її характеристика повинна знаходити продовження свого дослідження та визначення напрямів її оптимізації. А вітчизняні НЗ мають підвищувати якість своєї діяльності з метою забезпечення можливості конкурувати із зарубіжними колегами.

О.В. Дубровка вказує, що конкуренція за випускників середніх загальноосвітніх НЗ на ринку послуг вищої освіти в основному існує між ВНЗ й конкурентами (підприємства, середні професійні НЗ); а також між державними й недержавними ВНЗ, що реалізують схожі за профілем професійні освітні програми [176, с. 65]. При цьому учасниками такої конкуренції є як вітчизняні, так і зарубіжні НЗ. У такій конкуренції вітчизняні НЗ у більшості своїй не поступаються зарубіжним. Однак не зовсім чесна, як на нашу думку, конкуренція з боку зарубіжних НЗ призвела до заниження вартості українських дипломів на зарубіжних ринках праці, до поширення відомостей про неякісність української освіти тощо. Вихід, на думку фахівців, у подальшому реформуванні системи освіти, диференціації НЗ відповідно до суспільних потреб, у розширенні спеціалізації відповідно до вимог ринку праці [220, с. 112]. Найбільш ефективним вважаємо реалізацію останніх положень у наведеній думці Т.П. Козаря. Саме орієнтацією на ринок праці повинен визначатися перелік спеціальностей і напрямів навчання НЗ. А ринок праці потребує фахівців з технічних спеціальностей.

Конкурентоспроможність освітньої діяльності вітчизняних НЗ крім власне її вартості та матеріально-технічної бази НЗ, залежить від типу та виду самого НЗ, спеціальності та рівня акредитації НЗ, міста, в якому знаходиться НЗ, та місця на мапі цього міста. А.О. Монаєнко вказує, що на конкурентоспроможність послуг впливає регіон розташування НЗ. А наявність достатньої кількості професорсько-викладацького і учбово-допоміжного персоналу відповідної кваліфікації дає можливість збільшувати прийом студентів на платне навчання, перепідготовку і підвищення кваліфікації, розширювати спектр спеціальностей і напрямів підготовки [319, с. 118]. Зараз кожний десятий студент України навчається в Харкові, який залишається лідером в Україні за показником концентрації студентів у його НЗ, що потребує додаткових зусиль регіональної державної адміністрації на розробку заходів розвитку вищої освіти [58, с. 27]. Усталена інфраструктура українських міст дає переваги наявним НЗ, що діють у них багато років. Проте й інші можуть знайти свою нішу на освітньому ринку. Для цього необхідно вживати заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності на певному сегменті ринку та привабливості серед споживачів послуг НЗ. Це стосується різних НЗ, спрямованих на різні категорії учнів. Не є винятком і діяльність, що здійснюється відомчими НЗ. Для підвищення конкурентоспроможності ВНЗ системи МВС пропонується розвивати новаторські технології. О.В. Волошина та Г.С. Безверхня пропонують враховувати особливості сучасного етапу розвитку суспільства взагалі та ОВС зокрема: 1) негативний вплив корінних змін в усіх сферах життя; 2) клімат у суспільстві та в ОВС; 3) характер виховання, в якому старі цінності відійшли, а нові не народилися; 4) завдання і призначення ОВС, авторитет яких знизився; 5) мету нововведень, що пропонуються; 6) методику впровадження педагогічних нововведень; 7) мотивацію офіцерів-педагогів, постійний пошук нових прийомів, способів та форм навчання і виховання [62, с. 280-281]. Важливе значення для відомчих, рівно як і для інших, НЗ має здійснення додаткової господарської діяльності на платній основі, перелік видів якої необхідно розвивати і розширювати. Однак надмірна комерціалізація вищої школи здатна завдати непоправної шкоди її основній діяльності як наданню традиційних платних послуг [589, с. 470] (у цьому зв’язку необхідно нагадати, що А. Сміт виступав за підвищення рівня елементарної освіти всіх верств населення; виходив з того, що держава «із дуже невеликими витратами» може полегшити, заохотити і навіть зробити освіту майже обов’язковою для всього населення. Критикуючи недоліки платної освіти в Оксфорді і Кембриджі того часу, він розглядав переваги державної системи освіти Шотландії, яка сприяла «більш високому розумовому рівню людей» [508; 491, с. 378-379]). Проте це не означає, що від комерційної освіти слід відмовитися. На сьогодні виділяються платна діяльність НЗ, благодійні внески, освітні ґранти, стипендії, освітнє страхування тощо [589, с. 470] та багато інших джерел фінансування освітньої діяльності, інвестування в діяльність НЗ. Частину із них було названо у попередньому розділі.

Отже, НЗ здійснюють достатньо розгалужену господарську діяльність, яку запропоновано поділяти на три основні групи видів. Більша частина цих видів спрямована на отримання грошей. Різниця між собівартістю діяльності НЗ та сумою доходів в цілому визначає ефективність такої діяльності для НЗ. Основна освітня діяльність є найбільш важливою для усіх учасників відносин у сфері освіти і має найбільшу питому вагу публічних інтересів. Ефективність освітньої діяльності для споживача та суспільства визначається затребуваністю випускника суб’єктами господарювання - замовниками та економікою взагалі. Підвищення ефективності господарської діяльності НЗ можливе за рахунок застосування комплексу заходів. При цьому для кожної із груп видів діяльності у сфері освіти цей комплекс заходів має свої особливості, які необхідно розглянути окремо у групах.

<< | >>
Источник: ДЕРЕВЯНКО Богдан Володимирович. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ. Д и с е р т а ц і я на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Донецьк –2014. 2014

Скачать оригинал источника

Еще по теме 3.1. Загальноправові ознаки діяльності навчальних закладів та правова регламентація основної освітньої діяльності:

  1. ЗМІСТ
  2. 1.1. Теоретична основа господарської діяльності навчальних закладів
  3. 1.2. Поняття господарської діяльності навчальних закладів
  4. 1.3. Еволюція правового статусу навчальних закладів
  5. 1.4. Загальноправова основа господарської діяльності навчальних закладів
  6. 2.1. Класифікація навчальних закладів
  7. 2.2. Легітимація господарської діяльності навчальних закладів
  8. 2.3. Майнова та фінансова основи господарювання навчальних закладів
  9. РОЗДІЛ 3. правова РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ВИДІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
  10. 3.1. Загальноправові ознаки діяльності навчальних закладів та правова регламентація основної освітньої діяльності
  11. 3.2. Правова регламентація додаткової освітньої діяльності окремих підрозділів навчального закладу
  12. 3.2.1. Правова регламентація діяльності бібліотек як окремих підрозділів навчального закладу
  13. 3.2.2. Правова регламентація діяльності підрозділів навчальних закладів з підвищення кваліфікації та надання освіти дистанційно
- Антимонопольное право - Бюджетна система України - Бюджетная система РФ - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инвестиции - Инновации - Инфляция - Информатика для экономистов - История экономики - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Логистика - Макроэкономика - Математические методы в экономике - Международная экономика - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоги и налогообложение - Организация производства - Основы экономики - Отраслевая экономика - Политическая экономия - Региональная экономика России - Стандартизация и управление качеством продукции - Страховая деятельность - Теория управления экономическими системами - Товароведение - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Эконометрика - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятий - Экономика природопользования - Экономика регионов - Экономика труда - Экономическая география - Экономическая история - Экономическая статистика - Экономическая теория - Экономический анализ -