1.2. Поняття перевезень пасажирів, вантажів, багажу міським електротранспортом

Для того, щоб можна було вирішити поставлені у роботі завдання та подолати проблеми, що стоять перед міським електротранспортом, необхідно визначити основні ключові поняття роботи.

Удосконалення доктринального та легального понять сприятиме однозначності трактування змісту відповідної господарської, адміністративної та підприємницької діяльності, що здійснюється її суб’єктами та органами місцевого самоврядування; визначеності органів державного і місцевого контролю у цій сфері, обранню ними засобів регулюючого впливу на перевізників пасажирів, вантажів та багажу міським електротранспортом та інші підприємства, установи й організації, що функціонують у цій сфері. Досліджувані правовідносини мають свої особливості у порівнянні із правовідносинами, що існують при перевезенні пасажирів, вантажів, багажу авіаційним, морським, річковим, трубопровідним, автомобільним транспортом і таксі. Найбільш близькими є правовідносини, що виникають при здійсненні перевезень автомобільним транспортом і таксі. Інші правовідносини у сфері транспорту знаходяться далі (мають більше відмінностей), а правовідносини із надання різного роду послуг – ще далі (надання медичних, освітніх, страхових, послуг зв’язку тощо).

Родовим словом у досліджуваному понятті є слово «перевезення». Воно визначається словом «возити». Великий сучасний словник української мови визначає, що слово «возити» є недоконаним видом перехідного дієслова, перше значення якого означає переміщувати, пересувати, доставляти кого-, що-небудь машиною, возом і т.ін., а друге – волочити, тягати що-небудь [48, с.

С.І. Ожегов визначає, що слово «перевезти» означає: 1. Перемістити, везучи через який-небудь простір. 2. Везучи, доставити з одного місця до іншого [49, с. 490]. В. Даль вважав, що «перевозити» означає доставляти з одного місця до іншого, на конях чи іншою худобою, або на возах, санях, вручну чи на суднах, паромах, плотах тощо [50, с. 39-40]. Схоже визначення дає новий тлумачний словник української мови: перевозити – везучи, переміщувати з одного місця на інше, змінювати місце розташування; везучи, переміщувати кого-небудь на інше місце проживання, перебування [51, с. 248-249].

Отже, слово «перевезення» означає переміщення людини або речі через певний простір з одного місця до іншого за допомогою машини або механічного засобу.

Перевезення міським електротранспортом вітчизняним законодавством на види не класифікуються. За аналогією можна застосувати класифікацію автотранспортних перевезень на місцеві, міжміські, міжреспубліканські та міжнародні перевезення [52]. Останні два види перевезень міським електротранспортом не здійснюються. Серед місцевих можна виділити міські – в межах міста, приміські – за межі міста; серед міжміських можна назвати лише внутріобласні. Міжміські внутріобласні перевезення здійснюються міським електротранспортом в АРК. Особливістю міського електротранспорту є можливість виділення підземного, наземного і надземного транспорту. Їхні особливості, безумовно, необхідно враховувати при визначенні як самого досліджуваного поняття, так і особливостей правового статусу підприємств міського електротранспорту та господарсько-правового регулювання їх діяльності.

Похідним від слова «перевезення» є слово «поїздка», яке найчастіше передбачає разову акцію. В залежності від цілей та місця призначення поїздки протягом доби у межах міста класифікують наступним чином:

- поїздки робочого характеру, що здійснюються до місця праці;

- поїздки за покупками до торговельних точок;

- поїздки соціального характеру (наприклад, до друзів);

- рекреаційні поїздки – поїздки до місць відпочинку (до барів, ресторанів, парків, морського узбережжя, стадіонів тощо);

- поїздки ділового характеру, пов’язані з трудовою діяльністю;

- поїздки навчального характеру, що здійснюються до навчальних закладів;

- поїздки додому, які закінчуються місцем проживання [1, с.

Споживач послуг підприємств міського електротранспорту найчастіше є пасажиром (хоча може бути і вантажовідправник чи вантажоотримувач). Слово «пасажир» в українську мову прийшло з французької мови (passager). Воно означає особу, яка здійснює поїздку в транспортному засобі не в якості водія, машиніста або пілота [53, с. 508]. Раніше слово «пасажир» означало путника, дорожнього мандрівника, приїжджого; особу, яка їде сухим шляхом або водою, суспільним та всякому доступним порядком [50, с. 21]. Російський юридичний словник пов’язує перевезення пасажирів із договором: пасажири (від англійського passengers) – особи, за винятком членів екіпажу, які перевозяться транспортним засобом згідно з договором перевезення [54, с. 428]. Зрозуміло, що не завжди між пасажиром та перевізником укладається договір перевезення. Проте, якщо вважати договір укладеним у момент купівлі разового або строкового проїзного квитка, то таке визначення є вірним.

В інших джерелах слово «пасажир» означає людину, яка здійснює поїздку поїздом, пароплавом, літаком і т.ін.; подорожанина, подорожнього, мандрівця [55, с. 216]; людину, яка здійснює перевезення поїздом, пароплавом або іншим видом транспорту [49, с. 484].

Легальне визначення поняття «пасажир» спирається на два із перелічених критерії: 1) фізична особа; 2) непричетність до керування.

У статті 1 Закону України «Про міський електричний транспорт» пасажир визначається як фізична особа, яка користується транспортним засобом, перебуваючи в ньому, але не причетна до керування ним [25].

Крім пасажирів та їхнього багажу міським електротранспортом можуть перевозитися і різні групи вантажів.

Слово «вантаж» означає товар, що приймається для перевезення [49, с. 142], означає об’єкт дії по відношенню до дієслова «вантажити», – сам предмет, усе що завантажено, поклажа, товар на судні [56, с. 400], або означає речі, товари, що перевозяться або призначені для перевезення (рідше для перенесення) [48, с. 111; 55, с. 223]. При цьому повинні вказуватися транспортні характеристики (упаковка, умови перевезення та складування тощо) вантажу, які впливають на ціну перевезення [54, с.

За різними критеріями виділяються різні види вантажів, що перевозяться різними видами транспорту. Так, за видами продукції вантажі поділяються на:

- продукцію сільського господарства;

- продукцію лісової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості;

- руди металічні;

- продукцію паливно-енергетичної промислововсті;

- мінеральну сировину, мінерально-будівельні матеріали та вироби;

- продукцію металургійної промисловості;

- продукцію хімічної промисловості;

- продукцію харчової, м’ясо-молочної та рибної промисловості;

- промислові товари народного споживання;

- продукцію машинобудування, приладобудування і металообробної промисловості;

- інші вантажі.

За фізичним станом вантажі поділяються на: тверді, рідкі та газоподібні.

За наявності тари вантажі поділяються на ті, для яких потрібна тара, і ті, для яких вона не потрібна.

За способом навантаження і розвантаження вантажі поділяються на: штучні, сипучі, навалочні і наливні.

За своїми властивостями вантажі поділяються на: швидкопсувні, живі, небезпечні, антисанітарні, великовагові, великогабаритні та ін. [57, с. 353-354]. Зрозуміло, що з одного боку, засобами міського електротранспорту можна перевозити будь-які із названих груп та видів товарів. Однак на практиці для більшості вантажів така можливість є більше теоретичною, оскільки дуже нечасто міським електротранспортом здійснюється перевезення руд металів або продукції лісової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості. В залежності від видів вантажів спеціальним законодавством може бути передбачено окремі особливості перевезення. Проте міський електротранспорт орієнтований на перевезення саме пасажирів та багажу. Перевезення вантажів може бути викликано запровадженням надзвичайної ситуації або перевезенням вантажів для власних потреб міста чи самого підприємства міського електротранспорту. У цьому випадку засоби міського електротранспорту можна буде вважати скоріше засобами відомчого транспорту, призначеного для задоволення власних потреб і забезпечення виконання ремонтів господарським способом. Тому крім перевезення пасажирів більшою мірою нас буде цікавити перевезення багажу.

Слово «багаж» прийшло в Україну із Франції та означає поклажу, пожитки, речі, скарб, майно, особливо дорожні [56, с. 35]; упаковані для відправлення поїздом, пароплавом, літаком тощо речі, вантаж пасажирів [49, с. 31]. Як бачимо, С.І. Ожегов визначає багаж через вантаж пасажирів.

В інших джерелах багаж означає клажу, пакунки, речі пасажирів, спаковані для перевезення різними видами транспорту [55, с. 70; 48, с. 51]; речі, інші матеріальні цінності, які відправляються пасажиром для особистих побутових цілей за окрему платню, що здаються ним для перевезення під відповідальність транспортної організації [54, с. 35].

Слово «транспорт» походить від латинського «transporto» – переношу, перемітаю, перевожу, тобто означає переміщення людей та вантажів і являє собою одну із найважливіших галузей суспільного матеріального виробництва [4, с. 154]; галузь народного господарства, що здійснює перевезення пасажирів і вантажів [53, с. 686; 58, с. 584; 54, с. 645]. С.І. Ожегов визначав слово «транспорт» як галузь народного господарства, пов’язану з перевезенням людей і вантажів, або як той чи інший вид засобів перевезення [49, с. 795]. В. Даль визначав слово «транспорт» як перевезення товарів, доставку; перевізне вантажне казенне судно [59, с. 426]. Сучасні тлумачні словники подають декілька значень слова «транспорт»: 1. Галузь господарства, що різними видами засобів здійснює перевезення пасажирів, доставляння, переміщення вантажів і т.ін. 2. Той чи інший вид перевізних засобів. 3. Будь-який засіб перевезення, а також сукупність таких засобів. 4. Перевізні засоби певного територіального підпорядкування. 5. Певна ділянка перевезень, а також сукупність перевізних засобів, що обслуговує її [48, с. 1469; 60, с. 560; 61, с. 902]; у широкому сенсі слово «транспорт» означає галузь матеріального виробництва, пов’язану із пересуванням людей та вантажів; перевізні засоби... [62, с. 650]. Сучасний юридичний словник визначає прихід слова «транспорт» до української мови із французької та німецької, де існувало слово «transport», яке у свою чергу походить від латинського «transportare» – переносити, переміщувати. Тому зараз під цим словом розуміється галузь народного господарства, покликана забезпечити економічні, організаційні та соціальні зв’язки різних сфер економіки і задовольнити потреби суспільного виробництва та населення в перевезеннях [63, с. 119]. При цьому основною метою господарської діяльності підприємств транспорту автори словника визначають перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, перевезення та ремонт транспортних засобів і шляхів сполучення. О.В. Клепікова пропонує під транспортом розуміти сукупність механічних засобів, за допомогою яких здійснюються перевезення, а також увесь виробничо-технологічний комплекс, за допомогою якого надаються послуги з перевезення та інші транспортні послуги споживачам [64, с. 108]. У цьому немає сумнівів. Інші автори під словом «транспорт» розуміють сукупність механічних засобів перевезень, виробничо-технологічного комплексу, організацій і підприємств, призначених для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому та міжнародному сполученнях і надання інших транспортних послуг усім споживачам [57, с. 8]. В.Й. Развадовський визначає транспорт як певну сукупність транспортних засобів, яка утворює транспортну систему. А саме поняття транспортної системи він бачить в якості об’єкта адміністративно-правового регулювання. Транспортна система являє собою діяльність людей, яка має певні організаційні форми виразу. З одного боку, це діяльність з функціонування окремих видів транспорту, згідно певного призначення, а з іншого – діяльність із функціонування транспортної системи окремих адміністративно-територіальних одиниць – областей, районів, сіл, селищ, міст у межах загальнодержавної транспортної системи [65, с. 14].

Як правило, міський пасажирський транспорт в залежності від місткості підрозділяється на суспільний пасажирський транспорт (трамвай, тролейбус, автобус, таксі, метрополітен) та індивідуальний (автомобілі, моторолери, мотоцикли). Суспільний міський пасажирський транспорт виконує більшу частину перевезень, ніж індивідуальний. Зокрема в РФ міський електротранспорт функціонує у 116 містах (у т.ч. трамвайний – у 67, тролейбусний – у 89, метро – у 6 містах). На початок 2008 року довжина трамвайних рейок склала 3 876,7 км; тролейбусних ліній – 4 994,5 км, шляхів метрополітена – 406,4 км [66, с. 96]. Показники за видами вітчизняного міського електротранспорта наводилися вище.

Отже, слово «транспорт» уже означає переміщення, перевезення або перенесення людей чи матеріальних цінностей. Однак воно не вказує на об’єкт, яким будуть переміщуватися названі люди або цінності. На нього вказує словосполучення «міський електротранспорт».

Слово «електротранспорт» означає транспортні засоби, які працюють за допомогою електричного струму [48, с. 347].

«Міський» є прикметником, утвореним від іменника «місто».

Слово «місто» (російською «ґород») – населене місце, визнане за місто, містом, якому уряд дав міське управління [56, с. 380]. Іншими словами це великий населений пункт; адміністративний, торговий і культурний центр; город, град [55, с. 651; 48, с. 679]. Прикметник «міський» означає підпорядкування транспорта місцевій територіальній громаді. Саме таке значення слід застосовувати, а не перевезення всередині міста. Можна навести приклади найдовшого у світі міжміського тролейбусного маршруту Сімферополь – Алушта (52 км) – Ялта (86 км); міжміського тролейбусного маршруту Ургенч – Хіва (35 км) в Узбекістані; міжміського тролейбусного маршруту Тирасполь – Бендери (13 км) у Молдові [67].

Законом України «Про транспорт» у статті 21 «Єдина транспортна система України» передбачено, що серед іншого її становить транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен) [24]. У свою чергу, статтею 34 названого Закону визначено склад міського електротранспорту: підприємства міського електротранспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, рухомий склад, трамвайні і тролейбусні лінії, ремонтно-експлуатаційні депо, службові приміщення, фунікулери, канатні дороги, ескалатори, заводи по ремонту рухомого складу і виготовленню запасних частин, споруди енергетичного господарства та зв’язку, промислові, ремонтно-будівельні, торговельні та постачальницькі організації, навчальні заклади, науково-дослідні та проектно-конструкторські установи, заклади охорони здоров’я, відпочинку, фізичної культури і спорту та інші культурно-побутові заклади і підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу міського електротранспорту [24].

У пункті 1 статті 15 Закону України «Про міський електричний транспорт» визначається, що до складу міського електротранспорту входять підприємства, що надають транспортні послуги, об’єкти міського електротранспорту, системи електропостачання та зв’язку, будівлі та службові приміщення; у статті 1 цього Закону визначається перелік об’єктів міського електротранспорту – рухомий склад, контактні мережі, тягові підстанції, колії трамвайні та метрополітену, а також споруди, призначені для забезпечення надання транспортних послуг [25]. Серед переліку об’єктів у цьому випадку відсутні об’єкти, що не використовуються безпосередньо у транспортних перевезеннях. Визначити чи є тут колізія між нормами більш загального та більш спеціального законів можна шляхом аналізу визначення поняття «транспортні послуги», що дається у тій же статті 1 Закону України «Про міський електричний транспорт»: перевезення пасажирів та їх багажу міським електричним транспортом, а також надання інших послуг, пов’язаних з таким перевезенням [25].

Якщо вважати, що, скажімо, науково-дослідні та проектно-конструкторські установи, заклади охорони здоров’я, відпочинку, фізичної культури і спорту надають послуги, пов’язані з перевезенням, то можна вважати, що колізія відсутня. Це важливе питання, яке може мати негативне продовження у господарській практиці (скажімо, при наданні певних пільг, дотацій, цільових інновацій чи субсидій; відчуженні чи приватизації певних видів об’єктів міського електротранспорту; здійсненні державних закупівель тощо). Тому воно вимагає розгляду й у випадку необхідності – коригування. Найпростіше це можна зробити, шляхом заміни загальної норми Закону України «Про транспорт», бланкетною нормою, яка відсилатиме до норм більш спеціального Закону «Про міський електротранспорт». Так само логічно вчинити і з нормами, що розкривають склад та об’єкти інших видів транспорту, діяльність з перевезення якими визначається спеціальними законами та підзаконними актами.

В.Й. Развадовський заперечував проти включення до єдиної транспортної системи в якості її елементів науково-дослідних, проектно-конструкторських організацій, навчальних закладів, закладів підготовки та перепідготовки кадрів, підвищення їх кваліфікації до елементів транспортної системи, закладів охорони здоров’я. Однак ці установи, на думку вченого, можна було б включити до складу транспортної системи за умови їх відомчої підпорядкованості – підпорядкуванню Мінтрансу України, основними завданнями якого є державне управління транспортним комплексом України, забезпечення реалізації державної політики щодо становлення та розвитку транспортного комплексу України та ін. [65, с. 12-13]. Необхідно погодитися із думкою відомого вченого-транспортника.

Проте, усі названі норми більшою мірою стосуються визначення суб’єктів надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів і багажу міським електротранспортом та об’єктів, за посередництва яких ця діяльність здійснюється. Легальне визначення самого поняття «міський електричний транспорт» наводиться у статті 1 Закону України «Про міський електричний транспорт»: складова частина єдиної транспортної системи, призначена для перевезення громадян трамваями, тролейбусами, поїздами метрополітену на маршрутах (лініях) відповідно до вимог життєзабезпечення населених пунктів [25].

Знаючи тлумачення кожного зі слів досліджуваного поняття можна дати доктринальне визначення останнього як «переміщення людей і матеріальних цінностей у необхідному напрямку у межах міста або на приміській території транспортним засобом міського підпорядкування на основі електродвигуна рейковими або безрейковими шляхами».

Таке визначення досліджуваного поняття може бути точним з точки зору забезпечення простоти і точності тлумачення, але може бути не достатньо точним з точки зору права, тобто може не виконувати своєї легальної ролі. Таке визначення є доктринальним для підгалузі транспортного права України у межах господарсько-правової науки.

Тому слід дослідити легальне (таке, що міститься у законодавстві) визначення поняття перевезення пасажирів, вантажів і багажу міським електротранспортом.

ЦК України у главі 64 «Перевезення» містить загальні положення про перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти. Пунктом 1 статті 910 ЦК України «Договір перевезення пасажира та багажу» передбачається, що за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов’язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу – також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов’язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу – також за його провезення [38].

ЦК України визнає та відзначає вартісний характер послуги з перевезення пасажирів і багажу. Тобто діяльність з надання послуг із перевезення пасажирів і вантажів має системний або разовий відносно окремого пасажира та його багажу вартісний характер та має цінову визначеність. Цінова визначеність або укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується, як визначено пунктом 2 статті 910 ЦК України, видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів) [38].

Наявність публічних інтересів, вартісного характеру діяльності, цінової визначеності послуг, що надаються, свідчить про комплексність, складність і розгалуженість досліджуваних транспортних правовідносин. Відносини між пасажиром та транспортним перевізником можуть регулюватися ЦК України. Проте діяльність підприємств міського електротранспорту повинна регулюватися нормами ГК України та актами господарського законодавства, а управління такими підприємствами може додатково регулюватися актами адміністративного законодавства.

У ГК України пунктом 1 статті 3 визначено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність [39]. Безумовно, діяльність підприємств міського електротранспорту є господарською; а в її межах – підприємницькою, оскільки здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Самі підприємства міського електротранспорту підпадають під визначення суб’єктів господарювання, даного частиною 1 статті 55 ГК України: «учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством»; та під визначення господарських організацій, даного частиною 2 статті 55 ГК України: «юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку» [39].

Особливістю ГК України є відсутність у ньому глави і взагалі норм, які б регулювали відносини з перевезення пасажирів та багажу. Є лише глава 32 «Правове регулювання перевезення вантажів». Така ситуація є абсолютно невірною. Якщо поділ правовідносин, що регулюються ЦК України та ГК України проведено за суб’єктним складом сторін (другої сторони – споживача послуг перевізника), то тоді виникають питання «чому у ЦК України глава, що регулює перевезення вантажів, є ?; або чому її не видалили із ЦК України ?». З іншого боку, пасажири як споживачі послуг суб’єкта господарювання і СПД - транспортної організації, не будучи суб’єктами господарювання, є суб’єктами господарського права – учасниками відносин у сфері господарювання, прямо названими статтею 2 ГК України. А тому вони беруть участь у складних правовідносинах, що мають і господарсько-правові елементи.

Слід сказати, що свого окремого дослідження та, можливо, закріплення у ГК України потребують і інші правовідносини, пов’язані із наданням послуг громадянам. Аналогічні наведеним аргументи на користь визнання статусу господарської діяльності за наданням освітніх послуг наводив Б.В. Деревянко: «...Поняття «суб’єкт господарського права» є найбільш широким. Суб’єкти господарського права у статті 2 ГК України названо учасниками відносин у сфері господарювання. До їх складу крім суб’єктів господарювання віднесено також споживачів; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією; а також громадян, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Навчальні заклади є суб’єктами господарювання. Тому вони відповідно до частини 1 статті 55 ГК України здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Вони як суб’єкти господарювання можуть бути СПД - навчальними закладами, утвореними з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку...

...Суб’єкти цивільного права – вихованці, учні, студенти тощо будуть споживачами послуг суб’єктів господарювання – навчальних закладів. Правовідносини між ними будуть спрямовуватися на досягнення і публічних, і приватних інтересів. У цьому випадку наука господарського права буде вивчати правовідносини між громадянами - споживачами послуг суб’єктів господарювання - навчальних закладів, а тому споживачі будуть учасниками відносин у сфері господарювання – суб’єктами господарського права...» [68, с. 68-69].

Якщо у наведеному прикладі замість навчальних закладів поставити підприємства міського електротранспорту, а замість вихованців, учнів та студентів – пасажирів, – то цей аргумент можна застосувати і до досліджуваних правовідносин. Певна річ, ці відносини є складними. Тому вони вимагають додаткових досліджень з метою вироблення алгоритму регулювання комплексних транспортних правовідносин актами цивільного та господарського законодавства – прийнятного для різних наукових шкіл, державних органів та самих транспортних організацій і споживачів їхніх послуг незалежно від того чи є вони просто громадянами, чи суб’єктами господарювання.

Отже, ЦК України містить лише загальні положення про перевезення пасажирів та багажу взагалі. ГК України містить лише норми, що регулюють перевезення вантажів. Тому ЦК України бланкетною нормою пункту 2 статті 908 відсилає до спеціальних законів, транспортних кодексів (статутів), інших НПА та правил [38]. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них» [38].

Норми ГК України можна використовувати лише за допомогою застосування аналогії. У пункті 1 статті 306 ГК України визначено, що під перевезенням вантажів розуміється господарська діяльність, пов’язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами [39].

Таким чином, слід зазначити, що перевезення пасажирів, вантажів та багажу міським електротранспортом може бути або підприємницькою, або некомерційною господарською діяльністю. Ця діяльність здійснюється суб’єктами господарювання – державними або комунальними (муніципальними) підприємствами, які контролюються органами місцевого самоврядування. Вона пов’язана з переміщенням пасажирів, їх багажу та вантажів рейковими або безрейковими шляхами, проте обов’язково на основі електродвигуна. Ця діяльність є систематичною. І пов’язана вона із наданням послуг, тобто не є виробничою у класичному розумінні. У певній мірі діяльність із перевезення пасажирів, вантажів та багажу є посередницькою. Надання таких послуг поєднує у собі приватні і публічні інтереси. Більшою мірою основними споживачами послуг підприємств міського електротранспорту є громадяни. Проте ефективність діяльності підприємств міського електротранспорту напряму впливає на ефективність роботи усієї адміністративної, політичної та господарської системи міста; значна частка надходжень до місцевих бюджетів потрапляє саме від підприємств міського електротранспорту. Тобто досліджуваною діяльністю є суспільно корисна діяльність підприємств міського електротранспорту із надання транспортних послуг з метою реалізації їх за плату, що здійснюється на професійних принципах та базується на сполученні приватних та публічних інтересів.

Слід відзначити, що загальний Закон України «Про транспорт» поняття перевезення пасажирів, вантажів та багажу не містить. У Законі України «Про міський автомобільний транспорт» у статті 1 дається визначення транспортних послуг: перевезення пасажирів та їх багажу міським електричним транспортом, а також надання інших послуг, пов’язаних з таким перевезенням [25]. Там же у визначенні поняття «міський електричний транспорт» названо трамваї, тролейбуси та поїзди метрополітену [25].

Можливо, має сенс визначити поняття та ознаки видів міського електротранспорту. Це повинно сприяти кращому осмисленню самого поняття перевезення пасажирів, вантажів та багажу міським електротранспортом.

Основними видами міського електротранспорту є трамвай, тролейбус і метро. Можуть бути й інші види (фунікулери тощо). Перші з названих види міського електротранспорту є більш поширеними. Визначення цих видів міського електротранспорту також повинно сприяти якісному визначенню суті та значення перевезення пасажирів, вантажів і багажу міським електротранспортом.

Отже, слово «метрополіте?н» походить від французького metropolitain – скорочене від chemin de fer metropolitain – столична залізна дорога та від грецького μητρόπολις – головне місто, і означає – міська швидкісна електрична залізниця, що проходить переважно в тунелях, у деяких місцях виходить на поверхню землі або на естакади й мости [58, с. 355; 53, с. 427]; міська підземна (у туннелях), надземна (на естакадах) або така, що проходить спеціально відведеними дільницями вулиць електрична залізна дорога [62, с. 404]; міська електрична залізниця, споруджена під землею в тунелях, а на поверхні – на мостах-естакадах або на спеціально відведених ділянках вулиці [48, с. 665].

Слово «трамвай» походить від англійського tramway, від tram – візок, вагон і way – шлях, і означає – вид міського наземного рейкового електротранспорту; вагон чи поїзд з кількох вагонів цього виду транспорту [58, с. 582; 48, с. 1467]; міська наземна залізна дорога; поїзд цієї дороги, який складається з одного або кількох вагонів [62, с. 658]; міська електрична залізна дорога, а також вагон чи поїзд цієї залізної дороги [49, с. 734]; засіб міського наземного транспорту, моторний вагон (або моторний з причіпними вагонами), який отримує електроенергію від контактного дроту та пересувається рейковим шляхом [4, с. 143-144].

Як бачимо, в обох випадках присутні залізна дорога, місто та електроенергія.

Слово «тролейбус» походить від англійського trolleybus від trolley – ролик та латинського (omni)bus – для всіх, і означає – безрейковий наземний, здебільшого вуличний електричний транспорт із живленням двигунів через підвісну контактну мережу; багатомісна машина (вагон) цього виду транспорту [53, с. 694; 58, с. 591]; безрейковий міський електричний транспорт для перевезення пасажирів або вантажів; багатомісна машина цього транспорту [62, с. 658]; вид міського безрейкового електричного транспорту; багатомісна машина [49, с. 799]; безрейковий міський транспорт з електродвигуном, який живиться струмом від підвісних контактних дротів, призначений для масових перевезень пасажирів; багатомісна машина цього транспорту [48, с. 1479]; засіб безрейкового наземного міського транспорту з живленням електроенергією від контактного дроту [4, с. 240].

Визначення тролейбусу дається через такі характерні особливості як місто, електроенергія та відсутність рейок.

Отже, різні засоби міського електротранспорту відрізняються лише наявністю або відсутністю рейок. За усіма іншими ознаками можна визначити схожість між різними видами міського електротранспорту та надати характеристику перевезення пасажирів, вантажів і багажу міським електротранспортом.

Досліджені у роботі законодавчі та енциклопедичні визначення дозволяють назвати основні характеристики перевезення пасажирів, вантажів та багажу міським електротранспортом:

- це підприємницька діяльність підприємств, що знаходяться у підпорядкуванні міської територіальної громади;

- діяльність, пов’язана з переміщенням у межах міста та на приміській території (рідше – у міжміському сполученні) людей, їх багажу та вантажів;

- діяльність, яка підлягає управлінню місцевою владою та господарсько-правовому регулюванню;

- перевезення здійснюються рейковими або безрейковими шляхами спеціально прокладеними маршрутами по вулицях, тунелях, естакадах тощо;

- діяльність, що здійснюється за допомогою транспортних засобів – метрополітену, трамваїв, тролейбусів (рідше інших засобів), які працюють на основі електродвигуна, електричний струм до якого подається через спеціальні дроти. Проте у недалекому майбутньому міський електротранспорт буде працювати на основі електродвигуна, який живитиметься струмом від акумулятора у самому транспортному засобі. У такому випадку переважна більшість названих характеристик відпаде. І взагалі, міський електротранспорт залишить характеристику «міський» лише за рахунок належності майна підприємств такого транспорту місцевій територіальній громаді.

Але на сьогодні наведені характеристики перевезення пасажирів, вантажів та багажу міським електротранспортом дозволяють зупинитися на наведеному доктринальному визначенні поняття. Наявність легального визначення виглядає зайвою через складність узагальнення. Засоби міського електротранспорту можуть їздити тунелями, мостами, естакадами, а можуть і по залізних рейках чи дротах; можуть виїзджати за межі міста; можуть використовувати електричні дроти або електроакумулятори; можуть і не мати спеціально прокладених маршрутів тощо. Тому будемо спиратися на запропоноване доктринальне визначення досліджуваного поняття та існуючі легальні визначення інших (похідних) понять. Саме на них має бути сформовано теоретичний фундамент усієї роботи.