Зайнятість: сутність, показники та критерії ефективності.

Зайнятість населення - важливий фактор розвитку соціально-економічної системи, необхідна умова її відтворення та життєдіяльності.

Соціально-економічна сутність зайнятості знаходить своє відображення в Законі України «Про зайнятість населення», а саме: «Зайнятість населення - це є суспільно- корисна діяльність громадян, яка пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі».

Зайнятість населення - це сукупність економічних, соціальних, правових, національних та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного насеїення робочими місцями та його участю у суспільно-корисній діяльності, яка приносить йому заробіток (трудовий дохід).

На сучасному етапі розвитку національної економіки економічна сутність зайнятості як економічної категорії визначається системою соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості прикладання праці за допомогою купівлі- продажу робочої сили або іншим шляхом з метою отримання доходу, й виконують функції, пов’язані з розширеним відтворенням робочої сили.

Із зазначених трактувань зайнятості випливають функції, які реалізує політика зайнятості: економічна і соціальна.

Економічна функція зайнятості полягає у створенні передумов для задоволення особистих і суспільних потреб. Реалізація цієї економічної функції залежить від можливостей суспільства, держави створювати економічно доцільні робочі місця, від повноти зайнятості працездатного населення на робочих місцях і ефективності використання як робочих місць, так і робочої сили.

Соціальна функція зайнятості показує залежність всебічного розвитку людини від зайнятості. Зайнятість орієнтована не лише на досягнення економічних і політичних задач, але й на розвиток самої людини, як цілі життєдіяльності суспільства. Соціальна функція зайнятості полягає в тому, що зайнятість сприяє розвитку людини і суспільства, і навпаки, відсутність зайнятості гальмує їх розвиток.

Відносини зайнятості населення виникають між покупцями робочої сили в особі роботодавців, а також працівниками, які хочуть реалізувати свою здатність до праці. Відносини зайнятості в українській економіці базуються на таких принт птах-

- заборона обов'язковості праці та примусу до неї крім випадків, передбачених чинним законодавством:

- добровільність праці, вибору або зміни професії та виду діяльності;

- створення державою умов для реалізації права па працю у відповідності з Конституцією України;

- гарантування державного права громадян на безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштування та матеріальну підтримку в разі її втрати;

- визнання найманої праці рівноправною сферою суспільно-корисної діяльності ЛЮДИНИ.

Таким чином, зайнятість населення відноситься до тієї сфери виробничих відносин, розвиток і функціонування яких пов'язані із взаємодією роботодавців та працівників з приводу використання робочої сили останніх. Ці відносини базуються на принтіипах, дотримання яких в умовах перехідної економіки України забезпечує утвердження ринкових відносин у соціально-трудовій сфері.

Теорія зайнятості пройшла довгий шлях еволюційного розвитку і характеризується різноманіттям концептуальних підходів, методів і інструментарію досліджень. Теоретичні погляди на дану проблему характеризуються безліччю напрямів і шкіл в структурі світової економічної думки.

Неокласична школа представлена працями Д. Гілдера, А. Лаффера, М. Фелдстайна, Р. Холла та ін. В основі цієї школи лягли положення класичної теорії А. Сміта. Ці автори розглядають ринок праці як внутрішньо неоднорідну і динамічну систему зв'язків, що підкоряється ринковим законам. Ціна праці (рівень заробітної плати) впливає на попит і пропозицію робочої сили, регулює їх співвідношення і підтримує необхідну рівновагу між ними. Ціна на робочу силу швидко і гнучко реагує на кон'юнктуру ринку, збільшується або зменшується залежно від реальної його потреби. За допомогою підвищення або пониження заробітної плати регулюється попит на працю і його пропозиція.

Кейнсианській напрям розглядає ринок праці як інертну систему, де ціна робочої сили досить жорстко фіксована. Основні параметри зайнятості — рівень зайнятості і безробіття, попит на працю, рівень реальної заробітної плати — встановлюються не на ринку праці, а визначаються розміром ефективного попиту на ринку споживчих і інвестиційних товарів і послуг. На ринку праці формується литтте рівень заробітної плати і залежна від нього величина пропозиції праці. Проте пропозиція праці не є основним чинником у формуванні фактичної зайнятості, а характеризує тільки її максимально можливий рівень. Попит на робочу силу регулюється сукупним попитом, обсягами інвестицій і виробництва. Наявність вимушеного безробіття обумовлена недоліком

сукупного ефективного попиту, ліквідовувати який можуть експансіоністські заходи бюджетного і кредитно-грошового регулювання. Держава, впливаючи на сукупний попит у бік його збільшення, сприяє зростанню попиту на працю, що веде до збільшення зайнятості і зниження безробіття.

В рамках кейнсианской концепції на зайнятість впливає не тільки сукупний попит, але й те, як розподіляється збільшення загального попиту між різними галузями, тобто структура сукупного попиту. Ефективний засіб забезпечення достатнього рівня зайнятості — це розширення інвестиційної діяльності держави, забезпечення нею оптимальних розмірів інвестицій з урахуванням конкретних умов економічного розвитку. Кейнсианськая модель грунтується на державному втручанні в управління макроекономічними процесами, а механізм її реалізації базується на закономірностях і явищах психологічного характеру (схильність до споживання, до заощадження та інвестицій), а також на мультиплікативному зв'язку між головними економічними показниками.

Представники монетаристської школи (М.

Монетаристи вважають, що у будь-який момент часу є певний рівень безробіття, що володіє властивістю сумісності з рівновагою в структурі ставок реальної заробітної плати. Цей рівень отримав назву «природний рівень безробіття», який відображає фактичні структурні характеристики ринків праці і товарів, у тому числі вартість інформації про вакантні робочі місця і наявну робочу силу, витрати мобільності і ін.

Відхилення зайнятості від свого «природного рівня» можуть бути тільки короткостроковими. Якщо рівень зайнятості більше рівноважного, то це приводить до інфляції, що прискорюється, а якщо менше, - до дефляції, що також прискорюється. Політика стабілізації зайнятості має бути направленою на боротьбу з відхиленнями рівня безробіття від його природного рівня, з коливаннями обсягів виробництва і чисельності зайнятих. Для урівноваження ринку праці монетаристи пропонують в основному використовувати важелі грошово-кредитної політики.

Інституціонально-соціологічна школа (Т. Веблен, Дж. Данлоп, Дж. Гелбрейт, Л. Ульман) ґрунтується на положенні про те, що проблеми в області зайнятості можуть бути вирішені за допомогою різного роду інституційних реформ. Для представників цієї школи характерний відхід від концентрації уваги тільки на макроекономічному аналізі й спроба

пояснити невідповідність, що є на ринку праці, особливостями соціальних, професійних, галузевих, статевовікових, етнічних і інших відмінностей в структурі робочої сили та відповідних ним рівнів заробітної плати.

Контрактна теорія зайнятості (М. Бейлі, Д. Гордон, К. Азаріадіс) є концепцією, заснованою на синтезі неокласичних уявлень з кейнсіанськими. З одного боку, автори приймають кейнсіанську тезу про жорсткість грошової заробітної плати і вважають, що пристосування на ринку праці відбувається за рахунок змін фізичних обсягів виробництва і зайнятості, а не цін. З іншого боку, сама ця жорсткість виводиться з оптимізації поведінки індивідуумів, що діють у власних економічних інтересах.

У основі даної теорії лежить положення про те, що підприємці і робочі вступають між собою у довгострокові договірні відносини. Між працівниками і підприємцями виникає угода — «імпліцитний контракт», який дотримується ними не тому, що цього вимагає юридичний договір, а тому, що це економічно взаємовигідна форма взаємодії в період спаду виробництва, тому що не знижує оплату праці. Динаміка грошової заробітної плати виявляється згладженою. Під час падіння виробництва вона не знижується, а під час підйому зростає плавно і рівномірно. Рівень заробітної плати змінюється в певних прогнозованих межах.

Економічна теорія розрізняє декілька видів зайнятості населення, чільне місце серед яких належить повній зайнятості. Повна зайнятість населення, яка відповідає вимогам раціональності, називають продуктивною або ефективною зайнятістю. Ці поняття нетотожні продуктивності та ефективності праці та більш об'ємні ніж останні.

З урахуванням принципу добровільності праці повна зайнятість населення в ринковій економіці характеризується не максимально можливим залученням до роботи працездатного населення, як це мало місце в планово-адміністративно системі, а достатністю робочих місць для всіх, хто бажає працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення в трудовій сфері. Повній зайнятості населення не суперечить природний рівень безробіття, що означає наявність у суспільстві добровільних форм незайнятості.

Повна зайнятість населення є не тільки соціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства.

Неповна (часткова) зайнятість населення відноситься до регулярної і базується на індивідуальних трудових договорах між працівниками і роботодавцями, відповідно до яких працівникам встановлюється особливий режим праці, як правило, у вигляді неповного робочого дня або неповного робочого тижня.

Раціональна зайнятість населення визначається ефективністю трудової діяльності в

широкому розумінні, тобто суспільною корисністю результатів праці, оптимальністю її суспільного поділу, кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників, які їх виконують, економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дозволяє працівникові високопродуктивно працювати і мати заробіток, який забезпечує відтворення його здатності до праці. Отже, важливою умовою, яка забезпечує раціональність зайнятості населення, є кількісна і якісна відповідність роботи і працівника, який її виконує, структури робочих місць і трудових ресурсів.

Тимчасова зайнятість населення — це робота за короткотерміновими угодами. Вона має місце у тих випадках, коли необхідно замінити постійного працівника, який перебуває у відпустці або відсутній на роботі у зв'язку з хворобою, при неможливості знайти на важку і непрестижну роботу постійного працівника, а також при необхідності збільшення чисельності працівників при зростанні обсягів виробництва.

Особливе місце серед видів зайнятості населення посідає само зайнятість. Бона має місце у тих випадках, коли самостійні працівники і члени їх сімей за власні кошти організовують виробництво і тим самим створюють робочі місця.

Серед основних видів зайнятості населення специфічними рисами характеризуються додаткова (вторинна) зайнятість. ї ознаками є те. що після основної роботи, на якій працівники зайняті регламентований робочий час. який встановлюється чинним законодавством або колективними договорами, вони можуть працювати на інших робочих місцях як на тому ж підприємстві, так і за його межами.

Нерегламентована зайнятість це ненормована ніякими державними системами діяльність працездатних громадян працездатного віку, що виключена зі сфери соціально- трудових відносин.

Отже, оптимальність поєднання економічної зайнятості з іншими її видами, спрямованими на задоволення соціальних потреб.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення і працівників у виробництво. Форми зайнятості населення - це організаційно-правові способи і умови використання праці.

Найпоширенішими формами зайнятості населення в сучасних умовах виступають:

- наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, на об'єктах колективної або приватної власності без розпорядження її індивідуальною частиною;

- особиста праця на об’єктах, де працівник має свою частку акцій, найвищий внесок, або є співвласником підприємства чи установи;

- особиста праця власника засобів виробництва, мали він є і власником і працівником;

- трудова діяльність на орендованих засобах виробництва: робота в спільному

підприємстві;

- надомна праця, громадські, сезонні, тимчасові роботи тощо.

Провідна роль у регулюванні зайнятості населення належить державі. Для того, щоб воно було ефективним як в економічному, так і в соціальному аспектах, необхідно мати уявлення про рівень та динаміку зайнятості населення.

Основними показниками зайнятості населення є чисельність зайнятих та рівень зайнятості. Чисельність зайнятих - це абсолютний показник зайнятості населення, який характеризує її розміри. Відношення чисельності зайнятих до загальної чисельності населення віком 15-70 років - це відносний показник зайнятості, що відображає її поширеність і називається рівнем зайнятості. Він розраховується за такою формулою:

Рз = (Чз: Чн) х 100%,

де Рз - рівень зайнятості; Чз - чисельність зайнятих; Чн - загальна чисельність населення.

В економічній теорії і практиці розроблена система показників, що відбивають ефективність зайнятості Застосовуються такі чотири групи показників:

1. Перша група - пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їхньої участі в суспільно корисній діяльності.

2. Друга група - рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві. Економічно цей показник відбиває, з одного боку, потреби суспільного господарства в працівниках, а з іншого — потреби населення в робочих місцях. Ефективність зайнятості за даним показником може бути оцінена на основі балансу трудових ресурсів.

3. Третя група - структура розподілу працюючих за галузями національного господарства.

4. Четверта група - професійно-кваліфікаційна структура працюючих. Вона відбиває розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами і ступінь збалансованості системи підготовки кадрів з потребою економіки в кваліфікованих працівниках.

У міжнародній статистиці вихідним показником для аналізу зайнятості є рівень економічної активності населення, тобто частка економічно активного населення в загальній його кількості.

Серед показників ефективної зайнятості головним є продуктивність (ефективність) суспільної праці. У співвідношенні ефективності і продуктивності праці слід виходити з того, що перша категорія ширша і повніша, друга характеризує результативність трудової діяльності. Якщо продуктивність праці визначає результативність використання робочої сили в сфері матеріального виробництва, то ефективність праці характеризує її

результативність у виробничій і невиробничій сферах. Продуктивність праці виражає лише виробничі її результати, а ефективність - як виробничі, так і соціальні.

Важливим показником ефективності зайнятості є розподіл зайнятого населення між сферами і галузями економіки. Чим вища питома вага прогресивних і прибуткових сфер і галузей у самодіяльному населенні, тим вища ефективність зайнятості. Нові прогресивні сфери і галузі відрізняються більш високою, ніж економіка в цілому, продуктивністю праці і прибутковістю (інформатика, сфера послуг).

До числа показників ефективної зайнятості відноситься фондо- й енергооснащеність праці, якість продукції.

В умовах ринкової економіки важливе значення для характеристики зайнятості має такий показник, як величина прибутку, що припадає в розрахунку на одного працівника фірми. Визначаючи пріоритети в зайнятості, необхідно розглядати їх диференційовано на різних рівнях: індивіда, підприємства (фірми) і суспільства в цілому. В умовах ринкової економіки індивід дбає, насамперед, про одержання високого доходу від роботи. А це передбачає ефективна зайнятість. Але не менш важлива для особистості й свобода вибору сфери та форм праці. Для фірми ж на першому плані є досягнення високої прибутковості. Оскільки суб'єкти господарювання, у тому числі й фірми, в ринковій системі володіють реальною економічною самостійністю, то підприємства мають можливість реалізувати пріоритет ефективної зайнятості. А для суспільства в цілому, представником якого виступає держава, у політиці зайнятості важливо не тільки забезпечити високу її ефективність, а й досягнути повної зайнятості, щоб уникнути соціальної напруженості та соціальних конфліктів.

25.5.