Зародження політичної економії. Первісна економічна думка та її представники. Меркантилізм як перша школа політичної економії.

Сучасна економічна теорія - загальнотеоретична наука про економіку, є системою наук, пов'язаних загальним предметом - економічними відносинами в суспільстві. Складовою її частиною є політична економія (від грец.

Зародження політичної економії пов'язано з потребою у вивченні механізму функціонування суспільного виробництва та вирішенні практичних завдань, пов'язаних з організацією виробництва на мікро- і макрорівнях. Перші спроби реалізації цієї потреби здійснювалися в древніх Вавілонії, Індії та Китаї; Греції та Римі, а перші теоретичні постановки проблем товарного виробництва, грошей і ціни належать вченим стародавньої Грецїї - Ксенофонту, Платону, Аристотелю.

Поява найбільш ранніх пам'яток економічної думки пов'язана з розвитком економічних ідей у Давньому Єгипті. У "Повчанні гераклеопольського царя своєму синові”(УЄ\\\ ст. до нашої ери) наводяться правила державного управління суспільним господарством, якими слід оволодіти правителю. У "Вислові Іпусера" (початок XVIII ст. до н.е.) містяться ідеї про неприпустимість безконтрольного зростання позичкових операцій та боргового рабства, щоб уникнути збагачення "простолюдинів" і початку в країні громадянської війни.

Пам'ятником Вавілонського царства є кодекс законів царя Хаммурапі, який діяв у цій країні в XVIII ст.

Розвиток економічної думки Давньої Індії знайшов яскраве відображення у трактаті"Артхашастра" (вчення - "артха", про доходи - "піастра"), поява якого датується IV-III ст. до н.е. Його автором став брахман Каутілья (головний радник царя Чандрагупти І). Трактат "Артхашастра" являє собою грунтовний звід правил, адресований царям та правителям, якими вони повинні керуватися у своїй державній діяльності. У трактаті докладно характеризується населення країни і основні його групи; привілеї, якими

володіють касти брахманів і кшатріїв. Таким чином, узаконювалися соціальна нерівність і кастовий розподіл суспільства.

Розвиток економічної думки в Стародавньому Китаї пов'язується, перш за все, з вченням Конфуція (551-479 рр.. до н.е.), викладеним у трактаті "Лунь юй" ("Бесіди і судження"). Конфуцій виходив з першочергової необхідності для економічного добробуту країни суворої господарської ієрархії за визначальної ролі держави. При цьому рабовласництво поєднувалося в системі Конфуція з прагненням до збереження патріархальних порядків, общинних зв'язків, значення відносин кровного споріднення. Об'єктом особливої уваги держави має стати рівномірний розподіл створюваного суспільством багатства і моральні відносини в суспільстві.

Соціально-економічною і філософською основою системи Конфуція стало вчення про природне право. Згідно з цим вченням, громадський порядок і місце в ньому кожного господарюючого суб'єкта визначено божественним началом. Ця думка одержує розвиток у поглядах Мен-цзи, що виступав і за відновлення общинної системи землеволодіння та землекористування

Протилежна точка зору, яка виходить із природної рівності людей, затверджувалася Мо-цзи та його прихильниками (моїстами).

Автори трактату виходили з основоположної ролі ієрархії суспільства, а регулюючу роль держави вважали вирішальною в забезпеченні рівномірного розподілу багатства у суспільстві. Функціями держави вважалися і заходи щодо стабілізації господарського порядку, об'єктивно спрямовані на зміцнення натурального господарства.

Видатними грецькими філософами, які приділяли велике значення економічним проблемам, були Ксенофонт (444-355 рр. до н.е.), Платон (427-347 рр. до н.е.), Аристотель (384-322 рр.до н.е.). Найвідомішим твором Ксенофонта став трактат "Економікос" (що відповідає поняттю "домострой"). Основним завданням трактату є складання збірки настанов, керівництва ддя рабовласника з управління належним йому домашнім господарством. Економія визначається, таким чином, як наука про ведення господарства та збагачення господарюючого суб'єкта, під яким мався на увазі рабовласник. Ксенофонт був одним з перших мислителів давнини, які здійснили теоретичні постановки проблем товарно-грошових відносин, близько підійшов до характерного ддя мануфактури принципу поділу праці всередині майстерні. Особливо важливим є встановлення Ксенофонтом взаємозалежності між обсягом ринку і ступенем розчленовування професій, що дає стимул розвитку виробництва. Ціноутворення пояснювалося ним безпосередньо співвідношенням попиту та пропозиції на реалізовані товари

Економічні проблеми широко розглядалися в творах Платона, серед яких найбільш відомі "Держава" і Закони". Платон пропонує проект "ідеальної держави", яка складається з трьох станів вільних людей: 1) правителі; 2) воїни (варта, яка охороняла державу); 3) землероби, дрібні торговці, ремісники та ін. Раби, за Платоном, є продуктивною силою.

Проект ідеальної держави, заснованого на поділі праці в умовах переважання натурального господарства, формулюється і Аристотелем в його працях "Нікомахова етика" і "Політика". Проте основний внесок Аристотеля в розвиток економічної науки полягав у дослідженні товарно-грошових відносин, які він аналізував більш глибоко, ніж будь-хто з мислителів давнини. Наукова заслуга Аристотеля полягала у виділенні особливого предмета економії як науки про господарство, яке ставить за мету виробництво і збільшення багатства як сукупності корисних речей. Гроші, за Аристотелем, лише знаки, які слугують необхідним елементом будь-якого обміну, але не є втіленням багатства. На противагу економії, хрематистика "робить самі грошові знаки предметом власності", через що гроші втрачають своє первісне призначення і обертаються заради наживи. Торгівля включалася в економію остільки, оскільки задовольняла потреби натурального господарства. Економія є природною основою господарства на відміну від неприродності хрематистики. Порівняльний розгляд економії і хрематистики призводить Аристотеля до аналізу природи обміну, який він розглядає як процес прирівнювання різнорідних речей. Обмін, за Аристотелем, похідний від розподілу праці і передбачає наявність певної загальної основи зрівнювання обмінюваних товарів. Аристотель був першим ученим, який поставив завдання пошуку тієї загальної субстанції, існування якої робить товари сумірними.

У наступні століття завдання Аристотеля стало об'єктом уваги безлічі вчених, які пропонували різні концепції вартості і ціни. Найбільш чітко сформульоване самим Аристотелем її рішення полягало в трактуванні потреби товаровласників в різних товарах, як сполучній основі товарообміну. Ступінь інтенсивності цієї потреби регулює пропорції обміну

У Стародавньому Римі організація натурального господарства на основі праці рабів набуває найбільш закінченої форми і широких розмірів. Основною галуззю виробництва було землеробство, що знайшло відображення у великій літературі з аграрного питання. Найбільш яскравими втіленнями економічної думки цього періоду стали твори Катона (II ст. до н.е.), Варрона (І ст. до н.е.), Колумелли (І ст. до н.е.). У трактаті "Про землеробство" Катон розглядає аграрні відносини, особливо виділяючи форми організації оренди. Трактат Варрона "Про сільське господарство" стверджує пріоритет останнього перед іншими галузями економіки, засвідчуючи про подальшу його інтенсифікацію на основі товарно-грошових відносин. Колумелла є автором 12 книг "Про сільське господарство", де аналізує причини зниження його ефективності і висловлюється за передачу землі колонам - вільним виробникам, праця яких в силу зацікавленості колонів

в його результатах стане набагато більш продуктивною. На відновлення соціальної групи вільних селян, які володіють землею, були спрямовані проекти аграрних реформ, запропонованих братами Гаєм і Тиберієм Гракхами (II ст. до н.е.).

Вчені Стародавнього світу залишили у спадок наступним поколінням економістів теоретичні постановки проблем товарно-грошових відносин, аналіз категорій капіталу та цінності, результати дослідження ключової взаємозалежності того часу - між розвитком поділу праці і інтенсифікацією ринкових відносин.

Для економічної думки раннього Середньовіччя є характерним тісний зв'язок з юридичними документами епохи. У період пізнього Середньовіччя економічні ідеї, як правило, вдягаються в релігійну форму та існують у складі богословських доктрин. Таке становище визначалося винятково важливою роллю релігії в житті середньовічного суспільства.

В арабських країнах найбільшим мислителем середньовіччя був Ібн-Хальдун (1332-1406), яким була сформульована схема поступального розвитку суспільства від нижчої фази до вищої, рушійну силу якого становить праця, матеріальне виробництво.

Економічна думка середньовіччя в Західній Європі отримала своє завершення в творах каноністів (католицьких богословів та юристів), найвидатнішим представником яких був італійський домініканець Фома Аквінський (1225-1274). В основній своїй праці "Сума теології' (XIII ст.) Аквінський виявився основоположником схоластичного методу дослідження, що характеризується зіставленням протилежних аргументів щодо будь-якого теоретичного положення. Пізніми каноністами на основі цього методу розроблено механізм встановлення "справедливої" ціни, яка включала всі витрати з виробництва товару і помірний прибуток.

У релігійну форму вдягалися і економічні вимоги міських і селянських повстань (т.зв. єресей), які найбільш активізувалися в XIV - XVI століттях із введенням і розвитком оброчної системи.

Економічна думка середньовічних Росії і України відображена в літописних матеріалах, грамотах, літературних творах. Найбільш важливим документом цієї доби стала "Руська Правда" (ХІ-ХІІІ ст.)-звід середньовічних законів, що містить і характеристику економічного життя. "Руською Правдою" регламентується організація боярської вотчини, торгівля і кредитні відносини, показано зміну відробіткової ренти формою оброку, пріоритет натурального господарства поряд з розвитком міського і сільського ремесла. Аналогом "Економікосу" Ксенофонта став "Домострой" православного священика Сильвестра (XVI ст.) - посібник з організації поміщицького господарства на основі праці закріпачених селян.

Економічна думка України за часів раннього середньовіччя характеризується появою літописів, що відображають особливості економічного становища Київської Русі. Одним з найбільш відомих творів є "Повість временных літ" (кінець XI - початок XII ст.), автором

якої був один з найбільш освічених людей свого часу чернець Києво-Печерського монастиря Нестор. Закликаючи до об'єднання княжих зусиль для збереження державної єдності Русі, Нестор бачить його основу в непорушності відносин земельної власності. "Ізборник Святослава" (1076 р.), складений церковним служителем Іоанном, закликає до пом'якшення соціальних антагонізмів і встановлення суспільної злагоди. Найбільш значним твором пізнього середньовіччя був "Літопис Самовидця", який хронологічно охоплює період з 1648 по 1703 (автор невідомий). Аналізуючи наслідки Визвольної війни 1648-1654 рр. під керівництвом Богдана Хмельницького, Самовидець вітає Переяславську угоду.

У міру подальшого поглиблення поділу праці, інтенсифікації товарного обміну і грошового обігу формується перша цілісна сукупність економічних знань про зміст відносин з виробництва та реалізації економічних благ. Поява меркантилізму (від італ. mercante - торговець, купець) стимулювалася, перш за все, загостренням проблем грошового обігу ("псування" монети, "революція цін") і необхідністю їх теоретичного вивчення. Однак меркантилізм не зводився до дослідження грошових систем. Охоплюючи широкий спектр проблем сфери обігу, меркантилізм ставить питання про джерела та фактори зростання національного багатства країни.

Вирішення цього питання, запропоноване меркантилістами, визначалося їх уявленнями про багатство. Ототожнення багатства із золотом і сріблом означало висування на перший план завдання збільшення золотого та срібного запасу країни за допомогою зовнішньоторговельних операцій. Це завдання залишається незмінним для меркантилістської доктрини, але напрямки його реалізації розрізняються в ході еволюції меркантилізму.

Ранній меркантилізм (монетарна система) - XIV-XVI століття зводив економічне завдання до утримання і накопичення грошей в країні. Засобом його рішення є концепція активного грошового балансу, спрямованого на обмеження вивезення грошей з країни, що доходить до повної заборони. Гроші розглядаються в основному як скарби.

При пізньому меркантилізмі (мануфактурній системі) в XVII столітті багатство, як і раніше, ототожнюється з грошима, але останні розглядаються як капітал, функціонування якого зумовлює його зростання. Концепція активного торговельного балансу, що відповідає пізньому меркантилізму, припускає можливість імпорту товарів і закупівлі сировини за кордоном, але при дотриманні обов'язкової умови про перевищення обсягу ввезеного грошового капіталу над капіталом, який вивозиться. Шлях до збагачення країни лежить, відповідно до теорії меркантилізму, через зовнішню торгівлю. Однак можливість розширення зовнішньої торгівлі та дотримання принципів активного торговельного балансу обумовлено розвитком мануфактурного виробництва і накопиченням капіталу. Тому предметом досліджень представників пізнього меркантилізму поряд з механізмом створення торгового прибутку і чинниками, які впливають на його величину, стає

виробництво. Але вивчення мануфактур та виявлення можливостей їх розвитку зорієнтоване у першу чергу на потреби експорту Таким чином, розвиток мануфактурного виробництва і зовнішньої торгівлі розглядаються як основні взаємопов'язані чинники збільшення національного багатства. Найважливіша роль у збільшенні національного багатства належить державі. Проведення протекціоністської зовнішньоторговельної політики і досягнення активного грошового та торговельного балансів пов'язується в меркантилістській доктрині з постійним і цілеспрямованим державним втручанням в економіку. Меркантилізм є певною економічною політикою держав, яка спрямована на накопичення капіталу в грошовій формі за допомогою активних грошового і торговельного балансів. Одночасно меркантилізм розглядається як течія економічної думки, яка досліджує закономірності накопичення в умовах мінімізації внутріттгніх витрат виробництва і орієнтації промисловості на експорт.

Погляди меркантилістів відображено у великій літературі у формі наукових трактатів, політичних памфлетів, звернень до парламенту тощо. Значне місце займає англійська меркантилістська література.

Найбільшою роботою англійського меркантилізму став трактат Томаса Мена (1571- 1641) "Багатство Англії у зовнішній торгівлі або баланс зовнішньої торгівлі як регулятор багатства” (1664), де обгрунтовано необхідність досягнення активного торговельного балансу. При цьому Мен доводить важливість розвитку вітчизняних мануфактур як передумови збагачення Англії за допомогою зовнішньої торгівлі, вказує на ефективність переробки дешевої імпортної сировини та безмитного вивезення вироблених з неї товарів. Переважно грошова версія меркантилізму представлена в роботі Джона Лоу (1671-1729) "Аналіз грошей та торгівлі" (1705), присвяченій проблемам грошей і кредиту. Лоу вперше обгрунтував значення кредиту і його роль у розвитку суспільного виробництва.

Французький меркантилізм відбив переважання аграрного сектора в економіці Франції та пов'язану з цим відносну нерозвиненість основи успішної зовнішньої торгівлі - мануфактурного виробництва. Ранній французький меркантилізм представлений Антуаном Монкретьєном (1575-1621), автором знаменитого "Трактату політичної економії' (1615), який дав на довгий період ім'я економічній науці. Ключову роль, за Монкретьєном, у збагаченні країни має відіграти купецтво, а необхідною його передумовою стати розвиток мануфактур та підвищення якості вироблених товарів. Активне втручання держави у зовнішню торгівлю, у процеси накопичення капіталу та розвиток мануфактур розглядається Монкретьєном як основний фактор економічного розвитку країни.

Найважливішим документом російського меркантилізму виявився „Новоторговий статут” (1667), пов'язаний з ім'ям Афанасія Ордин-Нащокіна (1605-1680), державного діяча і економіста. Метою „Новоторгового статуту” було забезпечення монопольного

становища російського купецтва на російському ринку, що сприяло концентрації грошових ресурсів для фінансування російської економіки. Велику програму економічного розвитку Росії висував у "Книзі про злидні і багатства" (1721-1724 рр.) економіст і публіцист Іван Посошков (1652-1726). Погляди Посошкова з питань народної освіти як умови економічного розвитку країни активно підтримувалися українським політичним діячем і просвітителем Феофаном Прокоповичем (1681-1736 рр.). Прокопович був прихильником активного торговельного балансу, необхідною умовою здійснення якого вважав жорстке державне управління економікою.

Отже, економічна думка періоду середньовіччя, переплітаючись з проблемами права і релігії, відобразила ступінь впливу цих сфер суспільних відносин на господарське життя. Основними проблемами виявилися правова регламентація господарської ієрархії і форм економічної практики, проблеми доходів, обґрунтованості їх отримання з точки зору правових і релігійних норм. Розвиток обміну, грошових відносин і кредиту зумовив інтенсивні економічні дослідження в цій галузі. Поняття економічного зростання, положення про сутність грошей, цін, кредиту, мануфактури і перспектив їх розвитку, сформульовані меркантилістами, склали необхідну теоретичну передумову подальшого розвитку економічної думки.

1.2.