Закони грошового обігу та інфляція.
При паперово-грошовому обігу особливого значення набуває дотримання закону обігу паперових грошей. Його зміст зводиться до того, що їх випуск повинен бути обмежений такою їх кількістю, у якій дійсно оберталося б золото, що символічно представляється ними.
Таким чином, великого значення набуває проблема визначення необхідної для обігу кількості грошей. Сучасна неокласична теорія кількості грошей в обігу (А. Маршалл, І. Фішер) виражає залежність рівня цін від грошової маси за допомогою наступної формули:М- маса грошових одиниць;
V - швидкість обігу грошей;
Р -ціна товару;
Q - кількість товарів і послуг, представлених на ринку.
Перетворюючи цю формулу, одержуємо кількість грошей, необхідних для обігу Q товарів:
Однак з урахуванням функції засобу платежу необхідно брати до уваги кредитні операції, тому виключати ті суми товарів, які придбані в кредит; і додавати суму платежів за борговими зобов’язаннями. Необхідно також виключити безготівковий обіг. Отже, формула закону грошового обігу набуває наступного вигляду:
де Кп- кількість грошей, необхідних для товарного обігу у даному році;
СЦ - сума товарних цін;
К - сума цін товарів, проданих у кредит;
П - сума платежів за борговими зобов’язаннями;
ВВ - сума взаємопогашуваних безготівкових платежів;
Шо - середня кількість обертів грошової одиниці (як засобу обігу та платежу).
Важливим кількісним показником грошового обігу є грошова маса, яка складається з
декількох грошових агрегатів.
Mj - це готівка в обігу, депозити до запитання, дорожні чеки;
М2 = Мі + строкові вклади до 100000 дол.;
М3 = М2 + строкові вклади понад 100000 дол;
М4 = L = М3 + казначейські ощадні облігації, комерційні папери, короткострокові державні зобов'язання.
Вимір і прогнозування динаміки грошової маси має велике значення для ціноутворення.
Порушення закону грошового обігу в умовах паперово-грошового його типу приводить або до нестачі грошей в обігу, що провокує спад виробництва, або до переповнення каналів обігу паперовими грошима й наступного їх знецінювання. Це явище одержало назву інфляції.
Інфляція знецінювання грошей внаслідок надмірного їх випуску в обіг, не підкріпленого товарним випуском, що проявляється у формі зростання цін на товари й послуги, не обумовлене підвищенням їх якості.
Основними причинами (факторами) інфляції є наступні:
невідповідність структури суспільного виробництва структурі потреб
населення, у результаті чого частина вироблених товарів і послуг може не знайти покупця, а грошовим доходам населення протистоїть незмірно мала частина сукупного суспільного продукту;
скорочення обсягу виробництва, що приводить до скорочення обсягу товарів і послуг, що протистоять незмінному обсягу грошової маси;
дефіцит державного бюджету й пов'язана із цим грошова емісія (випуск грошей в обіг) ддя його покриття;
прискорення обороту паперових грошей, яке за своїм економічним ефектом рівнозначно збільшенню грошової маси в обігу;
монополізація ринків (тобто завоювання ринку одним виробником або об'єднанням виробників), угасання конкуренції між господарюючими суб'єктами, що веде до підвищення цін на продукцію, яка випускається монополією;
війни, стихійні лиха, аварії, мілітаризація економіки, пов'язані зі збільшенням видаткової частини державного бюджету для покриття витрат на подолання наслідків цих явищ;
підвищення цін на ресурси, зростання витрат на виробництво товарів, що веде до зростання товарних цін (інфляція витрат)',
надмірне перевищення попиту на товари їхньої пропозиції на ринку через негативні інфляційні очікування населення (громадяни скуповують товари про запас під впливом негативних політичних і економічних прогнозів, слухів і т.п., такий тип інфляції називають інфляцією попиту)',
надмірний тиск із боку профспілок на роботодавців з вимогою підвищення заробітної плати для найманих робітників при низькій продуктивності праці, що приводить до зростання доходів населення при незмінності обсягів виробництва товарів (тобто колишній кількості товарів протистоїть більша кількість грошей, що приводить до інфляції);
імпортована інфляція, обумовлена впливом зовнішніх факторів (безконтрольний випуск американських доларів і вивіз їх в інші країни світу).
Інфляція існує в наступних формах'.
- відкрита інфляція, пов'язана з підвищенням цін на ресурси й споживчі товари;
- прихована (подавлена) інфляція, пов'язана з адміністративним утриманням цін на незмінному рівні. Як наслідок, виникає товарний дефіцит, гроші перетікають на тіньові ринки, де товари продаються за завищеними цінами. Гроші можуть осідати на руках у населення, не знайшовши на ринках потрібних товарів. У такому випадку створюється постійний прихований тиск на ринок. Це, як правило, сполучається з натуралізацією обміну - бартером, активізацією спекуляції й тіньової економіки. Прихована форма інфляції була властива економіці СРСР, особливо в 90-х роках XX століття.
Розрізняють наступні види інфляції.
- повзуча інфляція - підвищення цін до 10 % за рік;
- галопуюча інфляція - стрибкоподібне зростання цін від 10 % до 100% за рік;
- гіперінфляція - дуже високий темп зростання цін (понад 100% за рік).
Наслідками інфляції є підвищення загального рівня цін, що викликає падіння рівня
життя населення. Скорочується попит на товари й послуги, що обумовлює падіння виробництва. Воно супроводжується зниженням капіталовкладень (інвестицій) у виробництво, що приводить до зниження його ефективності й стагнації, паралічу економіки.
З метою боротьби з інфляцією необхідно проводити антиінфляційні заходи:
удосконалення структури виробництва й зростання його обсягів з метою насичення ринку товарами;
прискорення науково-технічного прогресу, впровадження його досягнень у виробництво й скорочення витрат на виробництво товарів і послуг;
заохочення й підтримка розвитку підприємництва, захист сумлінної конкуренції між підприємцями на ринку, недопущення монополізму;
підвищення імпортних мит на ввіз закордонних товарів, що приводить до їхнього подорожчання і стимулювання споживання громадянами країни товарів вітчизняного виробництва; таким чином, держава домагається розширення обсягів національного виробництва й насичення ринку товарами;
продаж товарів з державних резервних запасів (зерна, цукру, м'ясних продуктів, круп), що приводить до насичення ринку даними товарами й зниженню загального рівня цін на споживчі товари;
- дефляційна політика держави.
Суть дефляційної політики полягає у впливі на окремі елементи платоспроможного попиту з метою його обмеження й формування нового співвідношення попиту та пропозиції як на товари, так і на гроші. На практиці з метою регулювання попиту використовуються заходи грошово-кредитної, бюджетної й структурно-інвестиційної політики.
Заходу кредитно-грошової політики, насамперед, спрямовані на обмеження й стабілізацію грошового обміну. Із цією метою використовуються такі важелі впливу на грошову масу:
- дисконтна (облікова) ставка;
- норма обов'язкових резервів;
- операції на відкритому ринку.
Головним важелем впливу на величину грошової маси є надання центральним банком кредитів комерційним банкам. Установлюючи офіційну дисконтну (облікову) ставку, тобто ставку кредитування Центробанком комерційних банків, центральний банк фактично визначає ціну кредитів, які продаються комерційним банкам, що значною мірою формує вартість грошей. При підвищенні облікової ставки вартість кредитів комерційних банків зростає, що обумовлює падіння попиту на самі кредити, а через них і на величину грошової маси в обороті.
Зміна норми обов'язкових резервів, які комерційні банки повинні тримати у формі грошової готівки у себе або на безпроцентних рахунках у центральному банку, має подвійний результат. Підвищення резервної норми, з одного боку, веде до прямого
вилучення певних засобів з обігу, що обмежує їхню пропозицію, з іншого - викличе подорожчання кредитів, які надані комерційними банками й, як наслідок, сприяє зменшенню попиту на гроші.
Процентна ставка й норма обов'язкових резервів - це важелі, які в основному опосередковано регулюють кількість платіжних засобів, які є в обігу Найдійовішим напрямком антиінфляційного регулювання, яке прямо впливає на грошову масу, є проведення операцій із цінними паперами на відкритому ринку. Центральний банк, маючи намір зменшити пропозицію грошей, продає комерційним банкам цінні папери, що веде до вилучення з обігу відповідної частини грошової маси. Цей напрямок грошово- кредитної політики хоча й дає швидкі результати, але має й певні перешкоди при інтенсивному застосуванні. У країнах з перехідною економікою до них належать слабка розвиненість вторинного ринку цінних паперів і недостатність засобів для проведення операцій у необхідних масштабах.
Заходи грошово-кредитної політики повинні бути головними лише на початковому етапі реформування економіки. Після досягнення первинної стабілізації грошової одиниці необхідно перейти до другого етапу реалізації антиінфляційної політики шляхом використання фінансових (бюджетних) заходів. Грошово-кредитні й фінансові елементи антиінфляційної політики мають різні об'єкти впливу. Якщо перші мають справу із кредитом і грошовим обігом, то другі - з відносинами, які складаються в сфері формування, перерозподілу й використання фінансових ресурсів. Проте, і грошово- кредитні, і фінансові заходи в процесі боротьби з інфляцією тісно зв'язані й взаємодіють між собою.
Фінансовий механізм антиінфляційної політики спрямований на забезпечення збалансованості державних фінансів, на скорочення бюджетного дефіциту, чого можна досягти за рахунок збільшення доходів і скорочення державних витрат.
Збільшення надходжень до бюджету може бути здійснене за рахунок підвищення податків, що дасть позитивний результат у короткостроковому періоді. Але надалі політика посилення податкового преса приведе до приховування прибутків, підриву стимулів до роботи й інвестування, викличе гальмування економічного розвитку й, як наслідок, скорочення надходжень до державного бюджету. Тому вважається більш доцільним розбудовувати податкову систему в напрямку зниження ставок оподаткування, що може стати діючим інструментом антиінфляційної політики. Так, зниження ставок податку на прибуток заохочує до інвестування й пожвавлення виробництва, яке в перспективі приведе до збільшення доходів і, відповідно, до зростання надходжень до бюджету від оподатковування.
Зменшення податкових ставок викличе також зростання доходів населення, які направляються на споживання й заощадження. Збільшення споживання дасть новий імпульс для виробництва, яке в перспективі обумовить розширення бази оподатковування. Приріст заощаджень, у свою чергу, піде як на фінансування економічного розвитку, так і на покриття дефіциту бюджету.
8.5.