Сутність заробітної плати як економічної категорії.
У науковий оборот поняття «заробітна плата» вперше ввів один з основоположників класичної школи, англійський вчений Уільям Петті (1623-1687) в роботі «Трактат політичної економії» (1662).
В економічній літературі сформувалося три основні концепції визначення сутності цієї економічної категорії: 1) заробітна плата - це ціна праці; 2) заробітна плата - це
грошове вираження вартості товару «робоча сила»; 3) заробітна плата - це ціна послуги праці (або послуги робочої сили).
Перша концепція пов'язана з родоначальником цього поняття. УПетті вважав, що робітник продає свою працю, і тому заробітну плату визначав як ціну праці. При цьому зарплату він розглядав у зв'язку з вартістю життєвих благ робітника, підкреслюючи об'єктивний її характер. Спираючись на це, УПетті зробив висновок, що мінімальна заробітна плата (нижча її межа) визначається вартістю коштів, мінімально необхідних ддя існування робітників. Таким чином, величину зарплати він вимірював прожитковим мінімумом. „Закон мав би забезпечити робочому лише засоби існування, тому що, якщо йому дозволити одержувати вдвічі більше, то він працює вдвічі менше, ніж міг би працювати й став би працювати, а для суспільства це означає втрату такої ж кількості праці” [1].
Також УПетті виділив історичну межу заробітної плати, підкреслюючи її стимулюючу роль у зростанні суспільного багатства - з розвитком продуктивних сил рівень зарплати підвищується.
Адам Сміт (1723-1790) та Давид Рікардо (1772-1823) також трактували заробітну плату як ціну праці та пов'язували її з вартістю засобів існування, необхідних для життя працівників і членів їх сімей. „Людина завжди повинна мати можливість існування власною працею, і його заробітна плата має бути достатньою для його існування ” [2, с. 120].
Крім нижчої границі (фізіологічний мінімум) А.Сміт виділив ще й моральну границю заробітної плати, що забезпечує розвиток людини як індивідуума (заробітна плата повинна включати витрати на освіту, медичне обслуговування, покупку книг, оплату квитків у театр, виховання дітей і т.п.).
До факторів підвищення заробітної плати належить: ступінь важкості праці, рівень кваліфікації робітників та ін. А.Сміт також підкреслював стимулюючу функцію заробітної плати: щедра винагорода за працю збільшує працелюбність, а надія на забезпечену старість спонукає робітника до напруження своїх сил. Таким чином, А.Сміт був прибічником підвищення заробітної плати. Однак він пов'язував рівень заробітної плати з динамікою народонаселення й вважав, що в кінцевому підсумку заробітна плата завжди тяжіє до мінімуму, тому що її збільшення призводить до зростання народжуваності й пропозиції праці, що й зумовлює зниження ціни на товар, що пропонується (працю). І навпаки, якщо заробітна плата зменшується, то виникає зворотна тенденція - падає народжуваність та пропозиція праці, підсилюється конкуренція між підприємцями, у результаті чого заробітна плата може знову підвищитися. Таким чином, коливання зарплати відбуваються навколо деякої постійної величини - фізіологічного
мінімуму засобів існування.
Д.Рікардо пов'язував розмноження населення з рівнем зарплати. „Природною ціною праці є та, яка необхідна, щоб робочі мат можливість існувати й продовжувати власний рід без збільшення або зменшення їх кількості” [3, с. 85]. Він вважав, що всі міри держави по підвищенню життєвого рівня робітників не мають сенсу, тому що до тих пір, доки не сповільняться темпи зростання населення й не встановиться рівновага між попитом та пропозицією праці, зарплата буде нижче „природної ціни праці”. Варто підкреслити, що Д.Рікардо зробив важливий висновок про суперечливість інтересів капіталістів і робітників: чим вище заробітна плата, тим менше прибуток капіталістів (у межах створеної працею вартості).
Друга концепція визначення сутності заробітної плати пов'язана з ім'ям Карла Маркса (1818-1883). Він послідовно заперечує визначення зарплати як ціни праці, аргументуючи свою позицію наступними моментами:
- - працю не можна продати, оскільки її не існує до моменту купівлі-продажу;
- - праця - це процес доцільної діяльності людини, отже, робітник може продати лише здатність до цього процесу (а нею він володіє до початку процесу праці);
- - якби робітник був здатний продати щось відмінне від здатності до процесу праці, він би не був найманим робітником;
- - купівля-продаж праці вступає в протиріччя зі законом вартості й не дозволяє зрозуміти природу додаткового продукту (додаткової вартості);
- - праця - це джерело вартості, тому за логікою сама вартості не має.
Таким чином, К.Маркс прийшов до висновку, що, по-перше, працівник продає не працю, а здатність до праці (тобто робочу силу), що визначається вартістю засобів існування працівника та його родини. Праця ж, будучи джерелом вартості, сама її не має. По-друге, у формі заробітної плати оплачується не весь продукт праці, а лише необхідний, тобто той, котрий відшкодовує вартість робочої сили. Таким чином, по К.Марксу, заробітна плата — це ціна товару робоча сила, грошове вираження вартості товару робоча сила. Остання є сукупністю фізичних, розумових і організаторських властивостей і здібностей людини, набутих нею знань і досвіду, які вона застосовує у процесі виробництва споживчих вартостей [4, с.549].
Робоча сила, як і будь-який товар, має дві властивості - спожтвну вартість і вартість. Споживна вартість робочої сили міститься в її здатності задовольняти потребу покупця (капіталіста), а саме - виробляти вартість більшу, ніш коштує сама, тобто виробляти додаткову вартість.
Вартість робочої сили (як специфічного товару) визначається суспільно
необхідними витратами на її відтворення (тобто належного рівня освіти, кваліфікації) та відповідними витратами на утримання сім'ї. При цьому К.Маркс не зводив вартість робочої сили до фізіологічного мінімуму. Він вважав, що сума життєвих засобів повинна бути достатньою для того, щоб підтримати працюючого індивідуума як такого, у стані нормальної життєдіяльності. [4, с.545-575]
Згідно марксистської концепції заробітна тата - це перетворена форма вартості й ціни товару робоча сила [4, с.549]. Суть перетворення полягає в наступному:
- на поверхні суспільства створюється видимість оплати праці, а не робочої сили, тобто заробітна плата з’являється як плата за працю;
- заробітна плата стирає межі між оплаченою й неоплаченою працею, між необхідним і додатковим робочим часом, й у такий спосіб приховує наявність експлуатації та виступає як оплата всієї праці [4, с.549-5506].
К.Маркс доводив, що величина вартості робочої сили менша, ніж величина вартості продукту, що виготовляється робітником у процесі праці.
Ця різниця створює додаткову вартість, що привласнюється безоплатно підприємцем та коштує робітникові неоплаченої праці. Стосовно інших факторів виробництва (землі й фізичного капіталу) позиція КМаркса полягає в тому, що ці ресурси беруть участь у створенні додаткової вартості, але самі не є джерелом її створення, тому що тільки робоча сила створює вартість і переносить частину вартості землі й капіталу на новий продукт.Також К.Марксом виведено розходження між номінальною й реальною заробітною платою та підкреслено, що номінальна заробітна плата - це кількість грошей, за яку робітник продає себе капіталісту, а реальна - кількість матеріальних благ, яку можна купити за ці гроші.
У цій концепції величина заробітної плати визначається умовами виробництва та ринковими факторами - попитом і пропозицією, під впливом яких відбувається відхилення заробітної плати від вартості робочої сили.
Третя концепція визначення сутності заробітної плати полягає в тому, що її характеризують як ціну послуги праці (або послуги робочої сили) (М.І.Туган- Барановський, Я.Певзнер, С.Брагинський, Дж. Хікс). М.І.Туган-Барановський як і К.Маркс використовував категорію „робоча сила”. Однак він вважав, що робочу силу не можна продати, тому що вона (здатність до праці) не відчужується від людини.
Найбільш послідовною з цих трьох підходів до визначення сутності заробітної плати уявляється позиція К. Маркса.
Крім проаналізованих концепцій у західній літературі існує багато інших теорії визначення природи заробітної плати. На сьогодні найбільш популярними з них є наступні:
1) продуктивна теорія базується на тому, що в процесі створення загального продукту на рівних умовах беруть участь всі фактори виробництва. А оскільки їхня участь у ціні створеного продукту різна, то й їхня частка в загальному доході (виторгу від реалізації) пропорційна частці їхньої участі. Таким чином, ринок забезпечує справедливий розподіл доходів пропорційно участі різних факторів у виготовлених продуктах. Відповідно до цієї теорії головним фактором, що визначає розмір заробітної плати, є рівень її продуктивності. Американський економіст Чарлз Генрі Керрі (1793-1879) стверджував, що заробітна плата підвищується і падає пропорційно продуктивності праці. Основним недоліком цієї теорії є використання при визначенні розходжень у рівнях заробітної плати лише одного фактора - продуктивності праці.
2) контрактна теорія, відповідно до якої величина заробітної плати визначається силою договору, тобто боротьбою фірм і профспілок за досягнення своїх цілей у переговорах про заробітну плату;
3) теорія „інфляційної спіралі”. Її прихильники стверджують, що зростання заробітної плати, збільшуючи витрати виробництва, неминуче веде до росту цін. Зростання цін, у свою чергу, спонукає робітників вимагати нового підвищення заробітної плати, що знову викликає черговий виток цін. Таким чином формується інфляційна спіраль. Прихильники даної теорії прагнуть перекласти провину за інфляцію та її соціальні наслідки на робітників і профспілки.
Сутність заробітної плати проявляється у функціях, які вона виконує на всіх фазах суспільного виробництва (виробництві, розподілі, обміні та споживанні):
1) відтворювальна функція - полягає у забезпеченні розширеного відтворення робочої сили найманого працівника та членів його сім'ї. Послуги робочої сили - це особливий товар, який потребує постійного відновлення фізичної й розумової енергії, підтримки організму людини в стані нормальної життєдіяльності. Витрати на відтворення робочої сили залежать від соціально-економічних, природно-кліматичних, культурних та інших умов. Вони складаються з витрат на харчування, одяг, житло, культурно-побутове й медичне обслуговування, освіту та професійну підготовку, задоволення соціальних потреб та ін. При цьому заробітна плата виступає основним джерелом коштів на відтворення робочої сили. Сучасні економісти пов'язують відтворювальну функцію з такими соціальними стандартами як прожитковий рівень та мінімальна заробітна плата.
2) розподільча функція - полягає у встановленні частки працівника в створеному продукті залежно від його внеску в діяльність підприємства. Це відбиває частку живої праці при розподілі доходу між працівниками й власниками виробництва.
3) стимулююча (мотиваційна) функція - полягає у встановленні залежності
розміру заробітної плати від кількості та якості праці конкретного працівника, його трудового внеску в результати роботи підприємства. Ця залежність повинна бути такою, щоб заохочувати до постійного покращення результатів праці. Дослідження, проведені з метою виявлення пріоритетів у мотивації трудової діяльності працівників, показують, що головним фактором зайнятості в сучасних умовах є висока зарплата. Тобто заробітна плата слугує засобом залучення громадян до суспільно корисної праці, стимулює якісну та високоефективну працю, створює зацікавленість в отриманні певної спеціальності та підвищенні кваліфікації. Дана функція реалізується шляхом розробки й ефективного застосування різних форм і систем зарплати та преміювання, виплат надбавок, доплат й інших важелів.
4) регулююча функція - полягає в оптимізації розміщення робочої сили за регіонами, галузями і сферами виробництва, підприємствами з урахуванням ринкової кон ’юнктури. Підвищення або зниження рівня заробітної плати зумовлює приплив робочої сили в одні галузі народного господарства і відплив з інших.
5) соціальна функція - полягає у забезпеченні соціальної справедливості, однакової винагороди за однакову працю. При цьому соціальна справедливість забезпечується, по- перше, при розподілі доходу між найманими працівниками і власниками засобів виробництва, і по-друге, при розподілі між найманими працівниками згідно з результатами їхнього трудового внеску.
Кожна функція заробітної плати має власних суб'єктів, які найбільш зацікавлені в її реалізації. Так, у реалізації відтворювальної функції найбільш зацікавлені наймані працівники, ддя яких заробітна плата є переважно єдиним джерелом доходів. У забезпеченні регулюючої функції зацікавлені державні органи та роботодавці, для яких важливим є повноцінне функціонування ринку праці. У реалізації соціальної функції зацікавлені наймані працівники, а також держава як гарант соціальної справедливості в суспільстві. У реалізації стимулюючої функції найбільш зацікавлені наймані працівники та роботодавець, оскільки він повинен отримати певний виробничий результат від використання найманої праці.
Таким чином, аналізуючи сутність заробітної плати, можна прийти до наступних висновків.
1. Заробітна плата виражає відносини між власниками засобів виробництва й найманими робітниками.
2. За формою заробітна плата проявляється як оплата всієї праці найманого робітника.
3. По суті заробітна плата - перетворена форма вартості й ціни робочої сили (що
виступає на поверхні суспільства у формі вартості й ціни праці).
12.1.