Сутність, види і структура доходів підприємства.
За підсумками господарської діяльності власники факторів виробництва отримують доход у грошовій формі - номінальний доход. З приводу цього доходу між його власником і державою виникає система складних економічних відносин.
Держава через податки відбирає більшу або меншу частину цього доходу. Те, що залишилася після сплати податків і відсотків по позичках являє собою чистий доход. А оскільки "вагомість" цього доходу визначається не тільки й не стільки кількістю грошей, а в більшій мірі станом і динамікою цін на товари й послуги, то виділяється ще одне поняття - купівельна спроможність грошей.Одним з показників результату господарської діяльності підприємства є валовий продукт підприємства — сукупність кінцевих товарів і послуг, виготовлених на підприємстві за певний період часу (наприклад, за рік), виражена в грошовій формі у фактичних ринкових цінах.
Валовий продукт підприємства має натуральну й вартісну форми. Щодо натуральної форми, то він представлений товарами (предметами споживання і засобами виробництва) й послугами. Щодо вартісної форми, то він містить сукупні витрати на ви рибництво цих товарів і послуг (с + v+m).
Значення натуральної форми продута підприємства в тому, щоб цей продукт задовольняв потребу споживача, користувався попитом на ринку й тому швидко продавався, тобто забезпечував прискорення обороту капіталу. Вартісна форма продукту підприємства важлива тому, що вона містить витрати й доход. Економічний зміст співвідношення витрат і доходу в тім, що чим нижче витрати, тим більше доход. Тому кожен підприємець прагне знизити витрати й одержати більше доходу.
Таким чином, валовий доход підприємства — це грошове вираження вартості знову створеного продукту (чистого продукту: v+m). Він складається з фонду оплати праці (v) й чистого доходу, або додаткового продукту (т). Валовий доход підприємства відрізняється від валового продукту на величину матеріальних витрат.
Чистий доход - це форма додаткового продукту (т). Додатковий продукт (чистий доход) є основним джерелом утворення фінансових ресурсів не тільки підприємств, але й суспільства в цілому.
Для більше детального аналізу економічної діяльності фірми використовують поняття сукупного, середнього й граничного доходу (виторгу).
Сукупний доход (total revenue, TR) - це сума доходу, що отримує підприємство від продажу певної кількості блага:
де Р (price) - ціна; Q (quantity) - продана кількість благ.
Середній доход (average revenue, AR) - це доход на одиницю проданого блага.
Граничний доход (marginal revenue, MR) - це приріст валового доходу від продажу додаткової одиниці продукції:
В економіці діє закон спадної прибутковості й розрахунок граничного доходу служить для підприємства підставою для зміни обсягів виробництва убік збільшення або зменшення. Сусніть закону спадної прибутковості в тім, що додатково застосовувані витрати одного фактора при незмінній кількості інших факторів виробництва дають всі менший обсяг додаткової продукції й, отже, валового доходу Інший результат може бути отриманий при однаковому й одноразовому збільшенні всіх факторів, що може вести до збільшення випуску продукції й валового доходу підприємства. Але й тут підприємця застерігає небезпека: збільшення пропозиції товарів веде до зменшення ринкової ціни й до зменшення виторгу від продажу о линині додаткової продукції. Це сигнал для підприємства до припинення росту масштабності виробництва.
Під функціональним розподілом доходів в економічній теорії розуміють розподіл доходів за факторами виробництва. Функціональний розподіл є первинним і тому значною мірою визначає можливості й межі перерозподілу, внаслідок чого формуються кінцеві доходи окремих громадян.
Функціональний аспект розподілу доходів передбачає дослідження розподілу сукупного націонаїьного доходу між власниками праці (робочої сили) та капіталу.В економічній теорії існує два принципово різних підходи до виявлення законів функціонального розподілу доходів: марксистський і маржиналістський.
Марксистська концепція функціонального розподілу доходів грунтується на таких засадах:
- капіталістичний сукупний національний дохід створюється найманою працею і капіталом;
- носієм здатності до праці є найманий працівник, який, по-перше, переносить частину минулої, втіленої в засобах виробництва, праці на знову створюваний продукт, а по-друге, створює нову вартість;
- ново створена вартість (яка після реалізації набуває форми національного доходу) є результатом тільки найманої праці;
- результатом капіталу є перенесена вартість, яка входить до структури сукупного суспільного продукту, але не є складовою національного доходу (новоствореної вартості);
- національний дохід має дві складові (v + т), де v - витрати змінного капіталу (найманої праці), які набувають форми заробітної плати, та т - витрати змінного капіталу, які набувають форми додаткової вартості;
- капіталісту додаткова вартість (т) нічого не коштує, а для найманого працівника - це неоплачена праця;
- пропорція, в якій новостворена вартість розподіляється на заробітну плату (v) і додаткову вартість (т), показує ступінь експлуатації (т ’), яка визначається так:
- Чим більша частка m в структурі (v + m), тим вищий ступінь експлуатації
найманої праці капіталом;
- додаткова вартість, у свою чергу, підлягає розподілу між самими капіталістами (промисловцями, торговцями, банкірами та землевласниками). У зв’язку з цим додаткова вартість набуває у функціональному розподілі таких форм: Р - прибуток промислового капіталіста; Т - прибуток торговельного капіталіста; І - позичковий процент як форма доходу позичкового капіталіста; R - рента як форма доходу землевласника.
Розподіл додаткової вартості здійснюється за величиною капіталу. Останній забезпечує такий спосіб розподілу, за якого власники рівновеликого капіталу в різних галузях отримають рівновеликий дохід, який набуває форми середнього прибутку. За цією концепцією визначення частки найманого працівника у вартості національного доходу здійснюється за законом вартості робочої сили.
Маржиналістська теорія функціонального розподілу доходів грунтується на таких засадах:
- власниками економічних ресурсів у ринковій економіці є домогосподарства;
- є чотири фактори виробництва, яким відповідають форми доходів: земля створює ренту (R), капітал - процент (І), праця - заробітну плату (V), здатність до підприємництва - підприємницький доход (Р);
- величина доходу на кожний із зазначених вище факторів визначається граничним внеском кожного чинника у валовий дохід фірми;
- такий принцип розподілу доходів справедливий як для найманих працівників, так і для землевласників, власників капіталу та людей, схильних до підприємництва, оскільки він забезпечує розподіл доходу пропорційно до внеску кожного з факторів.
16.2.