Сутність та теорії прибутку. Види прибутку підприємства.

Прибуток на капітал - складна економічна категорія, багатогранна за своєю сутністю та конкретними формами вияву. В економічній літературі існує декілька концепцій прибутку, які розрізняються поглядами на джерело прибутку.

Так, досліджуючи торговельний капітал, меркантилісти вважали, що прибуток виникає у сфері обігу, а його безпосереднім джерелом є зовнішня торгівля.

Представники класичної ніколи політекономії (А.Сміт, Д.Рікардо) пов'язували прибуток із працею найманих робітників. А. Сміт стверджував, що одна частина створеної працівниками вартості йде на оплату заробітної плати, інша - як винагорода за послуги капіталу - привласнюється капіталістом. Він аналізував прибуток як форму доходу, що створюється неоплаченою працею в будь-якій галузі, де мають місце витрати праці. Прибуток виникає внаслідок того, що робітник працював понад час, необхідний для створення еквівалента його зарплати. У той же час А.Сміт розглядав прибуток як складову частину вартості, як підприємницький доход, що пов'язаний з винагородою за ризик.

Д. Рікардо визначав його як продукт неоплаченої праці, як надлишок вартості над заробітною платою. Він прийшов до висновку, що динаміка прибутку залежить від динаміці заробітної плати. Діалектику заробітної плати й прибутку він розкрив у такий спосіб: «Заробітна плата завжди підвищується за рахунок прибутку, а а коли вона знижується, прибуток завжди зростає» [1]. Таким чином, Д.Рікардо сформулював протилежність інтересів робітників і капіталістів.

Базуючись на теорії трьох факторів виробництва, Ж.-Б. Сей поділяв прибуток на підприємницький дохід (винагороду за „талант, діяльність, дух порядку й керівництва”) та

процент (дохід на капітал). Він стверджував, що засобам виробництва (які він ототожнював з капіталом) властива самостійна продуктивність, незалежна від продуктивності праці. Цю самостійну продуктивність і привласнює капіталіст у формі прибутку.

Дж.С. Мілль аналізував прибуток як винагороду підприємця за утримання від споживання, ризик та працю по управлінню виробництвом. «Прибуток є те, що вигадує капіталіст, утримуючись від розтрачання того, що має на власні потреби ...» [2].

К. Маркс досліджував прибуток як головну мету й мотив діяльності капіталіста, результат неоплаченої праці найманих робітників, похідну та перетворену форму додаткової вартості, що виступає як породження всього авансованого капіталу. Суть перетворення в тому, що прибуток створюється працею найманих робітників (змінним капіталом, г), а на поверхні суспільства виступає як породження всього авансованого капіталу (c+v). Тобто прибуток „приховує” дійсне джерело свого виникнення. Окрім того, суть перетворення і в тому, що завдяки різним ринковим ситуаціям, величина прибутку не завжди співпадає з величиною виробленого додаткового продукту. (Прибуток може дорівнювати додатковому продукту, а може бути більше чи менше його.)

Заперечуючи експлуататорське походження прибутку, сучасні західні дослідники виводять його сутність із природи підприємницької діяльності, трактуючи прибуток наступними способами:

1. Прибуток як плата за послуги підприємця, ініціативу поєднання економічних ресурсів.

2. Прибуток як винагорода за новаторство, впровадження нововведень (технічних, комерційних, організаційних, фінансових), управлінський талант підприємця. Цей підхід був обґрунтований айстро-американським економістом Й. Шумпетером у книзі „Теорія економічного розвитку” (1912) на основі дослідження прибутку як потужної творчої сили розвитку ринкової економіки.

3. Прибуток як плата за ризик та невизначеність підприємницької діяльності. Цей підхід був започаткований американським економістом Ф.Найтом, який вважав, що прибуток породжується особливим підприємницьким талантом, умінням адаптуватися до потреб динамічного розвитку та адекватно відповідати на передбачувані й непередбачувані ризики.

4. Прибуток як форма доходу підприємця, який здійснив капіталовкладення з метою досягнення комерційного успіху, тощо.

5. Прибуток як наслідок монопольної влади, що виникає в результаті обмеження конкуренції. Цей підхід був започаткований американським економістом Е.Чемберліном,

автором праці „Теорія монополістичної конкуренції” (1933) та англійською дослідницею Дж. Робінзон, автором книги „Економіка недосконалої конкуренції” (1933). На думку цих дослідників, за умов монополізації існують можливості завищення цін і формування доходу, джерелом якого є реалізована в ціні монопольна влада. Водночас необхідно зазначити, що питання про монопольну складову прибутку до цього часу залишаться дискусійним.

Однак, всі ці визначення розпливчасті й скоріше виражають винагороду підприємцеві за його вміння поєднувати фактори виробництва й ефективно їх використовувати.

Розглянута еволюція теоретичних підходів до з'ясування сутності прибутку показує складність і багатомірність цієї категорії. Прибуток як кінцевий результат функціонування виробництва на рівні підприємства є елементом взаємовідносин усіх учасників виробничого процесу.

Прибуток як економічна категорія відбиває систему виробничих відносин між підприємцями й найманими робітниками з приводу виробництва, розподілу й присвоєння створеного додаткового продукту, що відокремлюється у вигляді надлишку над витратами виробництва.

Соціально-економічна сутність прибутку найповніше виявляється у його функціях.

- облікова функція полягає в тому, що прибуток дає можливість оцінити ефективність господарської діяльності фірми;

- розподільча функція проявляється в тому, що за допомогою прибутку здійснюється розподіл ресурсів і доходів між суб’єктами господарчої діяльності;

- стимулююча функція визначає прибуток як генератор економічного розвитку, мотивуючий чинник зниження витрат виробництва, здійснення інвестицій та нововведень.

У сучасній економічній теорії значна увага приділяється аналізу прибутку фірми, яка діє в умовах різних типів ринкових структур. При цьому прибуток трактується як виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал.

У загальному виді прибуток (profit) визначається як різниця між загальною виручкою від реалізації (total revenue) і сукупними витратами (total cost)'.

PR = TR-TC, (16.10)

де TR (total revenue) - виручка від реалізації (валовий доход); ТС (total cost) - сукупні витрати; Pr (profit) - прибуток фірми.

Балансовий (загальна) прибуток - це частина доходу підприємства, що залишається після вирахування з валового доходу всіх витрат; це загальна сума прибутку від всіх видів господарської діяльності за певний період часу. Її відбивають у

бухгалтерських балансах підприємства.

Чистий прибуток - це частина балансового прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, рентних й інших обов'язкових платежів у бюджет; оплати відсотка за кредит і т.п.

У зв’язку з поділом витрат виробництва на зовнішні та внутрішні розрізняють два підходи до аналізу прибутку.

Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгалтерськими (зовнішніми) витратами виробництва.

Економічний прибуток визначається як різниця між валовим доходом та економічними (зовнішніми та внутрішніми, з урахуванням нормального прибутку) витратами виробництва.

При цьому нормальний прибуток - це звичайний для галузі дохід від економічних ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу. Оскільки нормальний прибуток є винагородою за виконання підприємницьких функцій, він входить до складу внутрішніх витрат фірми.

Економічний прибуток виступає як надлишок від нормального прибутку, що є результатом ініціативи підприємця, його вміння знайти найкраще застосування та комбінацію економічних ресурсів, здійснити нововведення, ризикувати тощо.

При його розрахунку можливі такі ситуації:

- економічний прибуток є від’ємною величиною, що свідчить про необхідність пошуку вигідніших шляхів застосування ресурсів;

- економічний прибуток є нульовим - це означає, що підприємець отримує нормальний прибуток і альтернативне застосування вкладених засобів не збільшить його дохід;

- економічний прибуток є додатною величиною, що засвідчує ефективне використання ресурсів.

Виникнення надлишкового прибутку спонукає підприємців спрямовувати свої капітали в певну сферу суспільного виробництва, що сприяє розширенню кола виробників та зниженню ринкових цін. Результатом останнього є зменшення економічного прибутку, його зникнення, а відтак відплив капіталів в інші сфери бізнесової діяльності. Однак зменшення кількості виробників підвищує ринкові ціни та спричиняє зростання економічного прибутку і т. ін.

Коливання економічного прибутку у близькій перспективі є надійним механізмом виявлення суспільних потреб та ефективного задоволення їх на основі підвищення про­

дуктивності праці, запровадження нововведень у техніку, технологію та організацію виробництва.

Тривале існування надлишкового прибутку на довшому відрізку часу свідчить про наявність перешкод для ефективної конкуренції виробників на певному ринку. Монопольний прибуток - прибуток фірми, яка займає монопольне (виключне) становище на ринку.

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в тому, що він:

- є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності;

- сприяє найефективнішому розподілу та використанню ресурсів, упровадженню досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей;

- є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення соціальних потреб суспільства.

16.4.