<<
>>

Суперечності суспільного відтворення та економічні кризи.

Причина криз криється в соціально-економічних суперечностях суспільного відтворення. Суперечності обумовлено не лише об’єктивними умовами відтворення, а й суб’єктивними чинниками.

Щодо об’єктивних причин економічних криз, то вони достатньо аргументовано викладені К.Марксом та в науковій літературі різних часів. А щодо суб’єктивних чинників, які обумовлюють або підсилюють економічні кризи, то наукові дослідження майже відсутні. Саме в аспекті виявлення об’єктивних передумов і суб’єктивних чинників економічних криз необхідно досліджувати циклічні коливання в економіці.

Незважаючи на різні аспекти дослідження криз, на сучасному етапі розвитку економічної теорії майже не розглядаються передумови кризового стану економіки, особливо у зв’язку з соціально-економічними суперечностями суспільства. Це обумовлює актуальність дослідження причин і передумов сучасної системної кризи в світі й в національній українській економіці.

Економічні кризи проявляються в усіх сферах ринкової економіки - у виробництві, в обігу, у розподілі, у споживанні. В класичній кризовій ситуації, як правило, миттєво зростає банківський відсоток, скорочується комерційний кредит, поширюється попит на гроші при значному скороченні пропозиції на них. Ціни (які ще недавно мали тенденцію до підвищення) знижуються. Скорочується попит на товари й послуги, що обумовлює скорочення обсягів виробництва й безробіття. Багато з промислових, торговельних та банківських компаній стають банкрутами, що обумовлює процес централізації капіталу в руках невеликої кількості крупних власників крупного капіталу.

Відомі факти, які відбили стан економіки низки країн світу в період кризи 1929- 1933 років. Так, США по виробництву чавуна були відштовхнуті на 42 роки (до рівня 1890 року), Англія - на 76 років (до рівня 1856 року), Німеччина - на 45 років (до рівня 1887

року). Щодо вугільного виробництва, то США повернулися назад на 31 рік, Англія - на 29 років, Німеччина - на 34 роки.

Практика довела, що економічні кризи обумовлені внутрішніми соціально- економічними суперечностями, які визрівають в економічних системах відповідно до законів їх розвитку. Ми вже наголошували, що на сучасному етапі еволюції ринкових економік разом з цими суперечностями, на наш погляд, причини криз доповнюються ігноруванням об’єктивного характеру економічних законів при формуванні економічної політики на різних її рівнях (як на рівні державної економічної політики, так і на рівні політики окремих економічних суб’єктів.) Проте, економічна політика буде успішною лише за умов її наукового обґрунтування, що передбачає визнання об’єктивного характеру економічних законів. Нажаль, в сучасній економічній літературі багато хто з авторитетних вчених висловлюється проти об’єктивного характеру дії економічних законів, наголошуючи на тому, що економіка залежить від суб’єктивних рішень. З приводу цього вважаємо за необхідне акцентувати увагу на такому.

По-перше, економічні закони безумовно мають об’єктивний характер. Вони діють незважаючи на те, знаємо ми їх, чи ні. І тільки в процесі економічної діяльності, зіштовхуючись з економічними суперечностями, ми відчуваємо дію законів. З цього витікає, що чим глибше ми пізнаємо економічні закони, чим активніше підкоряємося їх вимогам, тим успішнішими будуть результати нашої економічної діяльності.

По-друге, в економічній літературі 70-х років минулого століття активно обговорювалася проблема господарського механізму, у якому розмежовувалися механізми дії і механізми використання економічних законів. Механізми дії не залежать від людської свідомості, а механізми використання мають суб’єктивну основу. Але суб’єктивне у використанні об’єктивних економічних законів буде позитивним, якщо суб’єкти всебічно пізнають механізм дії законів. І отже ігнорування об’єктивного характеру законів, небажання ураховувати їх вимоги (головним чином задля реалізації власних інтересів господарюючих суб’єктів) зовсім не означає того, що економічні закони втратили свій об’єктивний характер.

Нажаль, у сучасній економічній теорії механізми дії й механізми використання економічних законів майже не досліджуються.

Уявляється, що в господарському механізмі найсуттєвіше місце посідають організація й стимули. Щодо організації, то суперечності різних політичних сил і коаліцій на загальнодержавному рівні в Україні призвели до повного безладдя в економіці, що й обумовило посилення кризових явити

Щодо стимулів, то ми їх пов’язуємо, перш за все, з заохоченням праці. В свою чергу, заохочення до праці визначається, на наш погляд, концепцією вартості. Якщо

визначення вартості товару базується на трудовій концепції, то звичайно господарюючий суб’єкт буде підкорятися вимогам об’єктивних законів - закону вартості, законам розподілу (зокрема закону розподілу відповідно кількості і якості праці), закону вартості робочої сили, тощо. Ігнорування концепції трудової вартості товару призвело до руйнування системи стимулювання працівника. Зазначимо, що в сучасній економіці суттєво підірвано економічні стимули до праці. Звичайним є механізм оплати праці, заснований на суб’єктивній оцінці результатів праці власником підприємств. Окрім того поширеною є практика невиплати заробітної плати. До того ж слід додати розповсюджений механізм наймання працівника без укладання контракту (ніби то на випробувальний термін) з наступним звільненням без виплати заробітної платні. Саме це, на наш погляд, значно руйнує економічний інтерес як діючого, так і потенціального працівника. Наслідком є падіння виробництва, зменшення доходів підприємств, несплата податків, недостатнє наповнення бюджету і руйнування економіки держави (і навіть підрив її економічної безпеки).

Ігнорування матеріального інтересу в сучасній вітчизняній економіці стосується не тільки суто працівника, але й підприємця. Це проявляється насамперед у механізмі оподаткування. На наш погляд, саме ігнорування об’єктивного рівня оподаткування, за межами якого виробництво не має підґрунтя для подальшого розвитку (або зберігаючи таке підґрунтя шляхом приховування прибутків і несплати податків) призводить до руйнування і підприємства, і держави.

(Адже ж держава - не просто територія з населенням, держава - це бюджет, завдяки якому вона може виконати свої економічні функції. Немає бюджету - немає й держави.) Отже досліджуючи будь-які питання економічної теорії, потрібно наголошувати на визначенні об’єктивного характеру дії економічних законів, ігнорування якого обумовило значні диспропорції у суспільному відтворенні й призведе у подальшому до повного краху економіки країни.

Ще одним аспектом дослідження криз є їх вплив на економічну небезпеку країни. Економічна безпека держави обумовлюється її економічним підгрунтям, яким, перш за все, є державний бюджет. Щодо сучасного стану економічного розвитку України, відтворювальної спроможності її господарських суб’єктів і можливості накопичення бюджету, то вони дають основу для висновку: протягом усього періоду системних ринкових перетворень (зокрема інституціональних) в Україні не знайдено дієвих механізмів, які б ефективно впливали на розвиток її продуктивних сил. Дотепер Україна не тільки не вийшла на рівень 1991 року у виробництві ВВП, але й, увійшовши у сучасну кризу, знизила досягнуті показники 2007 року. Про катастрофічний стан національної економіки йшлося у службовій записці В.Пинзеника до Кабінету Міністрів України, де

зазначено, що країна знаходиться на межі економічної катастрофи. На наш погляд, причини кризи, а отже шляхи виходу з неї пов’язані з подоланням суперечностей інституціональних перетворень в економіці країни.

Однією з таких суперечностей є принципові зрушення у структурних процесах. Так, у структурі суб’єктів Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ) знижується частка підприємств сільського господарства, яка у 2008 році (разом з підприємствами рибальства й рибництва) становила 7,2% , в той час коли у 2007 році вона дорівнювала відповідно 7,4% проти 7,8% у 2006 році і 8% - у 2005 році. Незмінним є відсоток будівництва, що у 2008 році складав 10,5% Відсоток підприємств промисловості знизився з 10,3% у 2007 році до 10,1% - у 2008 році. Водночас зростає питома вага підприємств і організацій, що здійснюють фінансові операції й операції з нерухомістю, питома вага яких дорівнювала у 2006 році 12,7% , у 2007 році - 13,7%, а у 2008 році - 14, 4% [18, с. 82; 19, с.85; 20, с.87].

В структурі промислового виробництва спостерігається стійка висока частка металургійного виробництва (22%). Низькою залишається питома вага легкої промисловості (1,1% у 2006 році, 1% - у 2007 році і 0,9% - у 2008 році), хімічної та нафтохімічної промисловості (з 6,4% у 2006 році до 6,1% у 2007 і 2008 роках). Знижується частка харчової промисловості (відповідно з 15,5% до 15,3% і 15,3%) [13, с. 104; 14, с. 110; 15, с.112].

Суперечливо розвивається малий бізнес: частка малих підприємств у загальних обсягах реалізованої продукції у 2007 році становила 4,4%, у 2006 році - 4,8%, у 2005 році вона дорівнювала 5,5%, а у 2000 році - 8,1% [14, с.319]. (Зауважимо, що в Статистичному щорічнику за 2008 рік за останні три роки - 2006-2008 показники порівняно з даними у Статистичному щорічнику за 2007 рік принципово змінені й складають відповідно - 18,8%, 18,1% і 16,3% (!) [16, с.315]. Факт такої розбіжності даних можна пояснити хіба що помилковістю, або зміною методології розрахунку (?). Ймовірно може бути й таке, що останні дані уточнено, й саме мале підприємництво виявилося більш стійким до впливу кризи. І на тлі зруйнування підприємств і падіння обсягів реалізації значно підскочила питома вага малих форм підприємництва в обсязі реалізованої продукції.).

Усвідомлюючи негативні наслідки суперечностей інституціональних трансформацій, що мають місце в країні, тільки і можна визначити механізм їх розв’язання, здатний забезпечити виконання стратегічних цілей розвитку країни.

Систематизуючи суперечності трансформаційного процесу в Україні, необхідно розмежовувати суперечності організаційного, суто економічного і психологічного (морального) характеру; а також суперечність у владних інституціях держави.

Однією з суперечностей організаційного характеру трансформацій (що насамперед визначають інституціональні трансформації) є те, що ринкові перетворення в Україні здійснювалися і продовжують здійснюватися методом проб і помилок. Такий механізм економічних перетворень не тільки не сприяє ефективним реформам, а навпаки руйнівно впливає на економіку країни. Замість того, щоб глибоко проаналізувати економічний стан в Україні, чітко усвідомити цілі перебудови й послідовно їх реалізовувати, уряд країни прагне швидкого зламу існуючого господарського механізму, а запропоновані нові елементи такого механізму, як правило, не здатні швидко вмонтовуватися в діючий господарський механізм, щоб забезпечити економічний розвиток. Яскравим прикладом такого методу проб і помилок є підвищення у березні 2009 року на 13% митного збору з наступним його скасуванням вже через тиждень.

Метод проб і помилок при здійснені економічних трансформацій не є чимось незвичайним. Він обумовлений наявністю багатої практики соціально-економічних перетворень в різних країнах. Офіційна економічна наука і її представники вважають, що можна запозичити досвід інших країн і швидко впровадити його в Україні. Але все не так просто як уявляється. Запозичений досвід (зокрема досвід використання концепції монетаризму, яка спрацьовує далеко не в кожній країні в час економічних трансформацій і, до речі, у „чистому” вигляді не спрацьовує у США) неприйнятний ддя української економічної ситуації. Отже, можна сказати, що однією з суперечностей трансформаційного процесу є й залишається дотепер суперечність між запозиченою і привнесеною ззовні концепцією монетаризму і соціально-економічним станом національної економіки, яка не сприймає таку модель господарського механізму.

Звісно, що одна суперечність народжує другу. Помилковість вибору концепції, некомпетентність щодо механізму реформування економіки обумовили стрімке руйнування інституту державного управління економікою, що стало ще однією організаційною суперечністю трансформаційного процесу. На сучасному етапі ринкових трансформацій в Україні відроджується механізм державного впливу на економіку. Але час минув, а те, що можна було використати для подальшого розвитку, було зруйновано і на десятиліття загальмувало соціально-економічний розвиток.

Однією з суперечностей інституціональних перетворень, на наш погляд, стала суперечність приватизаційного процесу, суперечність роздержавлення власності. У тій формі, у який здійснювалася і продовжується приватизація, вона не може виконати свого

основного призначення - створити не тільки політико-правові, але й економічні передумови формування ринкових відносин. Це не означає заперечення необхідності приватизації. Навіть у тій формі, у який вона здійснилась, вона доволі слабо виступає політико-правовим чинником первісного нагромадження капіталу. Звісно, що з приватизацією були пов’язані надії на утворення потужного прошарку українських громадян, що будуть серйозною соціальною базою реформ. Але внаслідок відомих механізмів і форм приватизації сформувалися, з одного боку, прошарок “нових українців”, у руках яких найчастіше кримінальним шляхом зосередилися величезні (колишні державні) багатства, а з іншого боку - маса номінальних акціонерів, що на свої акції і ваучери не може не тільки забезпечити пристойне життя, але й існувати.

Таким чином, в умовах напруження соціально-економічних суперечностей суспільства, його необгрунтованого соціального розмежування, зруйнованої структури економіки, інституціональних негараздів економічна криза майже неминуча. Отже ддя запобігання кризи необхідно подолати низку її соціально-економічних причин і передумов. А ддя цього насамперед необхідно усвідомити негативний вплив ігнорування об’єктивних економічних законів, негативні наслідки надмірної суб Активізації економічних відносин. Тільки розрізняючи механізми дії й механізми використання економічних законів, можливо знайти ефективний механізм запобігання криз або виходу з кризових економічних ситуацій. До речі, про це йшлося ще у XVIII столітті, коли відомий француз Франсуа Кене вперше поставив питання щодо необхідності пізнавати економічні закони й використовувати їх у практичній діяльності.

На завершення аналізу генезису, сутності й механізмів циклічних коливань і криз додамо, що практика сьогодення впевнено доводить: сучасний цикл зберігає форму руху, що історично склалася і що так наглядно описано Фрідріхом Енгельсом понад сто років потому. Енгельс писав: «... починаючи з 1825 р., коли розгорнулася перша загальна криза, весь промисловий і торговельний світ, виробництво і обмін ... сходять з колії. В торгівлі починається застій, ринки переповнюються масою продуктів, що не знаходять збуту, наявні гроші зникають з обігу, кредит припиняється, фабрики зупиняються, робітники позбуваються життєвих коштів, ... банкрутство крокує за банкрутством, аукціони змінюються аукціонами. Застій продовжується роками, маси продуктивних сил і продуктів марнуються й знищуються, доки накопичені маси товарів ... не розійдуться, і в кінець кінців, не відновиться поступовий рух виробництва й обміну. Мало-помалу цей рух прискорюється, крок змінюється риссю, рись перетворюється у галоп, що уступає своє місце скаженому кар’єру, дійсному перегону з перешкоджаннями, що охоплює

промисловість, торгівлю, кредит і спекуляцію, щоб в кінець кінців після самих відчайних стрибків знову ввалитися у безодню краху. І так постійно знову» [16, с.280].

На сучасному етапі всі теорії, що пояснюють причини циклічного розвитку економіки, можна розділити на ендогенні й екзогенні.

Екзогенні теорії пояснюють циклічні коливання причинами, що лежать за межами економічної системи. З погляду представників ендогенних теорій, причинами економічних циклів є неекономічні фактори, такі як:

• психологічні установки (наслідок хвиль песимістичного й оптимістичного настрою , що охоплюють населення (англійський вчений А.Пігу й ін.));

• політичні шоки (теорія політико-економічного циклу, що пояснює підйоми активізацією уряду напередодні виборів);

• природні катаклізми (повені, землетрусу як причини спаду і т.д.)

Однак, незважаючи на різноманітні зовнішні причини, більшість економістів зв'язує циклічну природу ринкової економіки з економічними подіями, тобто більшість економістів прихильники ендогенних теорій.

Ендогенні теорії пояснюють циклічні коливання економіки причинами, які лежать усередині економічної системи. Причинами таких циклів є:

• грошова теорія, що пояснює цикл експансією, тобто розвитком банківського кредиту (Р.Дж. Хоутрі, М.Фрідмен і ін.);

• теорія нововведень, що пояснює цикл використанням у виробництві важливих нововведень (Й.Шумпетер, Э.Хансен, Н.Калдор);

• теорія недоспоживання, що пояснює причину циклу занадто великою часткою доходу, що накопичується багатими й ощадливими людьми, порівняно з часткою доходу, що може бути інвестований у виробництво (Дж.Гобсон, В.Фостер і ін.);

• теорія надмірного інвестування, прихильники якої вважають, що причиною спаду є надмірне інвестування, що викликає надвиробництво (Ф. Хайєк, Л. Мізес і ін.).

23.3. Сутність циклічного розвитку економіки. Види економічних циклів.

Циклічність - це постійно повторюваний рух виробництва від однієї крапки його найвищого підйому до іншої. Період, протягом якого економіка проходить ці крапки, називається періодом економічного циклу.

Економічний цикл представлено на рис. 23.1. Кожен цикл складається з чотирьох фаз: криза, депресія, пожвавлення і піднесення.

Криза (др.. - грец. Krisis - поворотний пункт) - значні відхилення від нормальної економічної діяльності, що приводить до скорочення обсягів виробництва, збільшенню заборгованості між господарюючими суб'єктами, і за зобов'язаннями державі, а надалі і до систематичного й масового банкрутства підприємств.

Рис. 23.1. Фази класичного економічного циклу

Депресія (від лат. deprimo - давити, придушити) це повний застій в економіці, що припускає абсолютно низькі темпи зростання виробництва, відсутність кредитних ресурсів, затримки у виплаті заробітній платі і її мінімальному рівню, низькі темпи зайнятості і т.д.

У цій фазі відбувається поступове відновлення перерваних кризою зв'язків, переливи капіталу в перспективні галузі, а головне - масове відновлення основного капіталу. Напередодні кризи маса основного капіталу досягає таких розмірів, коли з'являється його надлишок або така його кількість, для якої зниження норми прибутку не врівноважується зростанням її маси. Тоді додаткові інвестиції не приносять додаткового прибутку. У період кризи основний капітал руйнується або фізично знецінюється. Зв'язок депресії з кризою складається, насамперед , у відновленні основного капіталу, але вже на новому, вищому технічному рівні. Тому в наступному циклі економіка досягає більшого підйому.

Пожвавлення (англ, revzra/) характеризується підйомом економіки, відбувається деяке зростання ВВП, збільшується попит на працю, на позичковий капітал. Саме головне - активізується інвестиційна діяльність підприємств. Слід зазначити, що фаза пожвавлення

триває до того часу, коли обсяг ВВП і зайнятості не досягне докризового рівня. Дана фаза продовжується не довго, вона швидко переходить у наступну фазу - фазу піднесення.

Піднесення (англ, expansionary) - фаза економічного циклу, що характеризується досить швидким економічним зростанням, завдяки якому відбувається збільшення зайнятості, безробіття досягає природного рівня, і іноді в деяких галузях виникає дефіцит робочої сили, підвищується заробітна плата, йде збільшення сукупного попиту, зростає обсяг продажів, підвищується прибуток підприємств. У населення і підприємств з'являються вільні гроші, збільшується їхня пропозиція на грошових ринках, що провокує норму відсотка до зниження.

Ця модель економічного циклу називається класичним економічним циклом, тому що на зорі капіталізму економіка проходила дані фази.

Сучасний економічний цикл має ряд особливостей, що виявляються під впливом наступних факторів:

• монополістична структура ринків;

• державне регулювання економіки;

• науково-технічний прогрес;

• процес глобалізації (інтернаціоналізації) виробництва.

Розглянемо детально приведені фактори.

Вплив монополізму позначається в тому, що падіння виробництва, його зупинка відбуваються при збереженні монопольно високих цін і емпіричні дослідження показують, що жоден післявоєнний цикл (крім циклу 1948-1949 р.) не зв'язаний з падінням цін. Даний факт свідчить, що фірмам вдається отримувати прибуток навіть при скороченні виробництва. У той же час збереження високого рівня цін затрудняє процес одноразового масового відновлення капіталу. Тому в сучасних умовах криза не може до кінця виконати свою "очисну" функцію, не стає вихідним пунктом масового відновлення техніки і технології, а стало бути, не сприяє рятуванню економіки від старого виробничого апарата.

Також, політика монополістичних об'єднань сприяло появі стагфляційних процесів, які з особою силою з’явились у світових економічних кризах 1974-1976 і 1981-1982 рр.

Після подій Великої депресії 1929 - 1933 рр. держава активно втручається в циклічний розвиток економіки шляхом, у першу чергу, бюджетної, а потім і кредитно- грошової політики, що впливає на амплітуду коливань і тривалість економічного циклу: звуження періоду кризи і депресії і збільшення періоду пожвавлення і підйому. Державна антикризова політика також сприяє зменшенню діапазону коливань обсягів виробництва і рівнів зайнятості, що призводить до "згладжування" фаз економічного циклу. На

сьогоднішній день періоди депресії і пожвавлення не мають яскраво вираженого характеру, тому сучасний економічний цикл має дві фази: рецесія і піднесення

На характер економічних циклів істотний вплив робить науково-технічний прогрес (НТП). Усе більш прискорюючи темпи НТП обумовлюють прискорення відновлення основного капіталу що спостерігається на усіх фазах циклу включаючи фазу кризи. В результаті надвиробництво товарів, як характерна риса кризи, змінюється надвиробництвом капіталу і хронічним недовантаженням виробництва, яке призводить, поряд з державною антициклічною політикою до розмивання класичної динаміки циклу і циклічного характеру відтворення в цілому, а також прискорює періодичність економічних циклів.

В умовах глобалізації економіки під впливом міжнародного поділу праці й інтернаціоналізації господарських зв'язків економічний цикл придбав світовий характер. Криза в одній країні спричиняє кризові явища в інших країнах, у результаті чого усе світове господарство втягується в циклічні коливання. Так, у 1974-1975 р. провідні західні країни одночасно вступили у світову економічну кризу надвиробництва, у 1987-1989 р. у всіх головних країнах також синхронно почався циклічний бум, після невеликого спаду, який тривав менше року в 1990-1991 р., а в 2008 р. увесь світ охопилд фінансово- економічна криза, яка є наслідком кризи фінансової сфери США.

Таким чином, можна виділити основні характерні риси сучасного економічного

циклу:

• збільшення рівня цін при кризових явищах у виробництві (стагфляція);

• зменшення амплітуди коливань і тривалості економічного циклу, а також зменшенню діапазону коливань обсягів виробництва і рівнів зайнятості;

• перехід від чотирьохфазної до двофазної динаміки економічних циклів, тобто поява таких фаз економічного циклу як рецесія (криза + депресія) і піднесення (пожвавлення + піднесення);

• синхронізація економічних циклів і світовий масштаб прояву.

Виділяють наступні типи циклів:

• короткострокові (цикли "Кітчина");

• середньострокові (цикли "Жюгляра");

• довгострокові ("будівельні цикли");

• довгі хвилі (цикли "Кондратьева").

Короткострокові цикли (періодичність 3,5-4 роки) називають також циклами Кітчина - по імені їхнього автора, або «свинячими циклами», оскільки Кітчин при ї вивченні циклів досліджував ринок м'яса. Вчений звернув увагу на те, що нагромадження

й скорочення запасів товару може викликати циклічні коливання. Останнім часом говоритися про зникнення циклів товарно-матеріальних запасів, що порозумівається інформованість виробників про ринкову ситуацію.

Середньострокові цикли (періодичність 8-10 років) зв'язані з відновленням активної частини основного капіталу (машин, устаткування, технологічних ліній тощо). Ці цикли зв'язують з іменами французького економіста К.Жюгляра і німецького економіста К. Маркса.

Необхідно відзначити, що чотирьохфазна структура економічного циклу більш чітко виявляється в середньо строковому періоді.

Довгострокові цикли (періодичність 20 років) називають будівельними циклами, тому що вони зв'язані з відновленням (будівництвом) пасивної частини основного капіталу, тобто з будинками і спорудженнями і зв'язані з ім'ям американського вченого С. Кузнеця.

Слід зазначити, що цикли Кузнеця співвідносяться з періодом затяжних криз та депресій у США.

Довгі хвилі" (періодичність 48-55 років) зв'язані з корінною зміною способу виробництва, а також зміні базових технологій і будівництвом великих інфраструктурних об'єктів.

Однак ринкова економіка має не тільки циклічний характер, деякі кризові явища носять структурний нециклічний характер.

Виділяють наступні види криз:

- структурні кризи - явища довгострокового нециклічного характеру, що проявляється у занепаді окремих галузей або групи галузей національної економіки;

- аграрні кризи - спостерігаються у сільському господарстві й проявляються у скорочені обсягів виробництва, зростанні аграрного перенаселення тощо;

- фінансові кризи - охоплюють фінансову систему суспільства у цілому, підприємств, домогосподарств;

- грошово-кредитні кризи - проявляються у нестачі грошей у каналах обігу, зростанні норми банківського відсотку, заборгованості й банкрутстві підприємств;

- біржові кризи - супроводжуються різким падінням курсів цінних паперів, що котируються на біржах;

- валютні кризи - кризи валютної системи країни, внаслідок чого дорожчає іноземна валюта, знижується ціна національної валюти, що руйнує відтворювальні процеси в країні й ускладнює її відносини з іншими країнами.

23.4.

<< | >>
Источник: Дмитриченко Л.І.. Політична економія. Підручник / Наук, редактор Л. І. Дмитриченко. - Донецьк: ТОВ «Східний видавничий дім»,2012. - 712 с.. 2012

Еще по теме Суперечності суспільного відтворення та економічні кризи.:

- Антимонопольное право - Бюджетна система України - Бюджетная система РФ - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инвестиции - Инновации - Инфляция - Информатика для экономистов - История экономики - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Логистика - Макроэкономика - Математические методы в экономике - Международная экономика - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоги и налогообложение - Организация производства - Основы экономики - Отраслевая экономика - Политическая экономия - Региональная экономика России - Стандартизация и управление качеством продукции - Страховая деятельность - Теория управления экономическими системами - Товароведение - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Эконометрика - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятий - Экономика природопользования - Экономика регионов - Экономика труда - Экономическая география - Экономическая история - Экономическая статистика - Экономическая теория - Экономический анализ -