Сучасні види підприємництва.

Подальший розвиток системи господарської інтеграції став можливим, перш за все,

у зв’язку зі зростанням виробничої спеціалізації, завдяки якій розвивається виробничо- господарська кооперація та виявляються її нові форми.

Субпідрядна система являє собою довгострокові відносини у сфері постачання між великою (головною) компанією, що виготовляє значні обсяги масової продукції, і великою кількістю малих підприємств, які працюють на основі подетальної, технологічної, модельної спеціалізації виробництва продукції, яка виготовляється відносно невеликими обсягами або при вузькій номенклатурі.

Сутність субпідряду полягає у збільшенні обсягу робіт, які передаються великими компаніями за контрактами малим і середнім фірмам, а також у скороченні загальної кількості прямих постачальників комплектуючих. Суб'єктам малого і середнього бізнесу така форма кооперації вигідна, оскільки шансів залишитися на самостійних ринках у них майже немає. Особливо це стосується технологічно складної продукції, організація виробництва і збуту якої потребує більше управлінських, фінансових і технічних можливостей, яких малі фірми не мають. Використовуючи виробничий потенціал малих і середніх фірм, великі компанії надають їм певні пільги: гарантують закупівлю значної частини виготовленої продукції, поставляють або дають в оренду засоби виробництва, визначають пільгові умови придбання сировини та матеріалів і т. ін. Великим фірмам субпідрядна система дає змогу, по-перше, перекласти негативні наслідки конкуренції (у тому числі можливе банкрутство) на малий і середній бізнес, а по-друге, створити за рахунок підприємств цього бізнесу вигідне для себе конкурентне середовище, вибираючи субпідрядників з паралельних постачальників. Наприклад, у Великобританії розоряються протягом перших трьох років 8 із 10 створених малих підприємств.

Субпідрядна система особливо розвинута у сферах масового складального виробництва, електротехнічної, електронної промисловості, в деяких сферах машинобудування.

В останнє десятиліття в країнах із розвинутою ринковою економікою значного поширення набула система договірних відносин щодо кооперації господарської діяльності великих і малих фірм у сфері розподілу продукції та послуг, яка стала широко відомою в світі під назвою франчайзинг.

Франчайзинг - це спосіб доставки продукції та послуг споживачу, форма організації та здійснення підприємницької діяльності на основі кооперації матеріальних і фінансових ресурсів та зусиль багатьох підприємств. Франчайзинг може також

розглядатися як угода, при якій виробник або одноосібний розповсюджувач продукції чи послуг, захищених товарним знаком, дає ексклюзивні права на поширення їх на певній території незалежним підприємцем (роздрібним торгівцям) в обмін на одержання від них гарантованих платежів. Це дає змогу початкуючому підприємцю правильно вибрати місце, проект, скажімо магазину, обладнання ддя нього, одержати позику та ін. і торгувати під маркою великої фірми. За ці послуги дрібний підприємець сплачує вступний внесок і відраховує певний відсоток (від 3 до 12) з обороту на користь «спорідненої» фірми, в якій він зобов’язується закупляти необхідне обладнання і товари.

У розвинутій ринковій економіці найбільшу кількість фірм, які працюють за такою системою, зосереджено у сфері обслуговування: ресторани і кафе, продуктові магазини, будівельна і реконструкційна діяльність, автосервіс, роздрібна й оптова торгівля, надання різноманітних послуг - бухгалтерських, аудиторських, юридичних, туристичних, готельного господарства тощо.

Яскравим прикладом використання франчайзингової системи є індустрія пляшкових безалкогольних напоїв. Так, компанії «Кока-Кола», «Пепсі» й «Севен-Ап» завдяки франчайзингу дістали можливість централізовано виготовляти концентрований сироп і постачати його місцевим заводам, що спеціалізуються на розливі, власники яких у кінцевому підсумку ставали керівниками місцевого роздрібного продажу.

У сфері громадського харчування значного зростання бізнесу на принципах франчайзингу досягла і компанія «Мак-Дональдс» із новою стратегією швидкого обслуговування клієнтів. В Україні перший ресторан «Мак-Дональдс» відкрився в Києві у травні 1997 р., а найближчими роками в Україні планується відкрити майже 100 ресторанів, що дасть змогу додатково створити 5,5 тис. робочих місць. Обсяг інвестицій в економіку України досягає майже 100 млн. дол. США. Для ефективного функціонування проекту будуються сучасні місцеві заводи з переробки м'яса й картоплі.

Завдяки ринковій мобільності франчайзинг довів свою ефективність і життєздатність. Так, за даними Адміністрації малого бізнесу США, на кінець п'ятого року існування розорялися лише 14% франчайзингових підприємств, тоді як для незалежних малих форм господарювання цей показник становив більше ніж 65%.

Отже, сутність франчайзингу полягає в тому, що велика компанія (франчайзер)

надає невеликому підприємству (оператору) виключне право на реалізацію своєї продукції чи послуг. Укладаючи договір франчайзингу, невелике підприємство бере на себе певні зобов’язання, порушення хоча б одного з яких призводить до розриву договору з боку фірми-франчайзера. Фірми-оператори, які орендують торгову точку, одержують прибуток у формі відсотка від обороту.

Така форма функціонування торгового підприємства вигідна як суспільству, так і фірмам. Що ж до суспільства, то знання особливостей первинного ринку збуту допомагає населенню повніше задовольнити свої потреби: фірмі-франчайзеру це дає можливість без збільшення капіталу збільшувати оборот і одержувати додатковий прибуток, для фірми- оператора це гарантована поставка і фінансова підтримка з боку франчайзера, а в підсумку - велика стійкість у конкурентній боротьбі.

Одним із методів оновлення матеріальної бази й основних фондів малих і середніх підприємств різних форм власності є лізинг як ефективний спосіб залучення додаткових інвестицій, у тому числі іноземних, у розвиток економіки.

Лізинг — це підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних або залучених фінансових кошт, яка полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на певний строк лізингоодержувачу майна за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Головне завдання суб'єктів лізингової діяльності - створити потребу в своїх послугах. Світовий досвід показує зростаючу серед ділових кіл популярність і життєздатність лізингу.

Сьогодні в Україні, як і в інших країнах СНД, більшість суб’єктів малого підприємництва не можуть ні виділити кошти для інвестицій, ні взяти кредит, тому що, по- перше, не в змозі забезпечити його заставою, а по-друге, комерційні банки такі кредити не надають. Якраз тут і може послужити лізинг, який для суб’єкта малого підприємництва забезпечує великі переваги.

Об’єктом лізингу може бути будь-яке рухоме й нерухоме майно, яке належить до основних фондів, не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень щодо передачі його в оренду.

Суб’єктами лізингу можуть бути: лізингодавець, лізингоодержувач, продавець лізингового майна - суб’єкт підприємницької діяльності, котрий виготовляє майно (машини, обладнання й т. ін.) і/або продає власне майно, що є об’єктом лізингу.

Для тих, хто починає свою справу, пробитися на ринок дуже важко. Тому потрібно шукати такі способи ведення справи, які дали б можливість клієнтам на практиці ознайомитися зі зразками продукції, що виготовляється. Пропонуючи її в лізинг на певний

час, виробник нерідко бере на себе проблеми установки й обслуговування обладнання, навчання персоналу свого клієнта. До лізингу почали з охотою звертатися при підписанні угод на здійснення капіталомістких проектів, у тому числі при будівництві промислових підприємств, поставці літаків, суден та ін.

З метою одержання доходу значна кількість державних підприємств та організацій готові пустити в оборот зайву техніку й обладнання. Передача його малим і середнім підприємствам на умовах лізингу може підняти рівень віддачі фондів. Усе більших темпів набирає процес формування фермерських господарств, але вони частіше всього не можуть одержати інвестицій у формі прямих довгострокових банківських позик. Альтернативою в цьому разі є також розвиток і використання лізингових операцій.

Лізинг вигідний і державі, оскільки заборгованість підприємств іноземним лізингодавцям не зараховується до загальної фінансової заборгованості країн-імлортерів, на території котрих перебувають орендатори.

Крім ряду переваг для окремих суб’єктів підприємництва, лізинговий бізнес позитивно впливає на економіку країни, особливо під час перехідного періоду, який характеризується спадом виробництва, нестабільністю фінансового сектора, кризою банківської системи.

Велике значення для підтримки малого й середнього бізнесу має організація доступу малих фірм до механізму передачі технологій і результатів наукових розробок у виробництво на основі їхньої кооперації з великими компаніями.

Венчурне (ризикове) фінансування має широке і вузьке значення. У широкому значенні весь вклад робиться в ризикові, з погляду фінансових результатів, проекти, перш за все в галузі високих технологій. У вузькому значенні - це довго- чи середньострокові інвестиції у формі кредитів чи вкладень в акції з метою створення і розвитку малих і середніх швидкозростаючих компаній.

Як правило, малі венчурні підприємства пов'язані зі сферою НДДКР (науково- дослідницьких і дослідно-конструкторських розробок), тому для позначення їх часто використовують поняття малі інноваційні підприємства. Венчурні фонди утворюються в кількох організаційних формах, головною з яких є спеціалізована незалежна форма венчурного капіталу. Інші форми: венчурні фонди великих корпорацій, інвестиційні компанії малого бізнесу, науково-дослідницькі товариства з обмеженою відповідальністю та ін.

Саме через свої венчурні фонди корпорації здійснюють ринкове фінансування малих фірм. З огляду на це перспективи розвитку в Україні венчурного фінансування як форми інтеграції великих і малих структур можуть бути пов’язані, перш за все, з

реалізацією потенціалу промислово-фінансових груп. Взаємодія других з малими інноваційними фірмами ефективно сприяла б розв’язанню суперечностей між незатребуваними творчими можливостями українських учених і необхідністю керованого оновлення технічної основи фактично всіх галузей народного господарства. Це в певному сенсі розв’язало б проблему «відпливу умів».

Необхідна складова діяльності будь-якого підприємства - це витрати не тільки на основний бізнес, але і на управління непрофільними активами, що віднімає багато часу і вимагає досить значних фінансових вкладень. Аутсорсинг - це ресурсна альтернатива, яка включає передачу виконання неосновної діяльності підприємства або функцій, які виконувались персоналом підприємства і з використанням ресурсів підприємства, зовнішньому постачальнику. Аутсорсинг - це стратегія, згідно з якою підприємство не розпилює власних ресурсів на неосновний бізнес, а наймає за контрактом одного або декількох постачальників послуг.

Перші приклади аутсорсингу можна знайти ще в 1960-х. Однак до кінця 2001 р. вважалося, що аутсорсингом можна назвати тільки роботу з інформаційними технологіями (IT). Галузі, в яких сьогодні найбільш поширена робота аутсорсерів: ІТ-послуги; бухгалтерія; маркетинг; управління кадрами; документообіг; впровадження проектів (програмні продукти для ефективного розподілу і зберігання інформації в архівах і т.п.); логістика і т.п. Останніми роками в світі стрімко збільшуються обсяги аутсорсингу. Глобальна потреба у відповідних послугах складає більш ніж $60 млрд. на рік. Прогнози зростання світового ринку аутсорсингу на поточний рік знаходяться в межах 25-30%.

Серед світових лідерів аутсорсинга - такі країни, як Індія, Китай, Ізраїль, Канада і Росія. Послуги аутсорсинга використовують найбільші світові компанії і торгові марки (Motorola, Ford, General Motors і ін.), а також державні організації (наприклад, уряд Великобританії передав інформаційні системи податкових відомств на аутсорсингове обслуговування).

Тобто йдеться не про абсолютизацію малого, середнього чи великого бізнесу, а про органічне співіснування цих секторів у структурі змішаної економіки, які не взаємовиключають, а взаємодоповнюють і обумовлюють один одного.