<<
>>

Структура економічної системи.

Для пізнання змісту економічної системи важливо визначити її структурні елементи. Економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил, еко­номічних відносин і .механізму господарювання.

Продуктивні сили — це сукупність матеріально-речовинних та особистісних факторів виробництва, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства. Продуктивні сили суспільства утворює сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей. В процесі історичного розвитку продуктивні сили як в цілому, так і окремі їх елементи, постійно оновлюються, збагачуються. Кожному ступеню розвитку виробничих сил відповідають певні виробничі відносини, які виступають в якості соціально-економічної форми їх руху.

Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи, є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.

Основними елементами продуктивних сил є праця як цілеспрямована діяльність людини, предмети праці і засоби праці.

Процес праці складає матеріальну основу процесу виробництва, в ході якого змінюється зовнішня природа блага, а також накопичуються знання, досвід, підвищується кваліфікація робітників, змінюється сама людина. У цьому сенсі праця сформувала людину і є головним фактором його розвитку.

Предмети праці — це те, на що спрямована праця людини, що створює матеріальну основу майбутнього готового продукту. Предмети праці або надані природою (наприклад, залежи руди), або є продуктом попередньої праці, тобто сирим матеріалом.

В результаті науково-технічного прогресу людина створює предмети праці із заданими властивостями, яких не існує в природі (наприклад, хімічна сировина).

Природа, земля, весь оточуючий нас світ складають загальний предмет праці. При цьому роль сирих матеріалів у виробництві зростає, однак первісною основою предметів праці залишається земля.

Засоби праці - це весь комплекс речей, який людина розміщує між собою і предметом праці; те, чим людина впливає на предмет праці, створюючи готовий продукт. Засоби праці є важливим показником рівня розвитку виробництва.

Засоби праці поділяються на природні (земля, камінь, органічні добрива, приручені домашні тварини) і технічні (тобто ті, що синтетично створюються людиною). До складу технічних засобів праці входять знаряддя праці - різноманітні машини, механізми, інструменти, двигуни, передавальні пристрої. Все більшого застосування набуває так звана кібернетична техніка, принципова відмінність якої від інших машин полягає в тому, що вона переробляє не енергію і не речовину, а інформацію. Набуває розповсюдження робототехніка. Комп’ютеризація і автоматизація виробництва призводять до зміни ролі людини: вона поступово виходить із безпосереднього процесу виробництва і стає поряд з ним.

Сукупність предметів праці і засобів праці, які завжди взаємопов’язані і відповідають один одному, утворює засоби виробництва.

У своєму розвитку продуктивні сили проходять ряд щаблів: природні продуктивні сили; суспільні продуктивні сили; загальноінтелекіуалізовані продуктивні сили.

Природні продуктивні сили, панування яких характерне для найнижчого щабля роз­витку суспільства — первіснообщинного ладу, можуть бути повністю зведені до природи самої людини і до сил навколишнього середовища — природного багатства, засобів життя і праці. На основі природних продуктивних сил здійснюється процес перетворення привласнюючої економіки у виробничу.

Суспільні продуктивні сили виникають у результаті історичних процесів об’єднання і поділу праці, тобто в результаті зростання суспільного характеру виробництва. На цьому етапі розвитку продуктивних сил людина все більше спирається на засоби праці, створені нею.

Суспільні продуктивні сили сформувались у період розкладу первіснообщинного ладу і свого найвищого розвитку досягай в XX ст.

У передових країнах відбувається процес формування загальиоіителектуалізованих продуктивних сил. Це такі продуктивні сили, коли людський фактор виступає як загальний інтелект, а праця, як загальна наукова праця. На цьому етапі розвитку продуктивних сил виникають і стають основними принципово нові знаряддя праці: комплексна автоматизація

виробничих процесів, масове використання електронно-обчислювальних машин, розвинута система інформації, екологічно чисті способи виробництва тощо.

Сучасні продуктивні сили виступають у двох формах:

1) безпосередніх органів матеріального виробничого процесу;

2) духовно-соціальних продуктивних сил.

Перша форма продуктивних сил є первинною, тобто є базою, на якій здійснюється розвиток духовно-соціальних продуктивних сил. Це продуктивні сили сфери матеріального виробництва, до якої належать такі галузі, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і зв’язок, торгівля тощо.

Друга форма продуктивних сил забезпечує духовне оволодіння світом - розвиток знань, виробництво духовних багатств, науковий прогрес. Вона функціонує в нематеріальній сфері, особливо в таких її галузях, як освіта, наука і наукове обслуговування, культура і мистецтво, охорона здоров’я, соціальне забезпечення, фінансово-кредитна сфера, державне управління.

Особливе місце в становленні, функціонуванні та розвитку економічної системи належить її суб’єктам як активній рушійній, перетворюючій силі. Кожний суб’єкт є носієм певних прав, обов’язків і відповідальності, які реалізує в процесі своєї функціональної діяльності. Залежно від цього існують різноманітні класифікації економічних суб’єктів: індивід, колектив, держава; виробник (продавець), посередник, споживач (покупець); фізичні та юридичні особи; вітчизняні та іноземні; інституціональні (виробничі підприємства, банки, біржі) тощо.

Центральне місце в економічній системі належить людині.

Як головна продуктивна сила, уособлення економічних відносин, суб’єкт і об’єкт господарської діяльності, носій і реалізатор економічних потреб та інтересів вона поєднує і узгоджує функціонування всіх ланок економічної системи. Місце людини в суспільній ієрархії, можливість і форми її самореалізації зумовлюють характер економічної системи.

Економічна наука досліджує господарчу сутність людини, її місце і роль в економічній системі, потреби, інтереси, господарську поведінку, тобто людину економічну.

Економічна людина - головний творчий суб'єкт ринкової економіки, який володіє свободою вибору і приймає економічно раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інтересів, мети і пріоритетів.

На всіх етапах розвитку суспільства людина перебувала в центрі всіх економічних процесів і явищ. В економічній системі людина виступає як виробник, як суб'єкт, еконо­мічних відносин, як споживач, як носій кінцевої мети суспільного виробництва.

Людина-виробник в економічній системі виступає робочою силою, особистим фактором виробництва, головним елементом продуктивних сил. Робоча сила — це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці.

Успіх виробництва на всіх рівнях визначається насамперед людьми, зайнятими у виробничому процесі. Усі інші фактори виробництва діють не самі по собі, їх приводить у рух людина. Людині, її праці належить центральне місце у виробництві не тільки як найактивнішому факторові виробництва, а й як джерелу, творцю інших факторів вироб­ництва — матеріально-речових, науково-дослідницьких і організаційно-управлінських.

В умовах розвитку науково-технічного прогресу вимоги до рівня підготовки працівників зростають. Без постійного підвищення рівня освіти, кваліфікації, культури, зміцнення здоров'я, вироблення психологічної сталості працівники не здатні ефективно взаємодіяти з іншими прогресуючими елементами продуктивних сил — новою технікою, передовими технологіями, системами управління й організації виробництва. Тому в сучасному розвинутому суспільстві інвестиції в "людський капітал", тобто в розвиток знань, здібностей, у зміцнення здоров'я людини, вважаються найефективнішими і гуманними вкладеннями.

Людина як споживач реалізує себе через задоволення своїх різних потреб. Потреби людини можна поділити на потреби людини-працівника і потреби людини-підприємця.

Потреби людини-працівника пов'язані з відтворенням робочої сили, тобто з особистим споживанням. У процесі трудової діяльності людина витрачає робочу силу, яку необхідно відновлювати. Для цього вона повинна мати набір товарів і послуг, щоб задовольнити свої фізіологічні, духовні та інші потреби. Задовольняючи ці потреби, людина відтворює себе як працівник.

Потреби людини-підприємця стосуються відтворення матеріально-речових факторів виробництва, тобто виробничих потреб. Для того щоб відновити спожиті в процесі виробництва машини, верстати, обладнання, сировину, матеріали, паливо, електроенергію тощо, підприємець повинен їх придбати на ринку факторів виробництва.

Людина в її цілісній сутності є головним критерієм розвитку суспільного виробництва і головною його метою. Суспільний продукт, проходячи через фази виробництва, розподілу й обміну завершує свій цикл у фазі споживання. Без споживання виробництво існувати не може, воно не має сенсу. Задоволення різнобічних потреб людини — ось призначення будь-якого виробництва. У цьому аспекті людина зі своїми потребами є природною і кінцевою метою суспільного виробництва й одночасно головним фактором його функціонування.

Важливим елементом економічної системи суспільства є економічні відносини - це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу обміну і споживання мате­ріальних та нематеріальних благ.

Система економічних відносин складається з: техніко-економічних, організаційно- економічних, соціально-економічних відносин

Техніко-економічні відносини - це відносини між людьми з приводу створення та використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага. Техніко- економічні відносини відображають технологію і є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва.

Організаційно-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва.

Соціально-економічні відносини - насамперед це відносини власності в економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в економічній системі — спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того, відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.

Таким чином, соціально-економічні відносини, основою яких є відносини власності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі взагалі, виконуючи в ній системоутворюючу функцію.

Господарський механізм є структурним елементом економічної системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб'єктів на основі використання економічних законів, економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

Найважливіша функція господарського механізму - забезпечення ефективного розвитку суспільного виробництва на основі динамічної рівноваги між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.

Основними елементами господарського механізму є ринкове саморегулювання, державне регулювання та наднаціональне регулювання. Ринкове саморегулювання (механізм ринкової економіки) нині здійснюється через механізм вільної конкуренції, тобто конкуренції, на яку не впливають монополії (у тому числі олігополії), держава (вона лише слідкує за дотриманням правил такої конкуренції), профспілки (яких західні економісти вважають монополістами на ринку робочої сили), вільного ціноутворення (ціни встанов­люються лише на ринку під впливом стихійного переливу капіталу на галузевому і

міжгалузевому рівнях), внаслідок чого забезпечується певна пропорційність розвитку економіки.

Механізм традиційного ринкового регулювання економіки домінував упродовж приблизно чотирьох століть (тобто на нижчій стадії розвитку капіталізму) — до кризи 1929—1933 рр.

Першим обґрунтував необхідність широкомасштабного державного регулювання економіки та його методи Дж, М. Кейнс. Він стверджував, що розширення функцій уряду — єдиний практичний засіб уникнути цілковитої руйнації існуючих економічних форм. Подібні висновки було зроблено на Міжнародній конференції ООН з проблем навколишнього середовища і майбутнього розвитку цивілізації (червень 1992 р.) на рівні голів та урядів держав: людству потрібна нова модель соціально-економічного розвитку, яка має спиратись на важелі централізованого регулювання на рівні окремої держави та світової співдружності загалом. Така модель повинна базуватися на інтегрованих інтересах суспільства і лише потім — на інтересах приватного підприємця. Неспромож­ність ринкового регулювання економіки зумовила появу та розвиток державного регулювання економіки.

Для вивчення господарського механізму необхідно з'ясувати його місце в економічній системі і співвідношення з її чотирма найважливішими елементами: виробничими відносинами (відносинами економічної власності); техніко-економічними відносинами; організаційно-економічними відносинами; продуктивними силами.

У системі виробничих відносин (перший елемент економічної системи) існує глибинна підсистема, пов'язана з відносинами власності на засоби виробництва в усіх сферах суспільного відтворення, і конкретніша підсистема, що є формою їх вияву і пов'язана з власністю (привласненням) на необхідний і додатковий продукт; або на результати праці. Йдеться про конкретні форми виробничих відносин, або форми реалізації власності: заробітну плату, прибуток (торговельний, підприємницький, позичковий відсоток), податок тощо. До господарського механізму безпосередньо належить управлінський аспект економічної власності, конкретні форми її реалізації та організації.

Такі ж дві підсистеми (глибинна і конкретна, управлінська) наявні також у відносинах власності на засоби виробництва в різних сферах суспільного відтворення. До конкретних управлінських форм відносин власності на засоби виробництва у сфері безпосереднього виробництва належать такі категорії: тривалість робочого дня робітників, зайнятих на підприємстві, його інтенсивність, контроль за процесом праці тощо. У сфері обігу такими категоріями є ціни на засоби виробництва (якщо їх купував або продавав власник цих засо­бів чи предметів праці), ціна товару робоча сила, ціна управлінської праці (якщо капіталіст сам не управляє процесом виробництва) тощо. У сфері розподілу — акція, дивіденд,

розміри заробітної плати тощо. У сфері споживання (передусім виробничого споживання) — коефіцієнт змінності техніки, студінь зношування засобів праці та ін.

До господарського механізму безпосередньо належать конкретні управлінські форми виробничих відносин (відносин економічної власності) і власності на засоби виробництва зокрема. На них свідомо можна впливати, регулювати на різному рівні (окремого підприємства, об'єднання, міністерства, державному і навіть з боку наднаціональних органів).

Глибинна підсистема відносин власності на засоби виробництва безпосередньо не входить до господарського механізму, але опосередковано на нього впливає. Водночас зміна конкретних управлінських форм відносин власності впливає на розвиток глибинної підсистеми виробничих відносин. Так, за акціонерної форми підприємництва через встановлення низьких пільгових цін на акції ддя безпосередніх виробників засоби виробництва можуть (частково або різною мірою) переходити до людей найманої праці, що певною мірою змінює характер власності. Техніко-економічні відносини стосуються господарського механізму також управлінським аспектом, до складу цього елементу слід віднести й конкретні форми організації виробництва.

Третій елемент - організаційно-економічні відносини (менеджмент; маркетинг) - також належать до складу господарського механізму, але на мікрорівні.

Сучасні продуктивні сили (четвертий елемент економічної системи) формують робоча сила, засоби праці, предмети праці, наука, форми та методи організації виробництва, інформація. До господарського механізму з названих компонентів повністю належать лише форми та методи організації виробництва. Але оскільки продуктивні сили пов'язані і з природою, і з економічними відносинами (тобто техніко-економічними, організаційно-економічними, виробничими відносинами у їх діалектичній єдності), вони взаємодіють з економічними відносинами, є їх функціональною стороною. Так, робочу силу безпосереднього працівника як елемент системи продуктивних сил характеризують такі параметри: рівень освіти, кваліфікація, фізичний, моральний і психологічний стан та ін. Такі властивості робочої сили є функціональними, властивими й іншим елементам продуктивних сил. До господарського механізму безпосередньо належать не працівники, засоби і предмети праці, а ті управлінські аспекти, які формують функціональні властивості продуктивних сил і дають їм змогу взаємодіяти між собою (певний рівень освіти та кваліфікації робітника і відповідний йому рівень техніки; певний рівень розвитку техніки і відповідний рівень розвитку сировинної бази, якість цієї бази та відповідна кіль­кість) і двома сторонами суспільного способу виробництва: продуктивними силами і виробничими відносинами.

У процесі постійної взаємодії елементів продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних і виробничих відносин, які безпосередньо належать до господарського механізму, він формується як відносно відособлений елемент економічної системи.

5.3.

<< | >>
Источник: Дмитриченко Л.І.. Політична економія. Підручник / Наук, редактор Л. І. Дмитриченко. - Донецьк: ТОВ «Східний видавничий дім»,2012. - 712 с.. 2012

Еще по теме Структура економічної системи.:

- Антимонопольное право - Бюджетна система України - Бюджетная система РФ - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инвестиции - Инновации - Инфляция - Информатика для экономистов - История экономики - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Логистика - Макроэкономика - Математические методы в экономике - Международная экономика - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоги и налогообложение - Организация производства - Основы экономики - Отраслевая экономика - Политическая экономия - Региональная экономика России - Стандартизация и управление качеством продукции - Страховая деятельность - Теория управления экономическими системами - Товароведение - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Эконометрика - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятий - Экономика природопользования - Экономика регионов - Экономика труда - Экономическая география - Экономическая история - Экономическая статистика - Экономическая теория - Экономический анализ -