1.6. Розвиток економічної думки в Україні.

Розвиток економічної думки в Україні тісно пов'язаний з еволюцією цієї науки в Західній Європі і в Росії, однак розвиток економічної думки в Україні мав свою специфіку, що надало яскравість і самобутність творам українських економістів.

Економічна думка України кінця XIX- початку XX сторіччя формувалася в умовах розкладання відносин кріпосництва, неефективність якого чітко усвідомлювалася українськими економістами. Іншим важливим моментом, що визначив специфіку економічної думки України цього періоду, була її спрямованість на обґрунтування необхідності об'єднання всіх українських земель і утворення єдиної держави.

У пореформений період предметом аналізу українських економістів стали проблеми індустріалізації економіки України. У цей період посилюється взаємовплив західноєвропейської та української традицій економічної думки, формуються теоретичні концепції, що зробили великий вплив на розвиток світової економічної думки. Поширення та популяризація ідей класичної ніколи в Україні пов'язані з ім'ям І. В. Вернадського (1821- 1894); історичної школи - І.М. Міклашевського (1858-1901) і Г.М. Цехановського (1833- 1898); марксизму - Н.І. Зібера (1844-1888) та І. Я. Франка (1856-1916); маржиналізм представлений роботами М. X. Бунге (1823-1895), Д. І. Піхно (1853-1913), Р. М. Орженецького (1863 - 1923), А. Д. Білімовичи (1876 -?). та ін; економіко-математичний напрямок - Є Є. (луцького (1880-1948).

Корифеєм української та світової науки був економіст, історик і публіцист М.І.Туган-Барановський (1865-1919). З 1909 року Туган-Барановський очолював журнал „Вісник кооперації”, в 1917-1918 рр. був міністром фінансів Центральної Ради України, редактором журналу "Українська кооперація", одним із засновників Академії наук України. Коло наукових інтересів Туган-Барановського було настільки широким, що його неможливо зарахувати до якої-небудь з конкретних шкіл.

внесок Туган-Барановського в розвиток методології економічних досліджень. Одним з перших в роботі „Основи політичної економії” (1909) він звернув увагу на те, що маржиналізм не виключає, а доповнює класичну політичну економію, сформулювавши висновок, відомий як теорема Туган-Барановського'. корисність вільно відтворених благ перебуває у прямо пропорційній залежності від трудової вартості цих благ. У цій же роботі запропоновано напрямки розвитку соціальної політики. Особливості господарської еволюції економіки Росії і України аналізуються Туган- Барановським у масштабному дослідженні „Російська фабрика в минулому і сьогоденні” (1898), що дає змогу говорити про розвиток Туган-Барановським традицій історичної школи.

У циклі робіт, присвячених аналізу марксизму і логічно поєднаних із розвитком методології економічних досліджень {..Основна помилка абстрактної теорії капіталізму К Маркса” (1898), „Теоретичні основи марксизму” (1905) тощо), Туган- Барановський піддав критиці теорії трудової і додаткової вартості, показавши, що в міру зростання продуктивності праці відбувається підвищення доходів усіх факторів виробництва, а джерелом цінності є спільна діяльність факторів виробництва. Проте Туган-Барановський закликав до використання позитивного потенціалу марксизму.

Важливим напрямом досліджень Туган-Барановського стала проблема циклів і криз. У роботі „Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя” (1894) Туган-Барановський показав визначальне для циклічності значення попиту на речові фактори виробництва. На динаміку інвестиційного попиту, у свою чергу, впливає величина грошового капіталу. Заслуга Туган-Барановського полягає у встановленні взаємозв'язку між активізацією інвестиційної діяльності та фазою економічного циклу. їм було покладено, таким чином, початок інноваційної теорії циклів, що має велике практичне значення. Туган-Барановський був, крім того, найвизначнішим теоретиком кооперації. Свої погляди на її природу він виклав у роботах „Економічна природа кооперативів і їх класифікація” (1914), „Соціальні основи кооперації” (1916), ..Про кооперативний ідеал” (1918).

Економічна думка України радянського періоду була присвячена вивченню процесів формування планових і ринкових засад в економіці країни, дослідженню господарської кон’юнктури виробничого, товарного, грошового ринків, ринку праці з метою прогнозування економічної кон 'юнктури.

За часів непу українські економісти включилися в дискусію про поєднання плану і ринку в регулюванні економіки. П. Фомін, М. Єфімов-Малтапар, В. Зейлінгер, А. Шмідт, Я. Дшанштейн, А. Звоницький виходили з необхідності широкого використання в управлінні економікою законів розвитку ринку та ринкових відносин. Протилежна точка зору була представлена роботами В. Введенського, А. Віткупа, Ф. Вінника, С.Крамера, І. Фалькевича, які вважали, що планове господарство замінює ринок і є його протилежністю.

Зниження ефективності функціонування радянської моделі командної економіки в 60-ті роки XX століття і зрослого, як наслідок, інтересу до теорії товарно-грошових ві дносин зробило актуальним вивчення проблем використання товарно-грошових відносин у керуванні економікою. У роботах О.Агафонова, В.Корнієнко, ЄЛібермана, ЯЛінійчука, ІЛукінова, Ю.Пахомова, Д. Тимошевського, А. Чухна, ІЛстремського тощо обґрунтовано необхідність заміни натуральних показників суспільного відтворення грошовими як найбільш ефективними в управлінні народним господарством і в плануванні його розвитку Широко обговорювалася гостра потреба в переході від планового розподілу до оптової торгівлі засобами виробництва і в розвитку внутрішньогалузевої конкуренції. Так, відповідно до теорії ЄЛібермана і В.Немчинова, централізоване планування має визначати стратегічні цілі та напрямки розвитку економіки, а узгодження народногосподарських і колективних інтересів повинно здійснюватися на основі госпрозрахунку Обґрунтовувався механізм, що забезпечує узгодження планової і господарської діяльності в центрі з плановою і господарською діяльністю самих підприємств.

З набуттям незалежності (1991) Україна стала на шлях реформування економічної системи. Однак розвиток реформ за рекомендаціями МВФ (швидка лібералізація ринкової торгівлі, цін, валютних курсів без відповідного реформування інституційної системи), непродуманий механізм приватизації призвели Україну до глибокої трансформаційної кризи, вийти з якої країні не вдалося і на початку XXI століття, незважаючи на активне економічне зростання в результаті сприятливої кон'юнктури на зовнішніх ринках. У 1996 році в Україні була проголошена корекція курсу реформ, метою яких повинно стати створення державно регульованої і соціально орієнтованої ринкової економіки. Необхідність та шляхи трансформації економіки України обгрунтовані в роботах

А.Гальчинського, ІЛукінова, А.Покритана В. Черняка, А. Чухна та ін. Активно розвивається інституційний напрямок економічної думки України, представлений роботами В. Геєця, А. Гриценка, В. Дементьева та ін. Результатом спільної роботи українських економістів має стати формування всебічно обґрунтованої інноваційної моделі економічного розвитку України.