Ринок праці: поняття, взаємозв’язок з відтворенням робочої сили.

У соціально орієнтованій державі ринок праці є одним із основних узагальнюючих показників успішності її економічної політики. Він функціонує на основі загальних принципів, що властиві ринковій економіці.

Розглядаючи еволюцію теорій ринку праці в узагальненому вигляді, можна зробити висновок, що вони розвивалися поступово і можуть бути згруповані наступним чином:

• класична модель функціонування ринку, в основі якої - пояснення причин виникнення безробіття зростанням заробітної плати;

• кейнсіанська модель, яка пояснює причини безробіття занадто низьким рівнем споживчого та інвестиційного попиту;

• монетарна модель, яка причинами безробіття визнає порушення рівноваги між попитом і пропозицією робочої сили в різних сферах економічної діяльності

Зауважимо, що в межах цих моделей продовжуються дискусії щодо понять «ринок праці», «ринок робочої сили», «ринок трудових ресурсів», «робоча сила».

Вагомим є внесок у вчення про працю загалом та про ринок праці зокрема представників класичної школи економічної науки. Так, У. Петті порушив питання про те, що лежить в основі обміну товарів (вперше це питання поставив Аристотель), тобто питання про вартість товарів. У якості такої основи У Петті вважав витрати праці.

Виходячи із власної теорії вартості, він розглянув проблему доходів, виділяючи два їх різновиди: заробітну плату і ренту. Розмір заробітної плати вчений зводив до мінімуму засобів існування робітників, вважаючи, що якщо менше платити, то вони будуть намагатися більше працювати, створюючи більшу вартість.

Основою вчення Адама Сміта була теза про вільну конкуренцію як умову оптимального використання матеріальних, фінансових і людських ресурсів.

Томас Роберт Мальтус стверджував, що кількість населення має тенденцію зростати в геометричній прогресії, тоді як засоби існування можуть збільшуватися тільки в арифметичній прогресії. Результатом стає поява надлишку населення. На думку мальтузіанців, соціальна допомога, закони про бідність, добродійність є шкідливими, так як призводять до подальшого росту населення за межі можливостей забезпечення його засобами існування.

Аналізуючи сутність поняття «ринок праці», неможливо оминути вчення Карла .Маркса. Центральним елементом економічної теорії К. Маркса є теорія вартості й додаткової вартості. При обгрунтуванні теорії додаткової вартості, К.Маркс вводить поняття «товар робоча сила» (сукупність фізичних і духовних здібностей людини), який, як і будь-який інший товар, має дві властивості:

- вартість, яка визначається робочим часом, необхідним для відтворення робочої сили;

- споживна вартість, що визначається здатністю робочої сили до створення додаткової вартості.

Різниця між вартістю, створеною робітником і вартістю робочої сили і є додатковою вартістю. Час, протягом якого виробляється вартість, що рівна вартості робочої сили - це необхідний робочий час (необхідна праця), а решта часу, протягом якого створюється додаткова вартість - це додатковий робочий час (додаткова праця).

експлуатації робочої сили капіталом К. Маркс вводить поняття «норма додаткової вартості», а її величина визначається через співвідношення додаткової праці до праці необхідної.

Неокласична школа представлена працями Артура Лаффера, Пола Самуельсона та ін. Прихильники цього напрямку вважають, що ринок робочої сили, як і всі інші ринки, діє на основі принципу цінової рівноваги, тобто основним ринковим регулятором служить ціна, у даному випадку заробітна плата. Саме за допомогою заробітної плати регулюється попит та пропозиція робочої сили, підтримується їхня рівновага.

Іншого підходу дотримують кейнсіанці і монетаристи. На відміну від неокласиків, вони розглядають ринок праці як явище постійної і фундаментальної нерівноваги. Кейнсіанська модель {Джон Мейнард Кейнс, Роберт Гордон та ін.) виходить з того, що ціна робочої сили (заробітна плата) жорстко фіксована і практично не змінюється (особливо у бік зменшення). Цей момент приймається як безперечний факт. У даному випадку ціна робочої сили не є регулятором попиту та пропозиції на ринку праці, і ця роль належить державі, тобто держава, використовуючи фіскальну політику, повинна регулювати попит та пропозицію, тим самим усувати нерівновагу на ринку праці.

Представники школи монетаристів, насамперед Мілтон Фрідмен, виходять з цієї ж жорсткої структури цін на робочу силу, і більш того, з передумови їх підвищувального руху. Монетаристи вводять поняття деякого «природного рівня безробіття», що відбиває структурні характеристики ринку праці, робить ціни на ньому негнучкими й такими, що перешкоджають нормальному його функціонуванню, внаслідок чого посилюється його нерівновага.

Ще один підхід до аналізу ринку праці представлений школою інституціоналістів. Основна увага приділяється аналізу професійних і галузевих відмінностей у структурі робочої сили і відповідних рівнях заробітної плати. Тут простежується відхід від макроекономічного аналізу і спроба пояснити характер ринку особливостями динаміки окремих галузей, професійних і демографічних груп.

В сучасній навчальній літературі досить часто ототожнюються поняття «ринок праці» і «ринок робочої сили».

Марксистська теорія ґрунтується на тому, що на ринку праці продається здатність до праці, тобто робоча сила. Робочу силу К. Маркс визначає як «сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм, жива особистість людини, і які він пускає у хід кожного разу, коли він створює які-небудь споживчі вартості» [5, с. 178].

Нині поширеною є думка, яка багато в чому базується на Марксовому постулаті і полягає в тому, що дійсним об'єктом купівлі-продажу на ринку праці є не праця, а здатність

до праці, тобто робоча сила людини. Праця становиться об'єктом купівлі-продажу лише після того, як учасники угоди (працівник і роботодавець) зі сфери обігу переходять у сферу виробництва, де, власне, і реалізується праця, що представляє собою процес використання робочої сили. А те, чого не існувало до появи на ринку, не може бути предметом обміну. На цій підставі вважалося, що словосполучення «ринок праці» увійшло в науковий обіг і реалізувалося як термін, будучи фактично синонімом поняття «ринок робочої сили». Причому малося на увазі, що останнє є більш точним. В умовах ринкових відносин людина - суб'єкт праці - може реалізувати свій трудовий потенціал подвійно: або на основі самозайнятості, тобто коли він виступає як самостійний товаровиробник, що реалізує свою продукцію на ринку; або як найманий робітник, що пропонує свої послуги товаровиробнику - роботодавцю, суб'єкту власності. У цьому випадку відбувається обмін за принципом: кваліфікація і робочий час працівника - на заробітну плату. Переважна більшість людей виступає нині в якості найманих робітників.

Більшість авторів не бере під сумнів положення теорії К. Маркса щодо сутності робочої сили і праці, щодо товарності саме робочої сили, але одночасно надають перевагу терміну «ринок праці». При цьому мається на увазі, що головним товаром який обертається на даному ринку, є робоча сила, що сприяє включенню людини в трудову діяльність у формі або самозайнятості, або найманої праці.

Ринок робочої сили - це сукупність відносин із приводу руху робочої сили в сфері обігу, обміну індивідуальної здатності до праці за законами товарного виробництвам і обміну на фонд життєвих засобів, що відбивають суспільно необхідні витрати на відтворення робочої сили. Це складна система господарювання, у якій органічно сполучаться ринкові регулятори з різноманітними інструментами державного регулювання зайнятості населення в різних сферах суспільно корисної діяльності. Як вже зазначалось, нині часто ототожнюються поняття "ринок праці" і "ринок робочої сили". Отже ддя простоти сприйняття сучасних теорій визнається певна але не повна синонімічність понять «ринок робочої сили» та «ринок праці».

Перехід до нової економічної системи неминуче пов'язаний з формуванням нового характеру трудових відносин. Основою цього є становлення ринку праці.

Ринок праці — це сфера ринкових відносин, де формуються попит і пропозиція на працю, забезпечується розподіл праці і визначаються ціни на різні види трудової діяльності. Ринок праці - це один з ринків чинників виробництва. Саме через ринок праці найбільш важливий національний ресурс - праця - розподіляється між підприємствами, галузями, регіонами і професіями.

Існують різні підходи до визначення змісту ринку праці. Згідно вузькому

трактуванню ринок праці охоплює тільки сферу обігу, де зустрічаються попит і пропозиція праці та визначається ціна останнього. Суб'єктами ринку праці є працедавці й ті, хто шукає роботу

Ринок праці у широкому трактуванні - це система суспільних відносин, що діє в ринковій економіці, забезпечує відтворення, обмін і використання праці. Згідно цьому підходу до ринку праці відноситься не тільки сфера обміну (купівлі - продажі) праці, але і сфери відтворення робочої сили.

На ринку праці діють продавці й покупці, які індивідуально (або колективно — через профспілки і союзи підприємців) вступають у договірні відносини, визначаючи ціну й інші умови продажу праці. У цьому ринок праці не є винятком з інших ринків. Наряду з тим він — специфічний ринок, бо сам товар «праця» є унікальним. Це єдиний товар, який невід’ємний від його власника - людини. При цьому останній предметом купівлі-продажу не є, оскільки продається й купується не працівник, а його здібність до праці. Інакше він сам був би товаром і це означало б, що він не вільний громадянин, а раб або кріпак.

Ринки праці мають сегментарний характер. Відповідно, прийнято розрізняти національний і регіональний (місцевий), галузевий і професійний ринки праці, ринки праці по формах власності, соціально - демографічним групам тощо.

Основними елементами ринку праці є:

• суб'єкти ринку праці', працедавці і працівники зайняті у виробництві, і особи, не зайняті, але охочі працювати і що шукають роботу;

• об'єкти ринку праці: робоча сила;

• інститути ринку праці, що регламентують відношення між суб'єктами ринку праці і діяльність його інфраструктури;

• інфраструктура ринку праці', служби зайнятості населення, служби профорієнтації, підготовки і перепідготовки працівників, фонди зайнятості, рекламні фірми тощо.

Необхідними умовами функціонування ринку праці є:

•наявність найманих працівників - осіб працездатного віку, які не володіють власними засобами виробництва і мають потребу в роботі та бажання працювати за наймом;

•наявність роботодавців, які мають потребу у найманій праці;

•існування фінансового та товарного ринків інвестиційних і споживчих товарів, що дозволяють створювати робочі місця, забезпечувати виробництво товарів та відтворення робочої сили.

Наявність і взаємодія всіх елементів ринку праці є необхідними передумовами його

нормального функціонування, що створює умови для виконання основних функцій ринку праці.

Ринок праці виконує такі функції:

• поєднання агентів у процесі купівлі-продажу;

• забезпечення ефективного поєднання факторів виробництва;

• стимулювання, що зумовлюється конкуренцією на ринку праці;

• розподіл робочої сили по робочих місцях, забезпечення певної структури ринку праці й відповідно - структури виробництва;

• ціноутворення — встановлення розміру заробітної плати.

• інформування суб'єктів ринку праці щодо рівня попиту і пропозиції, оплати праці по тій або іншій професії, спеціальності, кваліфікації тощо.

Єдина для всіх ринків функція поєднання агентів у процесі купівлі-продажу набуває форми відносин власників засобів виробництва, грошей (працедавців) та власників робочої сили (найманих працівників), які при певних обставинах (потреба в роботі і працівниках, відповідні умови праці та заробітної плати) добровільно вступають у відносини найму робочої сили на основі трудової угоди. У процесі відносин роботодавці та працівники мають за мету свої вигоди та переваги, опосередкування яких через ринок праці сприяє їх узгодженню, а результатом виступає найм, зайнятість і доходи.

Наступна важлива функція ринку праці полягає у тому, що через конкуренцію він забезпечує ефективне поєднання факторів виробництва. У ній функції ринок праці опосередковує перетік робочої сили всередині підприємств, виробництв і галузей, а також між ними. Тим самим він забезпечує розподіл та перерозподіл робочої сили відповідно до структури суспільного виробництва, розвитку технічного базису, зміни співвідношенні між попитом на послуги праці та пропозицією робочої сили, а до функціональних складових ринку праці входять організація та регулювання процесів залучення, вибуття і перерозподілу робочої сили.

Стимулююча функція зумовлюється конкуренцією на ринку праці. Існування конкуренції на ринку праці стимулює скорочення непродуктивних видів діяльності, перехід до нових спеціальностей і професій, форм зайнятості та трудових відносин. Зазначена функція впливає на зміну соціальної структури, структури зайнятості, підвищення заінтересованості працівників у зростанні професійної майстерності, соціального статусу тощо. Висуваючи вимоги до якості підготовки, знань і кваліфікації, ринок праці створює умови для розвитку системи підготовки та перепідготовки кадрів, а також зумовлює відповідну поведінку його суб'єктів.

Не менш важливою є інформаційна функція: у зв'язку із змінами у попиті та пропо-

зиції робочої сили, рівні заробітної плати ринок праці надає його учасникам інформацію про суспільно необхідну якість робочої сили, її професійно-кваліфікаційний склад, які є затребуваними ринком праці. Інформативної забезпеченості потребує прийняття рішень як для раціонального вибору суб'єктів, так і ддя регулювання ринку праці.

Відтворення робочої сили - це безперервне відновлення й підтримка фізичних і розумових здібностей людини, постійне відновлення та підвищення його професіонально-кваліфікаційного й освітнього рівня. Це поняття відноситься до окремої людини і сукупності людей, зайнятих на основі найму на підприємстві, в галузі, народному господарстві. Тому використовуються додаткові поняття відтворення сукупної робочої сили підприємства, галузі, народного господарства.

Відтворення робочої сили - складова частина процесу суспільного відтворення, включаючи відтворення суспільного продукту і економічних відносин. Сутність відтворення економічних відносин у тому, що працівник входить в процес відтворення найманою робочою силою і виходить з нього найманою робочою силою. Іншими словами, він не стає власником засобів виробництва, а продовжує продавати свої здібності до праці, свою робочу силу і в подальших циклах відтворення. Відтворення робочої сили включає чотири стадії: 1) формування робочої сили, 2) розподіл, 3) обмін і 4) використання. З позиції відтворення, робоча сила зайнятих проходить всі його стадїї. На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні відтворення робочої сили безробітного, тобто формування потенційних здібностей до праці, деформоване: стадії розподілу, товарного обміну, використання протягом довгого часу відсутні, а стадія підготовки, формування робочої сили здійснюється в неповноцінному вигляді.

До ринку праці в повному вигляді власне відносяться тільки стадії розподілу і обміну. Проте моменти обміну мають місце і в інших стадіях. Так, у стадїї використання до обміну робочої сили відноситься момент фактичного обміну функціонуючих здібностей (праці) на грошову винагороду у формі заробітної платні. Цей обмін об'єктивно необхідний для постійного відновлення здібностей, безперервного процесу виробництва і відтворення.

Таким чином, поняття «ринок праці» якнайповніше виражає суть товарно-грошових соціально-трудових відносин, що стосуються умов найму і використання працівників в суспільному товарному виробництві. Воно полягає в економічних відносинах обміну функціонуючої робочої сили (праці) на життєві засоби, на реальну заробітну платню на основі законів попиту і пропозиції, вартості робочої сили, граничної продуктивності праці і конкуренції.

25.3.