Предмет політичної економії. „Політична економія” та „Економікс”.

Відбиття в свідомості людини економічних явищ породжує економічну думку З розвитком економічних явищ економічні думки систематизуються й починають відбивати інтереси певних класів або певних верств суспільства, перетворюючись таким чином в економічні вчення.

Першою економічною наукою стала політична економія. Словосполучення „політична економія” (від давньогрецького oikos - домогосподарство, nomos - закон і politike - державна діяльність, спрямована на досягнення певної мети) вперше використав французький мислитель Антуан де Монкретьєн (біля 1575-1621), який в 1615 році написав роботу «Трактат політичної економії». Отже з самого початку існування політична економія як наука вивчала закони розвитку господарства й економічну політику держави, яка спирається на ці закони.

Зазначимо, що певне осмислення фактів економічного життя було притаманне ще стародавній людині. Економічні вчення виникли значно пізніше, в період античного рабовласництва, що спиралося на більш розвинені продуктивні сили, які вимагали теоретичного аналізу чинників їх подальшого розвитку. Однак і в цей період економічна думка ще не була відокремленою від інших форм мислення щодо суспільства. Становлення економічної науки, метою якої є суто економічні дослідження, відносять до ХУІІ століття, коли меркантилістами, першими представниками буржуазної політичної економії, було поставлено питання щодо сутності і способів збільшення багатства держави. Внаслідок бурхливого розвитку продуктивних сил і власне історичного розвитку економічна наука починає дослідження за все більш відокремленими ланками цілого, тобто відбувається виокремлення загальноекономічних знань, народження спеціальних економічних наук (економік різних галузей виробництва, економік чинників виробництва тощо).

Класичним методичним прийомом викладу тієї чи іншої наукової або навчальної проблеми є формулювання основної тези, у даному випадку - сутності предмета політичної економії як науки. Ми дозволимо собі порушити цю методику з двох міркувань. По-перше, уявлення щодо предмета політичної економії за весь період існування цієї науки були вельми різноманітними. Існувало й існує безліч трактувань визначення її предмета.

По-друге, відстоюючи марксистське трактування предмета політекономії, ми хочемо домогтися не механічного його сприйняття, а розуміння його глибокої науковості.

Отже, як уже зазначалося, засновники першої шкали політичної економії (XVI-XVII ст) - меркантилісти вважали предметом науки багатство та способи його збільшення. Однак, незважаючи на однозначність визначення предмета політекономії, представники цієї тттколи в різних країнах і в різні періоди по-різному розуміли сутність багатства й способів його накопичення. Одні - В.Стаффорд (1554-1612), Г.Скаруффі (1519-1584) - головною формою багатства вважали гроші, а способом їх накопичення - перевищення продажу товарів над купівлею; тобто джерела збагачення шукали в сфері обігу. Інші - ІМен (1571-1641), А.Сьєрра (16-17 ст., точні дати життя не відомі) - прийшли до розуміння того, що головною формою багатства є матеріальні цінності, але, як і перші, джерела зростання багатства бачили в сфері обігу. Представники російського меркантилізму - А.Л.Ордин-Нащокін (1606-1680) та І.Т.Посошков ( 1652-1726) - звернули увагу на те, що матеріальні цінності створюються у сфері виробництва. Таке розуміння предмета політекономії об’єктивно обумовлено тим, що історично першою формою накопичення капіталу було накопичення грошового капіталу, причому здійснювалося це у сфері лихварства і купецтва.

Представники класичної школи політичної економії, яка прийшла на зміну меркантилізму (середина XVII - перша чверть XIX ст.), розширили межі предмета політекономії як багатства, включивши в його розуміння і аналіз окремих форм додаткового продукту. При цьому сферою зростання багатства вони вважали виробництво. І це також об’єктивно обумовлено, оскільки капітал починає панувати не тільки в сфері обігу, а й у сфері виробництва. Крім поняття багатства, класики досліджують і економічні закони, тим самим даючи більш широке трактування предмету політекономії. Що ж стосується представників фізіократичного напрямку класичної ніколи політекономії - Ф. Кене (1694-1774) і А. Тюрго (1727-1781), то вони зробили ще один крок, включаючи в предмет дослідження відносини між класами суспільства в процесі відтворення сукупного продукту. Проблема сутності багатства, умов його виникнення, механізмів відтворення та економічних законів, проблема економічних відносин між класами суспільства блискуче розвинена у працях видатних представників класичної ніколи політекономії В.Петті (1623-1687), Л.Сднща (1723-1790) ЇД.Рікардо (1772-1823).

Не знімаючи з порядку денного проблему багатства, представники критичного (дрібнобуржуазного) напряму політекономії, наприклад, С.Сісмонді (1773-1842) вважали її предметом „матеріальний добробут людей, оскільки він залежить від держави” [1, с. 148].

До предмета політекономії включалося, таким чином, державне управління народним багатством.

Ідеалістичне тлумачення предмета політекономії властиво іншому представнику дрібнобуржуазної політекономії ПЖПрудону (1809-1865), який трактував її як „науку про одвічні закони розуму” [2, с.86]. Але якщо „одвічні закони розуму” не знайшли місця в наступних визначеннях предмета політекономії, то ідеалізм, як риса методології, досить міцно „влаштувався” у науці. Це особливо яскраво проявляється у поглядах на предмет політекономії представників політичної економії періоду трансформації класичної ттгколи

На відміну від класичної політекономії А.Сміта і Д.

Значною віхою в історії економічної думки став утопічний соціалізм XIX століття. Його представники не говорили безпосередньо про предмет політекономії, але залишили ряд цікавих думок щодо ролі та функцій цієї науки. Разом з тим, вони також намагалися знайти відповідь на питання щодо сутності щастя й добробут людей, але на відміну від представників трансформаційного періоду класичної школи політекономії, зв’язували прогрес суспільства з всезагальністю праці, з усуспільненням виробництва. Історичні концепції А.Сен-Сімона (1760-1825), Ш.Фур’є (1772-1837) Р.Оуена (1771-1858) стали однією з трьох теоретичних основ марксизму (поряд з англійською класичною політекономією та німецької класичною філософією).

Виникнувши в 40-х роках XIX століття, марксизм, природно, не міг відразу дати закінченого визначення предмета політекономії. Проте вже в першій марксистській політико-економічній роботі (це була робота Ф.Енгельса (1820-1895) «Нариси до критики політичної економії», опубліїсована в «Німецько-французькому щорічнику» в 1843 році) міститься характеристика буржуазної політекономії як науки збагачення. Далі, у своїй ранній роботі «Економічно-філософські рукописи 1844 року» КМаркс (1818-1883) підкреслив залежність політекономії від приватної власності. А в спільній роботі «Святе сімейство» К.Маркс і Ф.Енгельс вже підійшли до ідеї виробничих відносин як предмета

політекономії. Ця ідея реалізувалася в роботі К.Маркса «Злиденність філософії» (1847), де він по-новому визначає предмет політичної економії, перетворюючи її в історичну науку. Більш-менш „закінчене” марксистське визначення предмета політичної економії дано Ф.Енгельсом у праці «Анти-Дюрінг» (1878). У методологічному плані особливий інтерес представляє перший розділ другого відділу «Предмет і метод», де Ф.Енгельс підкреслив історичний характер економічних законів і, відповідно, науки, що їх досліджує.

Розкриваючи сутність предмета політекономії, Ф.Енгельс підкреслив, що вона склалася як наука про закони виробництва, обміну і розподілу в одному - капіталістичному суспільстві. (Цю науку він назвав політекономією у вузькому сенсі слова.) „Політична економія, в самому широкому сенсі, є наука про закони, які керують виробництвом і обміном матеріальних життєвих благ у людському суспільстві” [4, с.150]. Визначення предмета політекономії у широкому сенсі слова стало класичним.

Подальший розвиток марксистської політекономії пов’язаний з ім’ям ІІ.І.Леніна (1870-1924). Він виконав важливу самостійну роботу щодо конкретизації розуміння предмета науки в дусі ідей К.Маркса і Ф.Енгельса, однозначно визначивши предмет політекономії як науки про виробничі відносини в різних суспільно-економічних формаціях в їх виникненні, розвитку і зміні. У роботі «Карл Маркс» Ленін писав: „Дослідження виробничих відносин даного, історично визначеного суспільства в їх виникненні, розвитку й занепаді - такий зміст економічного вчення Маркса” [5, с.60].

Таке трактування предмета політекономії є як би підсумком творчої праці В.І.Леніна в даній області майже за двадцять років (починаючи з 1894 року, коли з’явилася книга «Що таке „друзі народу” і як вони воюють проти соціал-демократів?»). Протягом всього цього періоду він відстоював і поглиблював уявлення про предмет політекономії як науки про виробничі відносини й притаманні їм економічні закони.

Проте широко розповсюдженою була точка зору на предмет політичної економії відомого вченого - М.І.Туган-Барановського (1865-1919). У «Основах політичної економії» (перше видання - 1909 рік) автор підкреслив, що «політична економія вивчає народне господарство...», що вона є «наукою про причинно-функціональні співвідношення господарських явищ...» [6, с.5, 26].

В.Ленін заперечував таке визначення й наголошував, що нічого більше в предмет політекономії не входить: ані власно народне господарство, ані надбудова, ані продуктивні сили. У рецензії на «Короткий курс економічної науки» А.Богданова В.І.Ленін дав високу оцінку наявного там визначення предмета політичної економії як „науки, що вивчає суспільні відносини виробництва і розподілу в їхньому розвитку” [7, с.35] . Він відзначив, що Богданов говорить тільки про виробничі відносини і „ніде не відступає від такого

погляду, який часто дуже погано розуміється вченими професорами політичної економії, які переходять з суспільних відносин виробництва на виробництво взагалі ...” [7, с.35]. У 1902 році в статті «Вульгарний соціалізм і народництво, що воскрешається соціалістами- революціонерами» В.І.Ленін писав: „Певною політико-економічною категорією є не праця, а лише, суспільна форма праці, суспільний устрій праці, або інакше: відносини між людьми щодо участі їх у суспільній праці” [8, с.45].

Визначаючи предмет політекономії, В.І.Ленін акцентував увагу на наступних моментах. По-перше, ддя кожного історичного періоду розвитку суспільства він підкреслив наявність „своїх власних законів” [9, с. 167]. „Кожна ... система виробничих відносин є, згідно теорії Маркса, особливим соціальним організмом, які мають особливі закони свого зародження, функціонування та переходу у вишу форму, перетворення в інший соціальний організм” [9, с.429]. Звідси випливає, що оскільки політична економія як наука має справу з різними історичними системами виробничих відносин, вона неминуче стоїть перед проблемою виявлення особливих, специфічних законів. Це випливає з якісних відмінностей між історичними системами. Якщо політекономія, вивчаючи певну систему виробничих відносин, не знаходить її специфічних законів, то або нова система виробничих відносин ще не склалася, або політична економія ще не вийшла з періоду „емпіричних помилок”. По-друге, у визначенні предмета політекономії Ленін підкреслив зв’язок між виробничою, економічною діяльністю людей, продуктивними силами і виробничими відносинами. Останні виникають і розвиваються відповідно до зростання продуктивних сил на основі творчої практичної діяльності людей. (До речі на це вказувала Р.Люксембург, підкреслюючи, що „... більшість фахівців з політичної економії має досить туманне уявлення щодо дійсного предмета своїх вчених досліджень” [10, с.1]).

Ця проблема була досить повно розкрита Г.В.Плехановим у роботі «Основні питання марксизму», проте Ленін зробив істотне доповнення, яке стосується того пункту, що виробничі відносини суть не тільки результат, а й „форма діяльності людини, спрямованої на підтримку її існування” [9, с.]. Йдеться про те, що матеріальне виробництво є сферою виникнення виробничих відносин, але, виникнувши як результат діяльності людей в матеріальному виробництві, виробничі відносини у подальшому виконують роль її суспільної форми. У той же час історично закономірний тип цієї форми визначається об'єктивно не суто діяльністю людей, а рівнем і характером розвитку продуктивних сил.

Необхідно зауважити, що теза про матеріальні виробничі відносини як єдиного предмета політекономії відіграє ключову методологічну роль і в розкритті структури самих виробничих відносин, у виявленні її визначального елемента. Тут лише зазначимо, що наукове розуміння предмета політекономії полягає в тому, що тільки через аналіз відносин

виробництва можна розкрити сутність відносин розподілу, обміну та споживання. Таким чином, показати чільну роль матеріального виробництва, але не як такого, а взятого в певній суспільній формі, у взаємозв'язку з виникаючими на його основі відносинами обміну, розподілу і споживання - і є центральний момент у марксистському розумінні предмета політичної економії. У широкому сенсі слова політична економія є наука, що вивчає всі відомі історичні системи виробничих відносин і закони їх розвитку.

Дослідження проблеми предмета політекономії буде неповним, якщо не сказати кілька слів про співвідношення політичної економії та курсу «Економікс». Нерідко ці курси ототожнюються, що уявляється невірним. Автор найбільш поширеного і популярного за кордоном підручника «Економікс» П.Самуельсон (н. 1915) також схильний до

ототожнення: „Економікс, або політична економія, як її найбільш традиційно називають, - пише він, - пройшла через багато етапів свого розвитку” [11, с.2]. Здається, що для такого ототожнення немає підстав, оскільки «Політична економія» досліджує соціально- економічні відносини, а «Економікс» скоріше організаційно-технічні закономірності виробництва, про що свідчать структура і зміст курсу. До речі, західний економіст Дж. Джаладор відзначає, що „заміна назви політичної економії на «економікс» - питання не тільки семантики. Ця заміна свідчить про перетворення суспільної в більш технічну науку” [12, с. 47].

І все-таки, визначаючи предмет «Економікс», сучасні західніні теоретики оголошують її суспільною наукою. Як це узгоджується з її реальним змістом, можна судній на основі, запропонованих у курсі «Економікс» визначень предмета науки. На думку П. Самуельсона, це „наука про дії, що включають обмінні операції між, людьми; ... що вивчає, як люди використовують рідкісні ресурси для виробництва різних товарів та їх розподілу; .... що вивчає людей у їх діловому житті; ... що вивчає, як люди здійснюють організацію споживання та виробництва; що вивчає багатство; ... що вивчає, як можна вдосконалювати суспільство ...” [11, с.2]. Інші автори, зокрема М. Бредлі, включають в предмет «Економікс» питання соціології, політики та інших дисциплін: „... немає жодної людської діяльності, яка б не потрапляла в поле зору «Економікс», що має відношення до кожного аспекту нашого повсякденного життя - від купівлі машини до відпочинку” [13, с.2].. Як вважають Р.Ліпсі і П. Штайнер, „сьогодні предмет «Економікс» розглядається в набагато більш широкому сенсі, ніж навіть півстоліття тому” [12, с.473].

Необхідно сказати, що ще в умовах кризи політичної економії соціалізму також намітилася тенденція до „розширювального” тлумачення предмета політичної економії. Дехто з вчених вважає, що в її предмет слід включити проблеми оптимального планування. Інші вважають можливим розширити його настільки, щоб він (предмет політичної

економії) включав, поряд з виробничими відносинами, і продуктивні сили, і економічну політику, і людину

З питання про те, що слід включати в предмет політичної економії, ми вже висловили свою точку зору, засновану на марксистській теорії. У той же час вважаємо доцільним підкреслити наступне. По-перше, марксистське розуміння предмета політичної економії аж ніяк не абстрагується ані від продуктивних сил (у тому числі від людини з її потребами, про що свідчать численні положення марксизму щодо мети суспільного виробництва в майбутньому суспільстві), ані від проблеми багатства суспільства, бо воно тільки й може збільшуватися на основі виробництва, на основі розвитку продуктивних сил і вдосконалення виробничих відносин, і воно (багатство) реалізується в продуктивних силах. Саме тому марксистська політичні економія, ніколи не розглядала свій предмет „ізольованим”, „абстрагованим” від різноманітних форм суспільного життя. І сьогодні вона ставить проблему виробничих відносин не в „чистому вигляді”, а у зв’язку з наукою, освітою, соціальною інфраструктурою, обороною і навіть зі станом навколишнього середовища. Хто скаже, що це не загальнолюдський підхід, у відсутності якого часто дорікали сучасну марксистську політичну економію? Здається, що взаємозв’язок виробничо-економічної та інших сфер суспільних відносин, що значно ускладнюються, не дають підстави ддя висновку про виникнення нових меж політичної економії. Треба розрізняти предмет науки, тобто визначення кола досліджуваних явищ і конкретний зміст цих явищ, що й реалізується політичною економією в процесі аналізу виробничих відносин як предмета науки.

По-друге, прагнення до розширеного тлумачення предмета політичної економії представниками альтернативної (марксистській) політекономії протягом всього періоду її розвитку, а також зростаюча тенденція підміни курсу політичної економії курсом загальних основ економічної теорії представляється нам неспроможною спробою уникнути визнання ідеологічної функції політичної економії.

Дійсно, якщо визнати що предмет, політичної економії - історичні виробничі відносини, то слід визнати і об’єктивну закономірність зміни систем цих відносин. У цьому ніколи не була зацікавлена західна політична економія, у рамках якої здебільшого розвивалася наука; класова сутність та ідеологічна функція політекономії заперечується сьогодні з цілком зрозумілих міркувань, обумовлених насамперед широкомасштабною економічною і політичною кризою й розпадом СРСР і системи колишніх країн соціалістичного співтовариства. Однак і в цих умовах слід розмежовувати зміст науки і практичне використання її результатів. Здається що сьогодні правильніше говорити не про кризу політекономії, а про відсутність її зв’язку з практикою, про ті причини, які повели її

від власного предмета і викликали глибоку деформацію її функцій як науки, про що абсолютно справедливо писав свого часу відомий український вчений А.Покритан [14, с.21]. Рівень науковості будь-якого дослідження визначається методом, який використовують у процесі вивчення предмета науки. Тому одним з питань цього розділу буде дослідження методу політичної економії. Але перш за це необхідно зупинитися на питанні щодо економічних законів і категорій.

2.2.