Підприємництво: сутність і умови існування.

Підприємництво безпосередньо пов’язано з діяльністю підприємця, тому для з’ясування сутності та визначення поняття «підприємництво» треба спочатку визначити сутність поняття «підприємець».

Поняття «підприємець» виникло у XVIII ст. і має неоднозначні тлумачення. Французький економіст Ж.Б. Сей (1767 - 1832) стверджував, що підприємець діє за власний рахунок і на власний ризик із метою отримання вигоди, володіє при цьому знаннями і досвідом, комбінує фактори виробництва тощо. Класики політичної економії - Ф. Кене (1694-1774), Ж. Тюрго (1727-1781), А. Сміт (1723-1790) - розглядали підприємця як власника, пов’язували підприємницьку діяльність, насамперед, із власним інтересом підприємця (особистим збагаченням), у процесі реалізації якого підприємці сприяють

найефективнішому задоволенню потреб суспільства.

Інший англійській економіст Д. Рікардо (1772-1823) розглядав підприємця як

звичайного капіталіста. Аналогічно оцінював роль підприємця К Маркс (1818-1883). Водночас він виділяв відмінності між власником і підприємцем.

Наприкінці XIX ст. англійський економіст А. Маршалл (1842-1924) виділив

організацію виробництва, а згодом підприємницьку діяльність, як четвертий окремий фактор виробництва (поряд із працею, землею і капіталом). Водночас він характеризував підприємця як менеджера.

Повніша характеристика підприємництва дається у працях американського економіста Й. Шумпетера (1883-1950) та англійського вченого Ф. Хайєка (1899-1992). На думку Й. Шумпетера, зміст підприємництва розкривається у його функціях, серед яких вчений зазначив наступні:

1) реформування та докорінна перебудова виробництва внаслідок здійснення нових комбінацій щодо техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини;

2) підприємництво є функцією будь-якої економічної системи, виконання якої слід поєднувати з науковими розробками, маркетингом;

3) виконання функцій підприємництва залежить від господарсько-політичного середовища, що визначає його можливості, види, мотивацію тощо.

4) Крім того, підприємець, на думку Й. Шумпетера, не обов'язково має бути капіталістом, власником; ним може бути і управляючий. Найбільшою мірою відокремлення власності від управління (а отже, від підприємництва) відбувається у гігантських акціонерних компаніях.

Ф. Хайєк пов’язував підприємництво, насамперед, із особистою свободою, яка дає людині змогу раціонально розпоряджатися своїми здібностями, знаннями, інформацією та доходами. Підприємець намагається, насамперед, оптимально поєднати ці компоненти з ситуацією на ринку (перспективними чи неперспективними умовами інвестування, попиту і пропозиції тієї чи іншої галузі економіки, рівнем цін та ін.), знайти найкращі засоби для задоволення власних потреб і потреб суспільства. Згодом Ф. Хайєк та інший представник неокласичної школи Л. Мізес (1881-1973) особливу увагу приділяли діям підприємців за умов неповної інформації, а також їхнім особистісним якостям. На думку П. Самуельсона (1915-2009), підприємницька діяльність пов’язана з новаторством, а сам підприємець є людиною з оригінальним мисленням і сміливістю, яка домагається успішного впровадження нових ідей. Представник сучасної інституціональної школи американський економіст Р Коуз (н. 1910) характеризує підприємництво як регулюючий механізм

інститутів ринку.

Таким чином, можна дати наступне визначення сутності підприємництва. Підприємництво - це самостійне організаційно-господарське новаторство на

основі використання різних можливостей для випуску товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту для одержання прибутку, самореалізації, досягнення власної мети.

Ефективна підприємницька діяльність можлива лише за певних соціально- економічних умов при певному політичному устрої. Історична практика підтверджує це. Зокрема, в країнах, де підприємництво бурхливо розвивалося й розвивається, як правило, завдяки цілеспрямованим зусиллям держав, створювався соціально-економічний клімат, сприятливий для цієї діяльності (США, Японія, ФРН, Гонконг, Сінгапур і т.п.) і навпаки - СРСР, країни Східної Європії.

Які ж умови найбільш сприяють розвитку підприємництва? Незважаючи на специфіку кожної країни, їх можна звести в таку систему:

- стабільність державної економічної й соціальної політики, спрямованої на підтримку підприємництва;

- позитивна суспільна думка відносно підприємців і підприємництва;

- пільговий податковий режим, який забезпечує дійовий стимул для підприємництва;

- наявність розвинутої інфраструктури підтримки підприємництва (наявність інноваційних центрів; спеціалізованих фірм, що надають фінансову допомогу підприємцям; консультативних центрів з питань управління, маркетингу, реклами; курсів і шкіл підготовки підприємців і т.д.);

- існування ефективної системи захисту інтелектуальної власності, дія якої розповсюджується не лише на винаходи, але й на всю продукцію, новаторські ідеї, концепції і методи ділової активності;

- дебюрократизація процедур регулювання господарської діяльності з боку державних органів (скорочення форм звітності, полегшення правил реєстрації і т.п.);

- підприємницька етика.

- Суб'єктами підприємництва виступають приватні особи, колективи (у тому числі родини) і держава.

- Підприємництво реалізується в різних формах;

- індивідуальне підприємництво,

- сімейне підприємництво,

- колективна трудова діяльність - заснована на власності колективу й на власній праці

його членів;

- колективна капіталістична діяльність - заснована на власності декількох власників капіталу й найманій праці;

- орендна форма підприємництва - заснована на тимчасовій оренді об'єктів за певну плату;

- інноваційне підприємництво - засноване на використанні інтелектуальної власності й спрямоване на одержання доходу від патентів, ліцензій, «ноу-хау»;

- змішана форма підприємництва - заснована на комбінації різних форм власності;

- державна форма підприємництва - заснована на державній власності.

Загальною передумовою розвитку підприємництва є економічна свобода. Це означає власність максимально можливого числа людей на різноманітні засоби виробництва, їх участь в управлінні виробництвом і об'єктами власності, як на рівні підприємств, так і на рівні держави.

Підприємництво виконує ряд функцій.

- новаторська функція - розробка й впровадження нових технологій, дослідних зразків продукції, управлінських рішень.

- рганізаторська функція - обґрунтування й впровадження нових форм організації виробництва й праці, форм оплати праці.

- господарська функція - ефективне використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних і інформаційних ресурсів.

- соціальна функція полягає в виробництві необхідних суспільству товарів і послуг, у забезпеченні зайнятості населення, у соціальній відповідальності за ефективність використання ресурсів, за економічну й екологічну безпеку держави.

- особистісна функція - це самореалізація особистості, досягнення її цілей, одержання доходу й задоволення від своєї діяльності.

Щодо розвитку підприємництва у СРСР, то першим нормативним актом початкового періоду розвитку підприємництва став Закон СРСР «Про індивідуальну трудову діяльність», прийнятий у 1986 р., який легалізував такі форми, як дрібний приватний бізнес, оренда на основі сімейного підряду та деякі інші.

Із ухваленням 26 травня 1988 р. Закону СРСР «Про кооперацію в СРСР» почався відносно короткий сплеск створення кооперативів.

Проте у зв’язку з рядом причин очікуваного соціально-економічного ефекту (насичення ринку товарами та послугами, економія матеріальних ресурсів, втягнення у виробництво особистих фінансових заощаджень населення, розвиток вторинної зайнятості, конкуренція державному сектору) кооперацією, як і легалізацією індивідуальної трудової діяльності, досягнуто не було.

Наприкінці 80-х років почала створюватися система орендних відносин у СРСР. Вона певною мірою потіснила кооперативи в рамках процесу спонтанної приватизації. У широкому розумінні розвиток орендних відносин був ще однією спробою реформування державного сектору й економіки в цілому без здійснення будь-якої реальної радикальної трансформації відносин власності й формування конкуруючого з державним приватного сектору. Проте цю важливу фундаментальну мету неможливо було реалізувати без відповідного механізму.

Проведені в 1986-1990 рр. зміни в економічній системі, зробили певний внесок в усвідомлення необхідності подальших реформ, нагромадження капіталу, часткову трансформацію державних підприємств та їхніх управлінських структур.

Можливості розвитку підприємництва в Україні відкриваються на основі Конституції України, законів України «Про власність», Господарського Кодексу України, «Про форми власності на землю» й т. ін. Так, Конституцією України визначено, що «...кожний має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом».

14.3.