Особливості концентрації, централізації капіталу й виробництва в сільському господарстві. Формування й розвиток агропромислового комплексу.
У сільському господарстві, як і в інших галузях економіки, відбуваються процеси концентрації й централізації, тобто масштаби капіталу й виробництва зростають як за рахунок власних накопичень господарюючих суб’єктів, так і в результаті їхнього об’єднання.
Однак у сільськогосподарській галузі ці процеси мають певні особливості. По- перше, вони визначаються самим фактом обмеженості сільськогосподарських земель, що не дає можливості утворення нескінченної безлічі аграрних підприємств і, отже, утруднює конкуренцію. По-друге, монополія приватної власності на землю й монополія на землю як на об’єкт господарювання перешкоджають можливості розширення кордонів господарської одиниці й організації нових сільськогосподарських підприємств. По-третє, земля характеризується різною якістю, що ставить господарюючі одиниці, які функціонують на менш родючих землях, в гірші умови (порівняно з господарствами, які мають щодо цього переваги), знов-таки утруднюючи природну конкуренцію. Проте, у сільському господарстві також має місце конкуренція й технічний прогрес. Відсталі господарства руйнуються й припиняють існування, а власники землі здають землю в оренду успішним орендарям або продають процвітаючим землевласникам, розширюючи земельні угіддя.Об’єктивні процеси конкуренції, а також послідовна державна аграрна політика активізували процес концентрації й централізації в сільському господарстві. Внаслідок цього в країнах із розвиненою економікою утворилася система великого землеволодіння, на основі якої одержали розвиток інтеграційні процеси, що призвели до формування сучасної прогресивної форми господарювання - агропромислового комплексу (АПК).
Агропромисловий комплекс - це сукупність галузей національної економіки з виробництва, переробки, збереження й доведення зробленої сільськогосподарської продукції до споживачів.
Виникнення АПК обумовлене в першу чергу розвитком продуктивних сил суспільства, поглибленням суспільного поділу праці, концентрацією й централізацією виробництва й капіталу в сільському господарстві, науково-технічним прогресом, що дає можливість широкого використання машинних комплексів і нових технологій виробництва й переробки сільськогосподарських культур.
Його функціонування спричинило значні зміни галузевої структури національних економік сучасних держав. Якщо в середині XVIII ст. частка сільського господарства у валовому продукті країн Заходу становила майже 85%, то сьогодні у США й Великобританії вона дорівнює 3%, у Франції й Італії - 7%, у Японії - 11%. Науково-технічна революція визначила перехід деяких процесів до промисловості й торгівлі, виділення з сільського господарства нових галузей, які продовжують обслуговувати його.АПК включає чотири сфери:
1) галузі, що виготовляють засоби виробництва для галузей АПК - сільськогосподарську техніку, електроустаткування, будівельні матеріали, добрива, отрутохімікати, комбікорм тощо;
2) власне сільськогосподарське виробництво, тобто вирощування сільськогосподарських культур, розведення худоби, птахівництво, звірівництво;
3) галузі з переробки сільськогосподарської сировини - молокопереробні підприємства, консервні цехи й заводи, хлібопекарні та ін.;
4) інфраструктуру, яка здійснює збереження, транспортування й доведення продукції сільського господарства до споживачів. Інфраструктура АПК включає шляхово- транспортне господарство, елеватори, складські підприємства, підприємства зв’язку й матеріально-технічного обслуговування, житлові й комунально-побутові об’єкти, кредитні організації, науково-консультаційні фірми, страхові компанії, експортні об’єднання тощо.
В АПК розвинених країн зайнято від 20 до 30% працездатного населення. Кінцева продукція АПК є результатом діяльності всіх його сфер, міжгалузевої кооперації. Оптимальне співвідношення вартості продукції всіх сфер АПК становить 25-30% у сфері створення засобів виробництва для сільського господарства, 10-15% - у сфері власне сільськогосподарського виробництва, 50-55% у сфері переробки й у галузях інфраструктури.
Ядром системи агропромислового комплексу є власне сільськогосподарське виробництво.
Формування й розвиток агропромислових комплексів є наслідком агропромислової інтеграції - вищого синтезу сільського господарства й промисловості.
Розрізняють вертикальну й горизонтальну агропромислову інтеграцію.Вертикальна - це міжгалузеве кооперування підприємств і виробництв різних галузей національної економіки, технологічно й організаційно взаємозалежних між собою.
Горизонтапьиа інтеграція - це система взаємозв’язку між підприємствами однієї галузі. Вона забезпечує поглиблення спеціалізації окремих ланок єдиного технологічного процесу. У сільському господарстві найпоширенішою є горизонтальна інтеграція у сфері основного виробництва у вигляді спеціалізованих господарств і міжгосподарських підприємств.
Концентрація й централізація виробництва й капіталу посилила інтеграційні процеси, що виражається у формуванні великих науково-виробничих об'єднань, які відіграють вирішальну роль у координації міжгосподарських і міжгалузевих агропромислових зв'язків.
Таким чином, із розвитком процесів концентрації й централізації капіталу в сільському господарстві цивілізованих країн світу роль первинної виробничої ланки в ттій галузі поступово переходить від фермерських господарств до великих капіталістичних ферм і агропромислових об'єднань.
17.5.