1.5. Основні напрямки сучасної економічної теорії: інституціонально- соціальний напрямок, кейнсіанство та неокласичний напрямок.
Назва першого з цих напрямів похідна від лат. institutio - спосіб дії, встановлення, а під інститутами розуміються як звичаї, так і результати їх фіксації у формі державних і політичних організацій і установ, законодавчих норм, організаційно-правових форм підприємництва тощо.
Виникнення інституціоналізму - реакція на асиметрію, однобокість досліджень економічних реалій представниками традиційної науки, які не брали до уваги вплив суспільних відносин на еволюцію економіки. Інституціоналісти вважають необхідним вивчення генезису та еволюції основних економічних інститутів в ході суспільного розвитку за допомогою міждисциплінарного підходу, у взаємозв'язку з політикою, правом, релігією, наукою тощо, тобто, створення нового синтезу.Найважливішим фактором, що об'єднує інституціоналізм в єдиний напрям, є його методологія, вихідним для якої став принцип міждисциплінарного підходу. Інституціоналізм прагне до вивчення свого предмета на стику наук - економіки і політики, економіки і психології, економіки і права тощо. Найважливішими принципами методології інституціоналізму, сприйнятими від історичної школи як предтечі інституціоналізму, стали принципи історизму та еволюціонізму. Важливим принципом є технологічний детермінізм - безпосередня обумовленість сутності, напрямів еволюції суспільних інститутів розвитком техніки і технології. Соціальні протиріччя вирішуються у міру еволюції техніки, але замість них виникають нові, що відображають більш високий рівень технічного розвитку. Так відбувається економічне зростання і еволюціонує суспільство.
Ключовою для практичних рекомендацій інституціоналістів є ідея соціального контролю над бізнесом, яка виходить з того, що в міру розвитку суспільства економічна влада концентрується в руках держави, тому неминучим є перехід до нього організаторських, контролюючих та соціальних функцій в економіці. Завдання економічної науки - розробка рекомендацій щодо оптимізації економічної політики держави, в тому числі за допомогою методу групової соціальної психології.
Отже, методологія інституціоналізму узагальнила досягнення попередніх шкіл економічної думки.В еволюції інституціоналізму виділяються етапи: ранній інституціоналізм (кінець XIX ст,- 20-30 роки XX ст.); інституціоналізм середини XX сторіччя (40-60 роки XX ст.); нова інституцїйна теорія і неоінституціоналізм (70-ті роки XXI ст).
Психолого-біологічна версія раннього інституціоналізму була запропонована його основоположником, американцем Торнстейном Вебленом (1857-1929) в роботі ..Теорія бездіяльного класу' (1899), де він показав значення людських інстинктів як факторів економічної поведінки, дав їх класифікацію і обґрунтував механізм дії. У роботі ..Теорія ділового підприємства” (1904) Веблен характеризує дихотомію індустрії і бізнесу, протиставляючи інтереси великих бізнесменів - фінансистів як власників абсентеїстської (від лат. absentia - не існуючої в реальності) власності (цінні папери тощо „фіктивний” капітал) інтересам представників реального, немонополізованого сектора економіки - інженерів, техніків, менеджерів. Звідси Веблен виводить неминучість криз надвиробництва, монополізації економіки, зростання непродуктивного споживання, витрат на рекламу, на виробництво озброєнь, військові конфлікти тощо.
Заслугою Уеслі Клер Мітчелла (1874-1948), американського економіста і статистика, стала реалізація принципу кількісних, емпіричних досліджень як основи теоретичних узагальнень. У роботі,,Ділові цикли'' (1927), аналізуючи вплив динаміки грошової маси на психологію господарюючих суб'єктів, і зворотний процес - залежність грошового господарства від психологічних установок суб'єктів, Мітчелл приходить до висновку про ключову роль грошей і грошового господарства у зміні хвиль економічної кон'юнктури. Мітчелл обґрунтував необхідність створення системи державного страхування від безробіття. Державна політика зайнятості, за Мітчеллом, повинна стати складовою частиною загальної антикризової політики.
У становленні інституціоналізму ключову роль відіграла поява роботи американського економіста Джона Коммонса (1862-1945) „Інституційна економіка” (1934), де Коммонс реалізував варіант правового інституціоналізму.
Визначальними серед суспільних інститутів він вважає сукупність юридичних інститутів, які можуть стимулювати або загальмувати економічний розвиток суспільства. У центр своєї системи Коммонс ставить категорію угод (даючи їх детальну класифікацію), які розглядає як умови розв'язання конфліктів. Конфлікт, таким чином, виступає як джерело економічного розвитку, а угода - як необхідна його умова. Знайти вирішення конфлікту, яке влаштувало б усіх його учасників, можна тільки в умовах державного контролю дотримання законів і функціонування інститутів. Коммонс став одним з авторів „Акта про соціальну захищеність ' (1935), з якого почалося становлення системи пенсійного забезпечення в СІЛА.Інституційні концепції середини XX століття характеризуються підвищеною увагою до зміни природи великих корпорацій та їх місця у суспільному виробництві, їх ролі у розвитку науково-технічного прогресу. Іншою проблемою, яка тісно взаємозв'язана з першою, є вивчення соціальних наслідків технічного прогресу і трансформації економічних відносин, які відбуваються під його впливом. В аналізі цих проблем провідна роль належала американським і французьким економістам.
У центрі уваги представників третього етапу інституціоналізму виявилися інтпі проблеми, що мають велике практичне значення. Вивчення змінених відносин власності на стику економіки і права, впливу політичних інститутів на економічний процес, відтворення людського капіталу та його ролі в розвитку економічних систем стало основою розробки практичних рекомендацій для економічної політики держави щодо вдосконалення інституційної структури економіки. За критерієм спільності методології дослідження та об'єктів аналізу виділяються:
нова інституційна теорія (економічний імперіалізм), який використовує переважно мікроекономічний підхід (принципи індивідуалізму, рідкості ресурсів і вибору суб'єктів) для дослідження інституційного середовища;
неоінституціоналізм, який привертає для аналізу економічних явити інструментарій суміжних суспільних наук - психології, соціології, політології, права тощо.
Основними напрямами сучасного інституціоналізму є:
• теорії прав власності та трансакційних витрат, економіки права, агентських відносин та економічних організацій, що аналізують поведінку економічних агентів в умовах контрактної економіки і зростання витрат щодо взаємодії економічних агентів, ролі держави у забезпеченні ефективності цієї взаємодії.
• теорії суспільного вибору, конституційної економіки, економічної політики, політичного ділового циклу, політичної ренти зробили об'єктом аналізу політичні передумови макроекономічних рішень, а економіка бюрократії - особливості поведінки виконавчих структур у ході реалізації прийнятих рішень.
• теорії економічної поведінки суб'єктів, злочинності, дискримінації, економіка сім'ї та домогосподарств, формування та особливостей використання в сучасній економіці послуг носіїв "людського капіталу". Увага дослідників зосереджується на розробці таких норм поведінки суб'єктів і функціонування існуючих інститутів, які дали б змогу забезпечити максимальну економічну ефективність використання ресурсів.
• теорії еволюційної економіки і нової економічної історії, які вивчають зміст і процеси еволюції суспільних інститутів у міру розвитку суспільства в контексті стимулювання рівноважного зростання.
Сучасний інституціоналізм здійснює, таким чином, синтез методології та інструментарію соціальних наук і формування на цій основі нової парадигми економічної теорії.
Формування кейнсіанства як течії економічної думки пов'язане з ім'ям англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946), який констатував кінець епохи вільного підприємництва і сформулював основні теоретичні положення концепції макроекономіч- ного державного регулювання економіки. Теоретичні постулати втілилися в системі конкретних рекомендацій, основи якої закладені Кейнсом, доопрацьовані його послідовниками, і втілені у практиці державного регулювання економіки.
Об'єктом державного регулювання є, за Кейнсом, макрорівневий ефективний попит, який держава стимулює за допомогою адміністративного впливу, податкової, грошово- кредитної та бюджетної форм економічної політики. Метою є досягнення рівноваги на макрорівні в результаті адаптації обсягу виробництва до обсягу ефективного попиту. Кейнс зробив великий внесок у розвиток методології економічної науки, вивів її на рубежі макрорівневого аналізу у взаємозв'язку з вихідним - мікрорівневим. У його роботах вперше так наочно теоретичні дослідження на макрорівні сполучалися з практикою економічної політики, формулювалися висновки з теоретичної концепції для їх практичного втілення.
Розвиток кейнсіанської концепції було продовжено англійцем Роєм Харродом (1900- 1978) і американцем Євсєєм Домаром (1914-1997), які розглядали капітал як фактор, що інтегрує і відображає ступінь розвитку всіх взаємозалежних чинників виробництва. Динамічна рівновага в умовах стабільних темпів економічного зростання є об'єктом державного впливу.
Англійський економіст Джон РічардХікс (1904 - 1989) став творцем теорії загальної рівноваги та економіки добробуту ("Вартість і капітал", 1939). Розроблена ним модель дала змогу показати множинність положень економічної рівноваги і механізми державного впливу на динаміку економічної системи.
Нова кембріджська школа (посткейнсіанство, або ліве кейнсіанство) зробила об'єктом аналізу накопичення і його тенденції в довгостроковій перспективі. Практична програма найвизначнішого представника цього напрямку Джоан Робінсон (1903-1983) передбачає державний контроль за співвідношенням зростання продуктивності праці і зростання заробітної плати. Підвищення заробітної плати зробить невигідною консервацію старої техніки і спонукатиме до впровадження у виробництво технічних новацій для заміщення дорогих послуг праці. Держава повинна підтримувати профспілки у боротьбі за підвищення заробітної плати як головної перешкоди стагнації економіки, захищати конкуренцію і проводити антимонопольну політику.
Найважливішим представником американського кейнсіанства став Елвін Хансен (1887-1976), який запропонував комплексну теорію економічних циклів ("Економічні цикли та національний дохід", 1951) і розробив систему захисту економіки від циклічних коливань за допомогою певних заходів
державного регулювання.
Представники „нового кейнсіанства” трактують теорію Кейнса в якості базової основи нерівноважного економічного аналізу. Нерівновага об'єктивно обумовлена запізнюванням і неповнотою інформації, що отримується економічними агентами; уповільненням реакції економічної кон'юнктури на дії держави, мультиплікацією існуючих відхилень від рівноважного стану. Саме нерівновага є нормою, а кейнсіанство - макроекономічною теорією пристосування до порушення економічної рівноваги. Нове
кейнсіанство справило значний вплив на подальший розвиток інтерпретацій теорії Кейнса, на становлення монетаризму.
Неокласичний напрямок економічної думки поєднав методологію та інструментарій маржиналізму з пріоритетом аналізу відносин виробництва, який є характерним для класичної школи. Об'єктом дослідження вчених стали: теорії капіталу і позикового відсотка (американський економіст Ірвін Фіиіер (1867-1947);
механізм утворення підприємницького прибутку і теорія економічного розвитку (американець Френк Найт (1885-1972), швейцарський економіст Йозеф Шумпетер (1883-1950);
теорії конкуренції, монополії, моделей ринку (американський економіст Едвард Чемберлін (1899-1967), англійка Джоан Робінсон (1903-1983).
Практично одночасно з кейнсіанським сформувався неоліберальний напрям економічної думки, який став своєрідною реакцією на кризу 1929-1933 років. Подібно Кейнсу та його послідовникам, неоліберали зробили висновок про необхідність докорінної зміни економічної ролі держави.
Однак якщо кейнсіанство вважало за доцільне перетворення держави на активного економічного агента для підтримки макрорівневого ефективного попиту, то неоліберали вважали державу інститутом, який сприяє збереженню конкурентного порядку. Саме переконаність в значних потенціях вільної конкуренції обумовила звернення неолібералів до держави, яке може розробити і реалізувати систему регулювання економіки, що дає змогу запобігти блокуванню дії ринкових регуляторів з боку монополій. Історично неолібералізм складався як взаємодіюча єдність кількох шкіл: німецької його гілки (Фрайбурзька школа), австрійської (пеоавстрійська школа), з якою тісно пов'язана Лондонська школа (Велика Британія). Певними особливостями відрізняється Чиказька (монетарна) школа (США) і Паризька школа (Франція). Найважливішою особливістю моделі державного регулювання економіки, запропонованої неолібералами, є розробка "господарської конституції" країни (закони з охорони приватної власності, закони про монополії, податкове, трудове, митне, патентне право тощо) і контроль її виконання економічними агентами. Серед інструментів державного регулювання економіки пріоритетними стали податкова та грошово-кредитна політика (у монетаристов - динаміка грошової маси в залежності від обсягу ВВП і швидкості обігу грошей).
Криза кейнсіанської системи державного регулювання економіки, що вилилася в неадекватній реакції на зміну умов суспільного відтворення в 70-х-80-х роках XX століття, зумовила формування нової версії неокласичної теорії - неоконсерватизму. На противагу кейнсіанству, неоконсерватори роблять акцент на необхідності стимулювання за допомогою засобів державної економічної політики не попиту, а пропозиції. Зниження податкового тиску на економіку, стабільність і передбачуваність державної політики, антиінфляційні заходи, стимулювання інвестицій та орієнтація на «раціональні
очікування» інвесторів дадуть змогу, на думку неоконсерваторів, забезпечити рівноважне економічне зростання. Таким чином, неоконсерватизм обґрунтував рекомендації державного регулювання економіки, багато в чому альтернативні кейнсіанським.
Ускладнення економічної реальності визначає складність і різноманіття сучасної економічної теорії. У міру накопичення економічних знань розширюється кількість і вдосконалюється якість альтернативних економічних концепцій. Періодично відбувається синтез альтернатив, який долає асиметрію економічної теорії і підносить її на новий, якісно виший щабель. Таким чином, всі сучасні концепції економічної думки взаємопов'язані і взаємодоповнюючі, оскільки відображають різні сторони економічних явищ, а сукупність пропонованих ними заходів державного регулювання економіки дає змогу реалізувати практичну функцію економічної теорії.