Організаційно-правові форми підприємництва.

Всі види підприємницької діяльності можна класифікувати як індивідуальне, колективне або державне підприємництво. Кожен з цих видів підприємництва здійснюється в певній організаційній формі.

Одноосібне господарство - така форма організації, коли один власник приймає одноосібні рішення й несе особисту відповідальність за всі справи. Перевагою одноосібного господарства є повний контроль за веденням справ з боку господаря- власника, а недоліком - незначна величина капіталу, а також те, що власнику доводиться нести особисту відповідальність за збитки, втрати й борги. У США, за деякими оцінками, в середині 80-х років нараховувалося 7 млн. одноосібних господарств (без фермерських). В Україні на сучасному етапі формування капіталістичної економіки - це основна форма, в якій зароджується новий клас власників.

Партнерство - форма організації підприємництва, коли два або більше підприємців приймають рішення спільно й несуть солідарну відповідальність за всі справи. Партнерство допомагає подолати перший недолік, властивий одноосібному господарству (незначна величина капіталу), але повна відповідальність для партнерів у випадку втрат, збитків і т.д. залишається. Існують партнерства з обмеженою і необмеженою відповідальністю. В першому випадку в разі банкрутства вони ризикують втратити

(наприклад, через судовий розпродаж) лише капітал підприємства, а в другому, - і свій особистий капітал (особисте майно). Партнерство в основному розповсюджене в таких галузях, як юриспруденція, медицина, брокерство.

Корпорація - форма організації підприємництва на основі акціонерної власності, в якій підприємець, як правило, відокремлений від власності, а його фінансова відповідальність обмежена. Переваги корпорації полягають в тому, що вона може залучити значний капітал шляхом продажу акцій.

Названі типові форми підприємницької діяльності в різних країнах, згідно з існуючими правовими нормами, трансформуються у конкретні форми. Зокрема, в Україні вони виступають у вигляді найрізноманітніших господарських товариств.

Таким чином, види підприємництва у ринковій системі класифікуються по різних ознаках:

а) залежно від форм власності, приватне (індивідуальне або сімейне), колективне, комунальне, державне, змішане;

б) залежно від способу створення й формування статутного фонду .

- унітарне (створене одним засновником, який забезпечує всі необхідні умови для функціонування підприємства. До унітарних підприємств відносять державні й муніципальні підприємства, а також підприємства, засновані на власності колективів громадян, релігійних організацій або приватного засновника);

- корпоративне - створене двома й більш засновниками на основі об'єднання їх власності (товариства);

в) залежно від чисельності зайнятих і розміру валового доходу від реалізації продукції (від розміру підприємства):

- малі (до 50 людей і до 500 тис. євро доходу в рік і до 4 млн. євро річного обороту);

-середні (до 250 людей і до 16 млн. євро річного обороту);

- великі (понад 250 людей більш 16 млн. євро річного обороту);

- фінансово-промислові групи',

г) залежно від мети функціонування й характеру діяльності.

- комерційні (їх діяльність спрямована на одержання прибутку);

- некомерційні (їх діяльність спрямована на реалізацію соціальних ефектів без мети дістати прибуток).

В останні 50-60 років в економіці розвинених країн світу спостерігається тендентля

до розвитку малих підприємств. У розвинених країнах Європи й у США до малих підприємств відносять підприємства із чисельністю зайнятих до 500 чоловік.

У кількісному відношенні питома вага малих підприємств суттєво переважає. Так, у США з більш 23 млн. підприємств майже 96% - малі й середні підприємства, в Італії з 800 тис. промислових підприємств 99% - малі й середні. Однак їх частка в доходах - незначна: у США малі підприємства привласнюють менш 10% валових доходів.

Практично незмінною залишається структура малого бізнесу, яка склалася за останні роки в Україні. Аналізуючи дані за 2008 р., найбільша питома вага продукції малих підприємств у загальному обсязі реалізованої продукції (робіт, послуг) країни має освіта (40,4%), діяльність готелів і ресторанів (32,5%), будівництво (32,6%) і операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг і надання послуг підприємствам (31,1%). Невиробнича сфера, насамперед торгівля, залишається більш привабливою ддя малого бізнесу, ніж виробнича. Це можна пояснити самою специфікою малого бізнесу як «сервісного» сектору економіки. Так, частка продукції малих підприємств у сукупному обсязі виробництва продукції (робіт; послуг) в 2009 р. склала всього 16,7% (в 2008 р. - 16,3%; в 2007 р. - 18,1%) у той час як в 2006 р. - 18,8%. Таким чином, відбулося зниження частки продукції малих підприємств у сукупному обсязі виробництва продукції (робіт, послуг) - на 2,1%.

Розвиток малих підприємств обумовлений розвитком НТП і перевагами цих підприємств. До переваг малих підприємств відносять.

- використання невеликого капіталу для створення підприємства;

- мобільність в організації й управлінні;

- невеликі експлуатаційні витрати;

- більш низький рівень необхідних виробничих запасів;

- більш швидку адаптацію до попиту, що змінився;

- можливість більш швидкого впровадження нових ідей, проектів і зразків продукції;

- підвищення рівня зайнятості;

- сприяння у формуванні середнього класу;

- створення конкурентного середовища;

- формування підприємництва як фактору соціально-економічного прогресу.

До негативних сторін малих підприємств відносять .

- більш низьку продуктивність праці;

- неможливість впровадження капіталомістких досягнень науки й техніки;

- більш високу інтенсивність праці за рахунок збільшення тривалості робочого часу,

використання сімейної праці;

- економію на умовах праці й техніці безпеки;

- обмежену можливість підвищення рівня кваліфікації працівників;

- труднощі з фінансуванням, одержанням кредитів;

- відсутність профспілок, що забезпечують певні права працівників малих підприємств;

- неможливість впровадження більш прогресивних форм і методів організації виробництва;

- труднощі в конкурентній боротьбі з великими підприємствами й монополіями;

- стихійність розвитку;

- високий ступінь ризику

Останнім часом у передових країнах світу одержали розвиток венчурні (ризикові) підприємства. Вони утворюються, насамперед, у наукомістких виробництвах, пов'язаних з розробкою й впровадженням нових ідей і проектів. Венчурні підприємства не гарантують повернення вкладених у них коштів і не виплачують по них відсотки. Інвестор одержує усі права на інновації, а засновники - дохід, отриманий, як правило, після перспективних розробок і впроваджень. Однак відомо, що з 100 венчурних підприємств тільки 15 мають успіх, інші 85 - приречені на банкрутство. Проте, венчурні фірми утворюються досить активно, оскільки норма прибутку в них (при успішному впровадженні інноваційних проектів) у два рази вище середньої по промисловості.

Державна підтримка малих підприємств здійснюється по наступних напрямках:

- фінансово-кредитна підтримка (надання цільових субсидій, прямих пільг, позик, лотаній);

- підтримка інноваційної діяльності (фінансування науково-дослідних розробок, закупівля необхідного для цього встаткування; надання консультацій по впровадженню проектів);

- кадрове забезпечення малих підприємств (через систему центрів зайнятості й курсів підвищення кваліфікації);

- інформаційне забезпечення підприємницької діяльності (відкриття регіональних інформаційних центрів, центрів розвитку малого бізнесу й т.п.).

Найважливішою умовою успішного функціонування як великих, так і малих підприємств (як й усяких економічних суб'єктів) є дотримання договірних і усних зобов'язань перед партнерами по бізнесу. Порушення цих зобов'язань неминуче веде до відмови співробітничати з такими партнерами й навіть до розвалу пі дприємництва

14.4.