Номінальна і реальна заробітна плата, її динаміка та тенденції.
Розрізняють номінальну й реальну заробітну плату.
Номінальна заробітна плата - це грошова сума, яку отримує працівник за продаж своєї робочої сили та її функціонування. Її розмір не дає реального уявлення про фактичний доход працівника та його життєвий рівень, оскільки вона не відбиває рівень цін на товари та послуги, які працівник може придбати на свою номінальну зарплату.
Так, при значному зростанні цін на товари та послуги зростання номінальної зарплати не означає поліпшення матеріального становища працівника, тому що на більш високу заробітну плату він може купити меншу кількість товарів та послуг.Для визначення фактичного рівня зарплати використовується показник реальної заробітної плати, який характеризує купівельну спроможність номінальної зарплати. Тобто реальна заробітна плата - це сукупність товарів та послуг, яку працівник може придбати за свою номінальну заробітну плату за існуючого рівня цін після вирахування
податків та інших обоє 'язкових платежів. Рівень реальної зарплати визначається шляхом ділення номінальної зарплати на індекс вартості життя (12.4):
де WR - реальна заробітна плата; WN - номінальна заробітна плата; І - індекс вартості життя (індекс споживчих цін).
Отже, реальна зарплата прямо пропорційно залежить від номінальної зарплати та зворотно пропорційно - від рівня цін на товари та послуги (індекс вартості життя або індекс цін), який обчислюється зіставленням суми товарних цін, що в різні періоди сплачують працівники за придбання певного набору споживчих товарів та послуг.
Оскільки заробітна плата - це перетворена форма вартості товару робоча сила та результатів її функціонування, то її зміни пов'язані з динамікою вартості цього товару. Коли тенденція до підвищення вартості товару робоча сила переважає над тенденцією до її зниження, реальна зарплата зростає.
Так, у 1970 р. порівняно з 1910 р. реальна зарплата у США і ФРН зросла більш ніж в 8 разів, в Англії та Франції - у 3-4 рази.В загалі в умовах ринкової економіки на рівень та динаміку реальної заробітної плати впливають виробничі, соціальні, ринкові, а також інституціональні фактори. Серед основних можна виділити наступні:
1) виробничі фактори - пов'язані, в першу чергу, з рівнем науково-технічного прогресу. З початком НТР до робочої сили, її освіти, кваліфікації, культурному рівню, творчої активності пред'являються більш високі вимоги.
Обслуговування нової техніки вимагає значної напруженості праці (уваги, швидкості прийняття рішень і т.д.), що приводить до збільшення витрат нервової енергії працівника й вимагає зростання коштів на відновлення робочої сили. Від досконалості застосовуваної техніки й технології залежать також умови праці й виробнича обстановка. Поліпшення умов праці підвищує працездатність, зменшуються втрати часу через хворобу й травматизм, скорочуються оплати додаткових відпусток, доплати за несприятливі умови праці й виробничий ризик.
У зв’язку з НТР відбувається зростання продуктивності й інтенсивності праці, її складності, спостерігається розширення функцій працівника. Все це вимагає залучення до виробничого процесу працівників більш високої кваліфікації з відповідним підвищенням вартості товару робоча сила й збільшенням реальної заробітної плати. З одного боку більш кваліфікована й складна праця створює більшу вартість, тобто рівень зарплати таких
працівників повинен бути вище. З іншого, підвищення кваліфікації вимагає навчання й пов'язаних з ним витрат; кращих умов життя, задоволення соціальних і культурних потреб.
В умовах НТР у розвинених країнах перевага віддається стимулюванню праці представників тих професій, які безпосередньо пов'язані з передовими галузями. Так, у США зарплата інженера (а також економіста, математика, хіміка, біолога) наприкінці 1990- х рр. була в 2 рази вища від зарплати кваліфікованого робітника. Зарплата кваліфікованих робітників в 1,5 рази вище, ніж у робітників середньої кваліфікації, а робітники, які обслуговують сучасне устаткування (механіки-ремонтники, наладчики, слюсарі-механіки), отримують зарплату на 200-300% вищу, ніж робітники на конвеєрі.
При цьому понад 60% всіх робочих місць у США вимагали вищої або середньої професійної освіти. Середньогодинна зарплата американського робітника у 2000 р. становила приблизно 18 дол., в Німеччині - 27,5 євро. Частка сімейного бюджету, що витрачається на харчування у США, ФРН та Японії становить менше 15%.2) ринкові фактори, тобто рівень зайнятості й коливання кон'юнктури ринку праці. Як відомо, ціна на будь-який товар встановлюється виходячи зі співві дношення його попиту та пропозиції. Значне перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї може стати причиною відхилення ціни товару робоча сила нижче її вартості. Відповідно перевищення попиту на працю приведе до зростання ставки заробітної плати. Тільки за 1974-1996 рр. у розвинених країнах безробіття зросло більш ніж в 3 рази. При цьому значна кількість населення, втративши надію знайти роботу, перестала її шукати. Тільки в США таких було 2,2 млн. чол.
Серед ринкових факторів, що впливають на величину зарплати, можна виділити конкуренцію між підприємцями та найманими працівниками. Конкуренція на ринку праці веде до вирівнювання зарплати працівників певної професії з однаковим рівнем кваліфікації, наближенню її до рівноважної ціни. Впливає на рівень зарплати і монополія роботодавців, які прагнуть за рахунок її зниження збільшити свої прибутки, використовуючи для цього безробіття та конкуренцію між найманими працівниками. Розвиток умов трудової мобільності забезпечує можливість переходу працівників до інших занять, переїзду в інший регіон, підвищує їхню конкурентноздатність на ринку праці, а й відповідно, рівень трудового доходу.
3) рівень податків та зборів, які сплачують працівники до бюджету держави і фондів соціального страхування. Зі зростанням податків скорочується реальна зарплата. Якщо у 1946 р. з кожного долара витрат населення США платило у вигляді податків 26 центів, то в 1990 р. - близько 33. Ставка федерального податку на доходи понад 39 тис. у США становила 28% у другій половині 1990-х р. Крім того, частина зарплати вилучалася у
фонд соціального страхування.
У Німеччині на сплату податків в 2002 р. із зарплати йшло 40%.4) соціальні фактори, до яких належать соціальні виплати та встановлення прожиткового мінімуму й споживчого кошику. Розвиненість форм «соціальної заробітної плати» і збільшення її частки у загальному доході працівників є чинником, що стримує підвищення рівня оплати праці.
Мінімальний розмір оплати праці є державною гарантією. В умовах ринкових відносин розширення структури споживчого кошика та відповідне зростання реальної величини прожиткового мінімуму обумовлюють підвищення мінімальної ставки заробітної плати. Це, у свою чергу, підвищує ринкову ставку заробітної плати.
Згладжуванню негативних наслідків впливу інфляції на рівень реальних доходів сприяє формування різних соціальних фондів з коштів державного бюджету, коштів підприємств й організацій, різних позабюджетних суспільних фондів, відрахувань із зарплати та ін. За рахунок коштів соціальних фондів здійснюються виплати на розвиток освіти, охорони здоров'я, страхування, допомогу інвалідам, безробітним та ін.
5) наявність заборгованості населення за всі форми кредиту. Чим витне рівень цієї заборгованості, тим нижчою буце реальна зарплата. За 80-і рр. у США така заборгованість зросла в 2,6 рази (з 1,4 до 3,7 трлн діл.), а чистий доход населення - в 2 рази. Основна частина американських споживачів - населення у віці до 65 років з доходами до 50 тис. дол. у рік (такий доход має кожна п'ята родина) - витрачає зараз 20% свого бюджету на відшкодування заборгованості за кредит. За несплату кредиту в 1990 р. 17,7 тис. американських родин були змушені залишити свої будинки.
6) зміни цін та наявність товарів масового споживання. Як відомо, товарний дефіцит є проявом прихованої інфляції, що веде до зниження реальної зарплати. Аналогічно зниження цін на товари цієї групи веде до тенденції зниження ціни робочої сили. В 1981-1991 р. у розвинених країнах Заходу ціни на непродовольчі товари широкого вжитку (меблі, телевізори, одяг) знизилися на 7%, на м'ясо виросли на 3 %, на молочні продукти знизилися на 4 %.
7) діяльність профспілок, які застосовуються наступні засоби впливу на рівень реальної заробітної плати'.
- обмеження пропозиції праці, що досягається через обмеження робочого часу за допомогою законодавства, заборону приймати на роботу нечленів профспілки, лімітування навантаження й інтенсивності праці;
- тиск на підприємців при укладанні колективних договорів убік підвищення ставки заробітної плати;
- сприяння розвитку тих видів виробництва, які викликають попит на працю й тим самим зростання заробітної плати;
- боротьба з монополізацією виробництва, що стримує тенденцію до падіння заробітної плати.
До факторів, які обумовлюють зростання зарплати в ринковій економіці, належать також наступні: дія закону зростання потреб, сприятлива економічна кон'юнктура, зростання вимог працівників та їхньої свідомості, організованість найманих працівників, стан національних природних ресурсів та ін. Так, у США в колективних договорах темпи змін у зарплаті закладаються на три роки наперед, тому економічна кон'юнктура в цей період практично не впливає на її рівень.
У країнах СНД зниження реальної заробітної плати в першій половині 1990-х рр. було викликано переважно галопуючим ростом цін. Зарплата не виконувала ні відтворювальної, ні стимулюючої функції. Частково реалізовувалася тільки її розподільна функція, що виражалося у відтоку частини робочої сили з найменш оплачуваних посад, у переході висококваліфікованих фахівців з вищої шкали та науково-дослідних інститутів в комерційні структури, у від'їзді певної частини робочої сили за кордон. Відчутне зниження життєвого рівня в країнах СНД пов'язано також зі знецінюванням трудових заощаджень населення. Якщо за продуктивністю праці ці країни відстають від розвинених країн Заходу приблизно в 3-4 рази, то за життєвим рівнем - в 7-8 разів. За даними Інституту соціального аналізу в Ганновері, рівень валового національного доходу на душу населення в країнах СНД становить 26,7% від рівня США.
В Україні у 2010 р. середньомісячна номінальна заробітна плата складала 2239 грн. (за даними Держкомстату). Найбільший її рівень спостерігався у сфері фінансової діяльності - 4601 грн., сфері державного управління - 2747 грн., сфері діяльності транспорту та зв’язку - 2726 грн. (у тому числі: діяльність авіаційного транспорту - 6774 грн., діяльність водного транспорту - 2987 грн.) та у промисловості - 2580 грн. Найменшу середньомісячну номінальну заробітну плату отримали працівники у сфері рибальства та рибництва - 1191 гри., сільського господарства та мисливства - 1430 грн., а також у сфері діяльності готелів та ресторанів - 1455 грн.
Що стосується промисловості, то в 2010 р. найбільша середньомісячна заробітна плата була у сфері добування паливно-енергетичних корисних копалин - 3763 грн., у сфері виробництва коксу та продуктів нафтоперероблення - 3454 грн. та металургійному виробництві - 2916 грн. Найменша - у текстильному виробництві - 1322 грн. та у сфері оброблення деревини - 1511 грн.
На закінчення необхідно підкреслити, що чим більш розвинена економіка країни,
тим вище номінальні й реальні доходи громадян. Найбільш високий рівень заробітної плати історично склався в США, ФРН, Великобританії, Франції, Італії й інших розвинених країнах Західної Європи, а також у Японії. У слаборозвинених країнах зарплата в кілька разів нижче, ніж в індустріально розвинених страхах. Отже, завданням сучасної національної економіки є розвиток інноваційних процесів, що забезпечують розвиток продуктивних сил і на цій основі - підвищення рівня життя українських громадян.
Таким чином, реальна заробітна плата, піддаючись впливу численних, найчастіше протилежно спрямованих факторів, виявляє в одні історичні періоди тенденцію до зниження, в інші - до підвищення. У деякі періоди, головним чином під час економічних криз і війн, а також в умовах мілітаризації економіки й хронічної інфляції, має місце значне падіння реальної заробітної плати, що зачіпає всіх або більшість працівників.
12.4.