Національний дохід: зміст і його структура. Історичні концепції національного доходу.
Національний дохід - узагальнюючий показник економічного розвитку країни, в якому синтезується рівень розвитку продуктивних сил суспільства, в найбільш загальному вигляді відображаються економічна структура і результати процесу розширеного відтворення за певний проміжок часу.
Національний дохід - вартість, знову створена протягом визначеного періоду (зазвичай року) у народному господарстві тієї чи іншої країни.
Національний дохід має вартісну і натурально-речову форми. Щодо вартості , то національний дохід - це частина валового суспільного продукту (c+v+m), яка залишається за вирахуванням матеріальних витрат; на його виробництво (фонду відшкодування, або с). Тобто вартість національного доходу включає фонд заробітної плати і додатковий продукт (v+m). За методологією міжнародної статистики національний дохід відрізняється від валового внутрішнього продукту на суму амортизаційних відрахувань.
У натурально-речовому виразі річний національний дохід складається з усієї маси вироблених за рік предметів споживання і засобів виробництва. У національний дохід включають продукцію сфери матеріального виробництва і вартість продукції сфери послуг.
Існують різні історичні концепції національного доходу. Вільям Петлі і Грегорі Кінг в Англії, Буагільбер і Себастьян ле Престр де Вобан у Франції - перші вчені, які висунули поняття національного доходу. Вони відійшли від поглядів представників школи меркантилістів (які вважали, що дохід є результатом купівлі-продажу) і створили податкові економічні теорії та програми ддя своїх країн, прогресивні для того часу.
Вільям Петті (1623-1687) ввів поняття національного доходу. До Петті не знайдено згадок про це поняття у економістів. У своєму «Слові мудрому» (Verbum Sepienti), написаному, як прийнято вважати, у 1665 р. і опублікованому тільки в 1691 р., тобто чотири роки після його смерті, а також у «Політичній арифметиці», написаній у 1676 р., Петлі визначив «дохід народу» як «суму вартості праці народу» і «річне джерело запасу чи багатства нації», передбачаючи сучасне розмежування між доходом від праці і доходом від капіталу.
Він розглядав дохід від капіталу у вигляді суми ренти та іншого доходу від власності на нерухоме та особисте майно, відсотка і прибутку. У національний доход він включав послуги цивільних і військових урядовців, послуги осіб вільних та інших професій.Крім того, він визначав національний дохід як суму «річного видатку народу» і надлишку, який залишається після видатків, висунувши загальне положення, що там, «де народ процвітає, там дохід більше видатків», і те, «що ми називаємо багатством, запасом або забезпеченням нації, є результатом попередньої праці». При обчисленні національного доходу, Петті прагнув визначити ступінь економічної могутності й добробуту нації і, як він писав, «показати .., що піддані короля не знаходяться в таких поганих умовах, як це хотіли б представити невдоволені» [1].
Одним з недоліків у побудові його теорії національного доходу, який був виправлений його послідовником Грегорі Кінгом, було слабке вивчення докерел приросту національного багатства.
Грегорі Кінг (1648-1712), який був перш за все статистиком, ніж економістом- теоретиком, вперше дав науковий розрахунок національного доходу У своїй роботі «Природні і політичні спостереження і висновки про положення та умови в Англії» (Natural and Political Observations and Conclusions upon the State and Condition of England), датованої 1696 p., Кінг користувався термінами «річний дохід нації», «річні видатки нації» і «щорічний приріст багатства нації».
Він вперше провів обчислення доходу, видатків і заощаджень на одну особу в розрізі соціальних та економічних класів Англії. У сумі ці обчислення дали йому сукупність національного доходу. Тим же шляхом він зробив розрахунок розподілу всього національного доходу і розподілу за всіма трьома розглянутими категоріями. Всі його розрахунки фактично означали створення національної балансової таблиці, що стало предтечею сучасних народногосподарських рахунків. Кінг розумів національний дохід ширше, ніж Петті, і його статистичні розрахунки і аналіз національного доходу були ретельними та точними.
Таким чином, Петті і Кінг створили розширену концепцію національного доходу, яка стала не тільки базою для розрахунку національного доходу в Англії, але й методологічною основою подальших досліджень цієї проблеми.
Пізніше в теорію Національного доходу внесли свій вклад фізіократи, передусім Ф. Кене, що створив свою славнозвісну "Економічну таблицю" (1758р.), де вперше спробував відбити відтворення суспільного продукту. Проте фізіократи, помилково вважаючи продуктивною галуззю тільки сільське господарство, закрили собі шлях для вирішення проблеми відтворення в цілому.
Класики політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо вважали, що вартість усього громадського продукту зводиться до доходів, ігноруючи перенесену на продукт вартість засобів виробництва. Вони не бачили відмінності між продуктивним і особистим споживанням. Ця концепція в економічній науці відома під назвою «догма Сміта».
Інших поглядів дотримувався К. Маркс. У роботі «Капітал» та інших працях вчений неодноразово звертався до проблеми національного доходу, яку висловив так: «Річний продукт містить в собі як ті частини суспільного продукту, що заміщають капітал, тобто ідуть на відтворення суспільного капіталу, так і ті частини, що складають фонд споживання, споживаються робочими й капіталістами... В дійсності одна частина додаткової вартості витрачається як дохід, а інша перетворюється на капітал... Річне виробництво повинно включати всі ті предмети, за рахунок яких можуть бути заміщені речові складові капіталу, витрачені протягом року. Якщо відняти цю частину, залишиться
чистий продукт» [2, с. 441, 573]. На підтвердження своєї концепції він запропонував загальну формулу сукупного суспільного продукіу, яка виглядає наступним чином:
W = c + v + m,
де с - частина суспільного продукту, яка йде на оновлення зношених засобів виробництва і за своїм натуральним змістом являє собою засоби та предмети праці (фонд заміщення);
v - необхідний продукт, або фонд заробітної плати найманих працівників; т - додатковий продукт
Звідси випливає, що національний доход являє собою суму вартості необхідного і додаткового продуктів.
Незважаючи на те, що для того періоду часу характерний низький рівень розвитку сфери послуг, К. Маркс додав цю сферу до основних джерел національного доходу, в той час як деякі вчені включали лише ту частину послуг, що безпосередньо пов'язана з матеріальним виробництвом.Р. Стоун і Дж. Mid вперше дали оцінку рахунків національного доходу у виданій в 1944 р. книзі "Національний дохід і витратні статті національного бюджету". Національні рахунки являють собою систему таблиць у формі бухгалтерських рахунків, що характеризують процес виробництва, розподілу і кінцевого використання сукупного суспільного продукіу і національного доходу за рік. Як і в бухгалтерських рахунках, тут будуються баланси доходів і видатків різних господарських агентів, що беруть участь в економічній діяльності. У сукупності ці рахунки фіксують всі економічні операції з передачі вартості в тій чи іншій формі від одного агента до іншого. У результаті виходять зведені дані про доходи, споживання, капіталовкладення та інші аспекти господарського житія країни. Тому всю систему таких рахунків називають національними рахунками. Існує цілий ряд систем національних рахунків, серед яких найбільш відомі норвезька та англійська, розроблені Р. Стоуном.
Система Р. Стоуна відрізняється тим, що вона відкрито включає національний дохід у рамки подвійної бухгалтерії, в якій враховуються дані про доходи та видатки в домашньому господарстві, приватному секторі і на державному рівні. Це дозволяє здійснити порівняльний аналіз результатів господарської діяльності в різних секторах економіки даної країни і в різних країнах. Тому Р. Стоуна нерідко і називають "батьком обчислення національного доходу".
Джон Кейнс розглядає національний дохід у двох аспектах. З точки зору своєї ролі національний дохід виступає як джерело всієї купівельної спроможності, всього попиту, а з точки зору походження він залежить від величини витрат виробництва, які знижуються у міру зростання прагнення підприємця до вигоди.
Не можна не відзначити внесок Саймона Кузнеця у розробку методів підрахунку національного доходу який заснований на єдиній теоретичній концепції взаємозалежності між обчисленим обсягом національного випуску продукції в буць-якому році і певним рівнем добробуту, що відповідає цьому обсягу. Він розглядав зв'язок між добробутом і доходом при вирішенні таких суперечливих емпіричних питань, як внесок у сукупний дохід різних видів діяльності, що перебувають за межами ринків, і зміни обсягу випуску продукції, яка ще не отримала вартісної оцінки. Він вивчав стан громадського сектору і прагнув до послідовності в обробці даних щодо руху проміжних товарів, вніс ясність в основні загальні уявлення про валовий і чистий продукти країни, а також розробив методи їхнього підрахунку.
Головною працею С.Кузнеця в області національного доходу є «Національний дохід і його структура в 1919-1938» (National income and its composition: 1919-1938, 1941). У дослідженні національного доходу Кузнець прагнув до того, що він називав аналітичним описом економічного розвитку з застосуванням дослідницького процесу, який представлявся йому як рух «від вимірювання через оцінку, далі через класифікацію, через пояснення до побудови теорії». Він витягнув з величезного кола даних основу для побуцови ясної і послідовної картини виробництва і доходу.
22.2.