Метод політичної економії.
Будь-яка наука вивчає свій предмет, спираючись на певні методи пізнання. Становлення методу політичної економії - це такий же складний і суперечливий процес як і становлення предмета науки.
Крім загальних методів пізнання, кожна наука, природно, має свої специфічні методи, оскільки предмет будь-якої науки специфічний. Можна стверджувати, що предмет і метод науки розвиваються в тісному взаємозв’язку, а їх єдність являє собою методологію науки. Спільним для всіх наук методам, законам пізнання підпорядковуються як буття (природа, суспільство), так і мислення людини. Загальним методом пізнання в цьому сенсі стала філософія. Філософія виникла в давні часи, випередивши виникнення всіх інших наук. Розвиваючись, вона розробляла „інструменти” пізнання природи, суспільства, людини, давши таким чином поштовх до розвитку безлічі наук. Виникнувши, політична економія розвивалася як наука паралельно з розвитком філософії. Ще задовго до виникнення політичної економії та визначення її методу філософи ставили проблеми матеріального і ідеального, об'єктивного і суб'єктивного, динаміки і статики, макро- та мікропроцесів, загального й приватного, гармонійного й суперечливого, соціального й економічного. Треба сказати, що всі елементи відомих історії методологічних підходів до вивчення предмета політичної економії мають місце в строкатому різноманітті різних напрямків і течій сучасної політичної економії. Саме методологія й породжує багато в чому ці напрямки. (Наприклад, сучасні кейнсіанство і неолібералізм - це різні в методологічному відношенні варіанти вирішення однієї проблеми - проблеми регулювання капіталістичної економіки).Простежити становлення різних елементів методу політичної економії було б надзвичайно цікаво. Але це означає простежити історію філософії, що не є предметом політичної економії й даної теми. Здається, що коли вже ми дали визначення предмета даної науки, слід обмежитися аналізом методів пізнання саме цього предмета.
Це, однак, не означає, що ми не будемо висловлювати ставлення до альтернативних методологічних прийомів.У суспільному житті, як і в природі, суть і явища не співпадають. „Якщо б форма прояву, - писав К.Маркс, - і сутність речей, безпосередньо збігалися, то всяка наука була б
зайвою ...” [15, с.384]. У сфері виробничих відносин ми також спостерігаємо розбіжність сутності і явищ. Тому для істинності знань дуже важливе значення має набір методологічних прийомів аналізу, особливо, якщо врахувати, що виробничі відносини як предмет політекономії неможливо „помацати” або розгледіти в мікроскоп.
Основоположним методом марксистській політичній економії є загальний метод пізнання - історичний, діалектичний, матеріалістичний підхід до аналізу виробничих відносин і законів їх розвитку. Цей метод розроблений К.Марксом і Ф.Енгельсом і є одним з їх найбільших теоретичних досягнень. Однак буде неправильним представляти його як якийсь „винахід”, „вигадку” Маркса і Енгельса. Матеріалізм (від лат. materialis - речовинний) виник як напрям філософії ще в стародавніх Індії, Китаї, Греції. Найбільшим матеріалістом середньовічного періоду був арабський мислитель Ібн-Хальдун (1334-1406).
Марксизм взяв в якості методу пізнання матеріалістичний підхід, який стверджує єдність матеріального і духовного, ідеального при приматі матеріального, що означало визнання вічності, світу й, що найважливіше, пізнаванності його. Практичну значимість матеріалізму підтвердила вже давня історія. В історії філософії, як правило, матеріалізм був світоглядом передових класів і верств суспільства, зацікавлених у пізнанні світу, природи. Матеріалістичний світогляд лежав в основі успіхів людської діяльності, розвитку продуктивних сил. Матеріалістичний підхід забезпечив успіх класичної буржуазної політичної економії. Таким чином, Маркс взяв уже апробований історією елемент метода пізнання.
Що ж стосується протилежного матеріалізму ідеалізму, то він також виник як філософський напрямок ще в стародавньому суспільстві (наприклад, конфуціанство у Китаї), та його твердження, що знання про світ є зміст індивідуальної свідомості, не могло істотно вплинути на розвиток науки.
Разом з тим, думається, неправомірно повністю ігнорувати цей елемент методології і тим більше приписувати марксистської методології його абсолютне заперечення. У марксизмі йдеться про примат матеріального по відношенню до ідеального. Адже ніхто не може заперечувати значення для матеріального буття психології людини, його переконань, рівня його культури тощо. Невипадково, на наш погляд, великі соціалісти-утопісти Ш.Фур'є, А.Сен-Симон, Р.Оуен вважали головним засобом досягнення мети знання і переконання. У ленінському плані побудови соціалізму в одному з пунктів йшлося про необхідність культурної революції. К.Маркс стверджував, що „теорія стає матеріальною силою, як тільки вона оволодіває масами” [15, с.422].Дослідження суспільної психології та її впливу на виробництво та накопичення здійснюють представники сучасних напрямів буржуазної політекономії - кейнсіанства та інституціоналізму і, треба сказати, це також має певний сенс і дає позитивний результат.
Отже, до матеріалізму і ідеалізму, як елементів методу політичної економії, необхідно підходити як до діалектичного єдності протилежностей, визнаючи, однак, первинність матеріального.
Що стосується такого елемента методу як історичний підхід, то слід підкреслити, що знання історії не тільки зміцнює загальнокультурний та інтелектуальний потенціал суспільства, але є фундаментом, на якому тільки й може бути засновано будинок науки. Історичне знання стає відправною точкою подальшого дослідження.
Суть історичного методу полягає в тому, щоб, як підкреслював В.І.Ленін, „не забувати основного історичного зв’язку, дивитися на кожне питання з точки зору того, як відоме явище історії виникло, які головні етапи у своєму розвитку це явище проходило, і з точки зору цього його розвитку дивитися, чим дана річ стала тепер” [16, с.67]. Вивчення минулого не самоціль, а засіб пізнання сьогодення і одна з умов визначення тенденцій розвитку майбутнього. Тільки на основі історичного аналізу можна зрозуміти зміну систем виробничих відносин.
Тому історичний елемент метода дуже обережно, точніше сказати, дуже обмежено використовувався буржуазною політичною економією навіть на ранніх етапах її розвитку, в тому числі класичною політекономією. Історичний аналіз був притаманний А.Сміту який визнавав виникнення капіталу на певному етапі розвитку продуктивних сил, але розглядав подальший розвиток суспільства в рамках капіталістичної системи відносин. Такого роду історизм характерний практично всієї сучасної буржуазної політекономії.Історичний метод був блискуче розвинений в творах представників утопічного соціалізму. Виходячи з ідеї історичного розвитку, вони стверджували, що суспільство проходить кілька стадій, кожна з яких включає елементи минулого і зародок майбутнього. Кінцевою метою розвитку вони вважали соціалізм.
Як бачимо, і цей елемент методу марксистської політекономії (історичний підхід до аналізу економічних явищ) був Марксом не вигаданий, а аргументовано, розроблений на основі історичного вивчення методу науки.
Необхідно вказати на єдність історичного та логічного методів пізнання. Ця єдність близько до тотожності. Логічне, якщо воно зрозуміле матеріалістично, має відображати об'єктивну реальність, а отже, і історію її розвитку. Логічний метод пізнання тому є історичний метод за своєю суттю. В.І.Ленін зауважив: „У «Капіталі» застосовано відносно одної науки логіку, діалектику і теорію пізнання (не треба 3-х слів: це одне і те ж) матеріалізму ...” [17, с.ЗОІ]. У той же час історичний і логічний методи пізнання різні, оскільки пов'язані з різними об'єктивними характеристиками предмета пізнання його конкретною історією та його структурою.
Третім елементом методу марксистській політичній економії є, діалектичний підхід до аналізу виробничих відносин (від грец. dialektike - мистецтво вести бесіду). Діалектичний метод пізнання К.Маркс розробив на підґрунті вивчення діалектики представника німецької класичної філософії Г.Гегеля (1770-1831). Проте марксистська діалектика не тотожна гегелівській. Гегель визнавав завершеність розвитку світу й пізнання, не робив соціальних висновків, виправдовував існуючий соціальний лад. У «Післяслів’ї» до другого видання першого тому «Капіталу» К.Маркс підкреслив, що його „діалектичний метод не тільки суттєво відрізняється від діалектики Г.Гегеля, але є його прямою протилежністю. Для Гегеля процес мислення ... є деміург дійсного, що становить лише його зовнішній прояв. У мене ж, навпаки, ідеальне є не чим іншим, як матеріальне, пересаджене у людську голову й перетворене в ній ” [ 18, с. 21].
Необхідно зазначити, що власне принцип історизму вже представляє собою один з центральних принципів діалектики. Проте, він не вичерпує її змісту, бо визнання історичного розвитку вимагає ще й з’ясування причин виникнення, еволюції та зникнення економічних явищ. Діалектика передбачає наявність в явищі суперечливих почаїків як джерел нового, більш складного, явища. Але й цим не вичерпується поняття діалектики, що включає й елемент розвитку від простого до складного, від нижчого до вищого.
Складне відношення може розвинутися лише після того, як розвинулося попереднє йому просте. Треба мати на увазі, що, розвинувшись з елементарної „клітинки”, дана система відносин не ліквідує свою клітинку, а відтворює її як необхіднішу умову свого власного існування. Тут же необхідно відзначити, що діалектичний метод пізнання припускає сходження від конкретного до абстрактного, і від нього знову до конкретного.
Економічні відносини являють собою не хаотичне нагромадження різнорідних елементів, а внутрішньо пов’язану єдність. Одне відношення породжує друге, друге - третє і т.і. Всі вони пов’язані генетично, тобто єдністю свого походження, одне виступає причиною подальшого і наслідком попереднього. При діалектичному розумінні процесу сходження від абстрактного до конкретного економічні категорії розташовуються в строго певній послідовності, що відбиває дійсний процес їх виникнення й розвитку. „При аналізі економічних форм, - вказував К. Маркс, не можна користуватися ані мікроскопом, ані хімічними реактивами. Те й інше повинна замінити сила абстракції” [18, с.6]. Метод абстракції - геніальне досягнення Маркса, зрозуміти яке можна буде в процесі вивчення теорії політекономії. Тут же ми підкреслимо, що метод наукової абстракції - метод поглибленого пізнання дійсності. Абстрагування як би „очищує” наші уявлення про досліджуваних процесах від несуттєвого другорядного, випадкового і дозволяє виділити найбільш типове, стійке, сутність явища, сформулювати категорії і закони науки, які
виражають ці сутності. Абстракції дають змогу виокремити найсуттєвіше у явищах, сформулювати поняття, категорії й закони, виявити закономірності.
У процесі вивчення виробничих відносин політекономія використовує й такий загально філософський метод як аналіз і синтез (вивчення окремих сторін явища, а потім вивчення явища в сукупності його сторін). Цей метод близький до сходження від простого до складного. Будь-яка категорія політекономії розглядається в єдності соціальної та економічної її сторін.
У системі методів істотне місце належить єдності кількісного та якісного аналізу.
Розвиток кількісної сторони явищ призводить до виникнення нової якості.
Всі перелічені елементи методу пізнання припускають і емпіричний метод (від лат. етрігіо - збираю факти), тобто метод накопичення фактів. Сам по собі емпіризм не може бути плідним, але взятий як база, як основа для історичного діалектичного аналізу, він підставляється невід’ємним елементом пізнання, що дозволяє виявити закономірності розвитку явища. Емпіричний метод широко використовується в будь-якій науці, в т.ч. в немарксистській політекономії: знаменитий Гарвардський барометр, основоположником якого був У. Мітчелл (1874-1948), вивчає кон’юнктуру ринку, факти циклічних коливань, і на цій основі намагається передбачити сфери вигідного вкладення капіталу і очікувані періоди криз.
Емпіричний метод передбачає використання статистики в політичної економії.
Останнім часом набув поширення метод структурних рівнів. І звичайно ж з розвитком математики та впровадженням її в економіку все більше використовуються методи математичного аналізу (це, в основному, ставиться до проблеми ефективності факторів виробництва та накопичення). У політекономії існує навіть особливий напрямок, що об’єднує всіх економістів, які займаються математичним моделюванням економічних процесів, - економетрика.
Завершуючи аналіз методу політичної економії, звернемо увагу і на синергетичний метод (від лат. synergos - дію разом), на системність аналізу. Він випливає з усього сказаного: істина може бути отримана лише як системне знання. Зразком діалектико- системного дослідження є «Капітал» Маркса, який нам належить вивчити і таким чином зрозуміти системність не тільки виробничих відносин, а й самого методу політичної економії, ядром якого є історичний, діалектичний матеріалізм, а його внутрішнім змістом - кількісний і якісний аналіз, суперечність як чинник розвитку (виникнення нового, вмирання старої якості), єдність об'єктивного і суб'єктивного, сходження від абстрактного до конкретного, від простого до складного, системність аналізу. Емпіричні, статистичні, математичні методи грають роль допоміжних інструментів загального методу пізнання,
використовуваного політичною економією для вивчення виробничих відносин, законів їх розвитку та для обґрунтування основних напрямків економічної політики держави. Але це вже питання про функції політичної економії.
2.4.