Маржиналізм. Становлення неокласичної традиції.
В умовах монополізації виробництва на рубежі XIX - XX століть та подорожчання факторів виробництва виникає необхідність в новій моделі постановки та вирішення економічних проблем, на основі якої можна було б досягти раціоналізації і зростання ефективності суспільного виробництва, оптимізації використання обмежених ресурсів.
В основі методології маржиналізму (від франц. „marginal” - граничний) лежить аналіз граничних, додаткових (прирістних) економічних величин і зіставлення витрат на виробництво продуктів з корисним ефектом, який отримується споживачем. Цінність виробленого продукту визначається, таким чином, не сукупністю витрат, а ступенем корисного ефекту від його споживання. Таким чином, маржиналізм виводить на перший план дослідження відносин кінцевого споживання як мети виробничого процесу.
Іншою сутнісною особливістю маржиналізму є його орієнтація на раціоналізацію виробництва, на пошук дешевої комбінації обмежених ресурсів. Характерною рисою маржиналізму стала увага до умов і засобів досягнення рівноваги між попитом і пропозицією на мікро- і макрорівнях. Всі особливості маржиналізму взаємопов'язані і взаємозумовлені, бо вивчення рівноважного стану і відхилень від нього відбувається в умовах пріоритету споживання у визначенні пропорцій і структури суспільного відтворення. Сама ж рівновага є така комбінація використання обмежених ресурсів, яка дозволяє зрівняти попит на товари і послуги і їх пропозицію. Інструментом аналізу, що відповідає специфіці маржиналізму, є математичний апарат; математичне моделювання економічних процесів. Маржиналізм має особливе значення не тільки для розвитку сучасної політичної економії, але і ддя розвитку мікроекономіки та макроекономіки, тому що в його рамках були створені методологія і аналітичний апарат; на основі якого відбувалися їх формування та еволюція.
У 1871 році незалежно один від одного з'являються роботи основоположників маржиналізму, що поклали початок становленню австрійської, лондонської і лозаннської шкіл маржиналізму.
В Австрії виходить робота Карла Менгера (1840-1921) „Підстави політичної економії” (1871). В Англії (Лондон) з'являється робота Стенлі Джевонса (1835-1882) „Теорія політичної економи”. У 1874 році перелік доповнюється працею Леона Вальраса (1834-1910) „Елементи чистої економічної теорії”, опублікованою у Швейцарії (Лозанна). Роботи всіх авторів об'єднувало прагнення до розробки теоретичної системи, заснованої на принципах теорії граничної корисності, яка стала методологічною основою маржиналізму, а одночасну появу робіт його основоположників було названо "залповим" відкриттям, обумовленим економічною ситуацією і станом економічної науки.Вихідні положення маржиналізму були сформульовані основоположником австрійської школи Менгером. До них відноситься основне положення про те, що цінність блага визначається його здатністю до задоволення людських потреб. Економічний характер
блага Менгер виводить з відносної його рідкості (у порівнянні з потребою суб'єкта) в конкретній ситуації і обгрунтовує зниження корисності кожної нової одиниці споживаного блага, тобто відтворює принцип спадної корисності.
Представники австрійської і лондонської шкіл маржиналізму аналізували причинно - наслідкові зв'язки на мікрорівні, розмежували цінність сукупності споживаного блага (функція кількості) і цінність останньої одиниці з даного обсягу блага. В основі споживчої оцінки лежить гранична величина цінності останньої одиниці блага. Тому цінність, на їхню думку, виступає суб'єктивною властивістю блага, яке визначається зіставленням інтенсивності потреби в цьому благу з обсягом пропозиції блага.
Ціноутворення пояснювалося маржиналістами з допомогою теорії поставлення', доходи від реалізації кінцевого продукту послідовно ставляться власникам ресурсів, потім - власникам ресурсів, які використовувалися для виробництва або видобутку цих ресурсів тощо. Перевага теорії поставлення як основи ціноутворення полягає в орієнтації виробників не на підсумовування витрат; а на пошук раціонального варіанту використання ресурсів для виробництва товарів, що користуються попитом на ринку.
У більш широкому плані - на підвищення ефективності суспільного виробництва при обмеженості ресурсів. Доходи розглядалися як наслідок поставлення цінності власникам чинників виробництва в різних часових періодах.Австрійська школа створила нові методологію та інструментарій економічного аналізу, але, розглядаючи тільки відносини обміну, при всій своїй прогресивності була односторонньою, асиметричною в аналізі економічних явищ. Характерною рисою лондонської школи стало спадкування класичної традиції вивчення виробництва і подолання на цій основі асиметрії ранніх стадій граничного аналізу. Логічним завершенням його еволюції стало формування кембріджської ніколи маржиналізму, основи якої були закладені професором Кембріджського університету Альфредом Маршаллом (1842-1924) в роботі „Принципи екопомікс ' (1890). Маршалл розглядав політичну економію як науку про дії, пов'язані зі створенням матеріальних основ добробуту, і про спонукальні мотиви, які впливають на економічну поведінку людини. Маршалл зумів подолати асиметрію існуючих концепцій вартості, основні з яких - факторів виробництва та граничної корисності, претендуючи на абсолютну істину, аналізували лише одну з сторін економічних відносин. Він показав, що під час взаємодії на ринку ціни попиту (що відображає можливості і потреби покупців) і ціни пропозиції (що відображає можливості та мотивації виробників) відбувається утворення ціни рівноваги - цінності (вартості) товару, що відбиває рівновагу між граничними витратами на виробництво і граничною корисністю товару . Ці величини регулюють одна одну, а вартість має відносний характер, змінюючись в залежності від пропорцій обміну.
Таким чином, Маршала запропонував загальну теорію цінності (вартості), яка інтегрувала досягнення економічної думки і пояснила процес ціноутворення в ринковій
економіці; заклав основи мікроекономічного аналізу; дослідів значення чинника часу в створенні та розподілі доходів від реалізації виробленого продукту між власниками задіяних ресурсів.
Послідовник Маршалла Артур Пігу (1877-1959) в роботі „Економічна теорія добробуту” (1924) показав роль держави у функціонуванні економічної системи. Головними функціями держави Пігу вважав скорочення соціальної нерівності та виробництво суспільних благ; регулювання негативних наслідків екстерна лій - погіршення середовища проживання або зниження рівня суспільних доходів у результаті діяльності підприємців.
Економіко-математична модель загальної рівноваги була розроблена Леоном Вальрасом. Якщо Маршалл виробляв зіставлення попиту і пропозиції по одному з товарів (метод часткової рівноваги), то Вальрас здійснює таке зіставлення для всіх товарних ринків одночасно в межах даної економічної системи (метод загальної рівноваги). У цих умовах відбувається формування рівноважних цін, які встановлюються одночасно на всіх ринках економічної системи. Зміни в структурі рівноважних цін визначають напрям міграції капітальних активів. Таким чином відбувається відновлення загальної ринкової рівноваги. Ступінь відхилення від ідеальних рівноважних пропорцій, у яких відбувається найбільш ефективний розподіл економічних ресурсів, і здатність повернення до них характеризує раціональність функціонування економічної системи.
Американський економіст Джон Бейтс Кларк (1847-1938) у роботі „Розподіл багатства” (1899) поставив завданням з’ясувати, яким чином відбувається розподіл доходу від реалізації виробленого продукту, вперше застосувавши інструментарій маржиналізму для аналізу відносин виробництва. Кларк вивів маржиналістську теорію за рамки вивчення обмінних відносин, розробивши теорію граничної продуктивності, яка може бути використана на мікро - і макрорівнях.
Ключовою її категорією став, за Кларком, граничний продукт будь-якого з факторів виробництва - приріст обсягу виробництва в результаті збільшення фактора на додаткову одиницю при незмінній величині інших факторів і застосовуваної технології. Після реалізації виробленого продукту власнику кожного фактора одночасно ставиться частина продукту, що дорівнює добутку величини фактора на його граничний продукт. В умовах рівноваги після поставлення всім власникам відповідних доходів відбувається вичерпання продукту, тобто залишок має нульове значення. Такий стан економіки, для якого характерною є незмінність основних показників, Кларк називає статичним. Із змінами в технології і якості факторів статичний стан економіки трансформується в динамічний, в умовах якого з'являється підприємницький прибуток, існування якого недовговічне: незабаром новації стають надбанням інших підприємців, і дохід підприємця знову зводиться до граничного продукту капіталу. Проте, існування цього виду доходу мотивує підприємця до фінансування технічного прогресу.
Маржиналізм виявився повноправним спадкоємцем класичної традиції, поєднавши її досягнення з новаціями граничного аналізу. Тому подальший розвиток знову створеної концепції, яка подолала асиметрію класичної та маржиналістської шкіл, став процесом становлення неокласичного економічного аналізу На методології і теорії неокласичного аналізу базується все різноманіття сучасної економічної думки.