<<
>>

Кредитні інститути і їх функції.

Кредитні інститути - це організації, які здійснюють кредитні операції у середині країни й на міжнародному рівні.

До міжнародних кредитних організацій відносяться Міжнародний валютний фонд (МВФ); Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та його філії - Міжнародна асоціація розвитку й Міжнародна фінансова корпорація; Європейський інвестиційний банк і регіональні міжнародні банки країн, що розвиваються.

Головним елементом кредитно-грошової системи є банки.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. на основі зростаючої концентрації та централізації банківського капіталу виникають банківські монополії. Основою цих процесів є концентрація і централізація промислового капіталу Це зумовлене тим, що, по- перше, зі зростанням масштабів промислових монополій і привласнюваної ними маси додаткової вартості у них вивільняється все більше грошових капіталів, які зосереджуються у великих банках. По-друге, зростає потреба великих підприємств у більших масштабах банківських операцій щодо надання позик. Так поступово на зміну дрібним банкам прийшли банківські монополії. Водночас, лише великі банки мають змогу задовольнити потреби промислових монополій у кредитах. Таким чином, великі банки є важливим чинником концентрації та централізації промислового капіталу.

Банківські монополії розвиваються у таких формах.

1) банківські картелі - угоди між великими банками з метою проведення єдиної дивідендної політики, встановлення однакових відсоткових ставок тощо;

2) банківські синдикати, або консорціуми - угоди між кількома великими банками для спільного здійснення крупних прибуткових фінансових операцій, передусім, для випуску цінних паперів;

3) банківські трести - угоди між декількома банками з метою об’єднання їх капіталів і спільного управління ними;

4) банківські концерни - угоди між формально незалежними банками під фінансовим контролем наймогутнішого з них, що встановлюється за допомогою скуповування контрольного пакета акцій.

їхнім різновидом є банківські групи, тобто сукупність банків, яку контролює одне акціонерне товариство, спеціально створене для скуповування контрольних пакетів банківських акцій. Вони отримали назву банківських холдингів.

Однією з особливостей монополізації банківського капіталу є зростання кількості філіалів банків. Важлива риса цього процесу - тісне переплетіння банківських монополій з іншими фінансовими інститутами - пенсійними фондами, страховими компаніями тощо. При цьому посилюється універсалізація виконуваних банками функцій.

Концентрація і централізація банківського капіталу, його монополізація призвели як до якісних змін у виконуваних ними функціях, так і до появи нових функцій. Так, від функцій посередництва у платежах і кредитах (що мали епізодичний характер) банки переходять до постійного кредитування галузей і підприємств. При цьому відбувається їх переорієнтація з короткострокових позик на всі види та форми надання позичкових коштів, передусім, на довгострокові інвестиції в основний капітал. Завдяки цьому вони отримують

контроль над окремими підприємствами, певною мірою і деякими галузями. Оскільки через кредитну систему країни, наприклад, у США проходить близько 75% тимчасово вільних капіталів, а сума нагромадженого грошового капіталу наприкінці 90-х років становила більше 12 трлн дол. (більшу частку акумулюють банки), то вони прямо й опосередковано розпоряджаються все більшою часткою власності промислових, торговельних, транспортних та інших компаній. Цьому значною мірою сприяють емісійно- установчі операції банків - тобто випуск цінних паперів різних кампаній та їх розміщення на валютних ринках.

Значно зросли масштаби кредитування банків держави шляхом обслуговування державного боргу. За цих умов постійно зростає значення кредиту у забезпеченні держави грошовими ресурсами.

Функцію контролю над економікою країни банківський монополістичний капітал здійснює, передусім, шляхом зрошування із промисловим монополістичним капіталом, внаслідок чого виникає фінансовий капітал, організаційною формою існування якого є фінансово-промислові групи.

Поява фінансового капіталу посилює процес диференціації всередині класу капіталістів, верхівкою якого стає фінансова олігархія.

З проголошенням незалежності Україна почала створювати свою банківську систему, на чолі якої став Національний банк України, як провідний фінансовий і емісійний центр. Національний банк безпосередньо операціями з клієнтами не займається. Взаємодіючи з системою комерційних банків, він встановлює рівні їх обв'язкових резервів, кредитує комерційні банки резервними засобами, здійснює операції на ринку цінних паперів, представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн. Вся діяльність Національного банку скерована на реалізацію конкретних стратегічних завдань.

Другу частину банківської системи України складають комерційні банки та їх відділення. Саме вони здійснюють кредитне обслуговування функціонуючих капіталів і населення. Свій капітал комерційні банки утворюють в основному за рахунок депозитів (вкладів, позичок клієнтів). Основним джерелом банківського прибутку виступає різниця (маржа) між процентом, що береться банком за наданий кредит (позика), і процентом, що сплачується банком за депозитами. Отже, банківський прибуток, як і прибуток торговельного і промислового підприємців, бере свій початок з виробництва. Тобто, є частиною додаткової вартості, створеної робітниками в процесі виробництва й перерозподіленою на користь грошових підприємців за те, що вони здійснюють грошове обслуговування функціонування економічної системи.

За підсумками 2010 року в Україні, незважаючи на появу окремих нових банків, кількість учасників ринку скоротилась на 6 одиниць. Лк наслідок - на початок 2011 р. 176

банків мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій (182 на початок 2010 р.), ще 18 установ перебувають на ліквідації.

Засновниками комерційних банків можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. За способом формування статутного фонду комерційні банки можуть створюватися як акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю.

Правовою основою діяльності комерційних банків є ліцензія Національного банку України.

За формою власності комерційні банки можуть бути:

• унітарними, тобто заснованими на принципах єдиновладдя;

• з колективною формою власності.

Унітарні банки мають єдиного власника в особі держави або приватної особи. На Україні діють два унітарні банки «Ощадбанк» і «Укрексимбанк».

Статутні фонди цих банків створюються за рахунок бюджетних коштів. Інші вітчизняні комерційні банки - це банки з колективною формою власності. Частками вони бути не можуть, тому що частка кожного із засновників законодавчо обмежена 35% статутного фонду банку. Тому, кількість засновників не може бути менше 3-х юридичних або фізичних осіб.

Залежно від організаційної форми діяльності банки з колективною формою власності діляться на акціонерні товариства (акціонерні банки) і товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки).

Залежно від діапазону операцій, які здійснюють комерційні банки, розрізняють наступні види банків:

- універсальні банки (виконують широкий спектр операцій, різноманітні послуги);

- спеціалізовані банки, які у своїй діяльності орієнтуються на наступні види діяльності:

а) обслуговування певної категорії клієнтів - банки із клієнтською спеціалізацією;

б) обслуговування переважно юридичних і фізичних осіб у рамках певної галузі - банки з галузевою спеціалізацією;

в) надання невеликого кола послуг для більшості своїх клієнтів - банки з функціональною спеціалізацією.

Усі комерційні банки, незалежно від форми власності, розміру капіталу й спеціалізації виконують операції по залученню тимчасово вільних коштів на депозити (депозитні операції); операції, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтури (розрахункові й касові операції) і операції по кредитному обслуговуванню клієнтів (кредитні операції). Коло операцій, що виконуються банком, може бути значно

ширше, але ці операції є обов'язковими, тому їх називають базовими операціями комерційних банків.

Пасивні операції - це операції по мобілізації ресурсів комерційного банку По видах банківських ресурсів розрізняють пасивні операції по формуванню власних, притягнутих і позикових ресурсів.

Операції по формуванню власних ресурсів включають:

- операції по формуванню статутного фонду банку;

- операції по формуванню резервного фонду;

- операції по формуванню страхових фондів банку;

- операції по формуванню інших фондів банку спеціального призначення, які створюються за рахунок прибутку банку й використовуються відповідно рішенню прийнятому вищою управлінською ланкою банку;

- операції, пов'язані з формуванням і розподілом банківського прибутку.

Операції по формуванню притягнутих ресурсів називають пасивними депозитними операціями. Вони відображають процес залучення й обліку в банківському балансі тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб, які зберігаються на різних рахунках (термінових і до запитання). Вкладниками можуть бути як постійні клієнти банку, так і юридичні й фізичні особи, що обслуговуються в іншому банку.

Крім мобілізації власних і притягнутих ресурсів, комерційні банки можуть використовувати можливості міжбанківського ринку капіталів, а також залучати кошти інвесторів шляхом емісії й розміщення власних незабезпечених боргових зобов'язань.

Мобілізовані таким способом ресурси комерційного банку являють собою позикові ресурси банку. Позикові ресурси комерційного банку мобілізуються шляхом здійснення пасивних кредитних і пасивних інвестиційних операцій.

Пасивні кредитні операції - це операції комерційного банку, пов'язані з одержанням кредитів на міжбанківському ринку (в інших комерційних банках і в НБУ). Комерційні банки України можуть одержувати кредит в інших банках на певних умовах строком від одного дня до декількох місяців. Крім того, комерційні банки можуть звертатися за кредитом до кредитора в останній інстанції - НБУ, який надає ломбардні кредити (під заставу державних цінних паперів) і продає кредити на кредитних аукціонах.

Пасивні інвестиційні операції - це операції комерційного банку, пов'язані з випуском і розміщенням власних незабезпечених боргових зобов'язань. Банки можуть емітувати облігації, які поповнюють банківський капітал коштами інвесторів на строк обігу цих цінних паперів.

Мобілізовані шляхом здійснення пасивних операцій кошти засновників, банку, вкладників, кредиторів і інвесторів, комерційні банки розміщають у різних напрямках через проведення активних операцій.

Активні операції - це операції по розміщенню мобілізованих комерційним банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні фонди й товарно-матеріальні цінності.

До активних операцій відносяться:

- операції по вкладенню банківських коштів у наявній і безготівковій формі з метою підтримки ліквідності банку;

- розрахункові операції, пов'язані із платежами клієнтів;

- касові операції по прийому й видачі готівки;

- кредитні операції, пов'язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;

- інвестиційні операції по вкладенню банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні й корпоративні облігації) на тривалий строк;

- фондові операції по купівлі-продажу цінних паперів;

- валютні операції по купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому й міжнародному валютних ринках;

- депозитні операції по розміщенню тимчасово вільних ресурсів банку в депозити НБУ й інших комерційних банків;

- операції по купівлі-продажу банківських дорогоцінних металів на внутрішньому й міжнародному валютному ринках.

Активні операції комерційних банків здійснюються в межах реально існуючих ресурсів, тобто в межах залишків коштів на кореспондентському рахунку в НБУ

Крім названих вище типів і видів банків, до кредитно-фінансової системи розвинених країн світу входять страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії та ін. Загалом, розрізняють депозитні та недепозитні кредитно-фінансові підприємства.

Депозитні акумулюють ресурси, приймаючи грошові кошти у формі відкриття депозитних рахунків. До таких установ у США, наприклад, належать комерційні банки, взаємоощадні банки (приймають ощадні вклади та інвестують їх під нерухомість і цінні папери, а також надають комерційні та споживчі позики), позико-ощадні асоціації (формують ресурси за рахунок ощадних вкладів та банківських кредитів, їх активами є, переважно, портфель заставних під житлові будівлі).

Недепозитні фінансові установи для залучення заощаджень продають страхові поліси, приймають пенсійні внески, продають цінні папери та ін. До них належать компанії, що страхують життя, майно, приватні пенсійні фонди, пенсійні фонди штатів і

місцевих органів влади, фінансові компанії (спеціалізуються на кредитуванні споживчих товарів й видачі комерційних позик), інвестиційні компанії (продають населенню власні акції й на отримані кошти купують ринкові цінні папери, насамперед, акції), взаємні фонди грошового ринку (розмішують на ринку свої акції, а на залучені кошти купують короткотермінові папери; їх активами є депозитні сертифікати, комерційні векселі державної скарбниці, банківські акцепти).

Загалом депозитні фінансово-кредитні підприємства, які акумулюють значні ресурси і вкладають їх у цінні папери, у розвинених країнах отримали назву інституціональних інвесторів. Обсяг їх активів в 2009 р. становив 56 трлн дол. (майже 85% вартості світового продукту), а в окремих країнах (Великобританії, США) досягає, відповідно, майже 200% і 230% ВВП цих країн.

Особливо важливу роль серед них відіграють пенсійні фонди. Вони акумулюють кошти, здебільшого, із внесків працівників до фондів соціального страхування. З-поміж них виділяють фонди, які не інвестують свої кошти в цінні папери (а отже, виплачують пенсії лише з поточних надходжень і доходів) й ті, які інвестують (і, крім традиційних джерел виплати пенсій, ще отримують частину коштів на ці цілі з інвестицій у цінні папери) а також ті, якими управляють страхові компанії або підприємства (чи за їх довіреністю банки).

Страхові компанії для залучення коштів продають страхові поліси, а відтак, вкладають їх у цінні папери компаній та держави, надають цим суб’єктам кредити.

Інвестиційні компанії залучають кошти через випуск акцій, їх продаж дрібним акціонерам та купівлю цінних паперів промислових компаній різних галузей.

Закономірностями розвитку кредитної системи за сучасних умов є зростання ролі небанківських фінансово-кредитних інститутів, їх зрощення з промисловими, торговельними, транспортними компаніями, процес транснаціоналізації їх діяльності, посилення конкурентної боротьби між її основними суб’єктами тощо.

<< | >>
Источник: Дмитриченко Л.І.. Політична економія. Підручник / Наук, редактор Л. І. Дмитриченко. - Донецьк: ТОВ «Східний видавничий дім»,2012. - 712 с.. 2012

Еще по теме Кредитні інститути і їх функції.:

- Антимонопольное право - Бюджетна система України - Бюджетная система РФ - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инвестиции - Инновации - Инфляция - Информатика для экономистов - История экономики - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Логистика - Макроэкономика - Математические методы в экономике - Международная экономика - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоги и налогообложение - Организация производства - Основы экономики - Отраслевая экономика - Политическая экономия - Региональная экономика России - Стандартизация и управление качеством продукции - Страховая деятельность - Теория управления экономическими системами - Товароведение - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Эконометрика - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятий - Экономика природопользования - Экономика регионов - Экономика труда - Экономическая география - Экономическая история - Экономическая статистика - Экономическая теория - Экономический анализ -