Капітал як економічна категорія. Альтернативні теорії капіталу.

Капітал (від лат. capitalis - головний) - одна з ключових, багатоаспектних економічних категорій. В економічній теорії і підприємницькій практиці немає іншого поняття, яке б використовувалося так часто і так неоднозначно.

Вперше термін «капітал» в науковий обіг увів у 1758 р.

Дотепер різні економічні школи розглядають капітал з різних позицій та дають різні трактовки капіталу.

В теорії капітале/ існують два підходи до визначення його сутності - натурально- речовинний та соціально-економічний.

1. Натурально-речовинний підхід започаткував Ф.Кене, розуміючи під капіталом засоби виробництва, запаси. Він же вперше поставив питання про розподіл капіталу на основний та обіговий. Під основним розумілись первісні аванси, а під обіговим — щорічні [1, с.279].

Натурально-речовинний підхід до визначення сутності капіталу притаманний також

А.Сміту та Д.Рікардо. Щоправдв, вони розширили речовинний склад елементів капіталу, влючаючи до нього не лише засоби виробництва, але й гроші, товари на складі.

Необхідно зазначити, що А.Сміт розглядав капітал не тільки з позиції його натурально-речовинної структури, але й з позиції соціально-економічної його сутності. Він вважав , що капітал - це вартість, що дає приріст завдяки експлуатації найманої праці. А.Сміт писав: «Лише тільки в руках приватних осіб починають накопичуватися капітали, деякі з них, природньо, намагаються використовувати їх ддя того, щоб зайняти роботою працелюбних людей, яким вони постачають матеріали та засоби існування з метою отримати вигоду на продажі продуктів їхньої праці або на тому, що ці робітники прибавили до вартості матеріалів, які оброблюються» [2, с.50-51].

Слід зауважити, що А.Сміт до капіталу відносив тільки ту частину запасів, яка призначена для подальшого виробництва та приносить дохід.

Д.Рікардо розглядав капітал як ту частину багатства, що зайнята у виробництві і необхідна ддя приведення в дію праці [З, С. 9-10].

Але головне у визначенні сутності капіталу А.Смітом і Д.Рикардо є те, що вони ототожнювали капітал з накопиченою працею, запасом (машин, інструментів, сировини, грошей та ін.) матеріальних благ.

Дотепер прибічники натурально-речовинного підходу до визначення сутності капіталу вважають, що капітал - це запас матеріальних і нематеріальних цінностей, використовуваних продуктивно для отримання доходів. Іншими словами, капітал — це будь-який ресурс, що використовується з метою виробництва бііьшої кількості економічних благ. Капітал — це один з факторів виробництва.

2. Соціально-економічний підхід до визначення сутності капіталу започаткував Карл Маркс у науковій праці "Капітал". Підкреслючи соціально-економічну сутність капіталу, К.Маркс ототожнював його з виробничими відносинами капіталістичного способу виробництва, коли капітал і праця розділена власністю на засоби виробництва, а капітал виступає згустком неоплаченої праці. Він живе за рахунок праці. Джерело збільшення капіталу- додаткова праця найманих робітників. Відносини, які випливають із монополізації власності на засоби виробництва в руках підприємців і відсутності їх у пролетаріату, - от що розуміють під капіталом вчені, хто розділяє погляди К.Маркса. «...Капітал - це не річ, а певне, суспільне, що належить певній історичній формації суспільства, виробниче відношення, яке презентовано в речі й надає цій речі специфічний суспільний характер»... . «Капітал передбачає найману працю, а наймана праця передбачає капітал. Вони взаємно обумовлюють один одного; вони взаємно породжують один одного» [4, с.444].

Згінно поглядів Маркса, капітал як економічна категорія виражає не стільки технічні чи організаційні, скільки соціально-економічні відносини. Капітал може існувати лише за певних умов'.

1) високорозвинені товарне виробництво і обіг;

2) наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення;

3) зосередження у частини господарюючих агентів значної частки засобів виробництва, тобто певний ступінь концентрації виробництва і капіталу;

4) відсутність власних засобів виробництва у частини господарюючих агентів, що змушує їх найматися [4, С. 157-158].

Кардинальна відмінність від інших шкіл трактування капіталу К.Марксом полягає в тому, що він розрізняв два види капіталу:

постійний (від англ constanta) капітал - тобто та частина капіталу, що втілена в засобах виробництва і в процесі виробництва не змінює своєї вартості

■змінний (від англ, variable} капітал - тобто перетворений в робочу силу, що відтворює вартість останньої і в процесіф виробництва створює додаткову вартість. Ця відмінність була дана з погляду ролі різних частин капіталу в процесі виробництва додаткової вартості.

Таким чином, у марксистській літературі капітал розглядається як самозростаюча вартість, як процес безперервного руху і як система виробничих відносин, заснована на експлуатації вільнонайманих робітників.

Практична значущість капіталу обумовила безліч визначення його сутності представниками інншхдню шкіл і напрямків економічної науки.

Так, представник французької економічної науки Жан-Батист Сей визначив капітал як суму цінностей, що підтримує виробництво. Його вважають родоначальником теорії факторів виробництва, де капітал відіграє першорядну роль. Капітал робить корисну послугу, доставляючи своєму власникові дохід або слугуючи його споживанню. Отже, під капіталом розуміється цінністі й послуги, за участю яких створюється новий дохід.

Англійський економіст Джон Стюарт Мілль розглядав капітал як попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, який забезпечує необхідні для виробничої діяльності будівлю, охорону, знаряддя і матеріали, а також харчування та інші засоби існування для робітників на час виробничого процесу [5, С.

Мілль розглядав також необхідність продуктивного споживання заощаджень, тобто використання їх як капіталу. Замість системи найманої праці Мілль пропонував ввести систему кооперативних співтовариств, в яких робітники спільно володіють капіталом та здійснюють контороль за управляючими.

Маржиналісти (представники австрійської школи політичної економії) вважають, що капітал не є первинним чинником виробництва. Значення й функціональна роль капітану полягають у використанні засобів виробництва в «додаванні благ». Відсоток на капітал розглядається як різниця суб'єктивних оцінок справжніх благ і майбутніх благ, які є продуктом використання капіталу. Виявлено дві можливості збільшення капіталу - зростання його обсягу й зростання тривалості його використання.

Відомий представник Кембриджської школи Альфред Маршалл вважав, що капітал - це сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснюватися з однаковою ефективністю, але які не є безплатними дарами природи [6, С.234].

Його ученик Артур CecU Пігу стверджував, що "капітал — це традиція, або пам'ять суспільства. Він для суспільства є те ж, що спадковість або пам'ять життя... для живих істот" [7].

Неокласіками проаналізовані індивідуальний капітал (частина багатства індивіда, яку він використовує для одержання доходу) і суспільний капітал (накопичений запас засобів для виробництва матеріальних благ - фактор виробництва). Важливим внеском І. Фішера у розвиток теорії капіталу була його книга «Природа капіталу і доходу», де, зокрема, давалося розмежування понять «запас благ» і «потік послуг» від цих благ. Згідно

поглядам І.Фішера, капітал - це дисконтований дохід, будь-яке благо, яке приносить дохід своєму власнику, незалежно від сфери застосування і характеру діяльності.

Таким чином, представники неокласичного напрямку економічної науки зосереджували увагу головним чином на структурі капіталу, а не на його соціальному змісті. Таке бачення сутності капіталу зберігається в сучасних курсах "економікс", де під капіталом розуміється запас виробничих благ., а також будь-яке благо, здатне приносити дохід.

У такому ж напрямку розглядають капітал представники кейнсианства. Вони вважають, що для забезпечення повної зайнятості (і відповідно повного обсягу виробництва) в економіці необхідні інвестиції, під якими розуміється приріст цінності капітального майна, що складається з основного, оборотного та ліквідного капіталу. Умовою перетворення багатства на капітал є співвідношення норми відсотка як ціни капіталу й доходу, який можна одержати від його продуктивного використання (гранична ефективність капіталу).

Й Шумпетер розглядав капітал як важіль, що «дозволяє підприємцеві одержувати й використовувати конкретні блага... для досягнення нових цілей, а також орієнтувати виробництво в новому напрямку [8, с. ]. Шумпетер вважав це єдиною функцією капіталу, й саме нею характеризується його місце в організмі народного господарства.

В сучасній літературі існує також монетарна концепція капіталу, яку заснували ще теоретики меркантилізму. Вширокому розумінні цю концепцію не слід розглядати як дещо абсолютно відмінне від натурально-речовинної концепції капіталу. Але є деякі відмінності монетаристської трактовки від натурально-речовинної як такої. Монетарне™ капітал ототожнюють із грішми і їх замінниками - кредитними грішми, які абсолютизують грошову форму багатства. Самі ж гроші трактуються як товар, купівля- продаж якого приносить дохід у вигляді позичкового відсотка, але вартість грошей підмінюється їхньою міновою вартістю. При цьому відсоток розглядається винятково як грошове явище, тому докерелом відсотка вважаються властивості самих грошей.

Аналогічним є підхід до цінних паперів і доходам від них. Досліджуючи в основному явища, які перебувають на поверхні економічних процесів (у сфері обігу грошей як капіталу), сучасні напрямки монетарної концепції забезпечили визначення особливостей у русі процентних ставок за окремими видами цінних паперів, інструментів регулювання кредитно-грошового обігу.

Сучасними західними економістами отримання доходу пов’язується не лише із зазначеними факторами виробництва, але й із особистим, людським фактором. Перші отримали назву «фізичний капітал», інші - «людський капітал», до якого належать

знання, навички, енергія людей; а інвестиціями у «людський капітал» є витрати на здобуття освіти, інформації, кваліфікації, на підтримку здоров’я, на виховання дітей тощо.

Отож у сучасній літературі розрізняють фізичний (матеріально-речовий капітал) і людський капітал:

Фізичний капітал - майно тривалого користування (будівлі, машини, обладнання) використовуване фірмою в її діяльності. Розрізняють основний і обіговий фізичний капітал. Основний капітал - реальні активи тривалого користування, вартість яких переноситься на продукт частинами впродовж ряду періодів виробництва (будівлі, споруди, машини, обладнання, транспортні засоби і т. д.). Обіговий капітал - реальні активи, вартість яких повністю переноситься на вартість нового товару і повертається в грошовій формі до підприємця при реалізації товару в кожному циклі (сировина, паливо, матеріали, напівфабрикати).

Людський капітал - фізичні і розумові здібності людини, отримані за допомогою освіти або практичного досвіду; міра втіленої в людині здатності приносити дохід. Іншими словами, людський капітал - особливий різновид трудових ресурсів. Тому під капіталом на ринку факторів виробництва розуміють матеріальні чинники, капітальні блага.

Ще один аспект капіталу пов'язаний з його грошовою формою, яка є узагальнюючою. Починаючи свій рух в грошовій формі, капітал перебуває в узагальнюючому вартісно- грошовому вираженні і безперервно повертається до своєї грошової форми. Від грошової маси капітал у грошовій формі відрізняється тим, що він повертається до свого власника у формі грошового виторгу, що збільшилася на величину додаткової вартості. Капітал знаходиться в безперервному русі, зупинка знецінює його.

Слід зазначити, що грошовий капітал є спільним знаменником, до якого зводять вартість капіталу у формі будь-якого активу. У грошовому вираженні може бути підрахована вартість як фізичного, так і людського капіталу. Капітал, втілений в засобах виробництва, називається реальним капіталом. Грошовий капітал або капітал в грошовій формі є інвестиційними ресурсами. Сам по собі грошовий капітал не є економічним ресурсом, його безпосередньо у виробництві використати не можна, проте можна використати для купівлі факторів виробництва.

Підсумовуючи аналіз різних трактувань сутності капіталу, можна зазначити, що в сучасній економічній науці існують чотири точки зору на сутність капіталу: капітал як відносини; капітал як запас, капітал як засіб виробництва, капітал як дисконтований дохід.

Виходячи з приведених точок зору на економічний зміст капіталу, капітал має наступні властивості: обмеженість; здатність до самозростання і нагромадження; ліквідність; здатність до обертання; здатність до постійної зміни форм.

Складність і багатоаспектність економічної категорії "капітал" виявляється в різноманітних формах його існування.

У сучасній економічній літературі розрізняють наступні види капіталу (рис. 11.1).

Рис. 11.1 Види капіталу

У залежності від сфери застосування виділяють капітал у сфері виробництва і капітал у сфері обігу.

Капітал у сфері виробництва - капітал, застосовуваний у сфері матеріального і нематеріального виробництва, тобто капітал, що сприяє з'єднанню в процесі виробництва двох інших факторів виробництва: землі і праці.

Капітал у сфері обігу - капітал, застосовуваний у сфері товарного обороту (торговий капітал) і грошовий капітал, наданий у позику та дохід, що приносить власнику у вигляді відсотка (позичковий капітал).

Таким чином, такий розподілу капіталу припускає виявлення капіталу що бере участь безпосередньо у виробництві і створює додаткову вартість та капіталу що її тільки перерозподіляє.

У залежності від ролі в створенні додаткової вартості К.Маркс виділяв постійний і змінний капітал.

Постійний капітал - це капітал, який бере участь у процесі виробництва, але не створює додаткову вартість (машини, будинки, устаткування тощо). Позначається як с (constanta - постійний).

Змінний капітал - це капітал, що бере участь у процесі виробництва і створює прибавочну вартість (сировина і робоча сила). Позначається як v {variable - змінний).

У процесі створення і перерозподілу доходу, капітал можна розділити на реальний і фіктивний.

Реальний капітал — це капітал, який обслуговує, насамперед , рух промислового капіталу, втілюючись в матеріально - речовинних цінностях (засобах виробництва).

Фіктивний капітал — капітал, представлений у цінних паперах (акціях, облігаціях), що приносить доход їхньому власнику і здійснює самостійний рух на ринку капіталу. Слід зазначити, що фіктивний капітал не створює, а лише перерозподіляє доход.

За критерієм власності існує такий поділ капіталу: капітал - власність і капітал - функція.

Капітал - власність - це капітал, що знаходиться у власності конкретної особи, та який можливо видавати в кредит, передавати в спадщину тощо.

Капітал - функція - це капітал, що функціонує у визначеній області, але який є позиковим, тобто керування цим капіталом займається одна особа, а володіє інша.

Отже можна розподіляти капітал на позичковий і власний.

Власний капітал - капітал, вкладений власником фірми.

Позичковий капітал - капітал, отриманий у вигляді позички або розміщення цінних паперів.

У залежності від інноваційної спрямованості виділяють венчурний (ризиковий) капітал і не ризиковий капітал.

Венчурний капітал - це капітал, який використовується на стадії зародження компанії і вкладається в найбільш інноваційні проекти.

У залежності від швидкості звертання капіталу, виділяють основний капітал і оборотний капітал.

У залежності від напрямку інвестування виділяють такі види капіталу: речовинний, інтелектуальний, людський і соціальний.

11.2.