7.1. Генезис форм організації суспільного виробництва. Натуральне виробництво. Товарне виробництво: умови виникнення, розвиток та типи. Суперечності товарного виробництва.

Історія розвитку суспільства свідчить, що протягом тривалих періодів, що охоплюють різні суспільні способи виробництва, зберігаються деякі загальні форми економічного життя. Соціальна практика знає три форми суспільного виробництва: натуральну, товарну і безпосередньо-суспільну (теоретично можливу за умов високо розвинутого суспільства, в якому виробництво буде підпорядковане виключно задоволенню потреб).

Історично першим виникло натуральне виробництво, при якому продукти праці призначалися для внутрішньогосподарського споживання. Протягом майже трьох мільйонів років єдиною формою суспільного виробництва було натуральне. У процесі розпаду первіснообщинного ладу виникло товарне виробництво, але натуральна форма ще довго залишалася панівною, сполучаючись при цьому з товарною. У цілому у всіх докапіталістичних формаціях господарство в основному було натуральним. Кожна господарська одиниця була повністю відокремленою від інших як у виробництві, так і в споживанні. Рівень споживання суб'єктів господарювання залежав виключно від рівня виробництва.

Суспільний поділ праці в натуральному господарстві був розвинений слабко. Незважаючи на це, усередині такого господарства праця вже могла бути розділеною між окремими людьми та їх групами. Наприклад, у середині латифундій мав місце поділ праці між рабами, які виконували різні види робіт.

(сіно, залізо, прянощі і т. п.) обмінювалися на ринку як товари. Але такий обмін відігравав другорядну роль.

Натуральна форма виробництва існувала в умовах нерозвиненого суспільного поділу праці і відповідала тому рівню розвитку продуктивних сил і типу виробничих відносин, які обумовлюють обмежену мету виробництва та підпорядковують його задоволенню незначних за обсягом й однотипних, примітивних за характером потреб.

Організаційно-господарською основою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці, що означає спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній виробничій діяльності. Суспільний поділ праці та обмін продуктами - два взаємообумовлених і взаємозалежних процеси.

У докапіталістичних формаціях суспільний поділ праці був слабко розвинений. Виділення пастуших племен із маси первісних поклало початок першому великому суспільному поділу праці, зробило можливим регулярний обмін між общинами. У рабовласницькому суспільстві відбувся другий великий суспільний поділ праці - ремесло відокремилося від землеробства, що означало виникнення товарного виробництва, тобто виробництва, спеціально орієнтованого на обмін. Розвиток обміну зумовив виникнення металевих грошей, формування класу купецтва, появу торгового капіталу. Це був третій великий розподіл праці, який зумовив подальший розвиток товарного виробництва.

У XX ст. у розвинених країнах світу відбувся четвертий великий поділ праці - відокремлення нематеріального виробництва (науки, освіти, охорони здоров'я тощо) від матеріального.

Виникнення товарних відносин поряд з організаційно-виробничим відокремленням спеціалізованих ланок суспільного поділу праці обумовлено соціально- економічною відособленістю виробників, яка дозволяє їм присвоювати вироблений продукт, бути власниками, розпоряджатися ним, результатом матеріальних умов виробництва. Така відособленість з часу розпаду первісного ладу стає економічною основою виникнення приватної власності на засоби виробництва як історично першої форми економічного відокремлення. Внаслідок цього відбувається перетворення обміну діяльністю і продуктами праці на товарний обмін. Ця відособленість може мати різний характер, залежить від пануючого типу власності. Правомірним є запитання: чому виникає відособленість виробників?

З боку безпосереднього змісту праці вона обумовлюється, насамперед, її неоднорідністю, різною складністю, неоднаковим функціональним змістом - співвідношенням творчого і виконавського компонентів, елементів розумової та фізичної праці. Розрізняються й умови, залежно від яких виділяють працю просту і складну, у шкідливих умовах і т. д. Не однакові й фізичні та духовні здібності людей, їхні навички до щоденної і напруженої роботи, тому результативність, ефективність праці всіх людей різна. Із боку суспільної форми відособленість суб'єктів виробництва зумовлена їх інтересами до присвоєння результатів своєї (за умов простого товарного виробництва) або чужої праці.

За сучасних умов ознаками прояву економічної відособленості товаровиробників є. форми і межі присвоєння засобів і результатів виробництва; самостійне визначення обсягів виробництва, встановлення цін, розподіл отриманих прибутків і т.д.; незалежність в управлінні виробництвом і збутом продукції; самостійність у виборі постачальників сировини, електроенергії, комплектуючих виробів, відповідальність за виконання контрактів, договорів; самофінансування, економічний ризик, самоокупність та ін.

Суспільний поділ праці, за К.Марксом, проявляється у трьох основних формах: поділ на її великі роди: землеробство, промисловість - загальне, поділ цих родів, на види і підвиди - часткове, а поділ праці всередині підприємства - одиничне. Така класифікація, з одного боку, відображає історичну послідовність виникнення форм поділу праці, з іншого, ступінь її розвитку в межах окремих національних економік.

Безпосередньою основою виникнення і розвитку товарного виробництва і відокремлення товаровиробників є загальний і частковий поділ праці. Ці форми створили великі відокремлені один від одного сфери виробництва, злиття яких у сукупний суспільний відтворювальний організм в умовах соціально-економічної відособленості виробників відбувається шляхом обміну продуктами праці як товарами. Таким чином, обмін виробленими товарами через ринок формує економічні зв'язки між відокремленими товаровиробниками. Єдність процесів економічного відокремлення і суспільного поділу праці полягає в тому, що вони мають загальну орієнтацію на формування і розвиток економічних зв'язків у сфері обміну.

Необхідно зауважити, що саме поглиблення суспільного поділу праці в його загальній та особливій формах сприяло зростанню товарного виробництва та обігу, а наслідки розвитку одиничної форми поділу праці на підприємстві мали прямо протилежну спрямованість. Так, у каретній мануфактурі в одній майстерні працювали різні працівники (кравець, слюсар та ін.), які раніше самостійно, окремо один від одного, брали участь у виробництві карет. Раніше продукт приватної праці кожного з них був товаром. На підприємстві ж капіталіста окрема праця кожного ремісника внаслідок його глибокої

спеціалізації вже не справляє готовий товар, втрачає свою економічну відокремленість, набуває форми суспільної праці (за умови, що виготовлений кінцевий продукт - карета - буде реалізований на ринку, задовольнить ту чи іншу суспільну потребу). Риси безпосередньо-суспільної організації приватна праця набуває тільки в межах окремого підприємства.

Таким чином, товарне виробництво це така форма організації суспільного господарства, при якій окремі продукти виготовляються відокремленими виробниками, і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж на ринку цих продуктів, що перетворюються на товар. Звідси випливає, що основними рисами товарного виробництва є: суспільний поділ праці; відокремлення привласнення засобів виробництва; виробничо-господарська та соціально-економічна відокремленість власників виробленого продукту; економічні зв'язки між відокремленими товаровиробниками, які реалізуються через обмін; стихійний характер економічного розвитку.

Розрізняють просте і капіталістичне товарне виробництво'.

- просте грунтується на власній праці, капіталістичне - на використанні найманої;

- продукт праці у простому товарному виробництві належить товаровиробникові, у капіталістичному - власнику засобів виробництва;

- просте товарне виробництво, як правило, дрібне, його кінцева мета - задоволення особистих потреб товаровиробників;

- капіталістичне товарне виробництво передбачає спільну працю багатьох найманих працівників, розвинене - одиничний поділ праці. Його мета - отримання прибутку;

просте товарне виробництво має обмежено ринковий характер (одна частина вироблених продуктів йде безпосередньо на особисте натуральне споживання, друга - товарна - на ринок); капіталістичне повністю підпорядковане ринку.

Просте і капіталістичне товарне виробництво має спільні риси', конкуренція товаровиробників; соціальна диференціація суспільства - розорення одних і збагачення інших, класове розшарування; один тип власності - приватна, хоча і в різних її формах.

За умов планово-адміністративної системи колишнього СРСР мало місце штучне звуження сфери функціонування товарно-грошових відносин, ігнорування вимог економічних законів ринкової організації виробництва. Це стало однією з причин неефективності радянської економіки та її витратного характеру. Становлення соціально орієнтованої ринкової економіки покликане розв’язати цю проблему.

Певні особливості має розвиток товару і товарного виробництва за сучасних умов. Протягом останнього сторіччя у діалектиці відносин конкретної та абстрактної, приватної та суспільної праці з'явилися якісно нові риси, пов'язані із процесом еволюції товару

Наочне уявлення про це може дати виробництво сучасного автомобіля. США, наприклад, щорічно виробляють близько 11 млн., а Японія - близько 15 млн. автомобілів. Сучасний автомобіль складається в середньому з 15 тис. деталей, виробництвом яких зайняті як гігантські компанії, так і безліч дрібних підприємств-постачальників. Американський літак «Боїнг-743» збирається із 4,5 млн. різних частин, у виробництві яких зайнято 16 тис. компаній. В сучасних умовах протиріччя між абстрактною працею як субстанцією вартості, і конкретною працею, що виробляє певну споживчу вартість, набуває нової, більш складної форми. У створенні споживчої вартості автомобіля бере участь декілька тисяч видів конкретної праці. Гігантська концентрація виробництва, зростання рівня усуспільнення праці ведуть до того, що конкретна праця все менше проявляється як приватна праця незалежного, економічного відокремленого товаровиробника. У «Дженерал моторе», найбільш могутній американській монополії, що виробляє автомобілі, на початку 90-х рр. XX ст. нараховувалося близько 40 тис. постачальників, а частка закупівель у сумі обороту становила близько 48%. У японських компаніях «Тойота» і «Ніссан» питома вага закуповуваних деталей і матеріалів становить понад 70%. За цих умов визначення конкретної праці як суспільної відбувається через систему замовлень, контрактів, субпідрядів.

«Дженерал моторе» встановлює з постачальниками тривалі виробничі зв'язки, і перетворення окремих деталей чи вузлів автомобіля на товар відбувається не звичайним шляхом повної та вільної конкуренції на ринку, а планується заздалегідь, набуває форми договору. Головна фірма жорстко контролює витрати виробництва у своїх відділеннях- постачальниках, вводить для них обмежений комерційний розрахунок, постійно орієнтуючись при цьому на зовнішніх постачальників. Все це свідчить про трансформації товарного виробництва в сучасних умовах.

Один із найважливіших принципів організації сучасного ринку в розвинених капіталістичних країнах полягає в тому, що потенційний виробник перш ніж почати виробляти товар, знаходить покупця, попередньо укладає з ним письмову або усну угоду або контракт. У них обумовлюється якість товару, ціни, термін постачання, платежі і т.д. Завдяки цьому сфера ринкових відносин, по суті, перетворюється на коло прямих зв'язків між виробниками і споживачами.

У 70-80-і рр. XX ст. завдяки комп'ютеризації та автоматизації виробництва, переходу до гнучких виробничих систем автомобільна промисловість частково починає

працювати за індивідуальними замовленнями. Це значить, що кожна машина збирається і обладнується на потоковій лінії, конвеєрі відповідно до індивідуальних смаків, побажань майбутнього власника, які заносяться в програму комп'ютера. На основі майже 40 видів автомобілів, що випускаються, можна замовити декілька сотень зразків обробки або обладнання машин, що свідчить про органічне поєднання стандартного виробництва масової продукції з індивідуальними замовленнями. Так знімається проблема підтвердження ринком суспільної необхідності вироблених товарів, що свідчить про поступове зміцнення безпосередньо суспільної форми виробництва.

Ще більш сильний підрив товарного виробництва (а значить, усе менший вияв конкретної праці у формі приватної) відбувається у результаті посилення втручання держави в економіку. Воно здійснюється через укладання державних контрактів, закупівлю державою істотної частки виробленої продукції, що означає гарантований попит на неї. Державний контракт - це детально розроблений економічний і правовий документ; який регламентує організаційно-технічні, адміністративно-управлінські відносини при виконанні замовлення підрядниками.

У процесі поглиблення міжнародного поділу праці конкретна праця набуває форми різних видів на більш широкій інтелектуальній основі (з 8 тис. компаній-суміжників, з якими кооперується італійський автомобільний концерн «ФІАТ», близько 2 тис. є закордонними фірмами), а зведення витрат конкретної праці до її протилежності - абстрактної форми відбувається у процесі формування інтернаціональної вартості товару. Вартість тут відбиває виробничі відносини між товаровиробниками різних країн.

У межах сучасного товарного виробництва діють дві протилежні тенденції розвитку форм організації виробництва: тенденція до подальшого розвитку товарної форми і тенденція до її звуження й виникнення безпосередньо-суспільної форми виробництва.

Перша тенденція (до подальшого розвитку товарного виробництва) обумовлена'.

- поглибленням суспільного поділу праці (наприклад, кількість машинобудівних галузей і виробництв у розвинених країнах світу складає понад 200, у менш розвинених - близько 15);

- спеціалізацією, відокремленням різних видів діяльності (виділення окремих виробничих функцій у самостійні виробництва);

- збільшенням кількості економічно відокремлених виробників (у США у 1947-1996 рр. кількість підприємств зросла майже на 10 млн., що, з погляду відносин власності, означає відокремлення товаровиробників, які, виготовляючи товари та надаючи послуги, вступають у відносини з іншими товаровиробниками і споживачами);

- перетворенням науки на безпосередню продуктивну силу (патенти, ліцензії, ноу-хау стають товаром); відокремленням сфери виробництва нових інформаційно-технологічних та програмних продуктів (нового великого суспільного поділу праці); зростанням ролі та економічної значущості сфери нематеріального виробництва (освіти, охорони здоров'я та ін.) у відтворенні робочої сили. Послуги, які надають ці галузі, перетворюються на товар;

- поглибленням міжнародного поділу праці, зокрема, міжнародної спеціалізації виробництва;

- зростанням кількості населення і дією закону зростання потреб.

Друга тенденція (звуження товарного виробництва і ринкових відносин і формування основ безпосередньо-суспільного виробництва), визначається наступним:

- подальшим зростанням масштабів одиничного поділу праці, в основі якого лежить подетальна і поопераційна спеціалізація всередині окремих виробничих одиниць. Основою цих процесів є зростаюча концентрація виробництва, виникнення і розвиток гігантських об'єднань та підсилення елементів організованості і планомірності в межах окремих компаній, розвиток контрактних відносин між монополіями, з одного боку, і дрібними та середніми підприємствами, з іншого, у яких останні спеціалізуються на виробництві окремих деталей і вузлів для комплектації кінцевої продукції. Крім того, всім операціям купівлі-продажу між корпораціями передує укладення письмового або усного контракту, який має юридичну силу. Кожна із сторін бере на себе зобов'язання щодо виконання умов контракту, а його порушення передбачає штрафні санкції. Тому складаються попередні плани виробництва, його забезпечення обладнанням, робочою силою, сировиною, а також фінансові плани підприємства, плани науково-технічних досліджень і т. п. За цих умов відпадає необхідність підтвердження через ринок суспільно необхідного характеру вироблених товарів;

- створенням міжнародних і транснаціональних корпорацій, спільних підприємств, укладанням державою контрактів на національному та міжнародному рівнях, централізованим наднаціональним регулюванням економіки;

функціонуванням гігантських банків, які створюють апарат для суспільного регулювання процесу виробництва і розподілу продуктів;

- виникненням безпосередньо суспільної форми виробництва, при якій у результаті процесу планування на мікро- та макрорівні, а також використання досягнень НТР задоволення більшої частини суспільних потреб буде відбуватися без перетворення продуктів праці на товар на ринку.

З позиції відносин безпосередньо-суспільного виробництва суспільний характер праці полягає в тому, що кожен її вид - лише один з елементів поділу праці, що має на меті

задоволення суспільних потреб. Заперечення можливості формування безпосередньо- суспільної форми виробництва свідчить про неісторичний підхід, перш за все, до товарної форми організації виробництва, яка існувала не завжди і не може функціонувати вічно. Більш розвинена форма, яка діалектично, тобто зі збереженням сильних, прогресивних боків товарної форми, здійснить її заперечення, буде діяти в якісно інших, нових проявах, підкоряючись при цьому закономірностям розвитку безпосередньо-суспільного виробництва. Але в цілому за сучасних умов тенденція до розширення масштабів товарного виробництва є переважаючою.

Основними рисами сучасного товарного виробництва є наступні'.

- поглиблення існуючих форм суспільного розподілу праці і виникнення нового великого поділу праці;

- переважання колективного виробництва, колективного характеру праці та асоційованих форм власності;

- встановлення економічних зв'язків між товаровиробниками через ринок, контрактну систему і в результаті кооперації, спеціалізації та ін.;

переважно планомірний характер розвитку товарного виробництва в національному та інтернаціональному масштабах;

- державне регулювання товарного виробництва (конкурентного середовища);

- перетворення держави на великого товаровиробника, підприємця, фінансиста, кредитора, організатора; ослаблення соціально-економічної відокремленості товаровиробників внаслідок розвитку зазначених явищ і процесів.

У процесі розвитку технологічного способу виробництва, зокрема, при укрупненні підприємств, зростають масштаби організованого і планомірного виробництва, і замість індивідуального домінуючим стають колективне виробництво і колективний характер праці. Приватна праця має місце на дрібнотоварних підприємствах, які грунтуються на приватній трудової власності (наприклад, фермерське господарство).

Протиріччя між приватною і суспільною працею - основна суперечність товарного виробництва - супроводжується стихійним коливанням цін, розоренням одних і збагаченням інших виробників товарів. Так, у разі невдачі при реалізації свого продукту товаровиробник не в змозі закупити інші товари і задовольнити свої потреби у споживанні та виробництві. Він розоряється, поповнює армію тих, хто змушений продавати свою робочу силу. Інший товаровиробник, навпаки, успішно реалізуючи свої товари, поступово збагачується, стає великим підприємцем.

7.2.