Еволюція відносин власності на землю. Форми господарювання в аграрному секторі економіки.
Історія розвитку аграрних відносин свідчить про еволюцію відносин власності на землю. Відповідно розвивалися й форми сільськогосподарських підприємств: від первісних общин і рабовласницьких латифундій (лат.
latifundium latus - широкий і fundus - земля), які згодом переросли в поміттіитіькі господарства зі значною кількістю індивідуальних господарств кріпаків, до сучасних індустріальних сільськогосподарських підприємств із великою кількістю найманих робітників.Наприкінці XIX - на початку XX ст. у багатьох державах Європи утворилася капіталістична система великого землеволодіння й відповідні їй форми сільськогосподарських підприємств. Одержала подальший якісний і кількісний розвиток монополія приватної власності на землю. В Англії, наприклад, у 70-х роках XIX ст. 250 землевласникам належала понад половина усієї землі, а у Франції в 20-ті роки XX ст. у 16% землевласників було зосереджено 71,2% землі [2, с.391].
Процес формування великого землеволодіння в різних країнах мав свої особливості. Так, в Англії капіталістична земельна власність виникла внаслідок так званого огородження - вигнання селян з їхніх земель. У Німеччині (Пруссії), у Російській імперії й інших країнах Європи поміщицькі латифундії - великі земельні ділянки й садиби - під час реформ поступово трансформувалися в капіталістичні господарства. Земельні реформи 1848-1861 рр. у цих країнах ліквідували феодальну земельну власність і обумовили появу великої кількості селянських господарств. У Франції феодальне землеволодіння знищила Велика французька революція (1789-1793), спричинивши тим самим розвиток дрібноселянського господарства, заснованого на приватній власності на землю. У ЄНІ А законом про земельні угіддя (1862), прийнятим урядом А. Лінкольна під тиском народних мас, кожному громадянинові, який досяг 21-річного віку, було надано право безкоштовно або за певний внесок одержати ділянку землі (гомстед, англ.
- homestead - садиба, ферма), що згодом ставала його власністю. Гомстеди започаткували формування великих фермерських господарств.На відміну від США, у країнах Західної Європи розміри фермерських господарств значно менші. У Данії, наприклад, середня ферма має 32 га землі, у Німеччині - 18, у Бельгії - 15, у Франції - 14, в Італії - 6, у Греції - 4. Однак і в цих країнах виробництво основної маси сільськогосподарської продукції здійснюється великими капіталістичними фермами. Що стосується більшості фермерських господарств, то й у США, і в Японії, і в країнах Європи вони виживають лише завдяки державним субсидіям, частка яких у
країнах Європейського Співтовариства становить 50% вартості сільгосппродукції, у СИТА - 35%, у Японії - 75% [4, с.378].
Із розвитком промисловості, з одного боку, зріс попит на товарну сільськогосподарську продукцію (як сировинну базу переробних галузей), а з іншого - суттєво покращилася матеріальна основа для розвитку самого сільськогосподарського виробництва (з’явилася нова машинна техніка й нові технології вирощування культур). За цих умов дрібні фермерські господарства не витримували конкуренції, що обумовило необхідність об’єднання їхніх зусиль і призвело до формування кооперативних сільськогосподарських підприємств. Кооперація (лат cooperatio - співробітництво) являє собою добровільне об'єднання власності (різних об'єктів і форм) і праці для досягнення загальних цілей. Сільськогосподарські кооперативи - форма сільськогосподарських підприємств (і вид підприємницької діяльності), заснована на об’єднанні, насамперед землі, а також інших фізичних, розумових і матеріальних ресурсів. Перевагою кооперації як форми агробізнесу є те, що її члени безпосередньо впливають на розміри прибутку, мають рівні права контролю й гарантію безпеки від впливу зовнішніх факторів. Однак кооперативи мають і проблеми, які пов’язані з певною обмеженістю джерел фінансування, необхідністю підготовки й навчання працівників, обмеженістю напрямків і сфер діяльності.
Залежно від ступеня проникнення великого банківського, торговельного й промислового капіталу у сферу сільськогосподарського виробництва рівень розвитку кооперативних сільськогосподарських підприємств у різних країнах неоднаковий. Найбільший розвиток кооперативи одержали в скандинавських країнах, де до таких об’єднань входять майже всі фермери. Фермери Швеції (понад 100 тис. фермерських господарств) через кооперативи контролюють 64% харчової промисловості країни, у тому числі 100% молочної, 80% м’ясної і 45% борошномельної. У Франції через систему постачальницько-збутових кооперативів реалізується 70% зерна, 65% картоплі, 50% молока, 50% худоби на забій, по 40% м’яса, овочів і фруктів. У Німеччині питома вага кооперативів у збуті молока становить 80%, зернових - 50%, овочів - до 40%, свинини, яловичини й фруктів - 25%. Загалом у країнах ЄС частка кооперативів у переробці й збуті сільськогосподарської продукції коливається у межах 30-80% [5, с.411]. Щодо України, то в її сільському господарстві функціонують понад 42 тис. фермерських хазяйств і понад 1 тис. виробничих кооперативів [3, с. 146].
Із формуванням великої земельної власності в європейських країнах значний розвиток одержала оренда землі у землевласників, склалася така форма аграрних підприємств, як орендні підприємства. Оренда (лат. arendo - здаю внайми) - договірне (на
певний термін і за певну плату) володіння й користування землею (підприємством, іншим майном), переданої орендареві для самостійної господарської діяльності. Система орендних відносин спричинила розвиток монополії на землю як на об’єкт господарювання, що дає можливість орендареві на час, установлений договором, стати господарем землі (реалізувати своє монопольне право на користування землею як об'єктом господарювання), тобто самостійно приймати рішення щодо виробництва й реалізації продукції, а також щодо розподілу доходів.
Різновидом оренди землі є сімейна оренда, відповідно до якої глава родини (власник землі) передає свою ділянку в оренду за певну плату одному з членів родини.
У Німеччині й Англії на цей вид оренди припадає 15-20% всієї орендної землі.Від сімейної оренди як різновиду оренди землі варто відрізняти сімейні ферми. Вони можуть бути засновані як на землі, яка є власністю родини, так і на землі, орендованій родиною в держави або в приватної особи. Як уже підкреслювалося, у країнах із розвиненою економікою ферми об’єднуються в сільськогосподарські кооперативи. Наприклад, у США 90% сімейних ферм об’єднані в сільськогосподарські корпорації, з яких 95% складаються не менше, ніж з 10 ферм.
Розмаїтість форм власності на землю й господарювання на землі, з одного боку, формує ринок землі, а з іншого - створює конкурентне ринкове середовище, у якому тільки й можливе ефективне функціонування суб'єктів ринкової економіки. Як показує історична практика, майбутнє не за дрібними, а за середніми й великими колективними підприємствами. Досить красномовно це підтвердокують наступні дані: у США питома вага дрібних ферм, обсяг продажів яких дорівнює 5 тис. дол., становить 34% загальної кількості сільськогосподарських підприємств, тоді як виробляють вони лише 3,2% сільськогосподарської продукції. При цьому їхні сукупні збитки становлять 700 млн. дол., або по 1 тис. дол. на кожну ферму, а можливість їхнього існування визначається державними дотаціями. Одночасно 1,4% найбільших ферм, обсяг продажів яких становить 500 тис. дол., виробляють 32% всієї сільськогосподарської продукції й при цьому приносять їхнім власникам 31,6 млрд. дол. чистого прибутку. На початку XXI ст. в сільському господарстві США функціонувало 1,9 млн. фермерських господарств. На одне господарство припадало в середньому по 180 га землі. Майже 60% господарств обходилися без найманої робочої сили. Використовуючи сучасну техніку, одне фермерське господарство може обробити 100-150 га орної землі й вигодувати до 5 тис. свиней [5, с.406].
17.3.