Економічні теорії другої половини XIX сторіччя. Історична школа і марксизм.
Виникнення історичної школи (німецької національної політичної економії) означало формування концепції, багато в чому альтернативної класичній шкалі. Основна ідея німецької історичної школи полягала в запереченні існування єдиних для всіх країн економічних законів і методів економічної політики.
Кожна країна самобутня й унікальна, що обумовлюється особливостями її клімату, географічного положення, історичної еволюції, ресурсозабезпеченості, менталітетом населення, інституційної системою тощо. Тому не можуть бути уніфіковані форми як економічного розвитку, так і економічної політики.Ці ідеї лягли в основу економічної концепції основоположника історичної школи Фрідріха Ліста (1798-1846). У роботі з вельми характерною назвою „Національна система політичної економії” (1841) Ліст здійснює інший підхід до аналізу питання про багатство народів: найважливішим є не створене багатство, а потетрйні можливості його створення, якими володіє нація. Все, що сприяє створенню багатства, є продуктивним. Ліст вважає продуктивним працю з виховання та освіти населення; працю в галузі науки, що збільшує інтелектуальний потенціал нації; в галузі інституційного будівництва; охорони власності, суспільного порядку тощо.
Оскільки продуктивні сили в різних країнах мають різний ступінь розвитку, остільки ці країни перебувають на відповідних стадіях економічної еволюції. При аналізі цих стадій Ліст використовує історичний підхід, залучаючи великий історичний матеріал. У зверненні до історичних даних як основи економічних досліджень, реалізації історичного підходу до аналізу генезису існуючих економічних інститутів полягає заслуга історичної тттколи Ліст розрізняє такі стадії економічної еволюції нації: дикість, пастушество, землеробський, землеробсько-мануфактурний і землеробсько-мануфактурно-комерційний стан економіки. Економічна політика держави не може бути однаковою для всіх стадій.
Якщо на перших стадіях її завдання полягає в тому, щоб сприяти розвитку ринкової економіки, свободи зовнішньоекономічних зв'язків, то пізніше метою економічної політики стає сприяння гармонійному розвитку основних сфер економіки. Державою можуть бути використані заходи "виховного протекціонізму" у відношенні до окремих галузей, заходи з регулювання внутрішнього ринку країни. Тільки зміцнення всіх основних секторів економічної системи зробить економічно ефективною свободу торгівлі на ЗОВНІШНІХ ринках.Історична школа встановила чіткий взаємозв'язок між рівнем економічного розвитку, ступенем "товарності" економіки країни і моделлю економічної політики, яка враховує національну специфіку; доповнила теорію міжнародних економічних відносин обґрунтуванням положення про неминучість нерівномірного розвитку різних країн в один і той же історичний період. Найважливіше значення має вказівка Ліста на залежність динаміки приросту економічного потенціалу країни від її політичного устрою, його стабільності, ступеня національної єдності. Ці ідеї Ліста лягли в основу наступних досліджень не тільки економістів історичної школи, а й представників соціально- інституціонального напряму.
У середині XIX століття сформувалося економічне вчення марксизму, що отримало назву від імені одного з його основоположників, німецького економіста Карла Генріха Маркса (1818-1883), робота якого під назвою „Капітал” (І том - 1867, II - 1885, III - 1894, IV - 1905) стала однією з найвідоміших в історії політичної економії.
Характерною рисою марксизму є комплексність, синтетичність його підходу до аналізу явиш суспільного життя, введення до економічного аналізу досягнень класичної філософії, перш за все - матеріалізму Л.Фейєрбаха і діалектики Г Гегеля. Маркс розробляє цілісну філософсько-економічну систему суспільного розвитку, в основі якої лежить методологічна посилка про визначальну роль матеріального виробництва і продуктивних сил в еволюції економічних систем; наведено аналіз об'єктивних законів суспільного розвитку як специфічних та історично минущих; висувається категорія суспільно-економічних формацій і дається їх характеристика.
Важливим моментом у вченні марксизму є трактування економічних категорій як теоретичних втілень реально існуючих виробничих відносин та обґрунтування їх
історичного перехідного характеру. Маркс показує взаємозв'язок дрібного і великого товарного виробництва; конкуренції і монополії; дає виклад історичного процесу еволюції форм вартості у взаємозв'язку з розвитком поділу праці; розглядає сутності та функції грошей стосовно до умов "золотого стандарту". Марксом була запропонована версія організації взаємодії факторів суспільного виробництва та аналіз доходів, який базується на теорії трудової вартості.
Маркс докладно досліджує процес обігу капіталу, наводить аналіз кругообігу і обігу капіталу, відтворення капіталу і криз надвиробництва. Можливість криз розглядається як наслідок порушення умов реалізації сукупного суспільного продукту в силу притаманної капіталізму стихійності та анархізму економічного життя. При цьому Маркс дав яскраву картину стадій промислового (середнього) циклу, справедливо вказавши на процес оновлення основного капіталу як на його основу і сформулювавши умови макроекономічної рівноваги. Зберігає своє значення аналіз еволюції техніки і усуспільнення речових факторів виробництва, даний К. Марксом.
Головним лейтмотивом „Капіталу”, як і інших робіт Маркса та його співавтора Фрідріха Енгельса (1820-1895), є обґрунтування неминучості заміни сучасного Марксу суспільства (капіталізму) комунізмом, який йде йому на зміну. Могильником капіталізму стане, за Марксом, клас найманих робітників - пролетаріат, який здійснить пролетарську революцію і перетвориться на панівний клас. У цій якості пролетаріат повинен знищити приватну власність і концентрувати всі засоби виробництва, кредит, транспорт у руках держави, запровадити обов'язковість праці і заснувати промислові армії, створити систему суспільного виховання дітей тощо. Роботи Маркса і Енгельса містять, таким чином, програму необхідних з точки зору марксизму змін у суспільному устрої.
Подальша еволюція суспільного розвитку підтвердила далеко не всі прогнози Маркса, але головне його передбачення справдилося, хоча і не таким чином, як уявлялося Марксу. Боротьба робітничого класу за свої права у поєднанні з накопиченням капіталу, яке створило матеріальну основу суспільної перебудови і зробило можливим здійснення активної соціальної політики держави, призвели до радикальної зміни економічних відносин. У цьому плані пролетаріат справді є могильником капіталізму, якщо розуміти пі д останнім сучасне Марксу суспільство, що стало об'єктом його лютої критики. В обґрунтуванні необхідності докорінних соціально - економічних трансформацій в інтересах знедоленої частини суспільства полягає внесок марксизму у становлення сучасної політичної економії.
1.4.