Економічні потреби суспільства, їх сутність і структура.
Потреби - це усвідомлена необхідність володіння чимось - будь то певні речі, послуги, умови, матеріальні і нематеріальні цінності. Потреба як нестача чогось конкретного, важливого для людини стає мотивом поведінки.
Однак потреба може стати мотивом тільки тоді, коли вона опосередкована складним психологічним процесом мотивації. Мотивація полягає в усвідомленні людиною цієї потреби, а також дій, спрямованих на її задоволення.
Внаслідок усвідомлення і переживання потреб у людини виникають певні спонукання до дій, в результаті яких ці потреби задовольняються. При цьому свідомі дії завжди спрямовані на досягнення певної мети, яка також усвідомлюється людиною.
На даний момент теорії потреб, їх значення ддя кожної людини, пріоритетність тих чи інших потреб є предметом вивчення багатьох економічних і психологічних течій. Одна з нещодавніх Нобелівських премій з економіки була присуджена Деніелу Канеману за
вивчення того, які потреби найважливіші для людей, як вони відповідно до цих потреб приймають рішення і наскільки раціональними є їх рішення.
Нас цікавлять передусім економічні потреби. Економічні потреби - це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності, котрі доставляють їм вдоволення, насолоду, втіху, які спонукають людину до діяльності, щоб мати їх і володіти ними. Простіше, це ті потреби, задоволення яких вимагає економічної діяльності.
Існують різні класифікації потреб, залежно від основних критеріїв, за якими їх оцінюють. При цьому необхідно розуміти, що класифікації ці створюють за одним певним критерієм,тому їх потрібно розглядати в сукупності.
Види потреб.
• матеріальні: в їжі, одязі, предметах побуту, житлі (вони вважаються базовими)
• духовні: в освіті, в підвищенні кваліфікації, в художній творчості, в розвитку науки та мистецтва
• соціальні: в медичному обслуговуванні, в вихованні дітей, у вільному часі, в гідних умовах праці і навчання.
Виділяють також потреби фізичного існування (їжа,одяг,безпека) і потреби досягнення цілей життя (влада і слава, знання і творчість, духовне удосконалення).
Розглядають і такі наступні види потреб:
за сферами діяльності, праці, пізнання, спілкування, відпочинку; за значимістю', домінуючі / другорядні, центральні / периферичні; за часовою стійкістю', стійкі, ситуативні;
за функціональною роллю, природні, зумовлені культурою;
за суб'єктами потреб: групові, індивідуальні, колективні, громадські
Таким чином, можна зробити висновки що потреби характеризують людину з
огляду на її сутність, а саме:
- як фізична істота, людина потребує речей для фізичного існування;
- як суспільна істота, людина має потреби зайняти місце в суспільстві, ствердитися в ньому;
як особистість людина має потреби, що відповідають її психології, забезпечують її розвиток саме як особистості;
- як духовна і культурна істота, людина має потреби, що виходять її духовних переконань і виховання.
Закономірно, що потреби людини безмежні і динамічні. Тобто, з задоволенням основних потреб, з’являються другорядні, людина має безліч бажань, знаходить нові, і набуває нових потреб в часі. Наприклад, базова фізіологічна потреба в їжі може бути
повністю задоволена на даний момент. Але скільки б ми не з’їли, на наступний день все одно будемо голодні. Важливо і те, що коли ми дуже голодні, то звичайний хліб може задовольнити наші харчові потреби. Але коли ми маємо доступ до великого набору харчів, ми починаємо виявляти свої смаки, хочемо різноманітного харчування, любимо пробувати щось нове, шукаємо найякіснішого і так далі.
На цьому принципі ґрунтується закон зростання потреб.
Закон зростання потреб — економічний закон, виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб (або особистим споживанням), розвиток яких (зв'язків) викликає появу нових потреб та засобів їх задоволення.
Основною внутрішньою суперечністю закону є, з одного боку, досягнутий рівень виробництва і споживання, а з іншого - постійно зростаючі на цій основі потреби людей.
Доказами існування цього закону є те, що кількість різних видів споживчих товарів і послуг збільшується у розвинутих країнах більше ніж у два рази упродовж кожних 10 років.
Під час людської діяльності конкретним виявом зростання цих потреб є збільшення видів виробництва продукції. Приблизно 90 % сучасних споживчих товарів на початку XX ст. взагалі не виробляли.
Закон зростання потреб у контексті еволюції відносин економічної власності виявляється у постійному зростанні потреб окремого працівника, трудового колективу та сукупного працівника бути власником засобів виробництва, інтелектуальної власності, створеного продукту та потреб в управлінні власністю. Конкретним виразом дії закону в цій сфері є збільшення кількості акціонерів у розвинутих країнах. У США, наприклад, їхня кількість за період 1929—2000 рр. зросла з 1 млн. до 140 млн. осіб. У колишньому СРСР цей аспект закону зростання потреб практично не діяв, а після проголошення незалежності створені лише формальні передумови для його дії.
Цей закон у соціальній сфері виявляється в поліпшенні житлових умов, пенсійного забезпечення, гарантованого просування по службі тощо. У сфері політики його дія виражається у потребі людей, трудових колективів, соціальних верств і прошарків, основних класів впливати на формування політики, брати участь в управлінні державою на певному рівні, у подоланні процесу відчуження від політичної влади. Специфічні форми вияву закон зростання потреб має у правових, культурних, національних та інших сферах суспільних відносин.
Закон зростання потреб вказує на наявність взаємозв ’язку між рівнем розвитку виробництва та потребами людини. Тобто, рівень потреб зростав разом зі зростанням рівня розвитку виробництва.
Це явище має кілька аспектів, які є предметом сучасних досліджень.
1. З вдосконаленням виробництва людина отримала більше вільного часу, який може витратити на дозвілля, тобто виникають і розширюються існуючі потреби.
2. Вдосконалення виробництва створює матеріальну базу для вдоволення все більшої і більшої кількості потреб.
3. Ускладнення виробництва, винахід нових механізмів та видів діяльності формують нові потреби, невідомі раніше. Наприклад, потреба просувати товари через інтернет.
За класичними аксіомами, потреби людей безмежні. Водночас і ресурси, і кількість матеріальних благ обмежені. Тому закономірно, що всі потреби людей одночасно ніколи не можуть бути задоволеними.
Узагальнивши і визначивши базові поняття, можна перейти до розгляду різних теорій, що вивчають потреби. Виникає також поняття мотивації.
Мотив — це спонукання людини до активності, пов ’язане з намаганням задовольнити певні потреби.
Відповідно до проявів мотивів, мотивуючі фактори поділяються на три класи:
- потреби як основа активності;
- причини, які обумовлюють вибір діяльності залежно від спрямованості особистості;
- суб’єктивні переживання, емоції як форми регуляції (саморегуляції) поведінки і діяльності. Саме в емоціях оцінюється сенс і результат діяльності. Якщо останній не відповідає меті діяльності, то емоції змінюють її загальну спрямованість, включають допоміжні спонукання, які посилюють вихідні.
Усі мотиви діяльності є результатом відображення людиною умов свого існування та усвідомлення потреб. Мотив як усвідомлена потреба в досягненні бажаних умов і результатів діяльності набирає форми внутрішніх спонукань людини, тобто характеризує внутрішню мотивацію. Зовнішні спонукання працівника до тієї чи іншої форми трудової поведінки через використання різних стимулів характеризуються як зовнішня мотивація.
Як і сфера потреб, мотиваційна сфера людини динамічна, мотивація може посилюватися або послаблюватися. Можуть змінюватися ієрархія і стійкість мотивів. У мотиваційній сфері вирізняють три зони мотиваціє.
- центральна зона, у межах якої незадоволені потреби, виступаючи в формі високозначущих мотивів, зумовлюють активну, напружену діяльність працівника;
- зона мотивації, яка пов ’язана з потребами, що постійно і легко задовольняються, значущість їх часто людиною недооцінюється, однак втрата одразу ж виявляє високу особистісну цінність;
- зона мотивації, в основі якої лежать потреби, для задоволення яких поки що немає можливостей і вони не можуть викликати адекватної їм діяльності.
Вирішальним фактором у становленні рівня потреб є відчуття людиною своїх досягнень як достатніх чи недостатніх, а тому він залежить від двох протилежних мотиваційних тенденцій — мотиву досягнення успіху (Му) і мотиву уникнення невдачі (Мн). Переважання тієї чи іншої мотиваційної тенденції зумовлене вибором ступеня складності задачі. Люди з переважанням мотиву досягнення успіху (Му > Мн) вибирають задачі середнього ступеня складності. Орієнтовані на уникнення невдачі надають перевагу задачам дуже легким, що гарантує успіх, або дуже важким, не вирішення яких не дає підстав для почуття приниження.
Згідно з теорією трудової мотивації Дж. Аткінсона, сила мотивації прагнення до успіху (Су) залежить від двох ситуативних змінних: можливості успішного завершення діяльності — By та привабливості успіху — Пу і може бути виражена формулою:
Су = Му х By х Пу.
Привабливість успіху (Пу = 1 - By). Це означає, що чим більша можливість успіху, тим нижча його привабливість.
Особи, які приймають невдачу заради високої привабливості можливого досягнення успіху, віддають перевагу складним завданням і належать до ризикованого типу особистості. Таких працівників доцільно використовувати для пошуку нетипових, нетрадиційних рішень.
Слід зазначити, що мотив уникнення невдачі виявляється як стійка тенденція працівника робити все від нього залежне не для того, щоб добитися більших успіхів, а для того, щоб виконати роботу не гірше за інших. Отже, потенціал його недовикористовується.
На основі вивчення справжніх спонукань працівників до високопродуктивної праці розроблені і використовуються різні моделі мотивації. Найбільш відомі так звані змістовні та процесуальні теорії мотивації.
Змістовні теорії мотивації базуються на врахуванні різноманітних потреб і пов’язаних з ними факторів, які визначають поведінку працівників. Потреба в даному контексті — це внутрішній стан людини, який полягає у фізіологічному або психологічному відчутті нестачі чогось важливого для її життєдіяльності. Потреби утворюють ієрархічну
структуру, котра як домінанта визначає поведінку людини. Найпоширенішою ддя цілей мотивації є класифікація потреб, запропонована А. Маслоу, який розрізняє п’ять типів потреб: фізіологічні; безпеки й захисту; соціальні; поваги; самовираження.
Д. Мак-Клелланд доповнив цю класифікацію такими потребами, як потреба влади, успіху і приналежності. Ф. Герцберг мотивуючими факторами вважає відчуття успіху, просування по службі, визнання з боку інших людей, відповідальність, збільшення можливостей. Виділені ним гігієнічні фактори, пов’язані з навколишнім середовищем, виявляють свій вплив на поведінку працівника, зокрема через незадоволення роботою, тоді, коли реалізація їх неадекватна або несправедлива.
Потреби більш високих рівнів не мотивують працівника, доки не задоволені хоча б частково потреби нижчого рівня. Проте слід мати на увазі, що і при домінуванні в даний момент однієї з потреб, діяльність людини стимулюється не тільки нею, а комплексом потреб. Ефективна мотивація через потреби вимагає постійного виявлення у працівників актуальних потреб, які є рушійною силою їхньої активності.
Процесуальні теорії мотивації виходять з того, що поведінка працівника визначається не тільки потребами, а є функцією сприймання і очікування можливих наслідків від вибраного типу поведінки.
Відомі три процесуальні теорії мотивації: теорія очікувань; теорія справедливості; модель Портера—Лоулера.
Теорія очікувань стосовно мотивації праці враховує такі елементи, як: затрати праці — результат; результат — винагорода; винагорода — задоволення.
Якщо немає прямого зв’язку між затраченими зусиллями і досягнутими результатами, то мотивація послаблюється. У разі, коли людина не буде відчувати чіткого зв’язку між досягнутими результатами і бажаною винагородою, мотивація праці також буде послаблюватися. Невпевненість в адекватній винагороді за результати не стимулює трудові затрати. Знижується мотивація працівника і тоді, коли досягнуті результати адекватно винагороджуються, але працівник не може їх досягти за умови розумних затрат. У теорії очікувань задоволення (незадоволення) від винагороди має важливе значення. У зв’язку з тим, що працівники різняться за потребами, можливостями затрат на досягнення результату, то конкретну винагороду вони оцінюють по-різному. Отже, завдання мотивації персоналу полягає в тому, щоб зіставляти і привести у відповідність запропоновану винагороду з результатами.
Теорія справедливості виходить з того, що працівник не тільки суб’єктивно оцінює винагороду відповідно до затрачених зусиль, а й порівнює її з винагородою інших працівників, які виконують аналогічну роботу. Якщо внаслідок такого порівняння
працівник бачить несправедливість або йому так здається, то в нього виникає психологічне напруження, знижується мотивація до праці.
Відчуття справедливості винагороди можна відновити або за рахунок зменшення затрачених зусиль, або за рахунок підвищення винагороди. Дослідження показують, що ті працівники, які вважають, що їм переплачують, намагаються підтримати інтенсивність праці на досягнутому рівні або збільшують її. Ті працівники, які вважають, що їм недоплачують, починають працювати менш інтенсивно.
Зауважимо, що сприймання та оцінка справедливості винагороди є відносними, а не абсолютними. Відмінності у знаннях, досвіді, індивідуальному стилі діяльності окремих працівників, які виконують однакову роботу або обіймають однакові посади, є факторами різної ефективності праці, які необхідно враховувати в мотивації.
Відповідно до моделі Портера—Лоулера мотивація є одночасно функцією потреб, очікувань і сприймання працівником справедливої винагороди (рис. 4.1).
Згідно з цією моделлю мотивації досягнуті результати залежать від докладених працівником зусиль, його здібностей, характеру та усвідомлення своєї ролі. Рівень цих зусиль визначається цінністю винагороди і рівнем впевненості в тому, що між затраченими зусиллями і можливою винагородою існує тісний зв’язок. Досягнуті результати обумовлюють внутрішню (почуття компетентності, самоповаги) і зовнішню (премія, похвала, просування по службі) винагороду працівника. Результатом зовнішніх і внутрішніх винагород з урахуванням їх справедливості є задоволення у працівника. Останнє залежить від цінності винагороди, яка не однакова в різних працівників. Усе це свідчить про те, що механізм мотивації праці складний і вимагає всебічного врахування індивідуальних психологічних особливостей працівників, їхніх потреб, інтересів, спрямованості, ціннісних орієнтацій.
Рис. 4.1. Загальний вигляд моделі мотивації Портера—Лоулера
Нові психологічні теорії потреб виходять наразі з наступних класифікацій:
Згідно з підходом Б. І. Додонова, за класифікацією емоцій можна говорити про
наступні види потреб:
- акізитивні (потреба в накопиченні, придбанні),
- альтруїстичні (потреба здійснювати безкорисливі дії),
- гедоністичні (потреба в комфорті, безтурботності),
- глорічні (потреба у визнанні власної значимості),
- гностичні (потреба в пізнанні),
- комунікативні (потреба в спілкуванні),
- праксичні (потреба в результативності зусилля),
- пугнічські (потреба в змагальній діяльності),
- романтичні (потреба в незвичайному, незвіданому),
- естетичні (потреба в прекрасному).
Згідно з X. Мюрреєм, потреби діляться перш за все на потреби первинні і потреби вторинні. Відрізняються також потреби явні і потреби латентні; ці форми існування потреб визначаються способами їх задоволення. За функціями і формами прояву розрізняються потреби інтровертні і потреби екстравертні. Потреби можуть виявлятися на дієвому або вербальному рівні; вони можуть бути егоцентричними або соціоцентричними, а загальний список потреб такий:
- домінантність - прагнення контролювати, впливати, направляти, переконувати, перешкоджати, обмежувати;
- агресія - прагнення словом чи ділом зганьбити, засудити, познущатися, принизити;
- пошук дружніх зв'язків - прагнення до дружби, любові; добра воля, симпатії до інших; страждання при відсутності дружніх відносин; бажання зблизити людей, усунути перешкоди;
- відкидання інших - прагнення відкинути спроби зближення;
- автономія - прагнення звільнитися від будь-яких обмежень: від опіки, режиму, порядку тощо;
- пасивне покора - підпорядкування силі, прийняття долі, визнання власної неповноцінності;
- потреба в повазі і підтримці;
- потреба досягнення - прагнення подолати щось, перевершити інших, зробити щось краще, досягти вищого рівня в якомусь справі, бути послідовним і цілеспрямованим;
- потреба бути в центрі уваги;
- потреба гри - перевага гри будь-якої серйозної діяльності, бажання розваг, любов до дотепів; іноді поєднується з безтурботністю, безвідповідальністю;
- егоїзм (нарцисизм) - прагнення ставити понад усе власні інтереси, самовдоволення, автоеротизм, хвороблива чутливість до приниження сором'язливість; тенденція до суб'єктивізму при сприйнятті зовнішнього світу; часто зливається з потребою в агресії або відкиданні;
- соціальність (соціофілія) - забуття власних інтересів в ім'я групи, альтруїстична спрямованість, шляхетність, поступливість, турбота про інших;
- потреба пошуку покровителя - очікування поради, допомоги; безпорадність, пошук розради, м'якого звернення;
- потреба надання допомоги;
- потреба уникнення покарання - стримування власних імпульсів з метою уникнути покарання, засудження; потреба рахуватися з суспільною думкою;
- потреба самозахисту - труднощі з визнанням власних помилок, прагнення виправдатися посиланнями на обставини, відстоювати свої права, відмова від аналізу своїх помилок;
- потреба подолання поразки, невдачі - відрізняється від потреби досягнення акцентом на самостійності в діях;
- потреба уникнення небезпеки;
- потреба порядку - прагнення до акуратності, упорядкування, точності, красі;
- потреба судження - прагнення ставити загальні питання або відповідати на них; схильність до абстрактних формулами, узагальнень, захопленість «вічними питаннями» і тому подібне.
Найпоширенішою і найвідомішою класифікацією потреб є піраміда Абрахама Маслоу Піраміда - тому що є по суті ієрархією потреб, де лише з задоволенням потреб попереднього рівня можна перейти на вищий рівень потреб (рис. 4.2).
Ієрархія Маслоу - дуже зручний засіб класифікації людських потреб, проте було б помилкою сприймати її як якусь жорстку схему. Зовсім не обов'язково, щоб потреби кожного рівня були цілком задоволені (а іноді це і неможливо), перед тим, як у людини з'являться більш "високі" спонукання. Насправді в кожний конкретний момент людиною рухає цілий комплекс потреб.
Рис. 4.2. Ієрархія потреб за А.Маслоу
Цікавою і важливою є ідея ієрархічності проблем. Тобто кожного разу весь час одні потреби важливіші за інші.
Зі збільшенням кількості блага, зменшується потреба в ньому. І так само кожна наступна одиниця цього блага приносить менше користі. Першим цю залежність описав Герман Госсен (1810-1858). Він опублікував в 1854 р. книжку під назвою «Розвиток законів суспільного життя і правил людської діяльності, що з них випливають», в якій сформулював ряд важливих теоретичних положень, котрі увійшли в економічну науку під назвою першого і другого законів Госсена. Перший закон стверджує, що зі збільшенням кількості даного блага гранична корисність його зменшується, а за умови повного задоволення потреб споживача вона дорівнюватиме нулю.
Наступні послідовники австрійської школи основою економічної діяльності вважали психологію суб’єкта господарювання, яка зумовлює його потреби, мотиви діяльності й усю його економічну поведінку. При цьому об’єктивний характер розвитку суспільного виробництва і властивих йому законів повністю ігнорувався. В їхніх системах усі економічні суб’єкти цілком однорідні й рівноправні, кожний діє виключно у власних інтересах. Економічні закони в такому разі стають наслідком взаємодії індивідуальних рішень.
Центральне місце в концепціях австрійської шкали посідає так звана теорія «граничної корисності». Прийняті в політекономії категорії «товар» і «вартість» були замінені поняттями «благо» і «цінність». К. Менгер і його соратники заперечували, що вартість є втіленням суспільно необхідної праці, а праця — її єдиним джерелом. Вони наповнили категорію вартості суб’єктивним змістом. Домінуючим фактором блага вони
вважали його споживну вартість, або корисність. Під останньою австрійці розуміли ту загальну властивість матеріальних благ, мэтра дає змогу задовольнити потреби індивіда, підвищити його добробут.
За К. Менгером, вартість виникає внаслідок взаємозв’язку між потребою людини й економічними благами, що можуть її задовольнити. Пропозиція таких товарів завжди буває більшою або меншою, отже, задоволення буце збільшуватися або зменшуватися відповідно до збільшення або зменшення пропозиції.
Таким чином, теорія Менгера виходить із того, що людина визнає важливість товару залежно від рівня його пропозиції. Не внутрішні властивості або можливості товару зумовлюють його вартість, а взаємозв’язок між життєвими потребами людини та можливими пропозиціями товару, який забезпечує ці життєві потреби. Вартість, таким чином, є обов’язковою умовою, від якої фактично залежить задоволення потреб. Наприклад, хліб та вода необхідні людині, але коли вони є в достатній кількості, то не становитимуть жодної цінності доти, доки голод і спрага не узалежнюватнмуть людину від простого шматка хліба або склянки води. Тільки в такому разі хліб та вода наберуть певної цінності. І в цьому випадку, хліб матиме більшу цінність ніж, наприклад, діамант, бо якщо товар не задовольнятиме потреби, він не матиме значення для добробуту людини, а тому не буце цінним для неї.
К. Менгер першим виклав теорію граничної корисності у певній логічній послідовності, маючи на меті встановити залежність корисності від винятковості предметів споживання. За вихідний пункт дослідження він брав людські потреби, визначаючи їх як різновид незадоволених бажань або неприємних відчуттів, котрі порушують своєрідну фізіологічну рівновагу. На його думку, за існуючої обмеженості ресурсів перед індивідуумом завжди постає проблема, як найліпше розподілити власні кошти дня задоволення власних потреб. Ілюструючи відповіді на це питання, Менгер накреслив схему, що відображає криву спадання потреб людини в різних предметах залежно від їхнього значення для добробуту особистості — від найнеобхіднішої до найменш корисної. Отже, він був першим із представників австрійської шкали, хто сформулював принцип спадної корисності. Відповідно до цього принципу, вартість (цінність) будь-якого блага визначається тією найменшою корисністю, яку має остання одиниця його запасу.
Менгер абстрагувався від того факту, що суб’єктивна оцінка того самого товару різними людьми є різною. Цінність, на його думку, це міркування суб’єктів господарювання про значення для них тих благ, які є в їхньому розпорядженні, і тому поза їхньою свідомістю вона не існує. Він підкреслював, що людина є залежною від товару,
необхідного їй для задоволення потреб, тому предмет, здатний задовольнити навіть мінімальну потребу, набирає вартості. Цей предмет необхідний для задоволення саме цієї потреби і жодної іншої. Така вартість, будучи суб’єктивною, залежить не від сукупної, а від граничної або маржинальної корисності, яка вища або нижча за фактичну корисність, що її має людина від предмета.
Розвиваючи далі тезу про залежність цінності блага від його винятковості, Менгер робить висновок, що вона визначається розмірами пропозиції. Зі збільшенням або зменшенням кількості благ змінюється ступінь задоволення потреби і відповідно цінність цих благ (принцип спадної корисності). Вартість товару визначає не найбільша чи середня корисність, а його найменша (гранична) корисність за даних обставин.
4.2.