Економічні основи постіндустріального суспільства.
Близько тридцяти років тому в західній економічній теорії сформувалася нова концепція, засновники якої дійшли висновку, що до кінця 60-х років XX сторіччя суспільство стало втрачати багато важливих характеристик індустріального ладу й здобувати нові ознаки, що дозволяють, якщо оцінювати їх у сукупності, говорити про становлення якісно іншого соціуму.
Аналізуючи соціальні зміни, що відбуваються в сучасному світі, ми вважаємося можливим оцінювати їх як форми становлення якісно нового типу суспільства, яке ми називаємо постіндустріальним [7, с.21].
Видатний внесок у визначення найважливіших характеристик західного суспільства останньої чверті XX століття належить Д. Беллу. Він, зокрема, всебічно обґрунтував обумовленість цих рис новою роллю теоретичного знання, що перетворилося в головне джерело технологічних нововведень, переходом від виробництва переважно товарів до виробництва переважно послуг, домінуванням професійного й технічного класу над традиційним пролетаріатом, а також появою інтелектуальних технологій, що дають ключ до раціонального планування технологічного й соціального розвитку [8.С.18]. При цьому Д.Белл, що донині залишається найбільш тонким і методологічно коректним дослідником проблем постіндустріалізма, відзначав, що "постіндустріальне суспільство... є "ідеальним типом", побудовою, складеним соціальним аналітиком на основі різних змін у суспільстві, які, зведені воєдино, стають більш-менш зв'язаними між собою й можуть бути протипоставлені іншим "концепціям". Він підкреслював, що "поняття постіндустріального суспільства є аналітичною конструкцією, а не картиною специфічного або конкретного суспільства" [8, с.655]
Становлення постіндустріального суспільства являє собою результат повільної суспільної еволюції, уході якої технологічний і господарський прогрес втілюється не стільки в нарощуванні обсягу вироблених матеріальних благ, скільки в мінливім відношенні людини до самої себе й своєму місцю в навколишньому світі.
Матеріальний прогрес, безумовно, виступає необхідною умовою формування постіндустріального порядку; однак достатньою умовою є зміна ціннісних орієнтирів людини, дозрівання ситуації, коли головним прагненням особистості стає вдосконалювання її внутрішнього потенціалу.
Більш ніж сто років тому А. Маршалл визначив працю як "будь-яке розумове або фізичне зусилля, цілком або частково спрямоване на одержання якихось інших благ, крім задоволення від самого процесу роботи" [9, с. 65]. Погоджуючись із цим визначенням, можна затверджувати, що постіндустріальне суспільство виникає там і тоді, де й коли
долається праця як діяльність, що диктується винятково зовнішньою матеріальною необхідністю, а на зміну йому приходить активність, спонукальним мотивом якої служить бажання людини "стати тем, чому він може бути, його прагнення відповідати своїй внутрішній природі" [10, с. 46].
Постіндустріальному суспільству властиві наступні ознаки:
• людина виведена з безпосереднього виробництва (як і передбачив це К. Маркс), стає поруч із виробництвом, контролює й регулює його, використовуючи те, що дане тільки людині — розум;
• змінюється громадська організація виробництва відповідно до його науково- технічного характеру: масова інтелектуальна праця вимагає пріоритету особистості працівника, а це означає, що знеособлений економічний примус епохи «класичного» капіталізму витісняється, оскільки стає економічно невигідним;
• інтелектуальна праця відновлює домінування працівника над засобами виробництва, а це спричиняє й зменшення в житті суспільства економічної значимості відносин власності на засоби виробництва;
• у результаті виникає нова економічно однорідна структура суспільства (адже тепер у сфері безпосереднього матеріального виробництва зайняте тільки 10—15% працездатного населення, тоді як 80—85% — інтелектуальною працею й сервісним обслуговуванням), це формує й соціальну однорідність на основі переваги акціонерних форм виробництва;
• економічна й соціальна однорідність породжує політичну стабільність суспільного життя;
• важливою ознакою постіндустріального суспільства виступає задоволення матеріальних потреб основної маси населення (у їжі, житлі, одязі, транспорті), а це, між іншим, єдиний вид людських потреб, що має межу насичення (такий рівень насичення вітчизняна економічна теорія зв'язувала із приходом «комунізму», а виявилося, що впоратися із цим завданням під силу вже постіндустріальному виробництву).
Звичайно, «постіндустріальне суспільство» — це не соціально-економічна характеристика: одні вважають його, як і раніше капіталістичним, інші - справжнім соціалізмом, треті - «змішаним» суспільством, у якім є й капіталістичні, і соціалістичні ознаки.
Для постіндустріального суспільства характерним є також поглиблення міжнародного поділу праці, посилення взаємозв'язків та взаємодії національних економік. Значного розвитку набуває світовий ринок товарів, капіталів, робочої сили, посилюється роль загальнолюдських інтересів та цінностей. Всі ці об'єктивні процеси зумовлюють
переростання локальних форм цивілізації в глобальні, вони охоплюють все більше країн та все більше впливають на життя народів усього світу. Тому процес формування єдиного світового цивілізаційного простору нерідко відбувається в суперечливій формі - від різнобічної співпраці та партнерства до протистояння і локальних мі жтіиві пі затті йннх конфліктів.