Економічне зростання: сутність, чинники і джерела, типи.
Економічне зростання - зміцнення економічної могутності країни; розширення можливостей економіки задовольняти динамічні потреби населення в товарах і послугах; збільшення обсягів суспільного виробництва (товарів та послуг, створених за певний період); кількісний розвиток суспільного виробництва.
Але слід мати на увазі, що економічне зростання не віддзеркалює й не гарантує якісних покращень в асортименті продукції, способах її виробництва і умовах життя людей.Економічне зростання як процес характеризується системою показників, які являють собою співставлення результатів діяльності економіки (виробництва) у часі, тобто їх динамікою. Економічне зростання може вимірюватись у фізичному виразі (фізичне зростання, реальне) і вартісному (вартісне зростання, номінальне). Перший спосіб дозволяє виключити вплив інфляції, він більш надійний, але менш універсальний, тому що не має спільного натурального показника виробництва різних товарів. На практиці спосіб вартісного вимірювання застосовується частіше, хоча інфляційний вплив не дає достатньої точності розрахунків. Провідними показниками економічного зростання є.
абсолютне зростання об’ємів валового внутрішнього продукту (ВВП), валового національного доходу (ВИД);
темпи росту або приросту ВВП / ВИД, в тому числі у розрахунку на душу
населення;
темпи росту / приросту промислового виробництва в цілому, по основних галузях і на душу населення.
Економічне зростання - явище багатофакторне. Фактори економічного зростання - це чинники, що його спричиняють (лат. factor - той, що працює, рушійна сила, суттєва обставина, умова). У системі факторів економічного зростання доцільно виділяти джерела та ресурси (фр. ressourse - запас, можливість, джерело будь-чого): ресурс - потенційний фактор.
Під факторами економічного зростання слід розуміти явища та процеси, окремі елементи способу виробництва, які сприяють створенню споживчих вартостей, виникненню нової продуктивної сили, але не мають фізичної продуктивності, не створюють вартості (а отже, й додаткової вартості).
Такими елементами є речові фактори виробництва: засоби виробництва, земля, знання, інформація, наука, географічне середовище тощо. Наведене визначення не стосується людини (або робочої сили, як її складової), яка є особистісним фактором виробництва, а її праця - джерелом вартості [1, с.92].
В сучасній економічній теорії існують різні підходи до визначення факторів економічного зростання (табл. 1). Окрім вже зазначеного, найбільш поширеним є їх розподіл на прямі та непрямі фактори. Прямими вважаються фактори, які роблять зростання фізично можливим, це - фактори пропозиції', кількість і якість трудових ресурсів, кількість і якість природних ресурсів, об’єм основного капіталу, технологія і організація виробництва, рівень розвитку підприємницьких здібностей в суспільстві. Непрямі фактори - це умови, які дозволяють реалізовувати суспільству наявні можливості до економічного зростання, вони створюються факторами попиту і розподілу, зниження ступеня монополізації ринку, податковий клімат в економіці, ефективність кредитно- банківської системи, зростання споживчих, інвестиційних та державних витрат, розширення експортних поставок, можливості перерозподілу виробничих ресурсів в економіці, діюча система розподілу доходів. Доволі значна кількість економістів найважливішим фактором економічного зростання вважає науково-технічний прогрес.
Таблиця 24.1
Фактори економічного зростання
| Критерії визначення характеру впливу факторів | Різновиди факторів |
| За рівнем значимості | ресурси (потенційні фактори): природні, людські, матеріальні, фінансові; джерела, рушійні сили (потреби і інтереси, поділ праці); засоби пожвавлення джерел та активізації рушійних сил; |
| За функціональною ознакою | фізичний і фінансовий капітали, людський і соціальний капітали, природний й екологічний капітали; |
| За характером впливу | безпосереднього / опосередкованого впливу, екстенсивні (екстенсифікації) / інтенсивні (інтенсифікації). |
| об’єктивного характеру: ринкові сили, конкуренція, співвідношення сукупного попиту та сукупної пропозиції; науково-технічний прогрес; суб’єктивного характеру: регулююча діяльність держави, тобто державна економічна політика | |
| За ступенем впливу | прямого / непрямого впливу; |
| підсилюючої / послаблюючої / гальмівної дії; | |
| За спрямованістю | екзогенні (зовнішні) / ендогенні (вну трішні). |
Існує два основних типи економічного зростання (вони ж - типи розширеного
відтворення): екстенсивний та інтенсивний.
В реальному житті екстенсивного або інтенсивного типу економічного зростання в чистому вигляді не зустрічається. Тому економічно правильніше говорити про переважно той або інший тип економічного зростання. Визначення економічного зростання того або іншого типу здійснюється в залежності від величини питомої ваги приросту ВВП, ВНД, об’ємів виробництва, одержаних за рахунок якісної або кількісної зміни факторів. Так, при екстенсивному типі зростання показників відбувається за рахунок кількісного зростання факторів: залучення у виробництво додаткових ресурсів праці, капіталу, землі тощо. При інтенсивному типізростання головне - підвищення ефективності, зростання віддачі від використання усіх факторів, зокрема продуктивності праці. При цьому кількість факторів може залишатись незмінною, а головну роль відіграє удосконалення технології виробництва, підвищення якості основних факторів, ресурсозбереження. Так, в 70-80 рр. приріст національного доходу СРСР лише на 20-30% забезпечувався за рахунок інтенсивних факторів. Для економічно розвинених країн відповідний показник становив більше 50%. В сучасних умовах економіки цих країн продовжують зростати за інтенсивним типом.
Сутність економічного зростання полягає в розширенні та відтворенні на новому рівні основного протиріччя економіки: протиріччя між обмеженістю ресурсів та безмежністю зростання суспільних потреб. Вирішуватись це протиріччя може шляхом:
по-перше, зростання можливостей (потужностей, передовсім виробничих) економіки;
по-друге, більш ефективного використання наявних виробничих можливостей і розвитку суспільних потреб.
В трактуванні сутності економічного зростання обов’язково присутні кількісні і якісні сторони цього поняття. Перша віддзеркалює в динаміці зміни об’ємів виготовленого продукту (суспільного, національного), друга - здатності економіки задовольняти зростаючі потреби. Ці сторони обов’язково взаємопов’язані і зв'язок цей доволі складний. З урахуванням якісних характеристик поняття «економічне зростання» дуже близьке до поняття «економічний розвиток», але не тотожне йому.
Зростання є складовою економічного розвитку, яке розуміється як процес, що включає періоди зростання і спаду, кількісних і якісних змін в економіці. Кількісні зміни економіки (економічне зростання) тісно пов’язані з якісними перетвореннями, зокрема з вдосконаленням (і розвитком): особистісного та речового факторів виробництва під впливом науково-технічного прогресу; форм господарювання і державного регулювання; зовнішньоекономічних зв’язків і інтеграційних процесів. Всі ці якісні перетворення, у свою чергу, зумовлені не лише економічними факторами, а й соціальними, політичними, демографічними, психологічними. Прагнення основних економічних суб’єктів до економічного зростання існує завжди, незалежно від досягнутого рівня розвитку суспільства. Однак реальні умови економіки та виробництва не завжди дозволяють реалізуватись потенціалу зростання.Таким чином, економічне зростання - одна з найважливіших економічних категорій, що віддзеркалює не лише абсолютне збільшення об’ємів суспільного виробництва (економіки), а й здатність економічної системи задовольняти зростаючі потреби, підвищувати якість життя. Саме тому економічне зростання включається до числа
основних цілей суспільства одночасно з економічною ефективністю, економічною безпекою та ін.
Розробка теорії економічного зростання здійснювалась представниками різних наукових напрямів економічної науки, тому створено велику кількість моделей економічного зростання.
Модель економічного зростання являє собою абстрактне, спрощене вираження (моделювання) цього економічного процесу у вигляді рівняння або графіку.
Існують такі моделі економічного зростання:
1. Модель Кобба-Дугласа. Ця модель відтворює співвідношення між збільшенням капіталовкладень у особистісний та речовий фактори виробництва, які (при рівному їх об’ємі) забезпечують відповідно 3/4 і 1/4 приросту об’єму виробництва.
2. Модель Солоу заснована на моделі Кобба-Дугласа. До статичної моделі Кобба-Дугласа Р.Солоу увів фактор технічного прогресу, який акумулює вплив на результат виробництва якісних змін його факторів. Модель Солоу базується на вивченні залежності між об’ємом використовуваних виробничих фондів, об’ємом трудових ресурсів і розміром валового національного продукту (ВНП). На основі цієї моделі Солоу показав визначну роль особистісного фактору виробництва у поєднанні з активізацією підприємців до інноваційного інвестування.
3. Модель Харрода-Домара являє собою розвиток і формалізацію основоположного положення Дж.М.Кейнса про необхідність державного регулювання основних макроекономічних пропорцій.
Якщо кейнсіанська модель передбачає активізувати попит на ринку державною політикою оподаткування, політикою обмеження банківського відсотка, регулювання доходів і інвестицій, то модель Харрода-Домара базується на таких двох передумовах:
по-перше, зростання національного доходу визначається лише одним фактором - нормою накопичення капіталу;
по-друге, сама капіталомісткість не залежить від співвідношення цін факторів виробництва, а визначається лише технічними умовами виробництва.
Звідси слідує, що при постійній нормі накопичення капіталу і постійній капіталомісткості забезпечується постійний стійкий темп росту національного доходу.
24.2.