Економічне благо, його цінність і корисність. Специфіка послуги як товару. Інформація як товар.

Неокласична концепція продукту праці не використовує поняття «товар», «споживча вартість» і «вартість», а спирається на поняття «економічне благо», «корисність», «цінність», «рідкість».

Економічне благо (англ, economics goods) - це всі засоби задоволення економічних потреб (речі, послуги). Економічне благо має наступні властивості: корисність, цінність і рідкість.

Корисність (англ, utility) - це властивість економічного блага, що полягає в здатності задовольняти потреби.

Цінність (умглмаїие) - це властивість економічного блага, що полягає в оцінні людиною ступеня корисності речі.

Рідкість (англ, scarcity) - це властивість економічного блага, що полягає в обмеженості ресурсів для задоволення необмежених потреб.

Слід підкреслити, що сучасна неокласична школа приділяє особливу увагу розмежуванню економічних та неекономічних благ. Це розмежування пов'язане саме з поняттям рідкості. Згідно сучасним неокласичним поглядам, благо взагалі - це здатність предметів задовольняти потребам людини. Благо неекономічне є в необмеженій і доступній для розпорядження кількості. Економічне благо обмежене, рідкісне. Так, якщо жити в тайзі, стовбури дерев для будівництва житла є неекономічним благом. Адже їхня кількість у величезне число разів перевищує потребу місцевих мешканців у цьому будматеріалі. І вода для пиття, якщо жити на березі найчистішого озера, не є економічним

благом. Економічним благом вода стане лише в пустелі, де потреба людини в питті виявляється вище, ніж доступна для цього кількість води.

Неокласична школа наблизилася до ототожнення економічного блага з товаром. Її представники підкреслюють, що товар - це економічне благо, призначене для обміну.

Не ототожнюючи поняття «товар» і «економічне благо», зауважимо наступне:

- методологічно більш обґрунтованим все-таки є поняття «товар». Адже незалежно від суб'єктивної оцінки цінності блага продукт праці продається по вартості, заснованої на витратах праці і наближеної до витрат виробництва;

- економічне благо має товарну форму (це не заперечують західні вчені). До того ж рідкість і корисність, попит та пропозиція впливають на ціну економічного блага. І в цій якості поняття «благо» і«товар» тотожні.

Сучасний етап розвитку товарного виробництва характеризується виникненням нових видів продукту праці, які набувають форму товару. Одним з них є інформація. Термін “інформація” (від лат. informatio - роз'яснення, виклад) спочатку означав відомості, передані людьми усним, письмовим або іншим способом (за допомогою умовних сигналів, технічних засобів і т.д.).

У сучасному світі інформація стає елементом ринкового механізму. Крім цього, інформація є економічним ресурсом, фактором конкурентної боротьби, суспільним благом і товаром.

Як предмет і результат господарської діяльності, інформація характеризується такими властивостями'.

- виступаючи на певному етапі управління як предмет праці, в подальшому вона стає її продуктом;

- має здатність тривалого і багаторазового застосування і не втрачає своїх властивостей;

- має властивість накопичення;

- здатна старіти і втрачати свої властивості з появою нових відомостей і знань;

- корисність та цінність інформації залежить від уміння користувача скористатися отриманими даними, його кваліфікації;

- підлягає тиражуванню і одночасному використанню в багатьох місцях, незалежно від мети використання.

Інформація стає товаром в умовах товарного виробництва, тобто коли продукти праці виробляються з метою продажу на ринку Щоб стати товаром, інформація має бути продуктом взагалі, продуктом специфічної конкретної праці (наукової, політичної, юридичної тощо), яка містить класичні елементи (цілеспрямовану діяльність людини, засоби та знаряддя), а також має бути здатного обмінюватися у певній пропорції на інші товари або їхній грошовий еквівалент.

Інформація як товар має всі властивості, притаманні будь-якому товару. Споживна вартість інформації виявляється в її здатності задовольнити людську потребу в ній. Така потреба виникає у разі, коли людина відчуває недостатність у певних благах, бажає їх отримати, володіти ними, з метою переборення цього відчуття звертається за допомогою до інформації. Потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер. “Люди звикли пояснювати свої дії із свого мислення, замість того, щоб пояснити їх із своїх потреб (які при цьому, звичайно, відображаються у голові, усвідомлюються)...”

Інформація як товар має певну вартість. Процес створення інформації потребує витрат і ресурсів, але вартість її визначається не стільки витратами на її вироблення, скільки тим впливом на виробництво нового товару, який створюється за її допомогою, а також, звичайно, ринковою кон’юнктурою. Вважається, що інформація - специфічний товар, на який не можна механічно переносити усі характеристики матеріальних продуктів. Товарні властивості інформації як ідеального феномена, з одного боку, визначаються тим, що притаманно товарам взагалі, а з іншого, особливостями, які пов’язані з її природою і можливостями використання.

Інформація здатна обмінюватися на інші блага у певних пропорціях, тобто як і всі товари вона має мінову вартість (кількісну пропорцію обміну).

Однією із головних проблем в умовах виробництва інформації є встановлення ціни інформації. Ціна інформації, як і будь-якого іншого товару, визначається перш за все її властивостями, тобто споживною вартістю і вартістю, які закладені у її основу.

Як носій вартості інформація - об’єкт купівлі-продажу, і в даному разі має незначні відмінності порівняно із звичайним товаром (послугою) - об’єктом приватної власності. Так, в економічно розвинутих країнах спостерігається посилення конкурентної боротьби за володіння інформацією. Більше того, має місце процес її монополізації, перетворення на

об’єкт приватної власності, інститут економічної влади. Відповідно до цього формується новий шар людей - її власники. Таким чином, інформація стає об’єктом інтелектуальної власності, “небаченим багатством” певного підприємства, її власника.

Поняття “інтелектуальна власність” уперше було застосовано у 1967 р. на Стокгольмській конференції у «Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності». В економічній теорії під інтелектуальною власністю розуміються сукупність об’єктів авторського та винахідницького права, яка охоплює права, що стосуються літературних, художніх і наукових творів, а також винаходи, відкриття, промислові зразки, товарні знаки та ін. Для захисту інтелектуально-інформаційної власності приймаються відповідні законодавчі акти і встановлюються спеціальні правові норми. Так, у процесі творчої діяльності створюються нові об’єкти права інтелектуальної власності, постійно розширюються межі людських можливостей, підвищуються інтелектуальний, технічний і виробничий потенціали. Як наслідок цього процесу, виникнення різних переваг у певної особи-підприємця. Однак, зважаючи на те, що на створення таких об’єктів витрачаються значні матеріальні ресурси, праця багатьох людей, здається природним прагнення до окупності отриманого результату внаслідок його затребуваності суспільством. Крім того, створення нового відбувається не тільки заради розширення меж пізнання людства, можливостей людини, але й являє собою стимулятор для підвищення конкурентоспроможності, боротьби за ринки збуту споживача. Тому зрозумілим є прагнення авторів забезпечити недоторканість їхньої інтелектуальної власності. Як наслідок, прийняття у рамках ГАТТ у 1986 р. Договору щодо торгових аспектів прав на інтелектуальну власність (TRIPS), який базується на таких засадах: установлення стандартів охорони і здійснення прав на інтелектуальну власність; надання національного режиму охорони; надання режиму охорони країни найбільшого благосприяння; дотримання міжнародних конвенцій з охорони інтелектуальної власності (Паризької, Бернської, Римської, Договору про інтелектуальну власність стосовно захисту інтелектуальної власності).

TRIPS - одна із перших міжнародних угод, що забезпечує охорону комерційної таємниці, встановлює критерії, відповідно до яких інформація визнається конфіденційною, і форми її охорони. Критерії конфіденційності інформації такі: таємність; комерційна цінність, яка зумовлюється таємністю; прийняття відповідальною особою необхідних заходів для збереження цієї інформації у таємниці. Згідно з договором, така інформація охороняється від використання або розголошення, які суперечать чесній діловій практиці.

З іншого боку, інформація стимулює знецінювання відношень приватної власності, тобто не її укріплення, а зворотного процесу, що пов’язаний із специфікою використання

інформації-товару споживачем: інформація у процесі споживання не зникає. При акті продажу вона не відчужується від свого власника, який втрачає лише повну монополію на її використання, але може продати її в другий раз. Те саме може зробити її покупець.

Американський вчений Е.Тоффлер наголошує на тому, що в індустріальному суспільстві головним натурально-речовинним елементом у структурі власності була власність на землю, споруди, заводи, машини, засоби промислового виробництва, а в умовах переходу до інформаційного суспільства основою власності у США стає нематеріальна субстанція - принципово нова форма власності. Однак для виробництва інформативної власності необхідно застосування матеріальних засобів виробництва.

Підсумовуючи сказане, можна виділити такі особливості інформації як товару:

- володіння інформацією не є гарантією абсолютного права на її використання, тобто її можна продати і залишитись її власником;

- продаж інформації може здійснюватись значній кількості покупців, і жоден з них не стає її одноосібним власником;

- виникає в результаті не просто розумової праці, а її творчої частини;

- цінність інформації не має прямого зв’язку з вартістю її створення, зберігання та обробки, а залежить від потреби в ній, її актуальності та якісних характеристик, очікуваних споживачем.

Слід мати на увазі, що інформації притаманні риси товару, який поступово перетворюється на головний виробничий ресурс постіндустріального суспільства (поряд із матеріальними, фінансовими, енергетичними, трудовими та іншими видами ресурсів). У зв’язку з цим особливої значущості набуває поняття “інформаційний ресурс”, під яким розуміється спеціальним чином організована система даних - окремі документи і масиви документів в інформаційних системах, тобто сукупності елементів (матеріальних або ідеальних), які певним чином пов’язані між собою та утворюють деяку цілісність (бібліотеки, архіви, фонди, банки даних та ін.). Роль цього ресурсу в наш час не тільки не зменшується, а можливо, і перевершує значення інших ресурсів. Враховуючи значну роль цього ресурсу в процесі управління підприємством і забезпеченні ефективності його функціонування, можна зробити висновок, що інформація є стратегічним ресурсом розвитку виробництва, оскільки вона дає можливість раціонально використовувати інші види ресурсів.

Для виконання функцій стратегічного ресурсу інформація повинна відповідати таким вимогам'.

- зміст інформаційного ресурсу має забезпечувати оперативність та очікувану якість управлінських рішень;

- зміни зовнішнього та внутрішнього маркетингового середовища повинні оперативно відображатись в змінах структури та змісту інформаційного ресурсу;

- структура організації інформаційного ресурсу має відповідати інформаційним потребам споживачів;

- характер змін інформаційного ресурсу повинні бути адекватним характеру змін інформаційних потреб;

- організація процесів інформаційного забезпечення має передбачати оперативний доступ до інформаційного ресурсу

7.3.