Домогосподарство: сутність, еволюція поглядів на природу та функції.

Вперше термін «домогосподарство» був використаний давньогрецьким філософом Ксенофонтом (430 - 354 р. до н.е.) У роботі «Економікос» («Домострой») він розкрив правила ведення домашнього господарства й землеробства.

Ксенофонт розумів рабовласницьке натуральне господарство. Натуральне господарство, у тлумаченні філософа, представлявся як найбільш доцільний пристрій господарського життя суспільства. Тоді ж виник термін «економіка» або «домоведення», як спеціальна наука про мистецтво ведення натурального господарства. Вважається, що термін «економіка» винайшов давньогрецький поет Геспод, з'єднавши два слова: «ойкос» (будинок, господарство) і «номос» (знаю, закон), що дослівно означає мистецтво, знання, звід правил ведення домашнього господарства. У науковий оборот даний термін був уведений представниками давньогрецької економічної думки Ксенофонтом й Аристотелем.

Під «господарством» Ксенофонт мав на увазі управління майном, а під майном - все те, що має користь для людини, чим людина може користуватися, задовольняючи свої потреби. Тим самим, у главу кута ставилися потреби суспільства, задоволення яких досягалося на основі використання наявних у межах домогосподарства ресурсів. Наступна економічна теорія й практика використали цей принцип.

Сучасне поняття «домогосподарство» багатогранне й багатоаспектне Воно включає в себе елементи соціально-демографічного, психологічного, правового, економічного й функціонально-поведінкового характеру. У різних контекстах і при рішенні різних завдань термін «домогосподарство» або/й «домашнє господарство» може мати різні значення й тлумачення.

Перше з них - соціально-демографічне або просто статистичне визначення домогосподарства як родини.

Друге - узагальнена назва сукупності традиційних домашніх робіт (догляд за дітьми, готування їжі, збирання, прання, дрібний ремонт і т.п.).

Третє - соціально-економічне поняття, що включає доходно-категорійні, доходно- майнові й витратно- споживчі характеристики родин.

Четверте тлумачення припускає розгляд домашнього господарства в якості особливої мікрорівневої економічної системи, що характеризується не тільки економічним потенціалом, але й певною функціональною структурою й економічною поведінкою. У сучасній економічній науці відбувається пошук визначення категорії «домогосподарства» як загальновизнаного.

Розглянемо деякі визначення «домашнього господарства», що зустрічаються в сучасній економічній літературі.

У Законі України «Про всеукраїнський перепис населення» від 19 жовтня 2000 р. домогосподарство представлене як «сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя,

господарюють, повністю або частково поєднують і витрачають грошові кошти. Ці особи можуть перебувати в родинних відносинах або відносинах властивості, не перебувати в яких-небудь із цих відносин, або бути й у тих, і в інших відносинах. Домогосподарство може складатися з однієї особи [2]

Концептуальні основи даного визначення закладені системою національних рахунків. Так, у системі національних рахунків домашнє господарство визначається як «невелика група людей, що проживають спільно, поєднують повністю або частково, свої доходи й багатства й споживають певні види товарів і послуг, в основному житло та їду. Домашнє господарство може складатися з одного або декількох осіб. У домашньому господарстві, що складається з декількох осіб, не має значення факт одруження. Спільне використання житла, доходу й спільне здійснення витрат досить для визначення групи людей як одного домашнього господарства» [3]

Трохи інший підхід до визначення сутності домашнього господарства представлений групою вітчизняних вчених в «Економічній енциклопедії» за редакцією С.В.Мочерного, «Домашнє господарство - - господарство, що ведуть одне або декілька осіб, що мають загальне житло, з метою відтворення робочої сили й розвитку особистості на основі кінцевого споживання товарів сфери матеріального й нематеріального виробництва.

У відповідності до останніх розробок, домашнє господарство визначають як виробниче і споживче співтовариство індивідів, об'єднаних з метою реалізації функції відтворення людського капіталу, у відповідності зі своїми ціннісними орієнтаціями та психологічними особливостями. Домогосподарство може складатися з однієї особи.

Перераховані визначення дають підставу характеризувати домогосподарства як економічне явище, залучене в систему виробничих відносин суспільства, що виконує важливу відтворю вальну роль.

Основні ознаки домогосподарства '. спільне проживання й облаштованість побуту; володіння певними ресурсами й спільний бюджет;

спільне ведення господарства в статусі фізичної особи, відсутність реєстрації юридичної особи й корпоративної одиниці;

самостійність у прийнятті господарських рішень; прагнення до максимального задоволення потреб.

Серед наукових напрямків, що позначилися в економічній літературі, присвячених аналізу домогосподарства і його місця в системі суспільних зв'язків, можна виділити наступні: неокласичне, організаційно-виробниче, кейнсіанське, марксистське,

інституціональне, неоінституціональне. Всі теоретичні напрямки предметом свого розгляду вибирають домогосподарства, що повністю або частково орієнтуються у своїй життєдіяльності на ринкову економіку. Основу такої методологічної одноголосності становить функціональний аналіз домашнього господарства. Однак використання дослідниками різних методів наукового дослідження даної економічної категорії дозволяє говорити про концептуальні розходження у визначені її сутності.

Концепція домашнього господарства представлена в роботах неокласиків як найбільш розвинена й логічно цілісна. У ній визначені методологічні принципи дослідження домогосподарства, які знайшли своє застосування в якості базових іншими економічними шкалами.

Серйозне заперечення сучасних економістів викликає, насамперед, основний принцип неокласичного аналізу - допущення про повну раціональність і максимізуючий характер поведінки домашніх господарств [6, с.11]. Недоліком цієї моделі є її абстрагованість від економічної дійсності. Зовсім неймовірно, щоб кожен представник попиту в повсякденному житті мав розвинуту функцію корисності та повну інформацію про ринки. Спірним є й положення про те, що функції корисності незалежно від пред'явників попиту варіюють випадковим чином, реагуючи тільки на коливання цін і доходів. В дійсності витрати можуть перевищувати доход та крім доходу, можуть бути й

інші фактори, що обмежують можливості вибору (наприклад, обумовлені внутрішньою структурою домогосподарства, ієрархією влади в ньому й ін.)

Якісно новий етап у розвитку економічної теорії домогосподарства пов'язаний з виникненням організаційно-виробничого напрямку (теорій організації), яскравими представниками якого виступили А.Чаянов (1888-1937), А.Челінцев (1877-1947), Н.Макаров (1824-1904), М.Туган-Бараноеський (1865-1919), М. Кондраш'єв (1892-938) та інші. У своїх роботах вони розвивали економічну теорію товарного виробництва стосовно домогосподарських співтовариств. Основну увагу приділяли внутрішньої організації селянського господарства «поза залежністю від того в яку народногосподарську систему воно входить» [7]. При цьому розглядалися рішення, як із приводу споживання, так і із приводу виробництва. Прихильники теорій організації ставили на перше місце організацію виробництва як важливий критерій одержання прибутку. Головною метою селянського господарства визначали відтворення цілісного співтовариства та окремих індивідуумів, що входять до його складу. Для здійснення своєї діяльності й задоволення потреб домогосподарство не використовує найману працю, а розглядає кооперацію як засіб рішення питань землеволодіння, виробництва й реалізації продукції.

Новий підхід при дослідженні домашнього господарства був сформований у рамках кейнсіанського напрямку. На відміну від попередніх теорій у концепції Дж. М. Кейнса (1883-1946) домашні господарства розглядалися як суб'єкт економіки на макрорівні. Кейнсіанці визначають сукупність домогосподарств як економічний сектор у взаємодії з ринками праці, виробництва споживчих товарів, фінансового й т.п., що обумовлює темпи економічного зростання [8]. Увага представників даного напрямку зосереджена на величині сукупного попиту з боку сектора домашніх господарств, обсязі пропозицій і заощаджень, рівні зайнятості членів домогосподарств й інших макроекономічних чинниках, що впливають на темпи зростання економіки країни в цілому. Дж.М. Кейнс показав, що розподіл домашніми господарствами доходу між споживанням і заощадженням - одне із ключових рішень, що приймається людьми й одна із центральних проблем у макроекономіці. Домогосподарства не тільки фінансують виробництво за рахунок покупки товарів і послуг, не тільки платять податки в державний бюджет, але й забезпечують економічне зростання за рахунок інвестиційних заощаджень. Таким чином, представники даного напрямку розглядають домашні господарства як головне докерело заощаджень, а головною функцією домашніх господарств уважають ощадну.

У роботах К.Маркса (1818-1883) і його послідовників домашнє господарство розглядається з позиції виробництва. Оцінці підлягає вартість домашньої праці й можливість включення її в систему капіталістичних цінностей. Вважалось, що трудова

теорія вартості неприйнятна до виміру домашньої праці, оскільки в рамках домашнього господарства відбувається виробництво безпосередніх споживчих вартостей, дати грошову оцінку яким неможливо наразі відсутності витрат суспільно-необхідного часу, а також впливу організації праці й виробничих параметрів. В.І.Ленін (1870-1924) оцінював домашню працю в такий спосіб «домашнє господарство в більшості випадків є самим непродуктивним, самим диким і найважчим, що здійснює жінка. Ця праця надзвичайно дрібна та не містить в собі нічого, що скільки-небудь сприяло б розвитку жінки» [9, с.282]: Проте, був досягнутий консенсус із прийняттям так званої «тези про субсидії», відповідно якої домашня робота як виробництво субсидіює (не в грошовому вираженні) позадомогосподарське виробництво при капіталізмі. Інакше кажучи, виробництво споживчих вартостей у домогосподарстві створює ту частину необхідних товарів, яка покриває різницю між дійсними й оплачуваними в сфері найманої праці витратами відтворення. Чим вище оплачується праця в капіталістичному виробництві, тим більше вільного часу залишається у людини. К.Маркс відзначав, що «вільний час членів суспільства» є найбільш глибоким вираженням багатства [10, с.264], його «можна розглядати як свободу вибору видів діяльності членів домогосподарства, всебічного розвитку, що проявляється в підвищенні інтелектуального рівня, кваліфікації, ефективності праці та творчому підході до неї»[ 10, с.274].

Головною відмінністю даної теорії є те, що в основу відносин між членами домогосподарства покладена віково-статева ознака, яка визначає специфіку господарської діяльності домогосподарств й, що найголовніше, структуру споживчих витрат домогосподарств. Проте без уваги залишаються індивідуальні рішення, засіб та чинники дій членів домогосподарств, проблеми внутрішньогосподарської організації розподілу виробничих факторів, засобів виробництва, продуктів споживання.

У роботах економістів інституціонального напрямку також було здійснено спробу проаналізувати домогосподарство. Одним з перших це здійснив Т.Веблен (1857-1929), засновник інституціонального підходу до проблем споживання, інституціоналісти перебувають в опозиції до неокласичної теорії споживчого вибору, де чоловік, дружина, а іноді й родичі, що мають різні потреби, смаки й переваги ототожнюються з окремою особистістю. На думку дослідників, постає питання, чиї саме потреби задовольняються. «У дійсності,- стверджує Дж. Гэлбрейт (1908-2006), - досконале домашнє господарство не допускає вираження індивідуальності й особистих переваг у багатьох областях того або іншого члена родини» [11, с.62]. Інституціональний напрямок досліджує фактори, які в працях неокласиків були зовнішніми для економіки домашнього господарства. Це соціально-статева нерівність усередині домогосподарства, концепція родини й

о о п j э2

народжуваності, що враховує демографічний фактор і т.д. Р.Ліпсі й П.Стейнер підкреслювали, що коли в якості основної одиниці, яка приймає рішення, береться домашнє господарство, то багато «цікавих проблем стосовно конфлікту в сім'ї й батьківського контролю над долею дітей випадають з поля зору» [12, с.71 ].

Своєрідну концепцію сімейного домашнього господарства розробив Дж. Колдуел. Він відзначав, що «традиційна селянська економіка, заснована на домогосподарстві, принципово відрізняється від несімейної капіталістичної економіки. Основна відмінність лежить в організації виробництва, у його засобах (виробничих відносинах). Кожен засіб виробництва має свої економічні й залежні від них демографічні закони. Сімейний засіб виробництва характеризується наявністю виробничих відносин між родичами, що перебувають у відносинах панування й підпорядкування, саме ті, хто панує в родині й ухвалює рішення щодо всіх аспектів її життя, одержує матеріальні й нематеріальні вигоди від функціонування сімейного засобу виробництва» [13, с. 121]. Оскільки сімейний засіб виробництва, згідно Дж.Колдуела, в основному самодостатній, то він може існувати тривалий час практично у всіх суспільствах - і в перехідній до капіталістичної, і там, де капіталістичні відносини вже встоялися. У цьому його підхід перекликається з організаційно-виробничою теорією.

Неоінституціоналізм, засновником якого є лауреат Нобелівської премії Рональд Коуз (1910), на відміну від традиційного інституціоналізму приймає неокласичну модель раціонального вибору в умовах обмеження ресурсів як базову, однак звільняє її від найбільш одіозних передумов (аксіоми повної раціональності, досконалої конкуренції, установлення рівноваги лише за допомогою цінового механізму й ін.) і збагачує її новим змістом [6, с.22]. У зв'язку з поширенням неокласичної концепції на безліч рішень неекономічного характеру в рамках неоінстиіуціоналізму із середини 1960-х рр. стала розвиватися Концепція нової економіки домогосподарств («економічного імперіалізму»). З нею зв'язані імена таких відомих економістів, як Дж.С.Бекєр, Дж.Мінсер, КДжЛанкастер, Р.Е.Евенсон. На відміну від традиційних поглядів неокласичної концепції, у домогосподарствах зізнається виробництво. При цьому увага концентрується не на розподілі ресурсів між споживанням і виробництвом товарів і послуг, що володіють якостями ринкових, а більшою мірою на виробництві «справжніх» споживчих товарів - здоров'я, особистого щастя, дітей і т.д., що є результатом домашньої роботи [14, с. 34, 90- 99]. На думку економістів, з товарів, що придбаються на ринку, неможливо витягти безпосередньої користі, тому саме за допомогою домашнього господарства їх необхідно перетворити на «справжні». Основною функцією домашнього господарства визначається виробництво, реалізація й збереження людського капіталу, що

представляє собою сукупність знань, практичних навичок і трудових зусиль людини.

Концепція нової економіки домогосподарства, як і вчення К. Маркса, намагається розв'язати проблему оцінки вартості результатів домашньої праці, у першу чергу тієї, що виконує жінка. Така оцінка, на думку вчених, може відбуватися або за допомогою співставлення цін цих чи подібних товарів і послуг з ринковими або за допомогою калькуляції витрат виробництва.

Труднощі першого методу полягають в тому, що якість товарів, вироблених у домогосподарстві, не завжди підлягає грошовому виміру у зв'язку з нематеріальними властивостями (турбота, безпека), а також тим, що ці товари далеко не завжди можуть бути представлені на ринку. Додаткову складність представляє й те, що з появою таких товарів на ринку відбулася б зміна сформованих на той момент цін.

Реалізація другого методу можлива при сталості ціни граничного продукту робочого часу, або граничної продуктивності праці, вимір яких надзвичайно складний. Крім того, можливі проблеми з оцінками інших факторів, вибором правильного рівня агрегування кінцевого й проміжного продукту, а також визначенням значення інформації.

Цікаві розробки в пошуку сучасної концепції досліджень домогосподарств представлені в роботах російського неоінституціоналіста А.Н.Олійника. Вчений, відзначаючи функцію відтворення людського капіталу як основну в поводженні домашнього господарства, наголошує на аналізі домашнього господарства як особливої організації із властивою специфікою владних відносин, які носять простий і персоніфікований характер [15]. В аналізі домогосподарств А. Н. Олійник вводить інститут рутин, підкреслюючи, що «діяльність домашнього господарства носить переважно рутинний характер». Так, у своїй масі споживачі діють у відповідності зі сформованою манерою поведінки, до якої вони звикли та не хочуть або бояться ухилитися. Тому їхній ринковий попит (як і домашні заняття) складається інерційно, від досягнутого, тобто тяжіє до найближчого минулого. Звідси, на думку автора, затримки в реакції домашніх господарств на інституціональні реформи, - вони просто не встигають реагувати, надаючи зміні інститутів інерційний характер [16, с. 139-144].

Таким чином, інституціональний аналіз більш об'єктивно оцінює реальність, виходячи з того, що сучасне суспільство недосконале: люди, як правило, нераціональні, а економіка далека від стану рівноваги. Неокласична концепція ідеалізує дійсність, виконуючи скоріше апологетичну, ніж пізнавальну функцію. Реальна дійсність набагато складніше й не укладається в маржінальні передумови аналізу. Об'єктом дослідження повинна бути не «економічна людина», а всебічно розвинена особистість. Зрозуміти це й правильно оцінити тенденції розвитку суспільства можна лише на шляхах

міждисциплінарного аналізу, що крім економіки повинен включати соціальну психологію, соціологію, право, політологію й інші гуманітарні науки.

13.2.