Антимонопольна політика держави.

З огляду на вищесказане, зрозуміло, що монополія потребує державного регулювання - таким чином, як і в випадку з конкуренцією, ми мінімізуємо негативні сторони монополій і концентруємося на позитивних сторонах.

Антимонопольна політика держави — це система заходів, направлених на обмеження діяльності монополій та на створення відповідного законодавства,

Антимонопольне законодавство - сукупність законодавчих, урядових та інших нормативно-правових актів, які обмежують монополізацію виробництва, утворення монопольних структур і об’єднань (крім спеціально визначених державою). Воно сприяє свободі підприємництва, вільному і рівному для всіх праву вибору напряму виробничої чи торговельної діяльності, встановлення цін, одержання та розподілу прибутку.

Антимонопольне законодавство, як правило, спрямоване не проти великих монополій взагалі, а проти монопольного розміщення їх на ринку певного товару, проти монополій, що створюються для поглинання слабших конкурентів, проти їхньої змови з метою розподілу.

Вперше закони, які обмежують владу монополій, були прийняті наприкінці XIX - початку XX ст в США, Канаді, Австралії, оскільки в цих країнах особливо швидкими темпами розвивалися процеси монополізації. Ними законами заборонялося створення трестів, а також угод, що обмежують конкуренцію шляхом розділення ринків , домовленості про ціни тощо.

Існує американська, європейська та японська системи антимонопольного права.

Головною метою аніимонопольних законів є створення конкурентного середовища, підтримка малого бізнесу та обмеження влади монополій.

Американське антитрестовське право пов'язане з прийняттям закону Шермана в 1890 р. та наступними його доповненнями в 1914, 1936 та 1950 роках. Цей закон ,за змістом, залишається єдиним антитрестовським законом США. Він забороняє не тільки різноманітні форми монополій, але й саму спробу монополізувати торгівлю.

Антимонопольні закони втілюють в життя спеціально створені органи. В США - це федеральна торгівельна комісія та антитрестовське управління Міністерства юстиції.

Найбільш жорстко ці інститути слідкують за недопущенням горизонтального злиття фірм, тобто підприємств, які виробляють однотипні товари, оскільки це приводить до монополізації галузі. Методи антимонопольно! боротьби - ліквідація фірми (в разі, якщо монополізовано більше 60% виробництва та продажу якогось товару чи послуги), високе оподаткування прибутку, контроль за цінами монополістів, розукрупнення підприємств.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише її зловживання владою. Оскільки з монополією пов'язаний розвиток виробничих сил, картелі вважаються корисною формою підприємства.

Антимонопольне законодавство в даному випадку направлено на контроль за реєстрацією картельних угод. Закони забороняють угоди про розподіл ринку, про фіксовані ціни.

У 1992 р. в Україні також був прийнятий закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності».

Антимонопольний комітет України має право приймати рішення про примусовий розділ монопольних об'єднань , стягувати штрафи з посадових осіб за нечесну конкуренцію тощо.

Таким чином, монополії мають дві сторони. Позитивна пов'язана з можливостями монополії розвивати виробничі сили, а негативна - з обмеженням конкуренції, розоренням дрібних виробників, роздуванням цін та отриманням монопольних надприбутків.

Основні інструменти антимонопольної політики держави наступні:

1) організаційні - диференціація та оптимальні сполучення організаційно-економічних форм і розмірів підприємств;

2) економічні - сприяння розвиткові конкуренції, диверсифікації діяльності, вільного утворення цін;

3) економічне стимулювання та підтримка розвитку зовнішньоекономічної діяльності;

4) адміністративно-правові заходи боротьби з монопольними посяганнями, організація антимонопольного державного контролю, контроль за справедливим роздержавленням майна, сприяння конкуренції;

5) недопущення зловживання монопольним становищем на ринку.

Якщо говорити про Україну, то аніимонопольним регулюванням займається Антимонопольний комітет на базі двох законів - «Про захист від недобросовісної конкуренції» і «Про захист економічної конкуренції».

За цими законами зловживання монопольним становищем - це:

- нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору;

- обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримання дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

- часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримання дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

- інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

- встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;

- встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів;

- встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.

Зловживання монопольним становищем на ринку складає одну групу порушень антимонопольного законодавства.

Другу групу порушень складають неправомірні угоди між підприємцями, а саме угоди (погоджені дії), спрямовані на:

- встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок; надбавок (доплат), націнок;

- розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації;

- усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців інших підприємців.

Монопольна діяльність - це не лише дії чи бездіяльність підприємців, що займають монопольне становище на ринку, а й дії (бездіяльність) органів влади і управління, спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення конкуренції.

З боку органів державної влади порушення антимонопольного законодавства виявляється в дискримінації підприємців. Дискримінація підприємців органами влади і управління становить третю групу порушень антимонопольного законодавства, яка включає в себе:

- заборону створення нових підприємств чи інших організаційних форм пі дприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

- примушення підприємців до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів;

- прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку;

- встановлення заборони на реалізацію товарів із одного регіону республіки в інший;

- надання окремим підприємствам податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що призводить до монополізації ринку певного товару:

- обмеження прав підприємців щодо набуття та реалізації товарів;

- встановлення заборон чи обмежень відносно окремий підприємців або груп підприємців.

Дискримінацією підприємців визначається також укладення між органами влади і управління угод, створення структур державного управління або наділення існуючих

міністерств, державних комітетів, інших структур державного управління повноваженнями для впровадження вищезазначених дій.

Законодавчими актами України можуть бути встановлені винятки із цих положень з метою забезпечення національної безпеки, оборони суспільних інтересів.