11.3 Витрати виробництва та їхні види.

В умовах товарно-грошових відносин витрати фірм на виготовлення продукту приймають вартісну форму й виступають як витрати виробництва. Витрати виробництва (анг. costs) - вартісна оцінка економічних ресурсів, використаних підприємствами з метою виробництва і реалізації продукції.

Слід зазначити, що пильна увага до поняття витрат з боку сучасної економічної науки визначається основним постулатом про обмеженість ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання, оскільки вибір певного способу виробництва визначає втрату вигід від використання альтернативного способу

Кожна виробнича одиниця (підприємство) прагне до отримання як можна більшого доходу від своєї діяльності. Підприємство намагається не лише продати свій товар за вигідною високою ціною, але й скоротити свої витрати на виробництво і реалізацію продукції. Якщо перше джерело збільшення доходів підприємства багато в чому залежить від зовнішніх умов діяльності підприємства, то друге - великою мірою від самого підприємства, точніше, від ефективності організації процесу виробництва і подальшої реалізації вироблених товарів.

У сучасній економічній науці виділяють два види витрат - трансформаційні і трансакційні (рис. 11.3).

Рис. 11.3. Концептуальна модель взаємозв'язку витрат підприємства

Трансформаційні витрати (англ, transformation costs) - витрати зв'язані зі здійсненням виробничого процесу перетворення ресурсів у продукцію.

Трансформаційні витрати здійснюються підприємством безпосередньо в ході циклу заготівлі, виробництва і реалізації продукції і є основними при ціноутворенні. За своєю суттю трансформаційні витрати майже завжди альтернативні, оскільки використання ресурсів виробництва завжди припускає альтернативний вибір.

Альтернативні витрати - це витрати випуску благ, визначені вартістю найкращої втраченої можливості застосування ресурсів виробництва, що забезпечують максимальний прибуток.

До альтернативних витрат майже кожної фірми належать витрати втрачених можливостей інвестованого нею грошового капіталу. Щоб розрахувати альтернативні витрати капіталу, потрібно визначити втрати чистої готівки фірми, коли вона вирішує використати капітал для певних інвестицій (проекту). Ці втрати готівки не вимірюються в абсолютних одиницях капіталу, як це було ддя інших ресурсів; таким вимірювачем є ставка відсотка на використовуваний капітал.

Якщо фірма має капітал, який перевищує її потреби, альтернативні витрати капіталу для цієї фірми дорівнюватимуть більшому з двох наступних значень:

- максимальна доступна ставка відсотка (ставка доходності) при зовнішніх інвестиціях (наприклад, короткостроковий депозит);

- норма доходності, яку можуть отримати акціонери-інвестори при найкращій альтернативній інвестиції (з еквівалентним ризиком).

Трансформаційні витрати розглядають з позицій двох підходів: бухгалтерського й економічного.

Бухгалтерський підхід (бухгалтерські витрати) до визначення витрат виходить з того факту, що на підприємстві існують тільки ті витрати, які можна придбати зовні та врахувати в бухгалтерських документах (зовнішні витрати).

Економічний підхід (економічні витрати) припускає облік, як зовнітттніх витрат, так і альтернативного використання внутрішніх ресурсів підприємства (внутрішніх) витрат.

Таким чином, у залежності від механізму використання ресурсів підприємства виділяють: зовнішні та внутрішні витрати.

Зовнішні витрати - витрати на оплату економічних ресурсів, що не належать фірмі (приклад: заробітна плата робітників, витрати на придбання сировини, матеріалів, устаткування і т.д.). Зовнішні витрати називають явними. Явні витрати - це грошові

платежі постачальникам ресурсів, або фактичні витрати на придбання обладнання, сировини і матеріалів, енергії і напівфабрикатів, виплату заробітної плати, оренду приміщень і т.

Внутрішні витрати - являють собою витрати від альтернативного використання власних ресурсів. Оскільки підприємство не платить за використання власних ресурсів, такі витрати називають неявними. Неявні витрати - це втрачений дохід фірми, тобто дохід, який можна було б отримати при найбільш вигідному з альтернативних варіантів використання ресурсів. Наприклад, на купівлю обладнання підприємець витратив 10 тис. грн. Якби він поклав ці гроші у банк на депозитний рахунок під 15% річних, то через рік отримав би 1,5 тис. грн. Таким чином, придбавши обладнали, підприємець відмовився від щорічного доходу у розмірі 1,5 тис. грн. у вигляді відсотку на капітал.

В узагальненому розумінні неявні (внутрішні) витрати є доходом на власний додатково використовуваний ресурс (капітал, землю, працю в межах нормального відсотка або ренти, начебто грошові кошти були покладені у банк, земля здана в оренду тощо) і нормальний прибуток (що включає заробітну плату і винагороду підприємця, начебто він працював по найму). Підприємці несуть ці витрати, але не в явній (грошовій) формі, що дозволяє включати їх в економічні витрати.

Таким чином, економічні витрати більше бухгалтерських на величину внутрішніх витрат.

У залежності від терміну залучення економічних ресурсів підприємством до виробництва певного виду продукції виділяють:

• витрати фірми в короткостроковому періоді - тобто в періоді, у якому хоча б один ресурс залишається постійним;

• витрати фірми в довгостроковому періоді - тобто в періоді, у якому усі фактори виробництва є змінними.

У залежності від зміни обсягу виробництва в короткостроковому періоді виділяють.

Постійні витрати (англ.фїхесі costs, FC) - витрати, що не змінюються при зміні обсягу виробництва продукції (приклад: витрати зв'язані з орендною платою, погодинною заробітною платою, прямолінійним нарахуванням амортизації і т.д.)

Змінні витрати (англ, variable costs, VC) - витрати безпосередньо пов'язані зі зміною обсягів виробництва (приклад: матеріальні витрати, витрати на оплату праці працівників, витрати на паливо й електроенергію тощо)

Поведінку постійних і змінних витрат представлено на рис.

Рис. 11.4 Поведінка постійних (а) і змінних (б) витрат

Сукупні (валові) витрати (англ, total costs, ТС) являють собою суму постійних і перемінних витрат:

Середні витрати (англ, average total costs, АТС) - витрати на виробництво одиниці продукції:

Граничні витрати (англ, marginal costs, МС) - витрати на виробництво кожної додаткової одиниці продукції:

Трансакційні витрати. До середини XX в. наука не знала поняття трансакційних витрат. Видатні економісти світу будували свої моделі без обліку витрат, виникаючих під час здійснення трансакцій. Слід зазначити, що введення в науковий обіг ідеї трансакційних витрат з'явилося великим теоретичним досягненням сучасної економічної думки.

Щодо визначення сутності трансакційних витрат, то перші спроби його аналізу здійснив Р. Коуз, згідно точки зору якого трансакційні витрати - це "витрати користування ринковим механізмом". Пізніше це поняття набуло більш широкого змісту і стало визначати будь-які види витрат, що супроводжують взаємодію економічних агентів незалежно від того, де вона протікає - на ринку або усередині організацій, оскільки ділове співробітництво в рамках ієрархічних структур (таких як фірми) також не вільно від терть і втрат.

Таким чином, трансакційні витрати (англ, transaction costs) - витрати пов'язані зі здійсненням ринкових угод.

Виділяють наступні види трансакційних витрат'.

• витрати збору й обробки інформації;

• витрати проведення переговорів і прийняття рішень;

• витрати контролю;

• витрати юридичного захисту виконання контракту користуванням ринку.

Трансакційні витрати, які виникають у процесі взаємодії економічних агентів,

протиставляються трансформаційним (виробничим) витратам, пов'язаним з фізичним перетворенням ресурсів. Значення трансакційних витрат, як показали Дж.Уоліс і Д. Норт, зростає в процесі економічного розвитку. Відповідно до їхніх розрахунків, у ВВП США частка трансакційних послуг приватного сектору, збільшилася з 23% у 1870 р. до 41% у 1970 р., а частка державних трансакційних витрат - із 3,6% у 1970 до 13,9% у 1970 р., що в підсумку склало зростання із 26,6% до 54,9%. Розширення трансакційного сектора економіки, на їхню думку, служить одним з головних ознак, що відокремлюють процвітаючі економіки від стагнуючих.

Розрізняють прямі й альтернативні трансакційні витрати.

Прямі трансакційні витрати - це безпосередні витрати економічного агента (підприємства, домогосподарства або індивіда) на пошук інформації, укладення контракту, оформлення прав власності, примуси контрагента до виконання узятих зобов'язань. Тобто це ті витрати, які супроводжують трансакцію в процесі її реалізації.

Перш ніж вирішити, чи вступати йому в угоду, економічний агент оцінить витрати, з нею пов'язані. Він визнає угоду вигідною для себе, якщо виробничі витрати будуть нижче очікуваного прибутку. Але він повинен врахувати також трансакційні витрати. І якщо сума трансакційних і виробничих витрат перевищить очікуваний прибуток, він відмовиться від укладення згоди.

Якщо високі трансакційні витрати обумовлюють відмову економічного агента від реалізації трансакції, то такі витрати називаються альтернативними трансакційними витратами.

Слід наголосити на тому, що проблема виміру трансакційних витрат на сучасному етапі є недостатньо розробленою з точки зору математичного інструментарію. Останнім часом прибічники теорії трансакційних витрат стали розробляти методи, що дозволили б перевести трансакційні витрати зі світу уявлень в реальний світ, надати їм кількісне визначення. Деякі економісти пропонують чітко специфікувати витрати у кожному конкретному випадку, наприклад, в одному випадку це можуть бути витрати входу на

ринок (реєстрація фірми, отримання ліцензії тощо), в іншому - витрати, що супроводжують рух прав власності, в третьому - пов'язані з укладенням і захистом контрактів, в четвертому - з ухваленням рішень усередині фірми тощо.

Проте, підрахунок трансакційних витрат окремих видів угод пов'язаний із специфічними труднощами в застосуванні трансакційного підходу через те, що деякі трансакційні витрати не можуть бути специфіковані і підраховані в силу відсутності трансакцій, які спричинили б виникнення цього виду витрат. Такі витрати можуть перейти в розряд «реальних», якщо з'явиться інституціональний пристрій (новий закон або нова організаційна форма), що робить цей тип угод економічно виправданим. В цьому випадку вони стають спостережуваними і потенційно вимірними.

У міру формування нових інститутів, як правило, посередницького типу, відбувається переклад таких угод в сектор трансакційних послуг і з'являється можливість дати їм узагальнену вартісну оцінку.

Оскільки капітал функціонує не тільки безпосередньо на виробництві , але і в товарному обігу, розрізняють витрати товарного обігу — витрати на доведення товару до споживача, тобто на зберігання, транспортування, надання товарного вигляду засобами фасування та пакування тощо.

Витрати товарного обігу розподіляються на чисті витрати товарного обігу і додаткові витрати виробництва.

1. Чисті витрати товарного обігу - це витрати, пов'язані з безпосередньою реалізацією товару (утримання складів, магазинів, транспортних засобів; оплата праці робітників, які обслуговують торгівлю тощо).

Чисті витрати товарного обігу розділяються на

а) витрати на зміну форми вартості, тобто на купівлю-продаж у вигляді витрат живої і матеріалізованої праці, здійсненої торговими працівниками ("працівниками прилавку");

б) витрати на маркетинг, який прискорює зміну форми вартості (купівлю-продаж) за допомогою вивчення ринку і реклами.

Чисті витрати товарного обігу так називаються тому, що самі не створюють вартості і, отже, носять непродуктивний характер. їх покривають з частини прибутку, що міститься в ціні виробництва товарів. Саме внаслідок того, що чисті витрати обігу забезпечують доведення товарів до споживачів, створюючи необхідні умови нормального протікання процесу суспільного відтворення, виробники цих товарів покривають дані витрати зі свого прибутку.

Чисті витрати обігу за своєю формою, вживаним засобам і відносним обсягом практично не відрізняються щодо різних видів ресурсів і продуктів. Так, витрати на зміну форми вартості і маркетинг автомобілів і сигарет, як і будь-яких інших пар різних товарів, фактично однакові, бо зводяться до одних і тих же операцій, хоча і стосовно різних об'єктів купівлі-продажу. Тому, наприклад, виробник (оптовий продавець), продаючи їх роздрібному торговцеві, поступиться йому однаковим відсотком щодо роздрібної ціни, щоб самому не займатися їх реалізацією кінцевому споживачеві.

Абсолютна ж величина таких знижок з роздрібної ціни встановлюється неоднаковою щодо кожного виду товарів, оскільки ціни різних товарів відрізняються. Але, як вже йшлося вище, відносний їх розмір (відсоток по відношенню до цін) однаковий або близький для всіх об'єктів купівлі-продажу (зрозуміло, за інших рівних умов: в один і той же час, в тій же місцевості і однаковій зацікавленості контрагентів в угодах).

Знижки виробника оптовому торговцеві до його ціни, як і знижки оптового торговця до ціни роздрібного торговця, є в зворотньому відношенні з надбавками: оптовий торговець додає певний відсоток до ціни виробника, а роздрібний торговець - до ціни оптового посередника. Ці надбавки (знижки) повинні, по-перше, покрити витрати товарного обігу і, по-друге, забезпечити привласнення торгового прибутку.

2. Додаткові витрати виробництва - затрати в сфері торгівлі, необхідні для придания товарного вигляду виробленим продуктам (наприклад, фасування та пакування товару).

Дані витрати живої і матеріалізованої праці збільшують вартість товарів, що піддаються упаковці, розфасовці, зберіганню і транспортуванню. Іншими словами, вони роблять вартість, адекватну суспільно-необхідним витратам праці на здійснення перерахованих функцій.

Отже, додаткові витрати виробництва у сфері обігу мають продуктивний зміст, тобто відносяться до продуктивних видів праці, хоча частково здійснюються у сфері обігу.

Саме тому їх називають додатковими витратами виробництва у сфері обігу. Вони покриваються з тієї вартості, яку додають наймані працівники в сфері торгівлі до вартості виготовлених на виробництві товарів. Додаткові витрати виробництва в сфері товарного обігу додають до собівартості різних видів продукції неоднакові витрати, тобто підвищують вартість різних товарів різною мірою відповідно до їх натуральної специфіки.