ЗАКІНЧЕННЯ

Чи філософія е самостійна ділянка, що стоїть рядом з наукою, мистецтвом, релігією ? Тепер відповідь ясна. Немає ніякої специфічно філософічної методи. Філософія це наука в своїй критичній і підготовчій функції : мішаний твір аналізи й інтуїції науки, мистецтва й релігії, — в метафізиці.

Тому вона не стоїть ані поза, ані понад, ані нижче інших ділянок. Вона живе в них, і навпаки — вони живуть у ній. Бо філософія — це властивий внутрішній сенс усіх тих символічних систем. Враження від світу й життя, які ті ділянки намагаються нотувати частинами, крок за кроком, вона в’яже в один світогляд й одне розуміння життя.

Нераз різними образами пояснюються відношення філософії до інших ділянок духової культури, особливо до науки. Про деякі з них була згадка. Досить звичайне є порівняння наукової системи з святинею в будові. Риштовання, приготування — це були б філософічні гіпотези; цемент, що зліплює камінь, — це формально-логічні елементи; твердий будівельний матеріял — це досягнення окремих наук. Таке зображення не задовільне. Воно нехтує історичну суть метафізики; до того воно описує ріст духової культури в цілості, аналогічно до поставання рукодільних предметів, де ми заздалегідь уявляємо собі остаточний продукт праці і при продукції керуємось саме тим уявленням. Тут аналогії немає. Духова культура в цілості не розбудовується за якимсь попередньо з гори визвачением пляном. Так не постає ніяка окрема ділянка. Вони ростуть як живі організми. Потреби часу наголошують вагу раз на одній, раз на іншій галузі, звертають головне зацікавлення в бік однієї, то іншої науки : вони сонце, що кличе рослину до росту.

Краще давнє картезіянське порівняння. Там читаємо : « Tota — philosophia veluti arbor est, cuius radices metaphysica, truncus physica et rami ex eodem pullulantes omnes aliae scientiae sunt » 208*) 275). — В цьому порівнянні необхідно зробити деякі зміни, якщо воно має відповідати розгорненому нами поняттю філософії.

Як перед тим схему дійсности, так тепер на образі дерева Твердим пнем мусять бути певні пізнання науки ; гілля, що спробуємо показати взаємовідношення ділянок духової культури, розбігається на всі сторони, символізуватиме різноманітність мистецької творчости й сприймання. Чим ближче до вершка, то гілки, що зразу розходились на боки, знову перехиляються до середини, вказуючи в одному напрямку : релігійного переживання.

Дерево виростає з малого зародка, де пень, галузі, листя, дальшим своїм розвитком символізують історію ділянок духової культури, які також вийшли з одного зародку, міту, який охоплює науку, мистецтво, релігію примітивного ступня.

Що року переживає дерево зміну зими й весни. Зимою воно стоїть неначе завмерле. Та все таки соки кружляють в ньому, хоч слабше. Сухе листя, що денеде збереглось від вітру, шелестить сумовито й пригадує колишню весну. — Та ось настає тепліший легіт, весняне проміння обнімає дерево й воно пускає нові парості, вкривається зеленими листками. Той сок символізує у нашому образі функцію філософії в громаді ділянок духової культури. Вона — це їх внутрішній сенс, їх життєвий принцип. Листочки й свіжі парості — це були б філософічні гіпотези. Вони колишуться вільно, залежно від ласки сонця і вітру, духових інтересів доби. Вони падають зів’ялі. Але де одного року ще гойдався листок у вітрі, там на другий рік вже знайдемо нову вітку дерева.

Зима й весна — це епохи зневаги й слави, в’ялости і розквіту філософії. А кінець філософії, що його дехто так нетерпляче очікує, був би подібний до вічної зими, до смерти дерева, до стану, коли то пень, галузі й віти стоять без живого зв’язку, — маючи тільки значення технічного, будівельного матеріялу. Наука без філософії -— це сама техніка.

Коли б довелось визначити пору року, дивлячись на теперішній стан філософії, то треба б сказати : дерево духової культури стоїть на провесні. —