ПАРАЛЕЛІЗМИ І «ТОЧКИ ПЕРЕТИНУ» МІЖ ФІЛОСОФІЄЮ І ПУБЛІЦИСТИКОЮ КЛЮЧЕМ РОЗУМІННЯ ФІЛОСОФІЧНОЇ ТВОРЧОСТИ М. ШЛЕМКЕВИЧА ЯК ВИЯВУ ТВОРЦЯ.
Тематиці паралелізмів і точок перетину між філософією і публіцистикою присвятив наш автор в пізній фазі свого життя у Збірнику : « Життя і мислі », « Верхи життя і творчости » (Нью Йорк — Торонто, 1959) свій нарис: « Новочасна потуга» (ідеї до філософії публіцистики).
159).« Новочасною потугою», що визначила життєве, чи радше екзистенціяльне становище нашого автора, у відношенні до якої він — в екзистенціяльному розумінні «se choisir», тобто вибору напрямку екзистенції в стосунку до свобідно обраних вартостей, себе вибрав — вибравши собі насамперед у своїй молодості темою докторської тези про « Сутність філософії» — « філософом філософії» — була як відомо світоглядова публіцистика. «Дати її точне визначення, згідно із вимогами логіки трудно » 160) — пише Шлемкевич. Тому він говорить тільки про « точки перетину » публіцистики з одного боку — із
159) Автор « Введення» помістив в « Сучасності » 1963 р. критичний есей про сл. п. М. Шлемкевича, під заголовком « Вчителі життя », в якому обговорює проблематику стосунку філософії до публіцистики.
160) Op. cit., стор. 109.
журналістикою, театром, мистецтвом, радіомовленням, ораторством, та одночасно з другого — «з більшими, особливо актуальними, пекуче теперішніми працями, політично-ідеологічного, критично-естетичного і світоглядового змісту, які не вміщуються в поняття релігії, мистецтва, науки» 161). Образово можна б про публіцистику сказати: «це розтоплена і незрізничкована ще лява життя, в якій вже застигли ясні кришталі наукових стверджень, мистецьких оформлень, релігійних символів» 162). « Трудність точного визначення поняття публіцистики не є тільки і виключно її притаманністю», нагадує у своєму есеї Шлем- кевич. « Те саме зустрічається у філософії. Впродовж усієї історії філософії йде намагання визначити її суть. Звичайно кожний оригінальний мислитель окреслює її по своєму. Іноді історія філософії виявляє боротьбу її різних дефініцій.
Бо і для філософії немає якогось особливого предмета, ні якоїсь особливої методи, характеристичних тільки для філософії» 163). Саме тому — додали б ми — деякі із визначень філософії як, напр., визначення неоплатоніка Аммоніяса Саккаса як (знання « peri panton ton onton», «про все, що існує»), чи Альберта Маґнуса як знання « de omnibus scibilibus », « про все, що пізнавальне » — можна застосувати в однаковій мірі до філософії і до публіцистики, в якій М. Шлемкевич добачу є немов би поміст між філософією і поточним життям національних збірнот. Майже дослівно автор наводить завершуючу інтерпретацію визначення поняття філософії із праці про сутність філософії також у своєму есеї про публіцистику : « філософія як сукупність того, що впродовж тисячоліть носило цю назву, не стоїть понад, ні поза наукою, навіть — мистецтвом і релігією. Вона як життєдайні соки кружляє деревом духової культури, вона в них, у тих ділянках». «І щось подібне можна сказати про публіцистику; її місце в духовій культурі виглядало б так : вона — « це розтоплена і незрізничкована ще лява життя, (повторюємо попередньо подане окреслення), в якій уже застигли ясні кришталі наукових стверджень, мистецьких оформлень, релігійних символів ». « Публіцистика це початки нових кристалізацій духу дійности, їх передбачення і передчуття вкладені в слово. Це ембріональні зав’язки майбутніх оформлень тієї ляви, охоплені першими враженнями і першими інтерпретаціями » 164). Скільки ж у них нагод і спонук до «універсальної самопризадуми », що — за161) Op. cit., стор. 112.
162) Op. cit. стор. 114.
163) Op. cit., стор. 114.
164) Op. cit., стор. 115.
Дільтаєм і Шлемкевичем — е немов би осжозою, прониканням філософії в проблематику дня, віднайденням вічного у швидко- минучому, розгляненням ефемерного «sub specie aeternitatis». « Після цього (першого охоплення) слідує спокійніше розроблення тих вражень і відповідей у журнальних оглядах, студіях, спогадах, есеях, аж до більших творів світоглядової публіцистики 165).
(Поданими М. Шлемкевичем прикладами для цієї останньої форми публіцистики між іншим є, напр., Ніцше «Несвоєчасні міркування » та « Людське, надто людське »).Коли ж мати на увазі тяглість духового процесу, то можна сказати : публіцистика — « дрімуча філософія, а філософія — це свідома своїх далекосяжних цілей і своїх методичних засад публіцистика » 165). Публіцистика дає філософії численні нагоди вникати в громадсько-суспільне життя, — у філософічній інтерпретації публіцистикою відзначені явища, як вияви духово- сти епохи творять один із важливих, особливо глибоко Геґелем розгляданих об’єктів філософічного зацікавлення, бо ж один із проявів Геґелем так зв. « об’єктивного Духу », рушійної сили духового розвитку (гл. пояси. 113). «Головним органом, де виявляється, згущується і де створюється, кристалізується і формулюється ця сьогодні рішальна сила, себто народня думка, стає преса, публіцистика » 167)) « Публіцистика формує і формулює початки народньої думки в її різноманітному багатстві»168). « Для здорового функціонування сучасної держави — такий вияв того, що можна назвати об’єктивним розумом народу конечний » 169).
На іншому місці М. Шлемкевич, продовжуючи попередній хід думок, пише : « Не менше значення мають і може ще цікавіше місце філософія і публіцистика в площині духа. Публіцистика і філософія займають там свою ’’точку перетину” у функції формування світогляду » 170), що її, як виявилось попередньо у наших міркуваннях, слід зарахувати теж до «філософічних ставлень ». « Своїм діапазоном, всеохопністю людських зацікавлень, сучасний часопис споріднений із загальним світоглядом. Адже під світоглядом розуміємо порядок мислей: наукових, мистецьких, релігійних, — порядок з погляду якоїсь осередньої ідеї. Часопис із виразним ідейним обличчям і добре заступле-
165) Op. cit., стор. 115.
166) Op. cit. стор. 115.
167) Op. cit., стор. 117.
168) Op. cit., стор. 118.
169) Op. cit., стор. 118.
170) Op. cit., стор. 121.
ними ділянками духу і життя — стає речником світогляду того середовища, в якому зроджується і яке він висловлює » 171).
В українському світі вище змальована інтерпретація завдань і функцій філософії і публіцистики, особливо жива: «Коли говоримо про український світогляд, думаємо для давніших часів про Сковороду ». До нього, здається, також можемо прикласти вже цитовану думку про апостола Павла (якого М. Шлемкевич називає « першим публіцистом ». « Коли б Сковорода жив сьогодні — він був би ймовірно проповідником і публіцистом » 172). В новіші часи подібно творцями світогляду, що в його підсонні живемо, є такі постаті як Драгоманів, Грушевський, Франко, Липинський, Липа, Хвильовий » 173). Не інакше мається справа з інтереференцією публіцистики і філософії в наших слов’янських сусідів. « Росіяни, поляки, чехи були і є в подібній до нашої ситуації. І в них найважливіші світогляди йшли від мислителів і публіцистів». «Імена Герцена, Чернишевського, Добролюбова, чи коли треба й Лева Толстого..., в Польщі — Бжо- зовського, Фельдмана, Дмовського, — вказують на особливу ролю публіцистів у творенні світоглядів 174). Зокрема особливий приклад поєднання публіциста і філософа в одній особі дав у чехів Тома Масарик ». « Де в ньому кінчається вчений професор, а де починається публіцист — не легко сказати »175), як і не легко сказати, де в нашого автора філософ переходить інколи в світоглядового публіциста, і навпаки (що буває часто) публіцист у філософа. Об’єднаність особовости філософа, який бажає пізнати універсум, не зрікаючись з його перетворення й особовости публіциста, який передусім, бажає універсум перетворити, не відмовляючись, а то й навіть домагаючись його пізнати, — може стати ключем розуміння філософічної творчости М. Шлем- кевича як вияву творця, — виразом структури тієї його « персональної монади », що у ній, відзеркалюється універсум у своєму динамічному розвиткові.
cit., стор. cit., стор. cit., стор. cit., стор. cit., стор.
171) Ор.
172) Ор.
173) Ор.
174) Ор.
175) Ор.
123-124.
128.
128.
128.
103.