З ЖИТТЄПИСУ МИКОЛИ ШЛЕМКЕВИЧА
Микола Шлемкевич мислитель, публіцист, промовець, редактор, видавець, політичний і громадський діяч народився 27 січня 1894 року в селі Пилява Бучацького повіту в Галичині. Його батьками були священик Іван Шлемкевич і Ядвіґа з дому Бучацька.
Дитячі роки Шлемкевича і народна школа пройшли в селі Сновидові над Дністром, звідки він перейшов до гімназії в Бучачі, а пізніше до гімназії у Львові (польської), яку закінчив матурою 1912 року.Від жовтня 1912 Шлемкевич студіював у Віденському Університеті, коли його застала війна. З перерваними студіями Шлемкевич повернувся домів, але наступного 1915 року російське військо, відступаючи з Галичини, забрало його з собою і вивезло на Сибір.
Перейшовши важко неволю (хвороба шлунку) Шлемкевич вже 1917 року з’явився у Києві і тут у 1918-19 роках пережив головні акти Української Державности — дні української національної революції. У 1917-19 рр. був секретарем редакції «Робітнича Газета», де почав свої перші журналістичні кроки. Про ці бурхливі роки згадує у своїй статті П. Феденко, який зустрів Шлемкевича вперше у Києві в січні 1919 року на праці в «Робітничій Газеті». Феденко згадує, що 1918 року Шлемкевич переклав українською мовою книжку німецького соціял-демократ а Карла Кавтского «Диктатура пролетаріяту» і цей переклад, того ж року надрукований, був важливим протикомуністичним арґументом на з’їзді Української Соціял-Демократичної Робітничої Партії. Згідно з інтерв’ю, яке дав Шлемкевич в «Бюлетені ОДУМ» (Нью- Йорк, число 5 за 21 січня 1951), він був у Києві увесь час від 1917 до 1920 року. Після зайняття Києва большевиками Шлемкевич переїхав на два роки на Звенигородщину.
Діставшися на захід до рідного Сновидова, Шлемкевич вдруге виїхав продовжувати студії у Віденському Університеті, де перебував у 1923-26 рр. Докторат філософії здобув там 16 липня 1926 дисертацією «Сутність філософії» — Das Wesen der Philosophic (у професора Морща Шліка).
У 1928-29 рр. завершив студїі в Сорбонні у Парижі.Почав друкуватися на філософічні теми 1926 року, присилаючи до львівського «Літературно-Наукового Вісника» нари-
с и на тему української духовости. У тому ж «ЛНВ» появився цикл подорожніх мистецьких нарисів «Вітер» (1928-30) і подібна серія «Листи з Парижу», яка друкувалася в «Новому Часі» 1929 року. Це були вражіння з подорожів по Західній Европі.
1932 року у Сновидові Шлемкевич одружився з Константиною Посацькою. У 1934 році вийшов його головний твір «Філософія» —■ доповнена версія німецької дисертації з 1926 року.
На початку 1930-их років Шлемкевич активізувався у політичній організації «Фронт Національної Єдности» і був головним редактором його журналу «Перемога» та членом Редакційної Колеґії щоденника «Українські Вісті» і часто в них друкував свої статті. Незабаром Шлемкевич став творцем ідеології «Фронту Національної Єдности».
У 1941-44 рр. Шлемкевич був близьким співробітником Українського Центрального Комітету, головою якого був д-р Володимир Кубійович. У 1943 став членом Політичної Ради при Президії УЦК. На пропозицію голови УЦК у 1941-44 рр. Шлемкевич був одним з директорів і головним редактором «Українського Видавництва» (Краків-Львів). На и,ьому посту він згуртував навколо того видавництва найкращі наукові, мистецькі й літературні сили як галицькі, так і з центральних і східніх земель України; тоді «Українське Видавництво» видало сотні книжок, серед них чимало літературних, мистецьких та наукових. У той же час Шлемкевич був співредактором журналу «Наші Дні», найкращого українського місячника літератури, мистецтва і культури тих часів.
На еміґрації перебував у Відні і згодом в Баварії у таборі «Орлик» біля Берхтесґадену. Перебуваючи в Німеччині був співтворцем і заступником голови ради Українського Національно- Державного Союзу (УНДС) та був учасником реорганізації Державного Центру Української Народної Республіки і співтворцем Української Національної Ради. Шлемкевич активно співпрацював з новоствореною «Енциклопедією Українознавства» за редакцією Володимира Кубійовича.
Продовжував давнішу активність промови^., виголошуючи в різних осередках Німеччини доповіді на філософічно-світоглядові теми. Цю активність продовжував згодом в Америці. Промовляв завжди з пам’яті, заздалегідь підготувавши тему під час довгих проходів (варто згадати, що з промов Шлемкевича дуже мало було записано, а ще менше видано, бо Шлемкевич часто не мав навіть чернетки).До Америки Шлемкевич прибув з родиною у 1949 році й осів в місті Елізабет у штаті Нью-Джерсі. Тут продовжував свою громадсько-публицістичну діяльність. Брав участь у розбудові мистецького життя, наприклад, у створенні Літературно-Мистецького Клюбу в Нью-Йорку. Репрезентував Українську Національну Раду на форумі Українського Конґресового Комітету
Америки. У квітні 1950 став співзасновником Союзу Українських Національних Демократів (СУНД), завданням якого була усві- домча робота і підтримка Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі; Шлемкевич став ідеологом цієї організації.
У 1953 році заснував журнал «Листи до Приятелів» (Нью- Йорк - Ньюарк), головним редактором якого був до смерти. Як мотто ставить: «Це поклик до людей, що хочуть і вміють незалежно думати — поклик створити суспільство духа понад моря і гори і ріки, що ділять нас сьогодні». На зміст журналу складалася публіцистика, наука, літературознавство, мистецтвознавство, мемуаристика і частково політична полеміка. На сторінках «Листів...» появилось найбільше число статтей Шлемкевича на громадські, політичні та світоглядові теми.
1956 року Шлемкевич заснував на базі Нью-Йорк - Торонто видавництво «Ключі» (назва символічна), у якому друкував власні книжки та журнал «Листи до Приятелів» (за видавництво «Ключі» відповідали Д. Кузик, Л. Ломиш, О. Олесницький та О. Тарнавський). У той же час розвинув свою видавничо-публіцистичну діяльність: у 1954-58 вийшли головні його книжки. У тих книжках реалізувався наче весь життєвий досвід Шлемкевича. У них він зводить бій за перемогу людини, зокрема української, над зловорожою силою; у тих книжках бачимо Шлемкевича як людину, що любить свою вужчу батьківщину Галичину, а одночасно є справжнім соборником •—- патріотом усієї України.
На початку 1960-их рр.
з допомогою Томи Лапичака заснував Український Публіцистично-Науковий Інститут, завданням якого було стежити за неправильними інформаціями про Україну в чужих виданнях і спростовувати ці помилкові дані на наукових основах. Шлемкевич вважав боротьбу за українську правду одним з провідних завдань української політичної емі- ґрації і тому останні роки свого життя присвятив організації і розбудові того ж Інституту, який видав низку українських і англомовних публікацій.Микола Шлемкевич помер 14 лютого 1966 в місті Пассейк, штат Нью Джерсі, ЗДА та похований в тому ж штаті на цвинтарі св. Ґертруди в місцевості Рогвей.
ВАЖЛИВІШІ ПРАЦІ МИКОЛИ ШЛЕМКЕВИЧА (деякі вийшли під псевдонімом М. Іванейко)
Іванейко М. Нариси: І. Оправдание фільософії (прелюдія). Літературно-Науковий Вісник, ч. З, 1926, стор. 151-160. II. Структура нашої духовости. ЛНВ, ч. З, 1926, стор. 242-256. III. Шляхи організації духовости. ЛНВ, ч. 6, 1926, стор. 166-72. IV. Елементи науки й їх засновки. ЛНВ, ч. 10, 1926, стор. 139-48.
Іванейко М. Вартість науки. ЛНВ, ч. 12, 1926, стор. 357-67.
Іванейко М. А вже весна, а вже красна; розмови про розум і творчий життєвий порив. ЛНВ, ч. 10, 1927, стор. 148-63.
Філософія. Збірник Історично-Філософічної Секції Наукового Товариства ім. Шевченка, т. 17, Львів 1934.
Іванейко М. Творчий націоналізм як філософія мілітанс. Львів, видавництво «Батьківщина», 1935.
Іванейко М. Проблема української інтелігенції (Інтелігенція і політика). Суспільно-політична Бібліотека «Перемоги», випуск ч. 1, Львів, в-во «Батьківщина», 1936.
Іванейко М. УНДИЗМ — УНДО й ФНЄ. Суспільно-політична Бібліотека «Перемоги», випуск ч. 6. Львів, в-во «Батьківщина», 1938.
Прогульна до великої столиці; гутірка при ватрі про світогляд і характер. Пластова книгозбірня ч. 2, Реґенсбурґ, в-во «Пласт», 1947.
Українська синтеза чи українська громадянска війна. Серія «Життя і Мислі», Бльомберґ-Ліппе, 1949.
Загублена українська людина. Серія «Життя і Мислі», ч. 2, Нью- Йорк, 1954.
Душа і пісня. У збірнику «Українська душа», Серія «Проблеми», ч. 1, Нью-Йорк - Торонто, в-во «Ключі», 1956, стор. 44-54.
Галичанство. Серія «Життя і Мислі», ч. З, Нью-Йорк - Торонто, в-во «Ключі», 1958.
Верхи життя і творчости; промови — доповіді. Серія «Життя і Мислі», ч. 5, Нью-Йорк - Торонто, в-во «Ключі», 1958.
За правду про Україну. Чікаґо, Український Публіцистично- Науковий Інститут, 1962.
Фронт української правди. Чікаґо, Український Публіцистично-Науковий Інститут, 1963.
Церковні справи. «Листи до Приятелів» (Нью-Йорк - Ньюарк), ч. 3-4, 1965, стор. 20-26.
РЕДАКЦІЙНА ПРАЦЯ МИКОЛИ ШЛЕМКЕВИЧА
«Робітнича Газета» (Київ 1917-19), орган українських соціял-де- мократів (УСДРП), щоденник (секретар редакції).
«Книгоспілка» (Український Кооперативно-Видавничий Союз, Київ, 1919-20).
«Перемога» (Львів 1933-39), ідеологічний орган Фронту Національної Єдности, в-во «Батьківщина», двотижневик, згодом квартальник (головний редактор під псевдонімом М. Іва- нейко).
«Українські Вісті» (Львів 1935-39), орган Фронту Національної Єдности, щоденник (член Редколегії під псевдонімом М. Іва- нейко).
«Українське Видавництво» (Краків-Львів 1941-44), в-во журналів і книжок.
«Наші Дні» (Львів 1941-44), «Українське Видавництво», місячник літератури, мистецтва, культури (співредактор під псевдонімом М. Іванейко).
«Слова на дорогу» (Німеччина 1945-46), серія цикльостилевих видань творів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Рильского та ін. за загальною редакцією Миколи Шлемке- вича при видавничій допомозі Ярослава Заремби і Михайла Папа.
«Мистецький Український Рух» (МУР), Мюнхен-Карльсфельд- Реґенсбурґ 1946-47, три збірники літературно-мистецької проблематики, цикльостиль і друк (член Редколегії під псевдонімом М. Іванейко).
«Проблеми» (Мюнхен 1947-48), журнал національно-державної думки, місячник (член Редколегії).
«Український Огляд» (Нью-Йорк 1959-61), неперіодичне видання (головний редактор).
«Листи до Приятелів» (Нью-Йорк - Ньюарк 1953-66), в-во «Ключі», місячник, згодом двомісячник (засновник і головний редактор).
ВАЖЛИВІШІ МАТЕРІАЛИ ПРО МИКОЛУ ШЛЕМКЕВИЧА ТА ЙОГО ТВОРЧІСТЬ
Бабій Олесь. Микола Шлемкевич — людина і мислитель, «Українське Життя», 27 лютого 1966.
Витанович Ілля. Соціологічна спадщина Миколи Шлемкевича, «Листи до Приятелів», липень-серпень-вересень 1967, стор. 9-16.
Дальний М. Наш Микола Шлемкевич (включено 11 листів М. Шлемкевича до М. Д.), «Листи до Приятелів», квітень-тра- вень-червень 1967, стор. 12-23.
Заремба Ярослав. Микола Шлемкевич зблизька. «Свобода», 15- 16 лютого 1974.
Кедрин Іван. Бій за соборність українського духа (рецензія кн. Галичанство), «Свобода», 10 квітня 1957.
Кубійович Володимир. Замість листа до приятеля. «Сучасність», березень 1966, стор. 126-27.
Кульчицький Олександер. Вчителі життя. «Сучасність», червень 1966, стор. 82-88.
Микола Шлемкевич... силюета й спогади про нього. Вінніпеґ, Накладом і друком Видавничої Спілки «Тризуб», 1966. Зміст: С. Волинець. Д-р Микола Шлемкевич. Жмут спогадів про М. Шлемкевича; Стефанія Чапельська. Микола Шлемкевич у спогадах сестри; Ярослав Заремба. Слово на поминках після похоронів сл. п. д-ра Миколи Шлемкевича.
Олесницький Остап. Микола Шлемкевич (в 5-річчя смерти). «Свобода» 26 лютого 1971.
Паньківський Кость. Микола Шлемкевич — публіцист (бібліографічні примітки Романа Савицького). «Сучасність», ли- пень-серпень 1974, стор. 83-100.
Придаткевич Роман. Спомини про Миколу Шлемкевича. «Листи до Приятелів», січень-лютий-березень 1967, стор. 27-34.
Феденко Панас. Померла культурна людина. «Свобода», 16 березня 1966.