<<
>>

Формування предмета доказування на адміністративній (досудовій) стадії вирішення податкових спорів.

Для того щоб почати процедуру оскарження рішення контролюючого органу, платнику податків достатньо лише вважати, що контролюючий орган прийняв рішення, яке є неправильним, або таке рішення порушує норми податкового законодавства.

Оскарження дій та бездіяльності контролюючих органів у сфері оподаткування відбувається вже на підставі того, що контролюючий орган, знову ж таки, на думку платника податків, виходить за межі власних повноважень. У такій ситуації, на наш погляд, платником податків повинні наводитися конкретні ситуації такого виходу, а також норми закону, які порушуються такою діяльністю чи бездіяльністю контролюючого органу.

Отже, із наведеного виходить, що платники податків наділені правом на оскарження всіх рішень, дій та бездіяльності контролюючих органів, які суперечать закону. В такій ситуації, враховуючи покладення обов’язку щодо доведення правомірності власних дій на контролюючий орган, особливого значення набуває, як вже зазначалося, предмет доказування. Звичайно, формування предмета доказування по конкретній справі контролюючим органом на адміністративній (досудовій) стадії вирішення податкового спору є діяльністю інтелектуальною, діяльністю, яка потребує врахування та вивчення всіх обставин, що потрібні для прийняття повного та об’єктивного рішення по справі.

Ми вже говорили про те, що збирання та вивчення вказаних фактів та обставин провадиться контролюючими органами за допомогою податкового обліку, контролю та звітності. Вказані напрями діяльності податкових органів дозволяють повною мірою забезпечити збирання достатнього рівня фактів та обставин, для належного формування предмета доказування по конкретній справі. Так, основним документом у податковій звітності платника податків, який може бути джерелом доказів, є податкова декларація такого платника. Згідно з п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України [126][165], податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Платник податку на прибуток подає разом із відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність (крім малих підприємств) у порядку, передбаченому для подання податкової декларації. Платники податку на прибуток, малі підприємства, віднесені до таких відповідно до Господарського кодексу України, подають разом із річною податковою декларацією річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації. У складі фінансової звітності платник податків має право зазначати тимчасові та постійні податкові різниці за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику [126][166] Форма податкової декларації встановлюється наказом Міністерства доходів і зборів України «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства» від 30 грудня 2013 року № 872 [159][167].

Облік платників податків в Україні на сьогодні здійснюється контролюючими органами, які провадять свою діяльність у суворій відповідності до норм чинного законодавства. В той же час здійснення податкового обліку владною стороною податкового правовідношення неможливо уявити без виконання обов’язків зобов’язаною стороною такого правовідновшення. Контролюючі органи, на які покладено обов’язок щодо здійснення обліку платників податків, реалізують свої повноваження через власні структурні підрозділи та посадових осіб. Перелічені суб’єкти виконують ряд обов’язків, пов’язаних із наповненням та веденням визначених законодавством реєстрів, журналів, баз даних тощо.

Щодо платників податків, їх представників та податкових агентів, то вбачається за доцільне, запропонувати їх поділ на: юридичних та фізичних осіб. Так, здійснення податково-облікових процедур щодо юридичних осіб розпочинається з подання представниками таких осіб відповідних заяв до контролюючих органів. Для взяття на облік фізичної особи, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, така особа повинна подати заяву та документи особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до органу державної податкової служби за місцем постійного проживання [126, п.

65.3 ст. 65][168]. Отже, як бачимо, і в першому і в другому випадках підставами для початку обліку платників податків контролюючим органом є подання відповідної заяви.

Серед суб’єктів облікових податкових процедур своєрідне становище займають і суб’єкти, діяльність яких має допоміжний характер. Таких суб’єктів, з огляду на виконувані ними функції, на наш погляд, є недоцільним відносити до учасників матеріальних податкових правовідносин. З огляду на диспозицію п. 66.1 ст. 66 Податкового кодексу України можна виокремити таких допоміжних суб’єктів: органи державної реєстрації, банки та інші фінансові установи, суб’єкти інформаційного обміну, суд [125][169]. Такий перелік допоміжних органів здійснення процедур податкового обліку на практиці неможливо уявити без платників податків та контролюючих органів, які поряд із своїми основними функціями виконують і ряд допоміжних. З упевненістю можна сказати, що податковий облік характеризується взаємодією всіх наведених суб’єктів.

Продовжуючи аналіз ст. 66 Податкового кодексу України, варто більш детально зупинитися саме на формах взаємодії суб’єктів податкового обліку. Так, підставами для внесення змін до облікових даних платників податків є документально підтверджена інформація, що надається платниками податків та дані перевірок платників податків (пп. 66.1.3, пп. 66.1.6 п. 66.1 ст. 66) [126][170]. Щодо допоміжних суб’єктів, то їх участь у процедурах податкового обліку фактично зводиться до підготовки та надання відповідної інформації контролюючим органам.

Вказаний обов’язок непотрібно сприймати формально, адже подання вказаної інформації повинно здійснюватися такими суб’єктами у суворій відповідності до законодавства, яке регулює вказані питання. Це означає, що поряд із дотриманням форми має відбуватися і дотримання змісту. Найбільшу цікавість серед допоміжних суб’єктів податкового обліку, на нашу думку, становить суд. Саме його акти, як джерела вмісту певної інформації, мають загальнообов’язковий характер.

Загальновідомим є той факт, що для здійснення підприємницької діяльності суб’єкти, які мають бажання її провадити, повинні пройти відповідні реєстраційні процедури. У той же час чинним законодавством передбачаються реєстраційні процедури не лише щодо суб’єктів такої діяльності, а й щодо їх майна та активів. Усе це, безумовно, має значення і для забезпечення належного функціонування процедури податкового обліку. Основна маса реєстраційних процедур під впливом принципу єдності їх виконання (надання) на сьогодні входить до компетенції Державної реєстраційної служби України. В той же час, реалізуючи реєстраційні процедури певною мірою вказаний державний орган реалізує власні обов’язки щодо допомоги виконання процедури податкового обліку.

Цікавим, на наш погляд, є спільний наказ Міністерства юстиції України та Міністерства доходів і зборів України «Про затвердження Порядку взаємного обміну інформацією з реєстрів Державної реєстраційної служби України та Міністерства доходів і зборів України» від 21 січня 2014 року № 119/5/50. На підставі вказаного нормативного документа відбувається обмін інформацією між Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) та Єдиним банком даних про платників податків - юридичних осіб, Реєстром самозайнятих осіб, який є складовою Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, та реєстром страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного

соціального страхування [154][171].

Аналізуючи правове регулювання обліку платників податків в Україні та проводячи розгляд взаємодії органів державної влади з розглядуваного питання, Л. В. Калиновська, зазначає, що передача відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру державними реєстраторами юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців протягом робочого дня шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та інших відомостей, визначених Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», з Єдиного державного реєстру до реєстрів контролюючих органів у сфері оподаткування здійснюється автоматично програмними засобами ведення Єдиного державного реєстру не пізніше 10 год. 00 хв. наступного робочого дня. Підтвердження щодо отримання відомостей з Єдиного державного реєстру здійснюється контролюючими органами не пізніше 11 год. 00 хв. робочого дня, у який було отримано такі відомості [64, с. 88 - 91][172].

Разом з цим передача відомостей із реєстрів контролюючих органів у сфері оподаткування до Єдиного державного реєстру здійснюється автоматично програмними засобами не пізніше 10 год. 00 хв. наступного робочого дня з моменту підтвердження щодо отримання відомостей з Єдиного державного реєстру. Не пізніше 10 год. 00 хв. наступного робочого дня з дня зняття з обліку в контролюючих органах у сфері оподаткування здійснюється також передача даних про зняття з обліку юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців як платників

податків і зборів та платників єдиного внеску [154][173].

Конкретно виокремлювати, які саме обставини можуть бути встановлені контролюючим органом за допомогою податкового обліку при формуванні предмета доказування на адміністративній (досудовій) стадії вирішення податкового спору, на наш погляд є нелогічним. Така нелогічність підтверджується в першу чергу тим, що предмет доказування хоча і має певне теоретичне визначення в теорії доказів, але все одно індивідуалізується при вирішенні конкретного спірного правовідношення. Наступною тезою, яка може підтвердити нелогічність проведення такого поділу, є також те, що при здійсненні податкового обліку контролюючими органами формується велика кількість облікової інформації, яка міститься в різних реєстрах та базах, а дуже часто, як зазначалося, облікові процедури, які мають значення для оподаткування, провадяться допоміжними суб’єктами.

Нарешті центральною ланкою забезпечення належного формування предмета доказування на адміністративній (досудовій) стадії вирішення податкових спорів, є податковий контроль. Відповідно до п. 61.1 ст. 61 Податкового кодексу України, податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи [126][174].

Здійснення податкового контролю в Україні забезпечується контролюючими органами, перелік яких наведений у ст. 41 Податкового кодексу України. Контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, його територіальні органи [126] ^ Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, у тому числі на запит правоохоронних органів [126, ст. 41][175] [176].

В ст. 62 Податкового кодексу України зазначається, що способами здійснення податкового контролю є:

1) ведення обліку платників податків;

2) інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів;

3) перевірки та звірки відповідно до вимог Податкового кодексу України, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин [126][177].

Напевно, найбільшу цікавість, з огляду на специфіку даного дослідження, а саме вивчення питань, пов’язаних із предметом доказування в податкових спорах, становить проведення контролюючими органами перевірок та звірок. Убачається, що саме за допомогою таких способів здійснення податкового контролю контролюючими органами формується найбільший масив доказової інформації, яка має значення не лише для визначення предмета доказування, а й для прийняття по суті правильного рішення у справі.

Треба сказати, що податкове законодавство, регулюючи питання щодо перевірок платників податків, надає контролюючим органам у цій сфері досить розгалужені повноваження. Такі повноваження залежать і від виду конкретної перевірки. Так, відповідно до ст. 75 Податкового кодексу України [126]1, перевірки можуть бути: камеральними, документальними (плановими або позаплановими; виїзними або невиїзними) та фактичними. Відповідно такий поділ впливає і на обсяг досліджуваної контролюючими органами інформації і, в подальшому, на можливість використання отриманої інформації при доказуванні та формуванні предмета доказування в податкових спорах.

Цікавим є підхід законодавця щодо нормативної регламентації вказаних видів перевірок. Так, якщо камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених Податковим кодексом України, то фактичні перевірки - в порядку, встановленому Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. На нашу думку, враховуючи імперативність сфери оподаткування та досить розгалужені владні повноваження контролюючих органів, порядки проведення всіх видів перевірок повинні визначатися лише Податковим кодексом України як єдиним кодифікованим актом податкового законодавства. Такий підхід дозволить надати стабільності податковим правовідносинам, які складаються в цій сфері, а також обмежить застосування контролюючими органами розсуду при здійсненні податкового контролю.

Розглянемо види перевірок, які проводяться контролюючими органами, більш детально. Повноцінний аналіз цього явища дозволить сформувати не лише базисні підходи щодо збирання доказової інформації контролюючими органами, а й можливість подальшого її використання при формуванні предмета доказування. Такий науковий підхід, на нашу думку, буде сприятливим не лише для контролюючих органів, які зможуть чітко сформувати власну правову позицію в питаннях, пов’язаних із доказуванням, а й платникам податків, які в такій ситуації будуть володіти інформацією з приводу тих обставин, які в подальшому можуть бути використані контролюючими органами при розв’язанні податкового спору.

На сьогодні в Україні під камеральною перевіркою розуміється перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків (пп. 75.1.1 п.. 75.1 ст. 75) [126]1 Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Отже, з наведеного можемо зробити висновок, що при здійсненні такого виду перевірок, контролюючими органами використовуються лише відомості, отримані ними із податкової звітності платника податків. На цьому етапі відбувається дослідження саме фінансово-звітної документації, тобто документації, яка вже є в наявності у контролюючого органу.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки необов'язкова. За часовими рамками здійснення такого роду перевірки відбувається вже з фактом подання платником податків податкової декларації. Для доказової діяльності контролюючого органу така перевірка, напевно, не має першочергового значення. Адже збирання доказової інформації за таких обставин обмежується не лише законодавчим приписом про конкретні межі проведення камеральної перевірки, а й часовими критеріями. Усе це, у свою чергу, не заважає контролюючим органам проводити інші види перевірок, наприклад, документальні чи фактичні.

Документальною вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (пп. 75.1.2 п. 75.1. ст. 75) [126]1.

При розгляді документальних перевірок та їх значення при доказуванні, потрібно пам’ятати, що такі перевірки можуть мати плановий та позаплановий характер. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок, який складається контролюючим органом. При проведенні таких перевірок податкові органи не мають права досліджувати питання зв’язані з трансфертним ціноутворенням. Таке обмеження, знов таки, впливає і на ступінь проникнення посадовими особами контролюючих органів у зміст обставин та фактів, які потребують доведення на адміністративній (досудовій) стадії вирішення податкових спорів із приводу трансфертного ціноутворення. Податковий контроль за такими операціями здійснюється у відповідності не лише до положень гл. 8 розд. II Податкового кодексу України, а й з урахуванням особливостей, визначених пп. 39.5.2 п. 39.5 ст. 39 Податкового кодексу України [126][178].

Перевірка контрольованих операцій проводиться посадовими особами територіального органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та очолюється посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, на підставі рішення керівника (заступника керівника) зазначеного центрального органу виконавчої влади [126, пп. 39.5.2 п. 39.5 ст. 39][179]. Посадові особи, які проводять перевірку контрольованих операцій, мають право надіслати запит платникам податків, які є сторонами контрольованих операцій, що перевіряються, про надання документів (інформації) щодо операцій та/або провести зустрічну звірку [126, пп. 39.5.2.14 п. 39.5 ст. 39][180] Матеріали та відомості, отримані територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику під час здійснення заходів податкового контролю щодо контрольованих операцій, можуть бути використані під час проведення перевірки інших осіб, які є сторонами таких операцій [126, пп. 39.5.2.24 п. 39.5 ст. 39][181]. Безперечно, такі відомості можуть використовуватися вказаними органами і при формуванні предмета доказування.

Документальна перевірка може бути і позаплановою. Така перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу. Пріоритетність такого виду документальної перевірки для цілей подальшого доказування полягає в тому, що вона проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка [126, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75][182]. Отже контролюючий орган у такому випадку має достатні можливості щодо реального та повного дослідження всіх обставин та фактів, які стосуються предмета проведення перевірки.

Ще одним важливим видом податкових перевірок є фактичні перевірки, які поряд із документальними перевірками платника податків посідають центральне місце в накопиченні контролюючим органом належного рівня доказів. Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим

органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами) [126, пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75]1.

За результатами проведення розглядуваних перевірок, при виявленні порушень податкового законодавства, контролюючим органом складається відповідний акт. Такий документ має не лише підсумовуючий характер діяльності контролюючого органу в межах конкретної перевірки платника податків, а й виступає узагальненням досліджених контролюючим органів фактів та виявлених порушень. Фактично вже в акті перевірки контролюючий орган закладає фундамент для процедури подальшого доказування, намічає ті обставини та факти, які в подальшому, при застосуванні платником податків процедур оскарження, будуть покладені в предмет доказування.

Підсумовуючи викладене, треба звернути увагу і на коло тих матеріалів, які можуть розглядатися контролюючими органами при прийнятті висновків за результатами перевірки. Фактично такі висновки контролюючого органу і формують зміст акта перевірки. Згідно з п. 1.4 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 березня 2013 року № 395, актом перевірки є службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм

доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби [156][183].

Разом з цим при встановленні перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення посадовій особі контролюючого органу необхідно:

1) чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні

пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних

представників щодо встановлених порушень;

2) зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

3) у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

4) у разі відмови платника податків або його законних

представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки;

5) у разі надання платником податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті [156][184].

Відповідно до ст. 83 Податкового кодексу України, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є:

1) документи, визначені Податковим кодексом України;

2) податкова інформація;

3) експертні висновки;

4) судові рішення;

5) інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені Податковим кодексом України або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи [126][185].

Розглядаючи податковий контроль як основу для діяльності щодо правильного визначення та формування контролюючими органами предмета доказування на адміністративній (досудовій) стадії вирішення податкових спорів, можна говорити і про те, що наведений перелік має певне практичне значення і для доказування. Так, встановлюючи предмет доказування по конкретній скарзі платника податків, контролюючий орган, на нашу думку, повинен використовувати лише ті факти та обставини, які встановлюються за допомогою підстав, наведених законодавцем у ст. 83 Податкового кодексу України.

По-перше, у своїй доказовій діяльності, спрямованій на встановлення предмета доказування, контролюючі органи повинні використовувати тільки ті документи, які визначені Податковим кодексом України. Треба зазначити, що в Податковому кодексі України не міститься нормативного визначення поняття «документи». І на наше переконання, в такому випадку, потрібно звертатися до загальнонаукових методів аналогії та порівняння. У ст. 1 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII (із змінами і доповненнями) [160][186], під документом розуміється матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі [160][187].

Найбільш наближений до оподаткування Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (із змінами і доповненнями) [149][188] містить визначення поняття «первинний документ». Так, первинним документом, відповідно до ст. 1 згаданого Закону є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. В цей же час, не кожен документ, який містить вказану інформацію може бути підставою для бухгалтерського обліку. Це означає, що наявність визначених вище відомостей ще не робить документ належним саме для розуміння передбаченого Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Для того, щоб документ був належним, у ньому повинно забезпечуватися поєднання часових та фактичних критеріїв. Часовим критерієм виступає нормативна вимога про те, що первинні документи

повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Фактичним критерієм первинного документа виступають його реквізити, до яких належить:

1) назва документа (форми);

2) дата і місце складання документа;

3) назва підприємства, від імені якого складено документ;

4) зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

5) посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції [149]1.

Отже, у власній доказовій діяльності контролюючі органи можуть використовувати ті документи, які не лише містять інформацію щодо певних обставин, пов’язаних з оподаткуванням, а й відповідають наведеним вимогам. Усі інші документи не можуть залучатися контролюючими органами до доказування. Документи, складені платником податків із порушенням чинного законодавства, будуть вже самостійним об’єктом оскарження.

Правам контролюючого органу щодо витребування документів відповідає обов’язок платника податків щодо надання таких документів. Така зв’язка повноважень податкового органу та обов’язків платника взагалі є характерною для податкового права. Говорячи про надання платником податків документів, потрібно пам’ятати, що такий обов’язок не є безумовним. Так, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий

обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки [126, ст. 85][189]. Отже, коло документів, які має право вимагати контролюючий орган обмежене предметом конкретно визначеної перевірки та не може стосуватися інших документів, не пов’язаних із таким предметом. Це означає, що контролюючий орган, розпочинаючи перевірку, повинен чітко визначити її межі та повідомити про це платника податків.

При проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи [126, ст. 85][190]. Саме вказані положення і конкретизують те, які саме документи, визначені Податковим кодексом України, має право вимагати контролюючий орган від платника податків.

По-друге, у своїй доказовій діяльності, спрямованій на встановлення предмета доказування, контролюючі органи можуть також використовувати податкову інформацію. Чинний на сьогодні Податковий кодекс України у пп. 14.1.171 п. 14.1 ст. 14 містить відсильну норму щодо визначення такої категорії. У Законі України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII (із змінами і доповненнями) [160][191] інформація розглядається як будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Отже, і контролюючі органи у податковій сфері при доказуванні на адміністративній (досудовій) стадії вирішення податкових спорів повинні орієнтуватися саме на таке визначення.

Поряд з цим зібрана податкова інформація може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань [126, ст. 74][192]. Це означає, що і при формуванні предмета доказування така інформація може бути використана контролюючими органами.

По-третє, найбільший інтерес, на нашу думку, при доказуванні в податкових спорах, саме на адміністративній (досудовій) стадії їх вирішення, становлять експертні висновки. Залучення у разі потреби експерта є правом податкового органу, яке передбачене пп. 20.1.7 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України. Тобто у випадку, коли для здійснення податкового контролю професійних навичок та знань посадових осіб контролюючих органів є недостатньо, такі органи можуть залучати відповідних експертів. Чинним податковим законодавством встановлюється, що до проведення експертизи можуть залучатися експерти з наявністю спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, економіки та в інших галузях [126, ст. 84][193].

По-четверте, важливе значення для доказування контролюючими органами мають і судові рішення. Вони можуть використовуватися податковими органами як преюдиції, які не потребують додаткового доведення. Звичайно, для доказування та формування предмета доказування по конкретній справі такі судові рішення набудуть преюдиційного характеру за умови, що вони стосуються тих же сторін

податкового спору, відповідають змісту конкретних спірних правовідносин та набрали законної сили. Але на відміну від адміністративного судочинства, де преюдиційні обставини є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, для контролюючого органу на адміністративній (досудовій) стадії вирішення податкового спору, законодавчо передбаченого обов’язку щодо врахування таких рішень немає.

Фактично це призводить до того, що контролюючий орган у процесі вирішення податкового спору на адміністративній (досудовій) стадії може і не брати до уваги такі рішення, через відсутність вказаного положення в чинному податковому законодавстві. На нашу думку, така ситуація на практиці частково вирішується Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року № 4901-VI (із змінами і доповненнями) [151]1. Але в будь-якому випадку, враховуючи той факт, що визначення та формування предмета доказування є прерогативою діяльності конкретного суб’єкта

доказування, він цілком може і не посилатися на ті обставини, які, на його думку, будуть несприятливими для нього в конкретно визначеній ситуацій. Саме в цьому і полягає специфіка предмета доказування, коли суб’єкт формує предмет доказування за рахунок найбільш вигідних саме для нього фактів та обставин.

<< | >>
Источник: ЩЕРБАКОВА ОЛЬГА ЮРІЇВНА. ПРЕДМЕТ ДОКАЗУВАННЯ В ПОДАТКОВИХ СПОРАХ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Формування предмета доказування на адміністративній (досудовій) стадії вирішення податкових спорів.:

  1. ЗМІСТ
  2. ВСТУП
  3. Поняття та зміст предмета доказування в податкових спорах.
  4. Предмет доказування в податкових спорах та суміжні правові категорії.
  5. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1
  6. Суб’єкти доказування на адміністративній (досудовій) стадії вирішення податкових спорів.
  7. Формування предмета доказування на адміністративній (досудовій) стадії вирішення податкових спорів.
  8. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2
  9. 3.1. Обов’язок доказування та предмет доказування на судовій стадії вирішення податкових спорів.
  10. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3
  11. ВИСНОВКИ
- Антимонопольное право - Бюджетна система України - Бюджетная система РФ - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инвестиции - Инновации - Инфляция - Информатика для экономистов - История экономики - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Логистика - Макроэкономика - Математические методы в экономике - Международная экономика - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоги и налогообложение - Организация производства - Основы экономики - Отраслевая экономика - Политическая экономия - Региональная экономика России - Стандартизация и управление качеством продукции - Страховая деятельность - Теория управления экономическими системами - Товароведение - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Эконометрика - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятий - Экономика природопользования - Экономика регионов - Экономика труда - Экономическая география - Экономическая история - Экономическая статистика - Экономическая теория - Экономический анализ -