6.2. Управління державним боргом Великої Британії

Основну роль у розвитку державного кредиту в країні і в цілому світі відіграв Банк Англії, створений на комерційних засадах 1694 року групою багатих лондонських купців і фінансистів.

До 1714 року (до закінчення війни проти Людовіка ІV) національний борг Великої Британії збільшився до 36 млн. фунт. ст. [179]. Значним поштовхом у розвитку державного кредиту стала війна з Наполеоном (1793–1815 роки). Під час війни національний борг країни зріс до 240 млн. фунт. ст. Англійські воєнні витрати частково покривалися за рахунок позик Банку Англії. Позики уряду надавалися у вигляді грошової емісії нових банкнот, за рахунок яких виділялися субсидії союзникам і для фінансування закупівель іноземної сировини.

Іноземці здійснювали конвертацію банкнот у золото та вивозили його за межі Англії. Це призвело до фінансової кризи 1797 року. Для недопущення банкрутства Банку Англії (який у той час виступав як кредитор і скарбник держави та виконував функцію управління державним боргом), уряд прийняв «Рестрикційний акт». Відповідно до прийнятого закону Банку Англії було заборонено здійснювати обмін банкнот на золото. Недопущення банкрутства Банку Англії, з одного боку, стимулювало емісійну активність банку, з іншого – призвело до фінансової кризи та інфляційних процесів у економіці країни.

Розвиток промисловості Англії та можливості розширення сфер впливу англійського промислового капіталу на інші держави зумовили необхідність функціонування сталої національної валюти. Тому 1816 року уряд приймає закон про золотий стандарт, а з 1821 року в країні відновлюється обмін банкнот на золото та карбування монет із зливкового металу.

Циклічні кризи 1825 та 1836–1837 років довели, що для сталості національної одиниці недостатньо конвертованості банкнот на золото.

Застосування цього закону призвело до платіжної кризи, зростання банківських ставок за надані кредити та банкрутства банків. Найбільш повно вади Акта 1844 року виявилися у 1847, 1857 та 1866 роках. Для поліпшення ситуації уряд тимчасово припинив дію закону.

Економічний розвиток держави потребував розвитку грошово-кредитної системи. Платіжні проблеми було вирішено за допомогою впровадження в обіг чеків, використання кредитних грошей і посилення ролі і функцій Банку Англії як центрального банку держави. Банк Англії став єдиним емісійним центром.

Новим поштовхом для зростання розмірів державного боргу Англії стала Перша світова війна. Якщо до початку війни 1914 року загальна сума національного боргу становила 1/4 національного доходу і дорівнювала 650 млн. фунт. ст., то під час війни державний борг зріс у 10 разів. Це було пов’язане з тим, що, починаючи з 1914 року, Банк Англії припинив обмін банкнот на золото та почав випускати казначейські білети для фінансування воєнних витрат держави. Сума емісії казначейських векселів становила 346 млн. фунт. ст., тобто 9/10 усіх грошових знаків, що були в обігу. За рахунок урядових позик державний борг країни зріс на 7,2 млрд. фунт. ст. [179].

Економічний занепад США 1924 року позитивно вплинув на курс англійської валюти. Це дало Англії змогу відновити довоєнний паритет (7,32238 г золота) у формі золотозливкового стандарту. Починаючи з 1925 року, Банк Англії розпочав обмін банкнот на золоті зливки.

Під час фінансово-кредитної реформи 1928 року казначейські білети були прирівняні до банкнот.

Світова економічна криза 1929–1933 років негативно вплинула на економічну ситуацію в країні. Дефіцит поточного платіжного балансу спонукав короткострокові капітали – і національні, і іноземні – до перетікання на ринки інших країн. Спроба уряду вирівняти ситуацію через підвищення облікової ставки Банку Англії та отримання іноземних позик від США і Франції бажаного успіху не дала. Банк Англії змушений був припинити обмін банкнот на золото.

Потреби у додаткових фінансових ресурсах у роки Другої світової війни призвели до впровадження фінансування витрат за допомогою стерлінгових авуарів (авуари – кошти, що перебувають на рахунках в іноземних банках). Використання цього засобу як джерела фінансування стало можливим внаслідок формування стерлінгової зони 1939 року. Стерлінгова зона утворилася на території країн колишньої Британської імперії. Її створення пов’язувалося з узгодженням національних валют і фунтів стерлінгів для уникнення курсових ризиків.

Використання фунтів стерлінгів як світової валюти призвело до використання їх як резервної валюти та валюти, яка виступала як забезпечення емісії національних грошових знаків багатьох країн, зокрема країн стерлінгової зони. Тому до Другої світової війни накопичення країн зони становили 340 млн. фунт. ст. Без урахування золота питома вага стерлінгових авуарів у офіційних інвалютних активах країн стерлінгової зони наближалася до 90 відсотків.

Під час Другої світової війни за рахунок стерлінгових авуарів було профінансовано імпорт сировини, продуктів харчування, будівництво військових об’єктів, утримання військ в Азії та Африці. За роки Другої світової війни державний борг Англії зріс і в 1945 році становив 22,5 млрд.

Передача золотого запасу Банку Англії у розпорядження казначейства і потім до США в рахунок оплати англійських військових замовлень призвела до відриву грошової маси від золотого стандарту. Емісія грошей стала фідуціарною, тобто забезпеченням грошей стали виступати урядові боргові зобов’язання. Право прийняття рішень щодо розмірів грошової маси в обігу та нових емісій перейшло від Банку Англії до казначейства. Обсяги емісії стали визначатися потребами грошового обігу, а не потребами уряду.

Зростання зовнішньої заборгованості у післявоєнні роки пов’язано з отриманням 1945 року 3 750 млн. дол., згідно з планом Маршалла, та витратами на виконання програм взаємного забезпечення безпеки. Додаткові фінансові ресурси залучалися та від МВФ і західноєвропейських банків. Повоєнний економічний розвиток, наявність бюджетних дефіцитів призвели до значного зростання боргу в 1946–1960 роках, порівняно з ВВП (табл. 6.3).

Дані, наведені у табл. 6.3, свідчать також про зменшення негативного впливу боргового тягаря на економічний розвиток країни. Позитивним моментом є скорочення питомої ваги державного боргу в обсягах ВВП з 271,2% 1946 року до 49,9% у 1997. Головною причиною скорочення розмірів державного боргу стали стабілізація економічного розвитку, зростання розмірів податкових надходжень. Це позитивно вплинуло на структуру поточних витрат уряду. Так, питома вага витрат на обслуговування боргу в 70-ті роки, зазвичай, становила 10–11%, а вже в 90-х роках скоротилася до 9,2%. Важливим чинником, що впливає на зростання розмірів державного боргу за відсутності додаткових запозичень на фондовому ринку, є інфляція.

Бюджетна система Великої Британії сформована відповідно до адміністративного поділу. Окремо виділяються Англія, Уельс, Шотландія, Північна Ірландія. Бюджети адміністративних одиниць перерозподіляють 1/6 ВВП і більше 30% коштів усієї бюджетної системи. Бюджети нижчих рівнів місцевої влади не входять до бюджетів вищих рівнів, а складаються і затверджуються самостійно.

Загальнодержавна заборгованість Англії, або Public Debt – публічний борг, має такі складники:

— борг центрального уряду;

— борг місцевих органів влади, гарантований центральним урядом;

— заборгованість державних корпорацій за кредитами казначейства;

— інший борг центрального уряду, зокрема: заборгованість за ощадними сертифікатами, борги ощадним банкам та уряду Північної Ірландії, залишки заборгованості за примусовими позиками, зробленими під час Другої світової війни (розміщувалися через примусову передплату за допомогою вирахувань із заробітної плати та у післявоєнні роки погашалися тільки для осіб пенсійного віку).

Борг центрального уряду складається з:

— урядових облігаційних позик;

— гарантованих урядом облігаційних позик;

— ринкових казначейських векселів;

— неринкових облігацій;

— зовнішнього боргу, що сплачується в іноземній валюті [179].

Урядові позики здійснюються для покриття бюджетного дефіциту та фінансування капітальних вкладень. Головними умовами випуску державної позики є терміни погашення, дохідність, спосіб розміщення, валюта позики тощо. Вони узгоджуються між кредитором і позичальником під час укладення кредитної угоди.

За місцем розміщення виділяються позики внутрішні та зовнішні. Для внутрішніх позик характерні розміщення в національній валюті та обіг на внутрішньому ринку. У Великої Британії 95% позик – це внутрішні позики.

Державні позики розрізняються за термінами обігу на поточні, короткострокові, середньострокові та довгострокові. Поточні державні позики охоплюють період до року. Вони здійснюються за рахунок емісії казначейських векселів з терміном обігу 91 чи 182 доби і використовуються для покриття касових розривів (поточного дефіциту) бюджету.

Короткострокові позики мають термін обігу від 1 до 5 років. Вони теж здійснюються за рахунок емісії казначейських векселів.

Казначейські векселі (Treasury Bills) – це урядові боргові папери, що свідчать про згоду уряду сплатити його утримувачу через визначений час певну суму грошей відповідно до номінальної вартості папера. Казначейський вексель – найбільш ліквідний актив, який може вільно обертатися на фінансовому ринку. Казначейські векселі – це цінні папери на пред’явника.

Емісії казначейських векселів відбуваються щотижня і використовуються для фінансування короткострокових потреб в утворенні касових дефіцитів для виконання бюджетів. Ці боргові папери реалізуються за допомогою дисконтування, виходячи з рівня відсоткової ставки. Основними їх покупцями є емісійні та комерційні банки. В останніх казначейські векселі є частиною резервних фондів.

Розміщуються такі боргові папери уряду серед фінансово-кредитних інститутів і торгово-промислових корпорацій за допомогою щотижневих тендерів за конкурентними заявками. Емісію та їх погашення здійснює Банк Англії. Він також може здійснювати емісію казначейських векселів у євро з термінами обігу 1, 3 та 6 місяців. Аналогічно до казначейських векселів, що випускаються в національній валюті, казначейські векселі в євро розміщуються через щотижневі тендери за конкурентними заявками із зазначенням у них норми дохідності. Кошти від їхньої реалізації спрямовуються на поповнення валютних резервів.

Середньостроковими борговими паперами уряду є казначейські облігації – бони, що випускаються і в національній валюті, і в євро. Відмінність їх полягає в термінах обігу та напрямах використання коштів. Так, казначейські облігації в національній валюті випускаються з термінами обігу від 5 до 15 років, і кошти від їхньої реалізації використовуються для фінансування державних програм, а казначейські облігації в євро випускаються з термінами обігу більше 10 років і використовуються для поповнення валютних резервів.

Довгострокові боргові папери уряду – це облігації, що випускаються з термінами обігу від 15 (іноді від 20) до 25 років. Державні облігації є ринковими цінними паперами, на яких зазначаються номінальна вартість та обліковий купонний відсоток, що сплачується щорічно. Відмінність державних облігацій полягає в термінах обігу паперів і розмірах відсоткової ставки. Значна частина державних облігацій має одну фіксовану дату погашення. Проте існують також державні облігації, які мають дві дати погашення. Визначення двох дат погашення ставить за мету здійснити погашення державних боргових паперів між цими датами. Зниження курсу боргових паперів сприяє зростанню терміну їхнього обігу і, навпаки, за зростання курсу уряд зацікавлений якомога швидше здійснити погашення таких облігацій. Ціни на раніше розміщені облігації обернено пропорційно реагують на зміну відсотка, який запропоновано у розміщенні нових державних боргових паперів: підвищення відсоткових ставок сприяє зниженню цін на раніше випущені облігації.

Залучення державою додаткових коштів на триваліший період здійснюється за допомогою таких боргових паперів, як фондів (British funds), урядових облігацій (British Government stocks), урядових ринкових боргових паперів (British Government negotiable debt). Висока ліквідність державних боргових та/або гарантованих урядом паперів визначила їх як золотообрізні цінні папери (gilt-edget securities), або гілти (gilts). Обслуговування фондів здійснюється підрозділом Банку Англії, що виконує функції платіжного агента уряду.

В історії державного кредиту Великої Британії існували і безстрокові позики. Їхня особливість полягала в тому, що в розміщенні позик узгоджувалися лише відсотки за позиками без узгодження термінів та умов погашення. Відсотки за такими паперами сплачували 4 рази на рік. Нині такі боргові папери не випускаються.

За дохідністю державні позики Великої Британії поділяються на відсоткові та виграшні (лотерейні). Традиційною формою отримання доходу за наданими у державну позику коштами є відсотки. Відсотки, зазвичай, сплачують 2 рази на рік. Виняток становлять облігації без визначеного терміну погашення та консолі (consoles), за якими відсотки сплачують раз на квартал. Особливість виграшних позик полягає в тому, що кредитор одночасно з виграшем (який формує дохід) отримує надану в кредит суму.

Залучення коштів у розпорядження уряду країни здійснюється за допомогою випуску боргових паперів уряду в облігаційній і безоблігаційній формах. Облігаційний випуск боргових паперів використовується для залучення коштів із внутрішнього ринку позикових капіталів. Безоблігаційна форма залучення коштів використовується для запозичень через систему ощадних установ і кредитних ресурсів інших країн.

Специфіка ринку державних боргових паперів полягає в існуванні ринкових (публічних) позик, неринкових позик і запозичень спеціального призначення. Ринкові позики передбачають вільну купівлю-продаж боргових паперів за неможливості погашення до визначеної дати. Ринкові державні папери формують значну частину державного боргу. За допомогою ринкових паперів здійснювалися запозичення коштів під час Другої світової війни та у післявоєнний період для фінансування компенсаційних виплат за націоналізовану власність. За строками ринкові державні папери поділяються на короткострокові, середньострокові, короткострокові облігації та поточний борг, що формується внаслідок розміщення 3-місячних казначейських векселів.

Неринкові позики характеризуються тим, що боргові папери не обертаються на ринку позикових капіталів. Неринкові позики охоплюють такі види зобов’язань: ощадні сертифікати, аванси урядових департаментів казначейству та заборгованість перед Банком Англії.

Залучення коштів у розпорядження уряду через систему ощадних кас відіграє важливу роль у функціонуванні ринку державних запозичень. Організація ощадної справи в Англії розпочалася з 1810 року. Система ощадних кас у Великій Британії охоплює комунальні ощадні каси на рівні муніципалітетів, общин та акціонерних товариств. Основними активними операціями ощадних кас є залучення коштів населення в державні облігації та облігації місцевих позик.

Важливим етапом розвитку системи державного кредиту стало створення Поштового ощадного банку 1861 року. Цей захід дав змогу розширити можливості залучення заощаджень населення через систему існуючих поштових відділень. Фонди банку формуються за рахунок вкладень населення. Для вкладення коштів визначені обмеження, наприклад, розмір вкладів становить не більше 30 фунт. ст. на рік за умов максимального накопичення 150 фунт. ст. з урахуванням відсотків до 50 фунт. ст. Доходи в Поштовому ощадному банку були нижчими, ніж в Опікунському ощадному банку, і становили 2,5%. Фондами банку розпоряджалася комісія з державного боргу, але сам банк підпорядковувався казначейству. Так було створено засади для формування системи національних заощаджень.

Починаючи з 1966 року, вкладники отримали можливість відкривати, крім звичайного рахунку, рахунок на капітальні вкладення. Рахунки на капітальні вкладення для приватних осіб, клубів, товариств відкриваються в більшості поштових відділень. Рахунки з вкладами більше 10 тис. фунт. ст. дають можливість отримати високі відсотки. За вимогою з розрахункового рахунку дозволяється зняти готівкою 100 фунт. ст. Зняття коштів з рахунку дозволяється робити через місяць після повідомлення про це поштового відділення.

Відсоткові доходи оподатковуються (за валовими сумами) відповідно до рівня прибуткового податку одержувача доходу. Перші 70 фунт. ст. щорічних відсотків не оподатковуються.

З 1969 року пошта стала державною корпорацією, але підпорядкування казначейству залишилося. Поштовий ощадний банк було перейменовано в Національний ощадний банк (НОБ). Контроль за діяльністю банку здійснює парламент, а казначейство є гарантом усіх фондів банку.

Перші цінні папери системи національних заощаджень було запроваджено у вигляді військових ощадних сертифікатів, а надалі випускалися національні ощадні сертифікати, національні ощадні марки. Створення НОБ сприяло випуску нових цінних паперів, що розширило можливості системи національних заощаджень. Так почали випускатися облігації НОБ, преміальні ощадні облігації. Зазначені папери мають свої особливості та характерні ознаки.

Національні ощадні сертифікати, які замінили військові ощадні сертифікати, поширюються відповідно до річних планів. Останній передбачає виплату певної суми протягом року та по його закінченні випуск сертифіката на суму платежів з урахуванням відсотка. За такими сертифікатами для кожного окремого випуску визначаються граничні суми заощаджень. Переваги таких сертифікатів полягають у більшому рівні відсотка та їх стабільності протягом 5 років після придбання.

Крім звичайних сертифікатів, що забезпечують фіксований (гарантований) початковий дохід на суму цінного папера, існує ще й індексований сертифікат, який приносить відсоток за верхньою межею відповідно до індексу роздрібних цін. За ними сплачується гарантований дохід з урахуванням знецінення грошей. Доходи за такими сертифікатами, зокрема за капітальними вкладеннями, звільняються від оподаткування.

Облігації НОБ випускаються в таких основних формах: дохідні, з індексованим доходом і депозитні. Вони почали використовуватися з 1979 року. Утримувачами облігацій НОБ можуть бути приватні особи, трести, благодійні товариства, компанії тощо. Для облігацій НОБ існують обмеження на розміри мінімальних внесків. Так, для дрібних вкладників вони становлять 100 фунт. ст., а для великих – 2 або 5 тис. фунт. ст. Особливість облігацій з індексованим доходом полягає в тому, що вони гарантують щомісячний дохід протягом 10 років з урахуванням існуючих інфляційних процесів. Характерною рисою депозитних облігацій НОБ є нарахування відсоткових платежів за валовими сумами (при тому, що доходи оподатковуються невеликим за розміром прибутковим податком).

Преміальні ощадні облігації обертаються з 1956 року і застосовуються для залучення коштів від приватних осіб. Розміри залучення коштів становлять від 10 фунт. ст. до 10 тис. фунт. ст. на одну особу. Відсотковий дохід отримується за результатами щотижневих і щомісячних розіграшів. Усі виграші звільнено від оподаткування [179].

У 80-ті роки у Великій Британії ринок ощадних цінних паперів набув значного розвитку внаслідок діяльності уряду в напрямі обмеження впливу державних позик на ринок капіталів. Розширення ринку облігацій НОБ має значні перспективи, оскільки мережа поштових відділень значно більша, ніж уся банківська система Великої Британії.

Позики спеціального призначення розміщуються в спеціальних інститутах, державних пенсійних і страхових компаніях та в окремих осіб. Мета їх випуску – створення спеціальних резервних фондів.

Дохід за державними позиками отримується у вигляді відсотків. Специфічність ситуації, що складається на ринку боргових зобов’язань, полягає в тому, що відсотковий дохід за новими позиками є більшим, ніж за старими, і тому простежується загальна тенденція подорожчання кредитних ресурсів. Нові випуски боргових паперів розміщуються банками чи об’єднаннями за ціною нижче номінальної вартості. У розміщенні державних позик враховуються потреби у додаткових коштах для фінансування державних програм (у чистому залученні коштів) та потреба в коштах для обслуговування і погашення раніше розміщених позик. Тому різниця між курсовою та номінальною вартістю визначається такими складниками: дохідністю, рівнем позикового відсотка (з урахуванням попиту та пропозиції на ринку), сумою потреб казначейства у додаткових коштах і часовим чинником, що відображає, наскільки швидко потрібно здійснити залучення коштів.

Важливу роль у функціонуванні ринку державних боргових паперів відіграють облікові доми. За своєю суттю – це облікові банки, що здійснюють короткострокові операції на грошовому ринку Великої Британії. Онкольні кредитні операції здійснюються ними на 3 та більше місяців. Висока ліквідність підтримується за допомогою щодобових уточнень розмірів позик кредиторів і виконання операцій з казначейськими векселями Банку Англії. Щотижневі розміщення казначейських векселів Банком Англії (з терміном погашення більше 3 місяців) здійснюється під час торгів, де враховуються заявки облікових домів на придбання таких боргових паперів із зазначенням обсягів і ціни придбання (у відсотках до номінальної вартості). Тенденція перевищення попиту над пропозицією за казначейськими векселями свідчить про довіру до урядових зобов’язань і зацікавленість облікових домів у кредитній підтримці Банком Англії.

Управління державним боргом здійснюється Банком Англії внаслідок дії таких чинників:

1) Банк Англії – центральний банк країни і виконує функцію кредитора останньої інстанції. Його статус було закріплено у законодавчому порядку під час націоналізації 1946 року.

2) Банк Англії є касиром казначейства. Він управляє надходженням державних доходів і фінансуванням державних витрат, здійснює покриття бюджетного дефіциту через емісію та розміщення позик.

Особливості управління державним боргом Англії визначаються специфікою фінансування державних витрат за рахунок коштів державного бюджету, особливостями розміщення та обігу інструментів, за допомогою яких відбуваються залучення ресурсів у розпорядження органів управління та операції Банку Англії на ринку боргових паперів держави.

Державний бюджет Англії до 1966 року поділявся на 2 частини: звичайний бюджет і позабалансовий бюджет. Звичайний бюджет, зазвичай, був з позитивним підсумком. У позабалансовому бюджеті відображалися додаткові витрати уряду. 1966 року позабалансовий бюджет було реорганізовано у Консолідований фонд позик, а з 1968 року, в результаті подальшої реорганізації, він функціонує як Національний фонд позик, що є складником державного бюджету Англії [179]. За наявності бюджетного дефіциту всі витрати фінансуються позиками Національного фонду позик, що призводить до зростання боргу уряду.

Доходи звичайного бюджету формуються за рахунок прямих податків (прибуткового податку, додаткового прибуткового податку, податку з корпорацій, податку зі спадщини тощо), непрямих податків (зокрема митні збори та акцизи, гербовий збір, податок на автотранспорт, податок на регулювання зайнятості) та інших надходжень. Зростання інших надходжень пов’язано з тим, що зростають розміри платежів за довгостроковими кредитами уряду від державних корпорацій і місцевих органів влади. Внаслідок перевищення надходжень платежів за раніше виданими кредитами над витратами на надання нових кредитів формується позитивний підсумок.

Дохідна частина Національного фонду позик містить відсотки від довгострокових кредитів державним корпораціям і місцевим органам влади, прибутку емісійного департаменту Банку Англії та коштів, що передаються зі звичайного бюджету за умов його профіциту.

Витрати звичайного бюджету Англії поділяються на поточні, які щорічно затверджуються парламентом, і витрати Консолідованого фонду постійних витрат. Останні не розглядаються парламентом країни, і на них припадає близько 7 відсотків витрат звичайного бюджету. Існування в складі державного бюджету Консолідованого фонду постійних витрат є особливістю державного бюджету Англії. До складу цього фонду належать такі витрати:

— платежі за державним боргом (виплати здійснюються опосередковано, тобто (з 1968 року) платежі передаються в Національний фонд позик і сплачуються з останнього;

— внески до Європейської Економічної Спільноти;

— витрати на утримання королівського двору;

— витрати на утримання головного контролера та його заступників;

— платежі Північній Ірландії;

— інші витрати.

В останні роки з’явилася тенденція скорочення питомої ваги витрат Консолідованого фонду в витратах звичайного бюджету за зростання абсолютних розмірів.

Видаткова частина Національного фонду позик охоплює фінансування таких витрат:

— довгострокові кредитні операції для кредитування капітальних вкладень державних підприємств і місцевих органів влади;

— платежі за державним боргом (відсотки та витрати з погашення).

Витрати, пов’язані з наданням субсидій і допомоги, які раніше відображалися у фонді, відображаються у звичайному бюджеті.

Національний борг, або борг центрального уряду, формується із заборгованості перед учасниками фінансового ринку та перед державними установами.

За термінами залучення ресурсів він поділяється на довгостроковий, середньостроковий і короткостроковий борг. Динаміка формування різного за термінами національного ринкового боргу свідчить про тенденцію скорочення довго- та короткострокової заборгованості за рахунок зростання середньострокової заборгованості.

Аналізуючи динаміку структури боргу центрального уряду, розміщеного в державних установах, треба відзначити зростання питомої ваги середньо- та короткострокової заборгованості. Зростання максимальних розмірів короткострокового боргу відбулося 1980 року і становило 54,2% загальної заборгованості, розміщеної серед державних установ. Пік зростання середньострокової заборгованості припадає на 1985 рік (51,7%) за скорочення у цей період короткострокової заборгованості майже на 18%.

У розгляді динаміки боргу центрального уряду привертає увагу два періоди: з 1938 до 1945 року та з 1965 до 1975 року. І якщо перший період характеризується зростанням боргу центрального уряду в зв’язку з фінансуванням воєнних витрат перед і під час Другої світової війни, то другий відображає не тільки зростання воєнних витрат, а й збільшення дефіцитності державного бюджету, посилення урядом процесів регулювання економіки, зростання інформаційних процесів, що призводить до збільшення абсолютних економічних показників, зокрема розмірів ВВП і боргу уряду.

Використання державних позик як регулятора кредитної політики держави дає можливість за допомогою маневрування розмірами відсоткових ставок за державними позиками впливати на грошовий ринок і на ринок позикових капіталів.

Участь місцевих органів влади на ринку позикових капіталів активізувалася із середини 50-х років ХХ ст., коли центральний уряд скоротив обсяги бюджетних асигнувань місцевій владі. Потреби місцевої влади у фінансуванні інвестиційних програм призвели до емісії місцевих боргових паперів. За структурою заборгованість муніципалітетів складається з власної заборгованості, оформленої довгостроковими зобов’язаннями, короткостроковими неринковими депозитарними розписками, короткостроковими векселями і середньостроковими облігаціями, гарантованими урядом, та із заборгованості за кредитами, наданими з державного бюджету через Комітет з позик для суспільних робіт.

Дохідна частина місцевих бюджетів формується за рахунок місцевих податків, доходів від діяльності місцевих суб’єктів господарювання та залучених коштів. До коштів, залучених у розпорядження місцевих органів влади, треба віднести субсидії центрального уряду; кредити, що надаються Комітетом з позик, і позики місцевих органів влади. Останнім часом збільшується роль субсидій центральних органів влади місцевій, а це, своєю чергою, свідчить про зростаючу залежність останніх від центрального уряду.

Використання місцевою владою позик для фінансування зростаючих обсягів витрат розглядається як альтернативне джерело покриття дефіцитності місцевих бюджетів. Борги місцевих органів влади охоплюють заборгованість за випущеними місцевими органами влади борговими паперами, гарантованими урядом, заборгованість за кредитами, наданими з державного бюджету через Комітет з позик для суспільних робіт. Питома вага заборгованості місцевих бюджетів за випущеними позиками становить 60% усієї заборгованості країни.

Ринкові облігації випускаються місцевими органами влади для фінансування капітальних витрат. Право здійснювати такі емісії мають лише великі адміністративні одиниці. Здійснення емісії відбувається після отримання санкції Міністерства регіонального розвитку та навколишнього середовища або санкції державного секретаря у Шотландії, Уельсі чи урядових департаментів, що відповідають за капітальне будівництво, оскільки будівництво адміністративних одиниць перебуває під контролем центрального уряду.

Комітет з позик надає кредити відповідно до визначених розмірів і з дотриманням певної структури короткострокової заборгованості місцевої влади. Пільгові умови надання кредитів, порівняно з умовами розміщення ринкових позик місцевої влади, сприяють зростанню зацікавленості в їх отриманні. Так, дохідність місцевих позик становить 8–10% річних, а кредитні ресурси, що надаються Комітетом з позик, мають дохідність 6–7% річних.

Важливе місце у складі витрат уряду посідає функціонування діяльності державних корпорацій. Їхня діяльність підпорядкована центральному уряду. Державні корпорації сплачують місцеві податки відповідно до адміністративно-територіального розташування, що зараховуються до витрат виробництва. Вони виготовляють 1/5 частину промислової продукції країни.

Характерною рисою господарювання державних корпорацій є низькі прибуток і рентабельність внаслідок низьких цін на виробничу продукцію. Тому фінансування основного та обігового капіталу потребує додаткових коштів. Кошти для фінансування їхньої діяльності залучаються за рахунок кредитів казначейства. Казначейство здійснює контроль за фінансуванням капітальних витрат. Розміри коштів, що виділяються казначейством, відповідають встановленим лімітам.

Останнім часом відбувається зростання витрат державних корпорацій на фінансування науково-дослідних робіт. Зазвичай, такі витрати покриваються власними коштами корпорацій та іноді за рахунок кредитів Національного фонду позик.

Характерною рисою розподілу прибутку державних корпорацій є спрямування значної його частини на погашення сум і відсотків за отриманими кредитами центрального уряду та власними позиками, гарантованими урядом.

Надання бюджетних кредитів місцевим органам влади та державним корпораціям сприяло розвитку нової форми державного кредиту. Таким чином, державний кредит в Англії існує і в класичній формі (коли держава виступає позичальником кредитних ресурсів на ринку позикових капіталів), і в новій, коли уряд країни є кредитором у державному секторі економіки. Ця тенденція свідчить про посилення ролі держави в регулюванні економіки. За допомогою державного кредиту держава перерозподіляє ресурси всередині державного сектору економіки.

Специфічність управління боргом Англії полягає в тому, що основна сума всієї заборгованості державної та місцевої влади, державних корпорацій перебуває поза державним сектором. На це вплинуло отримання всіма рівнями державних адміністрацій можливості розташовувати власні боргові зобов’язання у приватному секторі та за межами Великої Британії. Питома вага національного боргу, розміщеного за межами країни, в загальній сумі заборгованості центрального уряду становила у 1990 році 15,1%, а питома вага боргу місцевих органів влади – майже 2%. Останні 20 років за наявності значних коливань (від 1% до 17%) відбувається зростання питомої ваги зовнішнього державного боргу державних корпорацій, яке 1990 року становило 4,4%.

Особливість англійського ринку капіталів полягає в тому, що найбільшу питому вагу в ньому займає ринок цінних паперів як засіб фінансування капітальних вкладень.

Враховуючи, що англійський ринок цінних паперів історично складався як міжнародний ринок капіталів, англійський виробник докладає значних зусиль для залучення довгострокових кредитних ресурсів. Особливе місце в розвитку державного кредиту Англії посідає надання гарантій за експортними кредитами. Роль держави полягає у гарантуванні ризику від несплати нерезидентом-покупцем вартості поставлених товарів чи продукції у визначених розмірах або в обумовлені терміни; відшкодування вкладених за кордоном коштів у вигляді прямих інвестицій. Залежно від ринкової кон’юнктури, термінів, обсягів та умов кредитування держава-гарант отримує комісійні за ризик. Зазвичай, кредитування таких операцій здійснюється на дво- та багатосторонній основі.

Система фінансування та страхування експорту Англії вважається найбільш розвиненою. Департамент гарантування експортних кредитів – це урядова страхова організація. Його діяльність полягає у страхуванні національного експортера на випадок неплатоспроможності іноземних покупців за ризиків економічного та політичного характеру. Департамент гарантування експортних кредитів працює на умовах самоокупності. Крім надання гарантій експортерам, ця організація надає довгострокові експортні кредити на пільгових умовах, порівняно з умовами внутрішнього кредитного ринку.

За допомогою державних гарантій, наданих іноземним покупцям англійських товарів, уряд стимулює розвиток експортних операцій. Держава-постачальник продукції зацікавлена у наданні послуг гаранта, оскільки, крім додаткових фінансових ресурсів, які вона отримує, вона стимулює розвиток національного експорту та створює умови для формування позитивного сальдо платіжного балансу країни-експортера.

У міжнародних кредитних відносинах Англія є не тільки позичальником, а також і кредитором. Значна частина англійських кредитних ресурсів спрямовується країнам Співдружності у вигляді допомоги. Такі кредити можуть надаватися на двосторонній і багатосторонній основі через МБРР, МАР, ЄІБ, ЄБРР тощо.

Виступаючи на міжнародній арені від імені держави-кредитора та держави-позичальника, уряд Великої Британії у грудні 2000 року висунув ініціативу списання кредиторської заборгованості слаборозвинених країн. За попередніми даними, тільки уряд Великої Британії має списати таких боргів на суму близько 1,5 млрд. дол. США.

Управління державним боргом Великої Британії є елементом управління грошовою системою і водночас частиною фінансової політики казначейства. Управління державним боргом охоплює такі складники:

1) Регулювання вартості боргу уряду.

2) Управління ринком першокласних цінних паперів (облігацій казначейства) за допомогою регулювання банківських ставок і політики відсоткових ставок.

3) Регулювання кредитної політики за допомогою відсоткових ставок, цін та обсягів купівлі-продажу державних боргових паперів.

4) Регулювання ліквідності кредитних банків та установ [179].

Завдання управління державним боргом визначаються відповідно до потреб у додаткових ресурсах, зокрема для фінансування витрат на погашення боргу. Тому метою управління боргом визначається підтримка ринкових умов, за яких внутрішні та зовнішні інвестори фінансуватимуть уряд країни.

Значна частина боргових зобов’язань (близько 1/2 облігацій казначейства) перебуває на руках у населення країни. Банки та облікові доми купують короткострокові цінні папери, а страхові компанії та пенсійні фонди – довгострокові.

Емісії цінних паперів місцевою владою та державними компаніями мають низький рівень ризику та забезпечують вищі доходи порівняно з гарантованими урядом фондами.

Казначейські папери є безризиковими, тому користуються необмеженим попитом на ринку. Укладення офіційних угод на ринку казначейських цінних паперів здійснюється Комісією з державного боргу та управлінням з випуску цінних паперів Банку Англії. Комісія з державного боргу відповідає за управління фондами державного страхування, фондами Поштового ощадбанку та опікунських ощадних банків і регулює обсяги операцій цих фондів.

Залучення позикових коштів, обслуговування та погашення державних боргових зобов’язань охоплює такі операції:

1) Розміщення державних боргових зобов’язань.

2) Погашення та придбання нових цінних паперів.

3) Достроковий викуп старих цінних паперів Банком Англії та придбання нових цінних паперів інвесторами.

4) Специфічні збалансовані угоди купівлі-продажу цінних паперів між окремими вкладниками.

Казначейство ініціює випуск 50 видів цінних паперів. За допомогою значних емісій казначейство має змогу стимулювати зростання попиту на державні папери фінансових установ. Так, випуск казначейством паперів відбувається через емісію кількох видів нових паперів, які мають значні обсяги, що повинно забезпечити зростаючий попит покупців у майбутньому. Розміщення здійснює емісійний департамент Банку Англії відповідно до суспільного попиту. Операції з розміщення здійснюються і самим банком, і біржовими посередниками. Розміщення нових випусків може відбуватися через обмін короткострокових цінних паперів на нові папери.

За наявності бюджетних надлишків скорочується кількість векселів у обігу через зменшення кількості реалізованих векселів до визначених сум векселів для погашення. Казначейство регулює обсяги щотижневого продажу векселів відповідно до майбутніх доходів і витрат.

Перевищення витрат над надходженнями від продажу казначейських векселів на попередніх торгах створює ситуацію, коли казначейство фінансує державні витрати за рахунок запозичень у Банку Англії, при тому, що останній здійснює зворотний продаж векселів на грошовому ринку. У протилежному випадку казначейство може проводити операції з придбання векселів Банку Англії.

Під час погашення цінних паперів кредитори намагаються реінвестувати отримані кошти. Склалася парадоксальна ситуація, коли інвестори більш зацікавлені у вкладанні коштів у державні папери, ніж уряд держави як позичальник коштів.

Під час здійснення операцій з погашення державних цінних паперів Банк Англії з наближенням терміну їх погашення намагається викупити останні за ціною, що враховує відсоток за казначейськими паперами (векселями). Це дає можливість прискорити процес реінвестування кредитних ресурсів без очікування терміну погашення цінних паперів. Заміна короткострокових цінних паперів на довгострокові дає змогу здійснювати фондування державного боргу.

Політика Банку Англії щодо управління державним боргом реалізується за допомогою політики цін та оподаткування різних цінних паперів.

Політика цін пов’язана з визначенням ціни на цінні папери, що погашаються; регулюванням ціни на нові випуски цінних паперів і здійсненням заходів з регулювання попиту та пропозиції на раніше розміщені цінні папери. Таким чином, мета управління ринком державних боргових паперів полягає в підтримці постійного попиту на середньострокові та довгострокові державні боргові папери за скорочення попиту на короткострокові і сприяння розвитку ринку довгострокових цінних паперів.

Важливе значення має проведення сталої фінансово-кредитної політики в країні, що дає змогу посилити впевненість інвесторів у надійності ринку. Впевненість інвесторів у надійності функціонування ринку державних боргових інструментів пов’язана з дотриманням певних умов. Так, наприклад, попит і пропозиція на ринку мають бути задоволені в достатніх обсягах і регулюватися або враховувати нові потреби для ефективного функціонування ринків грошей і кредитних ресурсів, а також використання залучених коштів. Крім того, стабільність цін позитивно впливає на рівень довіри до державних цінних паперів і рівень ринкової активності інвесторів. Стимулювання зростання цін може призвести до ситуації, коли потенційні покупці державних цінних паперів перестануть довіряти уряду. Різке падіння цін під час здійснення операцій з випуску та розміщення нових боргових державних паперів свідчить про його непередбачувану поведінку, а це теж негативно впливає і на ситуацію на кредитному ринку, і на фінансово-кредитну систему в цілому і потребує додаткового урядового втручання.

Досягти поставленої мети можна за допомогою механізму грошового ринку та вдосконалення банківських методів управління. Операції Банку Англії як центрального банку країни прямо або опосередковано впливають на структуру та розміри державного боргу. Так, Банку Англії дозволено здійснювати грошові емісії. Згідно зі статутом Банку (1844 р.) він мав право випускати банкноти на суму, що відповідає вартості золота, яке перебуває у розпорядженні емісійного управління та фідуціарної емісії, але Закон 1944 року обмежив розміри фідуціарної емісії (її сума має бути не більшою за 14 млн. фунт. ст.). Внаслідок цього збільшити обсяги випуску банкнот можна тільки за рахунок збільшення кількості золота, що перебуває у розпорядженні емісійного управління. Закон 1954 року «Про національну валюту і банкноти» дозволив казначейству збільшувати розміри фідуціарної емісії в межах 1,575 млн. фунт. ст. за поданням Банку Англії.

Значно впливає на функціонування кредитно-фінансової системи контроль Банку Англії над готівковими резервами комерційних банків, за рахунок чого він має можливість збільшувати або зменшувати власні активи. Активами центрального банку є золото, іноземна валюта та цінні папери.

Одночасно з управлінням державним боргом Банк Англії здійснює регулювання грошово-кредитної системи. Банк застосовує такі види регулювання:

— пряме регулювання (визначення кількісних обмежень (лімітів) кредитування приватного сектору для кожного банку);

— опосередковане регулювання (визначення питомої ваги активів, касової готівки, регулювання співвідношення між ліквідними активами та залученими депозитами в межах 12,5% операцій Банку Англії на відкритому ринку, створення спеціальних депозитів банківських установ у центральному банку для вилучення, у разі потреби, надлишків вільних коштів тощо).

Як і всі центральні банки інших країн, Банк Англії є кредитором останньої інстанції. Він забезпечує банківську систему грошовими ресурсами за допомогою проведення операцій з переобліку векселів або через надання позик під заставу облігацій.

Особливість таких операцій полягає в тому, що:

— переоблік казначейських векселів здійснюється перед їхнім погашенням;

— переоблік першокласних комерційних векселів здійснюється за ставками, вищими від ставок грошового ринку;

— ставка за позиками, що надаються Банком Англії, є вищою, ніж можливий вексельний дохід за цей період (зазвичай 7 діб).

Такі операції впливають на ставки, за якими інвестори мають бажання придбати казначейські векселі.

Специфічною особливістю функціонування кредитно-банківської системи Англії є використання уповноважених установ (у вигляді облікових домів) для надходження готівкових грошових коштів до кредитних установ за ринковою ставкою. Такі операції отримали назви прямої чи опосередкованої допомоги. Покупці готівки при цьому збитків не несуть.

Банк Англії може здійснювати операції, що нівелюють або згладжують коливання ставок грошового ринку та пов’язані з купівлею-продажем цінних паперів, а також операції з консолідації державних боргових паперів.

Операції з консолідації державних боргових паперів відображають діяльність центрального банку з управління державним боргом і охоплюють, зазвичай, операції з цінними паперами, які поширюються серед небанківських інститутів і мають різні, зокрема й невизначені, терміни погашення. Мета таких операцій полягає в оптимізації управління цими зобов’язаннями та забезпеченні фінансування операцій з викупу казначейських векселів у банків та облікових домів. Тому відстежується тенденція у використанні консолідації як засобу впровадження довгострокової політики Міністерства фінансів щодо збільшення термінів обігу державних боргових зобов’язань.

До складу операцій Банку Англії на відкритому ринку треба віднести операції, що за своїм змістом протилежні до операцій з консолідації та деконсолідації цінних паперів. Їх суть полягає в тому, що Банк Англії одночасно, з одного боку, здійснює продаж векселів банківським установам та обліковим домам, з іншого – купує облігації у небанківських інститутів. Це призводить до підвищення розмірів банківських депозитів і до інвестування коштів у ліквідні активи в однакових пропорціях. За допомогою таких операцій банк має змогу контролювати рівень внесків і впливати на рівень відсоткових ставок і цін на довгострокові цінні папери. Застосування консолідації цінних паперів знижує ставки грошового ринку та впливає на ставки, за якими розміщуються нові позики.

Важливе значення в управлінні розмірами та структурою державного боргу відіграють конверсійні операції. Зазвичай, вони пов’язані із заміною старих цінних паперів на нові за збереження незмінною загальної кількості залучених коштів. Урядові установи для фінансування витрат з погашення старих боргових зобов’язань випускають нові облігації, а залученими коштами розраховуються за старими борговими зобов’язаннями. Залучення коштів у менших обсягах потребує погашення частини боргу за рахунок інших кредитних ресурсів. Для цього казначейство здійснює новий випуск казначейських векселів, які розміщуються або серед небанківських установ, і такі операції схожі з операціями Банку Англії з деконсолідації цінних паперів, або серед облікових домів, і тоді вони впливають на стан готівкового грошового ринку. Відбувається заміна цінних паперів у кредитних портфелях облікових домів за незмінного рівня ліквідних активів таких банківських установ.