ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМ РОЗВИТКОМ МІСТА З УРАХУВАННЯМ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин проблема соціально-економічного розвитку займає визначальне місце в загальній стратегії розвитку держави. При цьому центром основних перетворень виступає саме регіональний рівень на чолі з місцевими органами влади, які фактично несуть відповідальність за економічну ситуацію в державі.

У сучасних умовах існування людства важливою стратегічною складовою муніципального управління є соціально-економічний розвиток міста, що співіснує з адміністративно-правовим регулюванням та бюджетною (або фінансово-інвестиційною) політикою. На практиці розробка стратегії соціально-економічного розвитку пов’язана зі складанням довгострокового і короткострокового планів розвитку міської території.

Варто відмітити, що існує декілька точок зору щодо трактування науковцями сутності соціально-економічного розвитку міста. Так, Р.В. Бабун визначає, що соціально-економічний розвиток міста - цілеспрямована зміна ситуації у бік збільшення обсягу і підвищення якості муніципальних послуг, що надаються населенню [7]. Недоліком даного визначення є відсутність об’єкта, на який необхідно впливати, та суб’єкта, тобто ким повинен здійснюватися вплив для досягнення мети. Згідно з таким визначенням необхідно лише забезпечити пропозицію муніципальних послуг певної якості, але при цьому не враховується попит на них.

Інші науковці визначають місцевий соціально-економічний розвиток як якісну зміну життя населення муніципального утворення, викликану цілеспрямованими діями органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

Таким чином, розглядаючи сутність місцевого соціально- економічного розвитку, необхідно відзначити, що в різних літературних джерелах воно має різне трактування, проте зміст єдиний і відображає результат взаємодії місцевих органів влади, підприємницьких кіл, громадськості з метою поліпшення якості життя населення на визначеній території [84, с. 12].

Інституційна структура для забезпечення місцевого соціально- економічного розвитку має ідентичний вигляд, як і на макрорівні:

• суб’єкти - з одного боку, органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання і населення, а з іншого - державні та регіональні органи влади. Система відносин суб’єктів соціально-економічного розвитку муніципального утворення подана на рис. 4.3;

• об’єкти - сукупність відносин, які виникають між суб’єктами господарювання, органами державної та місцевої влади та населенням з приводу розподілу, перерозподілу та споживання створеного на даній території чи імпортованого продукту.

Основним суб’єктом соціально-економічного розвитку міста є органи місцевого самоврядування, які мають право ухвалення рішень з конкретних питань, пов’язаних з реалізацією певних програм та проектів, які визначають подальший розвиток території. Діяльність органів місцевого самоврядування має два основні напрями: раціоналізація використання тих значних ресурсів, які вже має в своєму розпорядженні місто; пошук нових джерел розвитку міста, що дозволяють укріплювати фінансову базу соціально-економічного розвитку. В цілому необхідно відзначити, що провідна роль в цьому процесі належить розробці та впровадженню управлінських рішень, які здійснюють органи місцевого самоврядування [16].

Рис. 4.3. Суб’єкти, що впливають на соціально-економічний

розвиток міста

У сучасних умовах органи місцевої влади у своїй діяльності застосовують нові методи управління - стратегічне планування, маркетинг, створюють тимчасові мобільні колективи для розробки та реалізації проектів. Місцева влада формує сприятливі умови для розвитку підприємницької діяльності, тим самим покращуючи інвестиційну привабливість міста.

Основними органами місцевої виконавчої влади у сфері вирішення проблем соціально-економічного розвитку міста є:

• управління соціально-економічного розвитку;

• управління майна комунальної власності;

• управління земельними ресурсами;

• управління архітектури та містобудування;

• управління житлової політики, комунального господарства та благоустрою;

• управління освіти і науки;

• управління охорони здоров’я;

• управління праці та соціального захисту населення;

• управління підприємництва, торгівлі, побуту та захисту прав споживачів;

• управління реконструкції та капітального будівництва;

• відділ культури та туризму;

• відділ у справах сім’ї, молоді та спорту;

• відділ екології та енергозбереження;

• служба у справах дітей.

Отже, комплексний соціально-економічний розвиток міста - це керований процес змін у різних сферах життя міста, спрямований на досягнення певного рівня розвитку його соціальної та економічної сфер з найменшим збитком для природних ресурсів і найбільшим рівнем задоволення колективних потреб населення та інтересів держави [154].

Потенціал і перспективи розвитку міста знаходяться в прямій за - лежності від внутрішніх та зовнішніх факторів. До зовнішніх факторів можна віднести історію території, географічне і геополітичне положення, клімат, макроекономічну ситуацію в країні, тенденції світової економіки та особливості зовнішньої торгівлі держави. До внутрішніх факторів належать: стан ресурсів (включаючи населення та його кваліфікацію, обладнання та технології, нерухомість), наявність фінансових ресурсів, стан виробничого та невиробничого секторів тощо.

У відповідності до виділених факторів, які визначають функціонування та розвиток міста, можна виділити особливості, які необхідно враховувати при формуванні механізму управління соціально-економічного розвитку муніципального утворення:

1) розмір міста (чисельність населення та ступінь його стабільності);

2) спеціалізація міста (характер галузевої та професіональної структури суспільного виробництва, ступінь розвитку промислового сектора та спеціалізація діяльності більшості населення);

3) організація матеріально-виробничої сфери та ступінь благоустрою міста;

4) розвиток соціальної інфраструктури (розвиток сфери послуг, потужність мереж комунально-побутового, торгівельного, культурного, освітнього та інформаційного обслуговування, потреба у внутріш- ньоміському транспорті);

5) соціальні функції муніципального утворення (його роль в управлінні суспільством, функції по відношенню до прилеглих територій);

6) спосіб життя населення, що визначає диференціацію його потреб.

Забезпечення соціально-економічного розвитку міста досягається шляхом реалізації системи довгострокових та короткострокових цілей в рамках розроблених програм та загальної стратегії соціально-економічного розвитку.

В цілому планування соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальної одиниці являє собою комплексний процес, який можна умовно представити у вигляді наступних етапів:

• аналіз та оцінка фактичного стану адміністративно-територіальної одиниці;

• визначення цілей соціально-економічного розвитку;

• формування прогнозів та сценаріїв розвитку території;

• планування соціально-економічного розвитку, що включає стратегічний та тактичний рівні;

• організація реалізації програм соціально-економічного розвитку;

• проведення моніторингу та корегування програм.

У визначеній системі заходів щодо забезпечення соціально- економічного розвитку міста можна виокремити два основні блоки: розробка стратегії та реалізація стратегії (рис. 4.4).

Рис. 4.4. Алгоритм розробки та реалізації стратегії соціально-економічного розвитку міста

Перший блок заходів, що стосуються розробки стратегії соціально-економічного розвитку, включає в себе такі ключові етапи, як: аналіз фактичного стану, встановлення цілей, прогнозування і безпосередньо планування, в рамках якого відповідно виокремлюють стратегічний та тактичний рівні. Слід зауважити, що правильність розробки стратегії соціально-економічного розвитку є однією з ключових умов ефективного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці, тому даному питанню повинна приділятися досить значна увага як з боку науковців, так і з боку органів державного управління та місцевого самоврядування.

З метою забезпечення ефективності планування соціально- економічного розвитку міста (регіону) в процесі розробки стратегії повинні враховуватися наступні базові принципи:

• науковість - стратегію розвитку міста (регіону) необхідно розробляти з урахуванням новітніх досягнень науки, доцільним є використання експертних оцінок та здійснення наукових прогнозів розвитку території;

• комплексність - передбачає розробку стратегії з урахуванням найважливіших структурно-функціональних зв’язків території, внутрішніх і зовнішніх факторів її розвитку. При цьому стабільність тенденцій розвитку міста значним чином залежить від масштабів потенціалу розвитку. Чим більший сукупний потенціал, тим об’єктивно вищі інер- ційність розвитку, достовірність показників розвитку міста у перспективі, менший вплив випадкових явищ;

• системний підхід до вирішення економічних, соціальних, екологічних та управлінських проблем - передбачає розгляд адміністративно-територіальної одиниці як цілісної, єдиної системи;

• активізація регіональних факторів економічного розвитку - врахування та максимальне застосування потенціалу адміністративно- територіальної одиниці;

• реалістичність - стратегія має ґрунтуватися на реальному потенціалі міста, відповідній ресурсній базі, містити реальні напрями його розвитку;

• ефективність - пропонована концепція стратегії повинна містити ефективні механізми реалізації, використовувати оцінний критерій - ефективність економічної та соціальної діяльності;

• пріоритетність стратегічних цілей над тактичними - тактичні цілі та завдання повинні забезпечувати досягнення основних стратегічних цілей соціально-економічного розвитку міста;

• ієрархічність - розподіл повноважень щодо розробки та впровадження стратегії між рівнями державної влади;

• легітимність - розробка стратегії в рамках діючого законодавства, її відповідність чинним правовим нормам;

• пріоритетність використання програмно-цільового підходу як найбільш ефективного при реалізації стратегії розвитку міста [14, 78, 147].

Першим кроком в процесі планування соціально-економічного розвитку міста є організація роботи з розробки стратегії. Даний етап передбачає визначення кола осіб, відповідальних за розробку стратегії, встановлення їх повноважень і функцій, а також окреслення часо- вих рамок виконання кожного з етапів розробки стратегії. Організація роботи з розробки стратегії соціально-економічного розвитку міста повинна здійснюватися цілеспрямовано, професійно, в умовах широкої і стабільної підтримки усього міського співтовариства.

Одним із основоположних етапів у процесі розробки стратегії розвитку міста є вивчення його фактичного соціально-економічного стану, оцінка умов функціонування та окреслення основних тенденцій розвитку. Базою для оцінки соціально-економічного стану міста, як правило, виступають дві групи факторів, а саме: фактори середовища розвитку та фактори ресурсів розвитку. До першої групи факторів належать такі, що впливають на розвиток міста, але знаходяться поза сферою прямого управління органів місцевого самоврядування. Що ж стосується ресурсів розвитку, то вони безпосередньо є об’єктами сфери прямого впливу місцевих органів влади.

Більшість характеристик стану соціально-економічного розвитку міста можуть бути формалізовані за допомогою визначених статистичних показників. З цією метою здійснюється збір та аналіз статистичних даних, які дозволяють дослідити особливості соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці в динаміці (наприклад, за останні 10 років).

Окрім того, при аналізі умов розвитку міста враховується й інша інформація, яка зазвичай не оцінюється в кількісному виразі, проте є важливою для характеристики міста. Зокрема, потребують розгляду такі показники, як:

• географічне розташування та оточення регіону;

• ландшафтні особливості рельєфу та кліматичні умови;

• природно-ресурсний потенціал;

• міська та регіональна нормативно-правова база соціально-економічного розвитку, у тому числі реалізовані міські та регіональні програми, проекти та управлінські рішення, направлені на розвиток міста;

• структура управління містом, організація бюджетного процесу;

• екологічна ситуація в місті;

• рівень життя населення та його ділова активність.

Одним із методів стратегічного аналізу є SWOT-аналіз, сутність якого полягає в дослідженні внутрішніх слабких та сильних сторін, а також можливостей та загроз зовнішнього середовища [70, 137].

В рамках проведення SWOT-аналізу при розробці стратегії соціально-економічного розвитку міста необхідно виявити сильні й слабкі сторони внутрішнього середовища міста та визначити зовнішні можливості й загрози його розвитку.

Сильними сторонами внутрішнього середовища міста можуть бути: сприятливе географічне й геополітичне положення, наявність та достатність власної ресурсної бази (за видами ресурсів), ефективність розподілу фінансових ресурсів, налагоджена система планування і контролю бюджету міста, централізація бюджетних ресурсів, розвинена інфраструктура, наявність високотехнологічних конкурентоспроможних підприємств, високий рівень розвитку системи освіти і науки, культурна й історична спадщина, розгалужені зовнішньоекономічні зв’язки тощо.

У свою чергу, до слабких сторін внутрішнього середовища міста можуть належати: високий ступінь морального й фізичного зносу основних фондів, низька завантаженість виробничих потужностей, низька частка експорту в продукції провідних підприємств, незначні запаси природних ресурсів і високі витрати на їх видобуток або відсутність природних ресурсів, дефіцит енергоресурсів, значні масштаби бідності, низькі стандарти життя населення, негативна демографічна ситуація, низька продовольча безпека та інші.

Що стосується зовнішнього середовища, то у випадку його позитивного впливу на соціально-економічний розвиток міста створюють - ся певні можливості, які можна використати для досягнення стратегічних цілей розвитку міста (зростання конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників, зростання обсягу виробництва на основі впровадження інноваційних технологій, реструктуризація й диве- рсифікованість існуючих виробництв, оптимізація бюджету території по доходах і витратах, розвиток міжрегіональних зв’язків і зовнішньоекономічного співробітництва, підвищення якості життя населення).

З іншого боку, зовнішнє середовище може нести в собі певні загрози, які перешкоджають досягненню поставлених цілей розвитку міста (зростання тіньової економіки, зростання дисбалансу галузей економіки, їх нераціональна структура, перехід інженерних комунікацій в аварійний стан, зменшення населення, відтік кваліфікованої робочої сили в інші регіони, втрата економічної безпеки).

Дослідження внутрішніх сильних і слабких сторін функціонування міста, а також аналіз впливу зовнішніх факторів на соціально- економічний розвиток регіону здійснюється на основі експертних оцінок. На наступному кроці SWOT-аналізу відбувається узагальнення отриманих результатів і ранжування факторів, яке дозволяє визначити основні проблеми, характер і напрями розвитку міста [139].

SWOT-аналіз зовнішніх та внутрішніх факторів дозволяє виявити ті галузі і види діяльності, в яких міська громада має значний потенціал розвитку, а також сформулювати конкретні завдання і заходи, необхідні для реалізації цього потенціалу. Цей аналіз дозоляє також визначити конкурентні переваги та недоліки розвитку порівняно з іншими містами.

За підсумками отриманих в результаті розрахунків статистичних даних та графічних матеріалів, а також на основі здійснених експертних оцінок соціально-економічного стану міста відбувається побудова субординованої системи цілей соціально-економічного розвитку міста.

Слід звернути увагу на те, що від правильності встановлення проблемних ситуацій на базовий і прогнозний періоди значною мірою залежить і правильність вибору системи цілей. З метою підвищення якості розробки стратегії доцільним є встановлення також проміжних цілей, через досягнення яких полегшується досягнення і основної мети соціально-економічного розвитку міста.

Крім того, важливим є дотримання порядку встановлення, та в подальшому - реалізації системи цілей. Так, першим кроком є встановлення найбільш загальної стратегічної мети соціально-економічного розвитку міста. Таким може виступати, наприклад, підвищення рівня життя населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Поряд із загальною метою соціально-економічного розвитку міста можна розглядати окремі, відносно самостійні цілі, які визначають економічні, екологічні, соціальні, культурні та інші умови, що забезпечують гідне життя і добробут громадян міста (рис. 4.5).

Розглянуті цілі формують систему стратегічних цілей соціально- економічного розвитку міста. Вони носять довгостроковий характер та не обов’язково мають конкретне кількісне вираження. В підтримку стратегічних цілей розробляється ряд тактичних цілей та оперативних задач, які носять короткостроковий характер та визначають конкретні дії з досягнення стратегічних цілей.

Досягнення поставлених стратегічних цілей соціально-економічного розвитку може відбуватися різними шляхами, кожен з яких потребує відповідних витрат матеріальних, фінансових та трудових ресурсів. Тому наступним важливим етапом в процесі розробки стратегії є здійснення прогнозування та вибір на його основі одного з можливих варіантів стратегічного розвитку.

Зазвичай, прогнози розробляються у декількох варіантах з урахуванням можливого впливу внутрішніх і зовнішніх факторів політичного, економічного, соціального та іншого характеру. Вартісні показники прогнозу вказуються в цінах базисного року та у діючих цінах прогнозного року.

236

Рис. 4.5. Система стратегічних цілей соціально-економічного розвитку міста

Прийняття певної стратегії відбувається тільки після того, як проаналізовано різноманітні варіанти досягнення поставлених цілей, між якими можна зробити вибір. На цьому ж етапі відбуваються публічні обговорення та погодження варіантів стратегії соціально- економічного розвитку з провідними організаціями та установами міста, які роблять значний внесок у його розвиток.

Альтернативні варіанти стратегії соціально-економічного розвитку повинні визначатися з урахуванням рівня управління та тривалості періоду реалізації стратегії. Виявлення та розробка певної сукупності альтернатив, які містять усі допустимі варіанти дій для досягнення поставленої цілі, належать до найбільш складних проблем управління та регулювання.

Формування альтернативних варіантів стратегії має базуватися на врахуванні досвіду вирішення подібних проблем, активізації творчого пошуку нових механізмів, моделюванні варіантів стратегічних рішень з різним поєднанням цілей, засобів і ресурсів.

При розробці прогнозів соціально-економічного розвитку та формування альтернативних варіантів стратегії використовуються результати проведеного на попередніх етапах SWOT-аналізу, а також дані, отримані в процесі аналізу динаміки соціально-економічного розвитку міста за останні роки.

Порівняння альтернатив і вибір кращої з них здійснюється на основі критеріїв оцінки досягнення цілей. Критерії - це своєрідні вимірники соціально-економічного ефекту, правила порівняння і вибору альтернатив. Вибір критеріїв повинен здійснюватися з урахуванням того, що кінцевий результат вписується у запит суспільства і задовольняє суспільний розвиток. Це вимагає використовувати при порівнянні альтернатив комплекс економічних, соціальних, політичних та організаційних критеріїв. При цьому за основу потрібно взяти критерії загальної соціально-економічної ефективності місцевого управління та господарювання [151].

Після вибору базового напрямку соціально-економічного розвитку міста із визначенням системи стратегічних цілей розпочинається безпосередньо процес стратегічного планування.

Дослідження існуючих теоретико-методологічних та науково- практичних напрацювань у сучасній теорії муніципальних утворень дозволяє розглядати стратегічне планування в межах міста як діяльність органів місцевого самоврядування, направлену на реалізацію цілей управління з метою забезпечення ефективного соціально-економічного розвитку муніципального утворення та суттєвого підвищення рівня та якості життя його мешканців [137].

Як було з’ясовано, коло суб’єктів, що беруть безпосередню участь у стратегічному плануванні, є широким. Безумовно, найважливішими при цьому є органи місцевого самоврядування. Об’єкт стратегічного планування можна трактувати через призму галузей економіки та всіх сфер життєдіяльності мешканців міста, а також соціальні та економічні процеси, що відбуваються в межах певної адміністративно-територіальної одиниці. Виходячи з цього, можна констатувати, що створення науково обгрунтованої та концептуалізованої системи довгострокового та короткострокового планування є головним завдання органів місцевого самоврядування у сфері планового регулювання соціально-економічного розвитку міста.

Характеризуючи наявну систему місцевого стратегічного планування, автором розділяється думка науковців щодо комплексу проблем, які перешкоджають ефективному стратегічному розвитку адміністративно-територіальної одиниці:

1. Недосконале нормативно-правове забезпечення процесу стратегічного планування на рівні міст. Незважаючи на прийняття Закону України “Про державне прогнозування і розроблення програм економічного і соціального розвитку України” [110], організація планування стратегічного соціально-економічного розвитку міста суттєво не змінилась в нашій державі. Вирішальним фактором такої ситуації є діюча сила інерції, що пов’язана з ще недавнім запереченням державного планового регулювання [100].

2. Недостатньою для ефективного та швидкого вирішення конкретних проблем планування на рівні муніципального утворення є соціально-психологічна та професійна підготовка апарату управління на місцях.

3. Недостатній рівень розробки концептуальних теоретичних та методологічних основ місцевого планування в нових ринкових умовах функціонування суб’єктів господарювання.

4. Практична відсутність в практиці функціонування органів місцевого самоврядування єдиного методологічного підходу до складання концепцій, програм і планів соціально-економічного розвитку як інструмента вироблення та реалізації науково обґрунтованої територіальної і соціально-економічної політики, не відпрацьована методика формування цих документів. Тому на сучасному етапі розвитку муніципальних утворень органи управління мають вирішити досить складне питання: розробити практично з нуля організаційно-методичне забезпечення прогнозно-аналітичних і програмно- планових робіт. Це потребує вироблення методичних засад проведення планової роботи на рівні малого міста [65].

5. Центральною проблемою вироблення документів, що характеризують перспективи розвитку малих міст, є обґрунтування їх стратегічного вибору, “полюсів” перспективного соціально-економічного розвитку, формування стратегічних цілей та механізмів їх досягнення [84]. Тобто першочерговою задачею органів місцевого самоврядування є самостійне визначення вектора свого перспективного соціально-економічного розвитку, перш за все, враховуючи специфіку структури власного соціально-економічного потенціалу.

6. Однією з сучасних тенденції є неповноцінне використання результатів науково-технічних досліджень, існуючих інформаційно- технологічних розробок інноваційного характеру у сфері планування місцевого розвитку. Крім цього, подальший процес становлення місцевого самоврядування обумовлює об’єктивну необхідність щодо створення науково-методичної бази забезпечення стратегічного планування, організації системи планового регулювання соціально-економічного реформування й розвитку міста.

7. Низький рівень ефективності та якості сучасного регулювання процесу стратегічного планування в місті. Даний факт вимагає суттєвого перегляду самої сутності планування: з адміністративного засобу політичного тиску стратегічне планування має перетворитись в інструмент науково обґрунтованих збалансованих рішень для досягнення цілей соціально-економічного розвитку міста. А демократизація процесу розробки та впровадження в дію планових документів дозволить, у свою чергу, суттєво підвищити якість інформаційного забезпечення процесу планування соціально- економічного розвитку міста.

Варто відзначити, що відповідно до систематизованих напрямів удосконалення процесу стратегічного планування розвитку міста необхідним залишається вирішення проблеми щодо розробки концептуального теоретичного та організаційно-методичного забезпечення складання прогнозів, стратегій, концепцій, програм соціально- економічного розвитку муніципальних утворень.

Як було з’ясовано, у сучасних умовах будь-яке місто розглядається як специфічне просторове середовище, що безперервно формується в процесі розвитку суспільства, і є одним з найвищих проявів цивілізації. Як відокремлений територіальний осередок, місто є носієм своїх унікальних цінностей та власного суспільно-історичного досвіду людської культури. У сучасних умовах існування людства важливою стратегічною складовою муніципального управління є соціально- економічний розвиток міста, що співіснує з адміністративно-правовим регулюванням та бюджетною (або фінансово-інвестиційною) політи- ками. На практиці розробка стратегії соціально-економічного розвитку пов’язана зі складанням довгострокового і короткострокового плану розвитку міської території.

Вироблена стратегія багато в чому визначає зміст основних напрямів діяльності органів місцевого самоврядування, серед яких найбільш пріоритетним є саме соціально-економічний розвиток.

Поступальний та стабільний соціально-економічний прогрес території може бути досягнутий лише за умови розроблення та дотримання відповідної стратегії - довгострокової програми, яка визначає загальні цілі (напрями) економічного та соціального розвитку та засоби їх досягнення, в тому числі ресурсне забезпечення. Стратегічний характер управління вимагає аналізу інвестиційних можливостей даної території, які можуть бути розширені шляхом створення економічного середовища, сприятливого для притоку інвестиційного капіталу у місто.

Слід відзначити, що сучасна місцева політика виступає в ролі самостійної політико-економічної категорії і разом з тим є складовою національної стратегії соціально-економічного розвитку України. В даному контексті, під місцевою політикою доцільно розуміти сферу діяльності з управління соціальним і економічним розвитком муніципального утво - рення в просторовому аспекті, а стратегію місцевої політики - як довгострокові найбільш принципові установки і плани діяльності державних органів управління та місцевих органів самоврядування, що спрямовані на вирішення головних проблем і завдань місцевого розвитку, а значить і розвитку міст.

Формування і реалізація стратегії місцевої економічної політики - надзвичайно складний і відповідальний процес, без якого неможливо досягти позитивних структурних і трансформаційних змін в українському суспільстві. Процес формування і реалізації стратегії місцевої економічної політики полягає у визначенні стратегічної мети та розробці заходів щодо забезпечення її досягнення. При цьому важливе місце відводиться визначенню напрямів діяльності у сфері державної місцевої політики і оцінці їх пріоритетності з позиції вибору альтернативних варіантів в досягненні стратегічної мети для кожного окремо взятого міста.

Закономірним є той факт, що відсутність проведення комплексного аналізу початкових та вихідних умов соціально-економічного розвитку міста, всебічного маркетингу міста лише підсилює існуючі негативні тенденції його розвитку, поглиблює структурні диспропорції, що існують в економічній та соціальній сферах.

Досліджуючи стратегію соціально-економічного розвитку, необхідно розглянути її сутність. У науковій літературі можна зустріти різні підходи до трактування дефініції “стратегія соціально-економічного розвитку міста”. Крім цього, деякими науковцями та практиками у сфері муніципального розвитку поняття “економічна стратегія”, “стратегія соціально-економічного розвитку” ототожнюються. На думку А.М. Чернецького, економічна стратегія міста являє собою наукове передбачення майбутнього стану міської економіки, оформлене у вигляді відповідного науково-практичного документа (стратегічного плану), що передбачає напрями досягнення стратегічних цілей в умовах заданих обмежень за часом і ресурсами, а також позитивну дію органів місцевого самоврядування на міську економіку, що поєднує всі форми власності [148].

У. Кінг і Д. Кліланд досліджують сутність економічної стратегії міста, розглядаючи три рівні цього поняття.

1. На першому рівні авторами розглядається “власне економічна стратегія” (стратегія у вузькому розумінні), що вивчається як документально представлена думка про бажаний майбутній стан економіки міста і систему заходів та ресурсів, використовуваних владою міста для наближення цього майбутнього.

2. “Стратегічний план економічного розвитку”, що складається із власне стратегії і блоку документів з її реалізації, є другим рівнем економічної стратегії. На думку авторів, в даному контексті стратегічний план є набором стратегічних програм і дворічного плану заходів органів місцевої влади, спрямованих на впровадження економічної стратегії, що реалізують концепцію економічної політики.

3. Третій рівень загальної економічної стратегії зазначеними авторами розглядається як процес. В даному розумінні економічна стратегія є системою документів із стратегічного управління разом із організаційними структурами і процедурами, що задають визначені, постійно відтворювані схеми розробки економічної стратегії міста. Вони забезпечують реалізацію стратегічних цілей і завдань [60].

На думку деяких вчених, запропоноване трактування економічної стратегії як прогнозно-аналітичного документа є дискусійним [84]. Річ у тім, що порівняння запропонованих визначень власне стратегічного плану економічного розвитку вказує на практично повний їх збіг з визначенням концепції економічного розвитку. Однак ці категорії хоч і близькі, але не тотожні. Наприклад, відомий фахівець у сфері стратегічного планування І. Ансофф розуміє під стратегією “набір правил для ухвалення рішення, яким організація керується у своїй діяльності” [4]. При цьому він бачить у стратегії засіб для досягнення перспективних цілей розвитку. Близькі до зазначених й інші визначення, запропоновані в літературі з даної проблематики [123].

Організаційно стратегію соціально-економічного розвитку можна трактувати як документ, що затверджується органами місцевого самоврядування міста, і являє собою, по-суті, цілісну взаємопов’язану систему цілей соціально-економічного розвитку, принципів, механізмів, заходів і дій, а також критеріїв оцінки, що забезпечують максимальне використання ресурсів і економічного потенціалу території.

У досить узагальненому вигляді стратегія соціально-економічного розвитку будь-якого міста має визначати масштаби, темпи, пропорції й основні напрями соціально-економічного розвитку міста, окремих його структурно-функціональних підсистем, вичерпно обґрунтовувати систему заходів, спрямованих на підвищення ефективності управління, комплекс методів усунення територіальних і галузевих диспропорцій і невідповідностей, прогнозувати зростання рівня і якості способу життя населення міста.

Головним змістом стратегії мають бути принципове (варіантне) визначення напрямів найбільш раціонального використання великих та ефективних ресурсів, оцінка на цій основі порівняльної економічності різних галузей і встановлення шляхів ефективного формування всього господарського комплексу адміністративно-територіальної одиниці [75].

Цілком зрозумілим є те, що стратегія соціально-економічного розвитку окремого міста повинна гармонійно поєднуватися та органічно вписуватися у стратегію соціально-економічного розвитку області, в якій місто розташоване, та, відповідно, у загальну стратегію соціально-економічного розвитку країни й становити з нею єдине ціле.

Очевидним є те, що процес розробки стратегії соціально- економічного розвитку міста потребує обов’язкового визначення:

• місця, ролі та основних функцій міста в нових ринкових умовах господарювання;

• стратегічні пріоритети розвитку міста в економіці, що трансформується;

• обґрунтованих нормативно-правових, організаційно-інституціональ- них, фінансових, кадрових, інформаційних ресурсів забезпечення реалізації стратегії соціально-економічного розвитку міста в новому інституціональному середовищі, що дасть змогу економіці муніципального утворення бути конкурентоспроможною як на внутрішніх, так і на зовнішньому товарних ринках [10].

Варто відзначити, що на основі сформованої стратегії соціально- економічного розвитку розробляються галузеві й територіальні (у даному випадку місцеві) програми - цільові комплексні документи, в яких імперативні положення стратегії повинні одержати адекватне й конкретне відображення і декомпозицію.

Враховуючи зазначені вище проблеми в організації стратегічного планування на місцевому рівні та існуючі тенденції щодо формування стратегій розвитку міста, слід звернути увагу і на практичну неадекватність та неефективність існуючих програм соціально-економічного розвитку міста. Відомо, що на сучасному етапі розвитку муніципальних утворень розроблені місцеві програми не дозволяють оптимально використовувати економічний потенціал міста, реалізовувати певною мірою можливості всього спектра існуючих управлінських механізмів, технологій та інструментів, а отже, не можуть реально сприяти економічному відродженню кожного окремого муніципального утворення. Тому вони не дають змоги вирішити таке важливе питання, як підвищення конкурентного статусу міста, регіону, країни в цілому.

Як свідчить закордонний досвід формування стратегії соціально- економічного розвитку міста, вона обов’язково має включати обґрунтування основних напрямів, в яких органи місцевого самоврядування будують та контролюють взаємовідносини (насамперед це населення, господарюючі суб’єкти, малий бізнес, політичні рухи, громадські організації тощо).

Принципова позиція органів влади муніципальних утворень у відносинах з регіональними органами виконавчої та законодавчої влади має полягати у розумінні солідарної відповідальності за організацію життєзабезпечення території. При цьому адміністрація регіону повинна встановити довгострокові принципи міжбюджетних відносин, створити умови для стимулювання діяльності органів місцевого самоврядування щодо розширення оподатковуваної бази, підвищення життєвого рівня населення на основі програм соціально-економічного розвитку міста і в рамках стратегії розвитку області. Реалізація цієї стратегії повинна передбачати створення умов для поетапного переходу муніципальних утворень на самофінансування, тобто з урахуванням принципів бюджетного федералізму.

Головним у взаємовідносинах органів місцевого самоврядування з суб’єктами малого, середнього та великого бізнесу є розробка та підтримка реалізації конкретних стратегічних програм та бізнес-проектів розвитку підприємств.

Таким чином, системний підхід до вирішення соціально- економічних проблем міста може бути здійснений при розробці й реалізації комплексної програми соціально-економічного розвитку. Ця програма повинна включати заходи щодо реалізації пріоритетних задач довгострокової стратегії соціально-економічного розвитку міста.

У рамках стратегічного планування доцільним є розгляд співвідношення понять “стратегія соціально-економічного розвитку” та “концепція соціально-економічного розвитку”. Попередній розгляд проблем та особливостей формування стратегії дозволяє стверджувати, що характер взаємозв’язку між даними категоріями є в межах часткового і цілого відповідно. Іншими словами, концепція комплексного соціально-економічного розвитку міста повинна містити як складову основні положення його стратегії.

У межах теорії муніципального розвитку концепцію соціально- економічного розвитку міста як наукову категорію розуміють з точки зору двох основних аспектів:

1) як систему поглядів, певне розуміння явищ, соціально-економічних процесів тощо. У даному контексті концепція соціально-економічного розвитку міста є сукупністю основних ідей, цілей і задач, оформлених документально, що покликана упорядкувати механізм розвитку міста у середньостроковій та довгостроковій перспективі.

2) як єдиний задум, провідну думку наукової праці. З точки зору даного підходу, концепція соціально-економічного розвитку міста є базою для формування науково обґрунтованої системи стратегічних цілей та пріоритетів місцевого розвитку, місцевої соціально- економічної політики.

У загальному розумінні концепція соціально-економічного розвитку міста є рамковим документом, що має уточнити стратегічний вибір міста і, певною мірою, обґрунтувати реальність виконання задуманого. При цьому принциповим є розгляд і ухвалення міською владою та її виконавчим комітетом концепції перспективного соціально-економічного розвитку міста. Це дозволяє здійснювати рішення щодо розв’язання проблем комплексного розвитку міста, беручи до уваги прийняту місцевою спільнотою стратегію. Як і у випадку зі стратегіями соціально-економічного розвитку міста, сьогодні на місцевому рівні не існує концепції соціально-економічного розвитку території, яка б цілком задовольняла потреби всіх верств населення і всіх суб’єктів господарювання [129].

Основними проблемами в процесі формування такої концепції, на думку державних службовців та теоретиків у сфері муніципального розвитку, є:

• суттєві відмінності в рівнях соціально-економічного розвитку міст;

• диспропорції в розвитку продуктивних сил окремих міст України;

• неефективне використання наявного економічного потенціалу міст;

• нерівномірний розподіл фінансових ресурсів, що забезпечують процес реалізації сформованої стратегії соціально-економічного розвитку міста.

Варто відзначити, що проблемам формування концепції соціально-економічного розвитку міста присвячена велика кількість наукових робіт. Так, у роботі [3] зазначається ряд проблем, які сьогодні потребують першочергового вирішення при формуванні державної концепції соціально-економічного розвитку міста. Їх можна систематизувати в два блоки: економічні та адміністративні.

До економічних належать:

• інвестиційне сприяння розвитку інфраструктури підприємництва;

• формування конкурентного середовища на основі розвитку територіальних і міжтериторіальних ринків;

• створення умов вільного переміщення товарів, трудових і фінансових ресурсів.

До основних адміністративних проблем належать:

• розподіл виконавчої і контрольної функцій між відповідними органами;

• створення надійної нормативно-правової бази ефективного функціонування органів місцевого самоуправління;

• адміністративно-територіальна реформа та, як наслідок, надання більшої самостійності територіальним утворенням;

• удосконалення процесу формування комунальної власності та процесу управління нею;

• надання цільової державної підтримки депресивним територіальним утворенням;

• сприяння структурному реформуванню економіки території з метою створення нових високоефективних виробничих потужностей, нових робочих місць з метою формування і розвитку нової системи коопераційних зв’язків, а також з метою скорочення неконкурент- них виробництв;

• створення процедури розподілу повноважень між різними рівнями й органами влади.

При цьому, на думку О.М. Андронова, слід обов’язково створити нову бюджетну систему, яка б передбачала: пряме бюджетне управління з центру місцевими бюджетами, удосконалення фінансово- бюджетних відносин між центром і територіями, розробку механізму надання державної підтримки на місцях, розробку й впровадження інноваційної системи фінансового вирівнювання, що повинна базуватися на соціальних стандартах і нормативах, розширення повноважень місцевих органів влади, залучення інвестицій, забезпечення участі населення у фінансуванні розвитку території [3].

Особливу увагу в межах зазначених реформ слід надати формуванню на місцевому рівні системи надання пільгових умов інвесторам, що братимуть участь у реалізації проектів з високим рівнем соціальної, екологічної та іншої значущості для території, проте з низьким економічним ефектом.

У сучасних ринкових умовах функціонування міста впровадження сформованої концепції соціально-економічного розвитку міста є інструментом реалізації економічної політики як окремої адміністративно-територіальної одиниці, так і держави в цілому і сприяє їх сталому економічному зростанню. Дана концепція являє собою розгалужений та угоджений комплекс заходів, направлений на реалізацію завдань стратегічного розвитку міста та іншого територіального утворення, і в жодній мірі не суперечить загальній концепції соціально- економічного розвитку країни (рис. 4.6).

Сама по собі формальна розробка концепції соціально-економічного розвитку міста не стане запорукою ефективної місцевої політики, а навпаки, не дозволить сприяти ефективному розвитку з урахуванням наявного економічного потенціалу міста. Тому надзвичайно важливим є наукове обґрунтування основних заходів, що будуть забезпечувати реалізацію запланованої концепції соціально-економічного реформування та розвитку міста. Йдеться лише про найважливіші з них, що мають першочергове значення. Проте разом із розробленими раніше стратегічними цілями та пріоритетами, напрямами соціально- економічного розвитку, такі документи в комплексі дають добре підґрунтя для подальшого вироблення програми комплексного економічного і соціального розвитку міста - найважливішого елемента механізму реалізації його стратегічного вибору.

Надзвичайна складність та неоднозначність вирішення проблеми обрання стратегії, концепції, програми соціально-економічного розвитку міста пов’язана з необхідністю врахування взаємопов’язаних та вза- ємообумовлених факторів впливу. Так, на етапі становлення ринкових відносин на формування та реалізацію стратегії та концепції соціально- економічного розвитку міста впливають чотири групи чинників:

1) економічний потенціал міста;

2) державна місцева політика;

3) економічні відносини в місті (ринкова трансформація);

4) організаційно-адміністративні фактори.

Вирішальне значення для побудови та ефективної реалізації стратегії соціально-економічного розвитку відіграє повне використання наявного економічного потенціалу міста.

247

Рис. 4.6. Напрями реалізації концепції соціально-економічного розвитку міста

Врахування обсягу та структури таких складових економічного потенціалу, як інвестиційний, інноваційний, виробничий та трудовий дозволить адекватно сформувати стратегічну мету, досягнення якої забезпечить задоволення потреб всіх суб’єктів соціально-економічного розвитку міста: органів місцевого самоврядування, населення, представників малого, середнього, великого бізнесу.

Реалізація стратегії соціально-економічного розвитку міста є заключним блоком заходів в системі забезпечення соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальної одиниці. Основними складовими даного блоку є формування механізму реалізації стратегії та здійснення моніторингу виконання тактичних і стратегічних планів соціально- економічного розвитку.

Що стосується механізму реалізації стратегії, то з функціональної точки зору, його можна представити як сукупність методів та засобів впливу на соціальні та економічні процеси певної адміністративно- територіальної одиниці, що є в розпорядженні у органів місцевого самоврядування, з метою досягнення запланованого соціально-економічного розвитку.

Дослідження практичного досвіду використання концепції стратегічного управління в обласних центрах України дозволяє стверджувати про багаторівневість механізму реалізації стратегії соціально- економічного розвитку. Адже даний механізм включає як державний, регіональний, так і місцевий рівні. Крім цього, зазначений механізм є багатоаспектним поняттям, та включає нормативно-правову, організа- ційно-інституційну, ресурсну, фінансову, бюджетну, кадрову та, що- найменш, інформаційну складові (рис. 4.7).

Варто відзначити, що нормативно-правовий механізм реалізації стратегії соціально-економічного розвитку міста включає комплекс нормативно-правових актів, необхідних і достатніх для реалізації стратегії соціально-економічного розвитку міста на основі програмно- цільових методів [57]. У сучасних умовах на державному рівні такими нормативно-правовими актами є: Конституція України, послання Президента України Верховній Раді України, законодавство України про Державний бюджет, інші закони України, постанови й розпорядження Уряду, укази Президента України, відомчі нормативно-правові акти з питань стратегічного розвитку. Виникає об’єктивна необхідність у розробці та прийнятті регіональних та місцевих нормативних актів, що створюють сприятливі умови для стратегічного розвитку території на основі програмно-цільових підходів.

Організаційна складова механізму реалізації стратегії соціально- економічного розвитку міста в умовах ринкової економіки полягає у необхідності створення та ефективного функціонування в місті повноцінного інституту власності, інноваційної постіндустріальної економіки, системи венчурного інвестування, державного й приватного страхування, створення й розвитку інноваційної системи (інноваційно- технічних центрів, технопарків, інноваційно-промислових комплексів).

Рис. 4.7. Складові механізму реалізації стратегії соціально-економічного розвитку міста

Відносно регіонів, що володіють значним науковим та інтелектуальним потенціалом, особливого значення набуває створення інноваційного середовища як основи розробки, впровадження й просування на ринок нових інноваційних технологій [89].

Необхідність виокремлення у складноструктурованому механізмі реалізації стратегії соціально-економічного розвитку бюджетної складової викликана тим, що він забезпечується здебільшого за рахунок саме бюджетних коштів. На нашу думку, місцеві бюджети мають не лише забезпечувати просте існування адміністративно-територіальних оди - ниць, а й поступово перетворюватися в інструмент впливу на зростання ділової активності населення, суб’єктів господарювання, а також забезпечувати соціальну стабільність та проведення інноваційних структурних перетворень. Найбільшою ефективністю для адекватної реалізації стратегії соціально-економічного розвитку міста характеризуються державні замовлення, податкові пільги, створення спеціальних фондів, прийняття державних та місцевих цільових та адресних інвестиційних програм.

Найважливішим бюджетним механізмом реалізації стратегії соціально-економічного розвитку міста є участь у державних цільових програмах і державних адресних інвестиційних програмах [7]. Серед інвестиційних програм державні цільові програми найбільшою мірою відображають стратегічні пріоритети Уряду України, призначені для вирішення найважливіших міжгалузевих, міжрегіональних, місцевих проблем [131].

Фінансова складова відрізняється від бюджетної тим, що включає і кошти, залучені з альтернативних джерел фінансування. Дана складова реалізації стратегії соціально-економічного розвитку міста полягає у необхідності визначення обсягу та структури фінансових ресурсів (власних, залучених, запозичених), що будуть використані для забезпечення досягнення сформованих цілей розвитку території. На думку деяких авторів, саме програмно-цільовий підхід здатен забезпечити оптимальне сполучення коштів бюджету території, Державного бюджету, коштів банків, фондів, інвесторів, власних коштів підприємств та інших учасників програмних заходів [57]. Завдання органів влади міста - створити структуру, центр, що регулює фінансові потоки.

Кадрове забезпечення в процесі реалізації стратегії соціально- економічного розвитку міста відіграє значну роль. Кадрова складова являє собою сукупність заходів з боку органів місцевого самоврядування щодо використання праці високопрофесійних робітників у сфері менеджменту з метою задоволення потреб господарського комплексу, соціальної сфери території відповідно до запланованого соціально- економічного розвитку міста.

Не викликає сумніву той факт, що в сучасних умовах поступового входження України в глобальний інформаційний простір виникає об’єктивна необхідність в існуванні адекватної інформаційної підтримки в процесі прийняття управлінських рішень у сфері реалізації стратегії соціально-економічного розвитку міста. Безумовно вирішальним в даному випадку є активне використання існуючих та створення нових систематизованих, зручних для пошуку й аналізу, актуальних і достовірних інформаційних ресурсів, що дозволить підвищити якість, доступність інформації та збільшити її обсяг, поліпшити взаємодію державних органів, органів місцевого самоврядування з громадянським суспільством через електронні канали зв’язку.

Важливою умовою досягнення стратегічних цілей та безпосереднього забезпечення успішної реалізації програм соціально-економічного розвитку є система моніторингу поточного соціально-економічного стану міста і оцінка ходу виконання зазначених програм. Система моніторингу повинна забезпечувати постійний контроль та аналіз виконання запланованих заходів, а також створювати зворотний зв’язок та корегування поточного планування у відповідності до змін середовища.

Однією з головних умов формування системи моніторингу реалізації стратегії соціально-економічного розвитку міста є її циклічність. Іншими словами, система моніторингу може бути ефективною лише у разі забезпечення її функціонування на основі безперервного процесу протягом усього терміну реалізації стратегії.

Впровадження систематичного моніторингу реалізації стратегії соціально-економічного розвитку міста починається від стадії розробки та забезпечує можливість внесення коректив у хід реалізації стратегії, виходячи з отриманої оцінки зміни показників та індикаторів за економічними, соціальними, фінансовими та організаційними показниками. При цьому функціонування механізму моніторингу реалізації стратегії повинно ґрунтуватися на наступних принципах:

• облік показників та звітності виконавців;

• контроль та аналіз результатів;

• ефективність фінансових витрат;

• стимулювання виконавців;

• відповідальність виконавців;

• належна кваліфікація виконавців [90, с. 14].

Слід також відзначити, що на всіх етапах формування та реалізації стратегії здійснюються заходи оперативного контролю з метою виявлення та ліквідації можливих недоліків, а також внесення змін у разі необхідності.

Таким чином, розглянутий механізм розробки та реалізації стратегії соціально-економічного розвитку міста засвідчив об’єктивну необхідність врахування особливостей наявного економічного потенціалу з метою більш повного та ефективного використання наявних ресурсів. Це, у свою чергу, є запорукою підвищення рівня життя населення міста, що і є основною стратегічною метою.

4.3.