2.3. Сутність, завдання та особливості боргового планування

Боргове планування – це складник народногосподарського та фінансового планування розвитку держави, пов’язаний з розробкою перспективних моделей стану державного боргу з урахуванням прогнозних параметрів народногосподарського розвитку, визначенням обсягів і джерел запозичення коштів для фінансування державних потреб.

Особливість боргового планування полягає в наявності загальних і специфічних чинників, що впливають на нього. До загальних чинників належать:

— динаміка ВВП;

— стан платіжного балансу;

— курс національної валюти;

— політика центрального банку на кредитному ринку;

— попит і пропозиція на позиковий капітал;

— норма прибутку в матеріальному виробництві тощо.

Специфічні чинники боргового планування охоплюють:

— боргову політику держави;

— рівень розвитку зовнішніх і внутрішніх ринків;

— види боргових інструментів держави;

— ступінь довіри внутрішніх і зовнішніх інвесторів до державних боргових зобов’язань;

— кредитний рейтинг та ін.

Боргове планування має вирішувати такі головні завдання:

— визначення додаткових обсягів і джерел фінансових ресурсів для фінансування державних програм;

— взаємоузгодження видів, обсягів, термінів і джерел надходження фінансових ресурсів для достатнього фінансування державних програм без створення обтяжливого впливу на державний бюджет, забезпечення своєчасних і в повному обсязі виплат за отриманими кредитними ресурсами, що формують державний борг;

— фінансовий контроль за доцільністю та ефективністю залучення, використання та повернення запозичених коштів;

— забезпечення виконання заходів з формування оптимального боргового портфеля для розвитку національної економіки з визначенням особливостей строкового профілю зобов’язань країни з обслуговування боргу;

— визначення можливого доступу до різних джерел фінансування в майбутньому;

— вивчення можливості дострокового погашення боргів чи їх рефінансування на сприятливих умовах;

— сприяння залученню нових позик на вигідніших умовах;

— узгодження термінів окупності кредитного проекту, що фінансується, з термінами погашення кредиту;

— створення умов для адаптації до спаду експортних доходів чи передбачуваного підвищення витрат на імпорт.

Визначені завдання поділяються відповідно до термінів реалізації на тактичні та стратегічні.

Тактичні завдання боргового планування відображають такі процеси:

— розроблення графіка платежів;

— планування отримання додаткових коштів для фінансування бюджетного дефіциту за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел;

— планування надходження коштів для обслуговування поточного державного боргу;

— планування надходження коштів для підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів центрального банку.

Стратегічні завдання боргового планування пов’язані з проведенням роботи щодо:

— прогнозування стану основного боргу на 10–15 років;

— прогнозування скорочення внутрішнього, зовнішнього та гарантованого державного боргу.

Боргове планування як складник народногосподарського планування ґрунтується на принципах планування, до яких належать:

1) Принцип наукової обґрунтованості планів. Полягає в тому, що планування повинно базуватися на висновках суспільних, економічних і технічних наук.

2) Програмно-цільовий принцип є основою для будь-якої планової діяльності. Він втілюється за допомогою розроблення цільових програм, що дає змогу сконцентрувати зусилля та ресурси на вирішення ключових завдань державного розвитку.

Для боргового планування використовують такі методи:

— метод екстраполяції, який характеризується визначенням фінансових і боргових показників на підставі їхньої динаміки;

— метод математичного моделювання, пов’язаний з побудовою боргового сценарію;

— метод прямих фінансових розрахунків використовується для визначення абсолютних і відносних параметрів тактичних і стратегічних цілей, відповідно до існуючих кредитних угод і боргових зобов’язань;

— метод експертних оцінок.

Етапи боргового планування:

1) Прогнозування тенденцій розвитку національної та світової економіки і майбутніх можливостей додаткового фінансування державних витрат.

2) Вивчення стану та структури боргового портфеля.

3) Визначення майбутніх і перспективних виплат за укладеними угодами чи визначеними умовами.

4) Розроблення сценаріїв запозичення та версій боргу.

5) Визначення оптимального боргового портфеля та боргової політики.

У борговому плануванні необхідно зважити на національні та економічні інтереси, особливості національного розвитку. Розробляючи програми боргового залучення коштів, потрібно враховувати:

1) очікувані (проектовані) чисті експортні надходження плюс можливі зовнішні позики та інші види фінансування повинні бути достатніми для обслуговування зовнішнього боргу;

2) спроектовані державні доходи мають бути достатніми для забезпечення в національній валюті еквівалента державних зобов’язань з обслуговування зовнішнього боргу.

Розробленню плану державних запозичень на наступний рік має передувати етап прогнозування, на якому визначаються можливі у майбутньому умови та джерела фінансування державних витрат. Прогнозування полягає у виявленні та передбаченні тенденцій розвитку національної економіки та світового ринку позикових капіталів. Функції та предмет прогнозування визначаються з урахуванням вірогідності цілої низки економічних, соціальних і політичних процесів.

Визначають три основні цілі боргового прогнозування:

— кількісний та якісний аналіз тенденцій розвитку національного господарства та світового фінансового ринку;

— вірогідне альтернативне передбачення майбутнього фінансово-боргового розвитку з урахуванням існуючих тенденцій розвитку та поставлених цілей;

— оцінка можливостей і наслідків активного втручання на передбачувані процеси та тенденції.

Під час планування державних запозичень дотримання критеріїв ефективності потребує врахування, крім економічного, фінансового, соціального аспектів, інтересів національної безпеки та складників боргового портфеля держави.

Борговий портфель держави охоплює такі види позик:

— фактичні (позики, що перебувають у стані реалізації);

— планові (позики, за якими визначено кредиторів);

— прогнозні (позики, за якими визначаються базові умови).

Під час планування фактичних і планових позик, що входять до складу боргового портфеля держави, головним є проведення фінансових розрахунків позик (тобто плануються та прогнозуються перспективні виплати за даними позиками, відповідно до укладених угод або визначених умов).

Для планування прогнозних показників розробляють сценарій запозичення, тобто визначають ключові показники за різних макросценаріїв, які відображають рівень боргової залежності (суму державного боргу у відсотках до ВВП). Також визначають потреби у внутрішніх і зовнішніх запозиченнях і можливості їх взаємозамінності. Технічно це відбувається на підставі розроблених у Міністерстві фінансів шаблонів кредитних сценаріїв на будь-який період. У складанні шаблонів позик враховують базові параметри кожної конкретної кредитної угоди. Базові параметри описують умови залучення коштів: терміни, основну сума боргу, термін виплат, відсоткові ставки, види кредиторів і валюту позик. Одночасно розробляють комп’ютерні тести сценаріїв боргу, за допомогою яких перевіряється дієздатність розробленого.

Важливим наступним етапом боргового планування є розгляд і вивчення боргових сценаріїв запозичення через призму державних потреб з урахуванням реального та перспективного стану боргової залежності, з визначенням відповідних макроекономічних показників державного розвитку.

У плануванні залучення бюджетних коштів у розпорядження уряду або підприємства під державні гарантії визначають:

— загальну суму необхідних додаткових коштів для фінансування державних програм за рахунок залучення державного кредиту;

— суму запозичень за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел;

— запозичення за внутрішніми джерелами поділяють за видами та формами державного кредиту. Особливо наголошується на кредитуванні центральним банком та емісії облігацій;

— зовнішні запозичення поділяють на кредитування міжнародними організаціями НБУ (платіжного балансу, національного резерву), бюджетних проектів, бюджетного дефіциту. За кожним складником визначають валюту кредиту та платежу, умови обслуговування, терміни погашення.

Після планування змін у борговому портфелі держави, відповідно до визначеного оптимального боргового портфеля, детально опрацьовуються версії боргу, тобто сценарії поведінки боргових зобов’язань, з одного боку, щодо загальної суми боргу, планових позик, фактичних позик або окремого часткового запозичення; з іншого боку, версії боргу розглядаються з погляду взаємної узгодженості з відсотковими ставками та курсами валют. Після цього за версією боргу визначають групу звітності (єдиних форм звітності в Україні немає).

Завдання планових органів полягає у прагненні до оптимізації боргового портфеля. Але в зв’язку з тим, що планування державного боргу і боргової ситуації здійснюється на підставі обліку даних на конкретну дату укладання кредитних проектів і кредитних угод, воно функціонує як облікова система. Тому в його плануванні відсутнє економетричне моделювання, тобто вивчення зворотного впливу на чинники.

Визначення обсягів залучення коштів – головне питання боргової та економічної стратегії уряду держави та важливе політичне питання.

Для визначення обсягів коштів, що мають залучатися додатково через систему державного кредиту, необхідно враховувати і власні потреби у таких коштах та можливості держави щодо їх ефективного використання, і можливості безризикового обслуговування даних обсягів запозичених коштів.