1.2. Сутність державного боргу

Розбудова української ринкової економіки в умовах формування незалежної економічної системи потребує розгляду та вивчення великої кількості проблемних питань, що стали особливо актуальними на сучасному етапі розвитку.

Державні позики – це вид державного кредиту, за яким тимчасово вільні кошти населення, підприємств, установ, організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і розміщення державних боргових паперів.

Значне місце у формуванні внутрішнього та зовнішнього державних боргів країни займають гарантовані позики. Гарантовані позики – це умовні державні кредити. Їх особливість полягає в тому, що уряд держави є гарантом безумовного погашення позик, отриманих нижчими органами влади та окремими суб’єктами господарювання, а також погашення відсотків за користування ними. Гарантовані позики використовуються для залучення коштів і національних, і іноземних інвесторів. Уряд країни реально фінансово відповідає тільки у разі неплатоспроможності позичальника.

Використання державних гарантій для залучення коштів до державних підприємств має такі негативні наслідки:

1) Якщо кошти залучаються до потенційно збиткових підприємств, то держава здійснює неефективне витрачання ресурсів.

2) Державні гарантії не стимулюють інвестиційної активності працівників підприємства.

3) Державні гарантії «вимивають» інвестиційні ресурси приватних інвесторів.

4) У разі неплатоспроможності підприємства (зазвичай, це підприємство-гігант) уряд не може піти на порушення справи про банкрутство, оскільки це призведе до звільнення тисяч працюючих і, відповідно, соціально-економічної або політичної напруги у суспільстві.

5) Продаж неплатоспроможного підприємства-гіганта іноземним інвесторам призводить до того, що стратегічні підприємства країни стають власністю інших держав.

Міжнародні кредитні відносини сприяють переливанню позикових капіталів до країн, де відчувається їхній дефіцит. Такі відносини вигідні обом сторонам, оскільки кредитор, надаючи такі позики, отримує більший відсоток доходу за користування позикою, ніж у капіталонадлишкових країнах, а позичальник сплачує відсоток нижчий, ніж сплачують усі інші позичальники в капіталодефіцитних країнах. Зацікавленість уряду пояснюється можливістю залучення додаткових коштів на вигідніших умовах для фінансування державних програм (оскільки відсотки за користування позиками в таких країнах на внутрішньому ринку значно перевищують відсотки, які необхідно сплачувати за отримані зовнішні позики).

Залучення додаткових коштів за допомогою державного кредиту зумовлює формування і накопичення державного боргу. Взяті в борг кошти надходять у розпорядження держави і перетворюються на її додаткові фінансові ресурси. Такі ресурси, зазвичай, спрямовуються на фінансування невідкладних завдань соціально-економічного розвитку, покриття дефіциту державного бюджету, підтримки платіжного балансу та грошової одиниці держави тощо.

Факт існування державного боргу не дає уяви про реальний фінансово-економічний стан держави. Зростання державного боргу – це складне явище, обумовлене цілою низкою чинників, яке в умовах окремої держави може мати свою специфіку. Часто зростання державного боргу є наслідком незбалансованості економіки та існування бюджетного дефіциту. Брак коштів у бюджеті держави покривають за рахунок випуску нових грошових знаків, державних цінних паперів або отримання додаткових позик. Паперово-грошова емісія одразу ж посилює інфляційні процеси, тому переваги надають іншим засобам.

Для повнішого і докладнішого вивчення державного боргу, проведення об’єктивного економічного аналізу його необхідно розглядати у взаємозв’язку і взаємозалежності з іншими аспектами суспільно-економічного життя країни.

Розглядаючи проблеми державних боргів, треба з’ясувати суть, зв’язки та особливості понять «державний борг» і «державна заборгованість». Єдиного прийнятного для всіх визначення поняття «державний борг» не існує. П.А. Самуельсон і В.Д. Нордхаус зазначають, що державний борг – це «загальна сума боргових зобов’язань уряду у формі облігацій і короткострокових позик» [149]. Але вони підходять до розгляду державного боргу і як до «заборгованості, накопиченої в уряді, внаслідок запозичень грошей для фінансування минулих бюджетних дефіцитів».

Міжнародна робоча група зі статистики зовнішнього боргу при Світовому банку розробила стандарти звітності для країн, що є позичальниками кредитів банку. Спеціалісти Світового банку визначають поняття «валовий борг» (gross debt), що вживається на противагу поняттю «чистий борг» (net debt), яке охоплює пасиви, зменшені на суму зобов’язань [164]. Для чіткого окреслення розмірів державного боргу спеціалісти Світового банку звертають увагу, що борг охоплює лише ті суми, які фактично були отримані позичальником і ще не сплачені та не анульовані. Борг не враховує суми майбутніх відсоткових платежів.

У «Фінансовому словнику» сучасних вітчизняних учених Загороднього А.Г., Вознюка Г.Л., Смовженко Т.С. державний борг визначено як «загальну суму заборгованості держави внаслідок непогашення позик та невиплати за ними процентів» [46]. У проекті Закону України «Про державний борг України» державний борг визначається як непогашена основна сума боргу за фінансовими зобов’язаннями, що виникли під час державного запозичення та надання державних гарантій у грошовій формі. Але у Бюджетному кодексі України державний борг – це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, а також боргових зобов’язань держави, що набирають чинності в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства чи договору [23].

До розгляду державного боргу треба підходити системно.

Державний борг виражає економічні відносини між державою-позичальником та її кредиторами з приводу перерозподілу позикових капіталів і вартості ВВП позичальника. Державний борг складають усі випущені й непогашені боргові зобов’язання, емітовані державою або від її імені (основна сума боргу та сума прострочених відсоткових платежів, оформлена як державний борг за згодою сторін) перед кредиторами щодо повернення отриманих у позику коштів.

Державний борг має здатність до накопичення. Розмір державного боргу складається з боргів минулих років і новостворених. Накопичення основної суми, яка підлягає поверненню кредиторові (відповідно до укладених угод або номінальної вартості випущених боргових зобов’язань), і прострочених платежів, згідно з емітованими борговими зобов’язаннями, враховуються та обліковуються у складі державних боргів.

Державний борг відображає обсяги випущених і непогашених боргових зобов’язань держави на конкретну дату. Розміри державного боргу треба розглядати як індикатор соціально-економічного розвитку та фінансового стану держави, рівня ефективності функціонування її урядових структур.

Ширшим за поняття державного боргу є поняття державної заборгованості, або заборгованості держави. Державна заборгованість відображає економічні відносини, з одного боку, всередині держави та, з іншого боку – між фізичними і юридичними особами – резидентами і нерезидентами, урядами іноземних держав, міжнародними фінансово-кредитними організаціями. Специфічність цих відносин пов’язана з необхідністю відшкодування коштів за надані кредити (зокрема гарантовані урядом), виконані роботи, надані послуги; з участю країни у міжнародних громадських, фінансових і військових організаціях; з відшкодуваннями взятих на себе державою економічних і соціальних зобов’язань тощо.

До державної заборгованості, крім заборгованості, яка входить до складу державного боргу, належать заборгованість за заробітною платою працівникам бюджетної сфери, заборгованість за пенсіями, стипендіями та соціальними виплатами малозахищеним верствам населення; заборгованість за комісійними, відсотками та іншими платежами, відповідно до кредитних угод чи боргових зобов’язань, перед кредиторами за користування кредитними ресурсами, термін платежів за якими настає у поточному році, та за гарантованими урядом позиками; заборгованість за внесками до міжнародних організацій, зокрема оформлена за допомогою випусків векселів тощо. Поява такої заборгованості держави є типовим явищем для України та інших постсоціалістичних країн.

Окремо потрібно наголосити на проблемі вирішення суперечок щодо заборгованості господарюючих суб’єктів перед іноземними суб’єктами господарювання та іноземними кредиторами. Відомі випадки, коли іноземні фірми розглядають борги суб’єктів господарювання як борги держави. Внаслідок цього виникають проблеми, які потребують урегулювання на міжурядовому рівні. Наприклад, в Україні заборгованість підприємства «Укрнафтогаз» перед РАТ «Газпром» 1994 року було переоформлено на державний борг України, аби не допустити припинення постачання нафтопродуктів з Росії в Україну. Аналогічна ситуація виникла з боргами між українськими та туркменськими підприємствами.

До державного боргу повинна входити: заборгованість за основною сумою (принципал) і відсотками, комісійними, за якими настав термін сплати, та штрафними санкціями за прострочені платежі, яка оформлена за допомогою випусків державних боргових зобов’язань (емітованих державою або від її імені) або укладанням міждержавних міжурядових договорів уповноваженими особами; заборгованість, оформлена прийняттям необхідних правових актів державним законодавчим органом; заборгованість за гарантованими урядом країни кредитами, за умов настання гарантованого випадку. Держава не повинна відповідати за зобов’язаннями, прийнятими українськими суб’єктами господарювання, не уповноваженими на це чинним законодавством, чи з порушенням чинного законодавства.

Державна заборгованість має покриватися за рахунок коштів державного бюджету, якщо інше не передбачено чинним законодавством, і державних фондів, зокрема коштів НБУ. Наприклад, кошти Міжнародного валютного фонду (МВФ), які надходять в Україну для підтримки платіжного балансу та національної грошової одиниці, отримуються, обліковуються НБУ та погашаються за рахунок коштів центрального банку нашої країни.

Державний борг – це відносини вторинного розподілу валового суспільного продукту і частини національного доходу. У цих відносинах бере участь лише частина доходів і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Найчастіше – це тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб та населення, не призначені для поточного використання. На процес формування тимчасово вільних коштів впливають технологічні особливості виробничих процесів і сезонний характер виробництва. Тимчасово вільними можуть бути і резервні фонди підприємств різних форм власності.

Подальший розгляд суті поняття «державний борг» потребує розгляду видів державного боргу, їх особливостей і чинників, які є підставою для здійснення класифікації державних боргів.