3.3. Правове забезпечення залучення ресурсів українськими суб’єктами господарювання під гарантію уряду

Аналізуючи третій складник законодавчо-правової бази з формування та обслуговування державного боргу, треба визначити не тільки перелік прийнятих законів, положень, постанов, а й навести їхню якісну оцінку та можливість на цей момент ефективно вирішити проблему гарантованих позик урядом України.

Правова база з цього питання започаткована з ухваленням Закону України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК), Міжнародної асоціації розвитку (МАР) та Багатостороннього агентства з гарантування інвестицій (БАГІ)» № 2402-ХІІ від 3 червня 1992 року. Відповідно до цього закону було визначено органи, їхні завдання і повноваження щодо врегулювання відносин, пов’язаних зі вступом і перебуванням України у складі МВФ, МБРР, МФК, МАР і БАГІ. Кабінет Міністрів України отримав повноваження, необхідні для вирішення всіх питань щодо членства України в цих організаціях. Міністерство фінансів України визначається фінансовим агентом уряду, на якого покладається відповідальність за здійснення всіх фінансових операцій, пов’язаних зі вступом і членством України у зазначених вище організаціях. Національний банк України визначається банком-депозитарієм коштів цих організацій на території України. Після ухвалення цього закону такий розподіл повноважень і функцій зберігається в усіх наступних законодавчих актах, прийнятих згідно з цією проблемою.

Законодавчо правовий статус Кабінету Міністрів і Національного банку України як гарантів іноземних кредитів, що виділяються Україні, закріплено Постановою Президії Верховної Ради України «Про надання Кабінету Міністрів України права в 1992 році виступати гарантом щодо кредитів іноземних банків, фінансових та інших міжнародних організацій та про порядок застави під гарантії іноземним кредиторам» № 2561-ХII від 15 липня 1992 року.

Після ухвалення цієї постанови Кабінет Міністрів України прийняв Декрет «Про надання державних гарантій щодо іноземних кредитів, які надаються Україні відповідно до міжнародних договорів» № 25-93 від 17 березня 1993 року, де ще раз наголошено, що Кабінет Міністрів України є гарантом кредитів, які надаються Україні урядами іноземних держав, міжнародними фінансовими організаціями та іноземними державами відповідно до міжнародних угод. Кабінет Міністрів України визначив, що обслуговування іноземних гарантованих урядом кредитів здійснюватиме Державний експортно-імпортний банк України (Ексімбанк України) або інші уповноважені урядом України фінансові агенти. На сьогодні головним фінансовим агентом уряду за гарантованими позиками є Ексімбанк України.

Цим декретом визначено предмет застави за гарантованими урядом кредитами – майно позичальника кредиту (яке належить йому на правах власності або повного господарського володіння, а також майно, що належатиме позичальнику на момент виконання зобов’язання відповідно до кредитної угоди) та майно державної власності (об’єкти незавершеного будівництва, що фінансуються з державного бюджету, й інше державне майно, не передане у повне господарське відання чи оперативне управління підприємств, установ, організацій).

У зв’язку з тим, що Постановою Президії Верховної Ради № 561-ХІІ визначено покриття зобов’язань за гарантованими позиками коштами Державного валютного фонду, Кабінет Міністрів України визнав за необхідне створити у складі Державного валютного фонду резерв Кабінету Міністрів для погашення іноземних кредитів на випадок невикористання застави майна.

Важливим етапом для розвитку іноземного інвестування в Україну під гарантії уряду стало ухвалення Кабінетом Міністрів України Постанови «Про пріоритетні напрями використання іноземних кредитів» № 234 від 3 квітня 1995 року. Прийняття цієї постанови ставило за мету підвищити ефективність використання іноземних кредитів і створити сприятливі умови для вирішення першочергових завдань стабілізації економіки, структурних перетворень, розширення експортного потенціалу та задоволення потреб держави в критичному імпорті. Для цього Кабінет Міністрів України визначив основні критерії, які необхідно врахувати під час відбору та розгляду проектів, фінансування яких має здійснюватися за рахунок іноземних кредитів, гарантованих урядом України. До таких критеріїв належить валютна самоокупність; відповідність пріоритетним напрямам іноземного кредитування; сприяння розвитку експортного потенціалу і виробництва імпортозамінної продукції; забезпечення критичного імпорту; впровадження інноваційних проектів, забезпечення енерго- та ресурсозбереження; можливість здійснення технічного переозброєння і модернізації за 1–2 роки, а також забезпечення розвитку інфраструктури.

Пріоритетними напрямами використання іноземних кредитів визначено енерго- та ресурсозберігаючі технології; агропромисловий комплекс; чорну металургію; паливно-енергетичний комплекс; медичну і мікробіологічну промисловість; авіабудування; суднобудування; ракетобудування; автомобілебудування; інфраструктуру галузей транспорту та зв’язку, окремі надзвичайно важливі об’єкти загальнодержавного значення.

Окреслюючи правове поле залучення гарантованих кредитів, Кабінет Міністрів України визначив, що погашення таких кредитів має здійснюватися на умовах валютної самоокупності. Постанова передбачає погашення іноземних кредитів за рахунок коштів державного бюджету у випадку, коли ці витрати передбачені. Сучасний стан заборгованості держави за іноземними гарантованими кредитами свідчить про незадовільний стан використання позичальниками кредитів покладених на себе зобов’язань.

Стимулювання надходження в Україну коштів від комерційних кредитів під гарантію уряду пов’язано з наданням додаткових гарантій інвесторам. З цією метою було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України «Про додаткове забезпечення гарантій або інших зобов’язань Уряду України, які надаються іноземним кредиторам щодо погашення кредитів у іноземній валюті, що залучаються українськими юридичними особами» № 655 від 17 серпня 1995 року. Упродовж наступних років до цієї постанови вносилися доповнення та зміни.

Зміст додаткового забезпечення гарантій полягає у тому, що обов’язковою умовою розгляду питання про доцільність надання гарантій урядом України є залучення кредитів на умовах валютної самоокупності, за умов укладення позичальниками угод із Державним Ексімбанком України або іншими фінансовими агентами, визначеними урядом, кредитних та інших угод і договорів застави або поруки (можливі варіанти укладання угод з третіми особами (майновими поручителями) чи укладання договору страхування). Виняток становлять випадки, коли іноземні кредити передбачається повертати за рахунок бюджетного фінансування, або коли майно українських юридичних фірм відповідно до чинного законодавства не підлягає приватизації, або коли погашення здійснюється НБУ.

Зазначена вище постанова Кабінету Міністрів України внесла уточнення щодо вартості предметів застави за гарантованими урядом кредитами. Вона повинна покривати суму основного боргу та відсотків за користування іноземними кредитами, відшкодовувати витрати на його обслуговування. Оцінку вартості майна, що є предметом застави, здійснює Фонд державного майна, а вартість майнових прав та цінних паперів – Міністерство фінансів України.

Витрати, пов’язані з оцінкою вартості предмета застави, та інші супутні витрати, пов’язані з укладенням угод застави чи страхування, покриваються юридичною особою, що виступає позичальником комерційних кредитів і має намір отримати гарантії уряду.

Крім того, позичальники гарантованих кредитів мають сплатити державне мито за нотаріальне посвідчення договорів застави у розмірі 0,1% вартості предмета застави, але не більше 35 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про додаткове забезпечення гарантій або інших зобов’язань Уряду України, які надаються іноземним кредиторам щодо погашення кредитів у іноземній валюті, що залучаються українськими юридичними особами» № 655, на Міністерство фінансів України покладено зобов’язання вести облік гарантій та інших зобов’язань уряду України, що надаються відповідно до чинного законодавства України для забезпечення погашення українськими юридичними особами кредитів у іноземній валюті.

Погіршення стану відшкодування державному бюджету витрат внаслідок настання гарантійних випадків за гарантованими урядом комерційними іноземними кредитами та для забезпечення виконання Закону України «Про Державний бюджет України на 1995 рік» змусило Кабінет Міністрів України прийняти Постанову «Про порядок відшкодування збитків Державного бюджету, що виникли внаслідок настання гарантійних випадків за іноземними кредитами, одержаними юридичними особами України під гарантії Уряду України» від 14 грудня 1995 року за № 1002.

Ця постанова визначила механізм відшкодування витрат державного бюджету за гарантованими українським урядом кредитами. Про настання гарантійного випадку банк-агент уряду (Ексімбанк України) за п’ять днів до здійснення планового платежу з обслуговування іноземного кредиту має повідомити Міністерство фінансів із зазначенням сум коштів, необхідних для погашення заборгованості у разі порушення позичальником графіка платежів за кредитною угодою.

Своєчасне отримання Мінфіном інформації про погашення гарантованої урядом заборгованості дає можливість зменшити розмір витрат, які мали б місце у разі прострочення заборгованості та пов’язані зі сплатою штрафних санкцій і компенсаційних виплат.

Постанова регулює розміри заборгованості позичальників гарантованих позик перед державним бюджетом. Відповідальність позичальників формується в межах витрат державного бюджету, пов’язаних з виконанням гарантійних зобов’язань, з моменту здійснення гарантом зазначених платежів. У разі невідшкодування у місячний термін витрат державного бюджету позичальником іноземного кредиту фінансові органи за місцем його знаходження мають стягти з нього у безспірному порядку в повному обсязі суми не здійснених у строк платежів з урахуванням пені.

Прийнята Постанова №1002 зобов’язала Міністерство фінансів України визначити «Порядок зарахування до Державного бюджету сум, стягнутих у безспірному порядку з юридичних осіб України – позичальників, для погашення заборгованості за іноземними кредитами, одержаними під гарантії Уряду України». Цей «Порядок» затверджено наказом Міністерства фінансів України № 88 від 30 квітня 1996 року.

Ексімбанк України та Міністерство фінансів України ведуть облік комерційних кредитів, отриманих під гарантію уряду нашої держави. У разі порушення позичальниками графіка платежів Мінфін повідомляє про це свої галузеві управління та Державне казначейство України. Останнє надає аналогічну інформацію територіальним органам Державного казначейства.

За умов невідшкодування позичальником у місячний термін витрат державного бюджету територіальні відділення Державного казначейства мають повідомити територіальні відділення податкової служби. Державні податкові інспекції стягують у безспірному порядку з боржника повну суму не здійснених у строк платежів з урахуванням пені. Щомісячно (до 10 числа) територіальні податкові інспекції інформують територіальні органи Державного казначейства про суми, відшкодовані державному бюджету, та санкції, застосовані до боржників.

Інформація про відшкодовані державному бюджету суми надходить до Державного казначейства, Мінфіну та Укрексімбанку, які відображають отриману інформацію в реєстрі державних боргів і гарантованих урядом комерційних кредитів.

В окремих випадках, коли позичальники-резиденти не в змозі виконати взяті зобов’язання, місцеві фінансові органи за погодженням з Кабінетом Міністрів України та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів №1002 можуть звертатися до господарського суду із заявами про порушення справ про їх банкрутство.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про впорядкування залучення іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, вдосконалення системи залучення зовнішніх фінансових ресурсів та обслуговування зовнішнього державного боргу» від 5 травня 1997 року № 414 визначила: порядок залучення, розгляду пропозицій і надання гарантій Кабінетом Міністрів України для забезпечення зобов’язань юридичних осіб-резидентів щодо їх погашення; порядок і реалізацію проектів розвитку економіки України, які підтримуються міжнародними фінансово-кредитними організаціями; заходи, пов’язані з відшкодуванням витрат державного бюджету для виконання гарантійних зобов’язань уряду; заходи, пов’язані з обслуговуванням зовнішнього державного боргу перед Росією та Туркменістаном; умови прийняття рішень про надання юридичним особам права використання гарантованих іноземних кредитів; умови визначення банків-агентів уряду; необхідність укладання угод між Міністерством фінансів України та позичальником-резидентом про порядок відшкодування видатків державного бюджету, персональну відповідальність за надання позитивних експертних висновків і листів підтримки на гарантовані кредити тощо.

Відповідно до прийнятої постанови та змін, внесених до неї 1998 року (постановами Кабінету Міністрів України № 1280, № 1336, № 1466), Кабінет Міністрів України може надавати гарантії юридичним особам-резидентам незалежно від їхньої форми власності.

Гарантії уряду надаються для забезпечення погашення кредитів, наданих урядами іноземних держав, міжнародними фінансовими організаціями, іноземними банками України, з укладенням відповідних міжнародних договорів згідно з чинним законодавством у таких випадках:

— кредитні лінії;

— міжбанківські кредитні лінії, що відкриваються іноземними банками та міжнародними фінансовими організаціями за згодою уряду України та оформляються за рішенням Кабінету Міністрів України, Укрексімбанком чи іншим банком-агентом уряду держави, що обслуговується цими банками-агентами;

— кредити міжнародних фінансових організацій, іноземних банків, які надаються юридичним особам-резидентам у іноземній валюті, відповідно до чинного законодавства та міжнародних договорів, що обслуговуються банками-агентами.

Розгляд заявок юридичних осіб-резидентів про залучення бюджетних кредитів під гарантію уряду з використанням під їх погашення бюджетних коштів, здійснюється у разі передбачення коштів у державному бюджеті на ці цілі.

Позичальники гарантованих урядом іноземних кредитів мають подати до Мінфіну України лист-заяву з експертним висновком центрального апарату виконавчої влади даної галузі та визначені законодавством документи. Заявки юридичних осіб-резидентів, які вже отримали іноземний гарантований урядом кредит, не розглядаються до повного погашення раніше одержаного кредиту.

Посадові особи органів державної влади персонально відповідають за надання позитивних висновків, листів підтримки кредитних проектів юридичних осіб-резидентів, впровадження яких передбачає надання урядових гарантій за іноземними кредитами.

У разі надання позитивного висновку Міністерством фінансів України про наявність у бюджеті держави необхідних коштів або можливостей, про передбачення в ньому таких коштів пакет документів надається до Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України надає гарантії від імені уряду після державної експертизи проектів, під реалізацію яких залучаються іноземні кредити. Для проведення державної експертизи залучаються Національне агентство з реконструкції та розвитку (пізніше його реорганізовано у департамент міжнародного розвитку та європейської інтеграції Мінекономіки України), Мінфін України, Мінекономіки, інші державні органи та банки-агенти. Усі витрати, пов’язані з проведенням експертизи проекту, покриваються юридичною особою-резидентом, що є позичальником цього кредиту.

Внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проекту рішення про надання іноземним кредиторам гарантій здійснюється після укладення угоди між Міністерством фінансів і зазначеними юридичними особами про порядок відшкодування видатків державного бюджету внаслідок виникнення гарантованих випадків. Відповідно до укладеної угоди резидент-позичальник має перераховувати на рахунок Міністерства фінансів, з якого здійснюється обслуговування державного зовнішнього боргу, плату в розмірі до 1% річних суми гарантії у термін, що визначається вирішальною кредитною угодою з банком-агентом Кабінету Міністрів України.

У разі укладення договорів страхування банком-агентом або фондами страхових гарантій та юридичною особою-резидентом чи поруки з третіми особами (майновими поручителями) копії документів надсилаються до Мінфіну України. У такому випадку позичальник відшкодовує всі витрати банку-агента та фонду страхових гарантій, що пов’язані з оформленням угод-застав, порук чи страхування, з обслуговуванням чи погашенням кредиту, а також витрати на сплату комісійних відповідно до внутрішньої кредитної угоди.

Внутрішні кредитні угоди між банком-агентом і позичальником укладаються лише за умови прийняття останнім зобов’язань про відкриття тільки в цьому банку одного валютного рахунку за кожним кодом валют, на який до повного погашення іноземного кредиту зараховуються всі надходження у вільно конвертованій валюті. У разі потреби конвертації національної валюти особа-резидент приймає рішення про відкриття одного рахункового рахунку, на який до погашення кредиту зараховуються всі надходження в національній валюті.

Рішення про надання гарантій Кабінетом Міністрів України на користь банку-агента приймається Кабінетом Міністрів України і оформляється угодою між Мінфіном України та банком-агентом із зазначенням механізму та обсягів резервування коштів, необхідних для обслуговування кредитів.

Відповідно до Постанови № 414 від 17 травня 1997 року юридична особа-резидент несе повну відповідальність за усіма взятими на себе зобов’язаннями та підписаними угодами. Вона відповідає за повне та своєчасне погашення кредиту, відсотків за ним і сплату комісійних. У разі невиконання взятих на себе вимог або порушення вимог цієї постанови витрати покриваються за рахунок стягнення майна, переданого під заставу, або надається позов до господарського суду (це положення відповідає раніше прийнятим законодавчим нормам).

Усі гарантії, надані Кабінетом Міністрів України щодо забезпечення виконання юридичною особою зобов’язань та оформлені відповідно до визначеного порядку, реєструються Кабінетом Міністрів України та обліковуються Міністерством фінансів України в реєстрі державних гарантій.

Надання гарантій Кабінетом Міністрів України дає змогу банку-агенту розпочати укладення індивідуальних кредитних угод з іноземним кредитором, якщо це передбачено попередніми угодами. Після цього банк-агент розпочинає фінансування юридичної особи-резидента.

Постанова визначила суб’єктів контролю за цільовим характером та ефективністю використання гарантованих урядом кредитів. До контролюючих органів належать галузеві центральні органи виконавчої влади, галузеві управління чи відділи Кабінету Міністрів України, Мінфін, Мінекономіки, банк-агент, фонд страхових гарантій. Розподіл контролюючих повноважень полягає в розподілі сфер контролю між зазначеними вище органами. Так, Мінфін України здійснює контроль за цільовим використанням коштів і виконанням юридичною особою-резидентом зобов’язань із погашення кредиту. Центральні галузеві органи виконавчої влади, Мінекономіки контролюють ефективність використання кредитних коштів і рівень реалізації проектів. Банк-агент контролює цільове використання кредитних ресурсів і стан виконання платіжних зобов’язань резидентом. На керівників центральних галузевих органів виконавчої влади, керівників осіб-резидентів покладено персональну відповідальність за забезпечення виконання зобов’язань за гарантованими урядом кредитами.

Співробітництво між Україною та міжнародними фінансовими організаціями здійснюється відповідно до інтересів сторін учасників і статутних документів організацій, міжнародних договорів України, чинного законодавства. До підготовки та реалізації кредитних проектів може залучатися технічна та фінансова допомога міжнародних фінансових організацій, окремих держав на безповоротній основі (гранти).

Мінекономіки разом із Мінфіном та іншими зацікавленими органами виконавчої влади в установленому порядку вносять узгоджені пропозиції про підготовку проектів та обґрунтування відповідності цих проектів стратегічному курсу фінансової політики уряду держави з економічного і соціального розвитку та необхідності залучення додаткових фінансових ресурсів. Віце-прем’єр-міністр України дає доручення департаменту міжнародного розвитку та європейської інтеграції Мінекономіки розпочати переговорний процес із міжнародними фінансовими організаціями про можливості залучення їхніх фінансових ресурсів та їхню участь у розробленні цього фінансового проекту.

Офіційна підтримка міжнародними фінансовими організаціями конкретного проекту стає початком для опрацювання питання про організацію підготовки проекту. Воно охоплює розробку термінів підготовки та залучення проектів, обсяги фінансування, визначення складу організацій-одержувачів кредитів, створення міжвідомчої координаційної ради з координації та контролю за підготовкою і реалізацією проектів та визначення інших органів виконавчої влади, на яких буде покладено відповідальність за підготовку і реалізацію проектів.

Відповідно до «Положення про порядок підготовки та реалізації проектів розвитку економіки України, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 414 від 5 травня 1997 року, склад організацій-одержувачів кредитів для реалізації іноземного інвестиційного проекту із залученням коштів міжнародних фінансових організацій визначається, зазвичай, на конкурсних засадах, згідно з порядком, встановленим Мінфіном і Мінекономіки.

Для підвищення рівня ефективності використання коштів державного бюджету та іноземних кредитів, які залучаються під гарантії Кабінету Міністрів України, було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України «Про організацію та проведення торгів (тендерів) у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг)» № 694 від 28 червня 1997 року. Протягом наступних двох місяців цю постанову було доопрацьовано і 24 вересня 1997 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1058, яка вносила зміни до Постанови № 694.

Мета організації та проведення торгів – підвищення ефективності державних закупівель, сприяння раціональному використанню коштів, недопущення надходження на український ринок неякісної продукції, запобігання економічно необґрунтованому завищенню цін на товари (роботи, послуги).

До участі в торгах допускаються постачальники продукції, незалежно від їх державної належності та форми власності (крім випадків обмеження, згідно із законодавчими актами України та міжнародними договорами, участі окремих постачальників на підставі їх державної належності).

Оплата договорів, укладених з переможцями торгів, здійснюється через систему Держказначейства України та уповноважених банків. Підставою для цього є звіт про результати проведення торгів або протокол про закупівлю товарів (робіт, послуг).

Для впорядкування закупівель продукції підприємствами, установами та організаціями за рахунок коштів державного бюджету та за рахунок іноземних гарантованих урядом кредитів Кабінет Міністрів України приймає Постанову «Про створення єдиної системи закупівель товарів (робіт, послуг) за рахунок коштів державного бюджету та іноземних кредитів, що залучаються під гарантії Кабінету Міністрів України» № 1058 від 24 вересня 1997 року.

Ця постанова внесла зміни і доповнення до Постанови Кабінету Міністрів України № 694 від 27 липня 1997 року. У ній було уточнено функціональні обов’язки і завдання центральних органів виконавчої влади щодо створення та впровадження єдиної системи закупівель товарів за рахунок коштів державного бюджету або урядових гарантій.

Ця постанова зобов’язала Раду Міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві органи виконавчої влади у місячний термін розробити положення про закупівлю товарів (робіт, послуг) для регіональних потреб за рахунок коштів, передбачених для цієї мети у бюджетних і позабюджетних фондах органів державної виконавчої влади.

Послідовно розкриваючи процес створення та розвитку нормативно-правової бази із залучення іноземних інвестицій для фінансування загальнодержавних потреб під гарантію уряду держави, треба відзначити Закон України «Про державну підтримку суднобудівної промисловості України» № 774/97-ВР від 23 грудня 1997 року. Цей закон ставить за мету створити сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій, збереження, розвитку та ефективного використання виробничого, науково-технічного й експортного потенціалу суднобудівної промисловості України. У зв’язку з цим суднобудування визначається пріоритетною галуззю економіки України. Для її розвитку Кабінету Міністрів України надається право виступати від імені держави гарантом зобов’язань підприємств суднобудівної промисловості за іноземними кредитами, а також зобов’язань перед іноземними замовниками за зовнішньоекономічними контрактами.

Критична ситуація з відшкодуванням витрат державного бюджету юридичними особами-резидентами за гарантованими Кабінетом Міністрів України іноземними кредитами потребувала проведення додаткових заходів органами влади. Для поліпшення ситуації Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 98 від 26 січня 1998 року «Про додаткові заходи щодо відшкодування витрат Державного бюджету та виконання гарантійних зобов’язань Кабінету Міністрів України». Цією постановою Кабінет Міністрів України вніс зміни до Постанови № 414 від 5 травня 1997 року, а також зобов’язав міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери яких належать підприємства-позичальники іноземних гарантованих урядом кредитів, забезпечити укладення договорів-застав майна з Укрексімбанком відповідно до Постанови № 748 від 7 грудня 1995 року. Для забезпечення постійного контролю за виконанням зобов’язань юридичних осіб-резидентів перед державним бюджетом щодо відшкодування витрат державного бюджету Мінфін України має щомісячно інформувати Кабінет Міністрів України про хід виконання запланованих заходів. Кабінет Міністрів України запропонував резидентам-позичальникам іноземних кредитів для поліпшення ситуації з відшкодуванням витрат державного бюджету, пов’язаних з виконанням гарантійних зобов’язань уряду, спрямувати на погашення кредиту амортизаційні відрахування на основні засоби виробництва, оплата яких здійснювалася за рахунок зазначених кредитів.

Упродовж 1998 року ситуація з відшкодуванням коштів державного бюджету за гарантійними зобов’язаннями, наданими Кабінетом Міністрів України іноземним кредиторам, не поліпшилася. Кабінет Міністрів України приймає Постанову № 1879 від 27 листопада 1998 року «Про заходи щодо додаткового забезпечення гарантійних або інших зобов’язань Кабміну України, які надаються в забезпечення зобов’язань юридичних осіб-резидентів, та вдосконалення систем відшкодування ними витрат до Державного бюджету».

Постанова окреслила роль і відповідальність уповноваженого Кабінетом Міністрів України банку-агента щодо виконання гарантійних зобов’язань. Визначення прийнятності та достатності майнового й іншого забезпечення є винятковою компетенцією банку-агента з урахуванням реальної ліквідності та вартості предметів застави.

У разі надання комерційними банками гарантій на користь Кабінету Міністрів України, що повністю покривають фінансові зобов’язання резидента-позичальника іноземного кредиту, гарантованого урядом, і за наявності позитивного висновку Мінфіну України про фінансовий стан банку, угоди (застава, майнові поруки чи страхування) між Мінфіном і позичальником кредиту не укладаються. Комерційний банк-гарант у гарантованому випадку зобов’язується відшкодувати основну суму боргу, відсотки за користування кредитом, витрати з обслуговування боргу, страхування тощо.

У разі невиконання позичальником зобов’язань з обслуговування іноземних кредитів і невідшкодування витрат державного бюджету на виконання рішення Кабінету Міністрів України за поданням банку-агента та Мінфіну України органи державної податкової служби порушують справу про банкрутство або про відшкодування коштів за рахунок заставного майна чи інших активів позичальників або їхніх гарантів. Реалізація предметів застави здійснюється за допомогою публічних аукціонів у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 1448 від 22 грудня 1997 року та Закону України «Про заставу».

Постанова №1879 від 27 листопада 1998 року надала юридичне право Міністерству фінансів України здійснювати продаж права вимоги за борговими зобов’язаннями юридичних осіб-резидентів для обслуговування іноземних кредитів, що погашалися та обслуговувалися за рахунок коштів Державного бюджету України, і разом з банками-агентами уряду проводити тендери з визначення покупців прав вимог для виконання позичальниками зобов’язань із погашення та обслуговування цих кредитів. Для цього Мінфін України має визначити граничний розмір знижок від суми основного боргу та суми відсотків за іноземними кредитами відповідно до Закону України про Державний бюджет України.

Постанова надала право Державному казначейству відкривати в уповноважених банках-агентах рахунки для резервування валютних коштів для здійснення планових платежів за кредитами, залученими під зобов’язання Кабінету Міністрів України. Цей пункт має значно поліпшити механізм обслуговування іноземних гарантованих урядом кредитів, але він потребує уточнення суб’єкта гарантованих кредитних відносин, який здійснює резервування коштів та обсягів коштів на такому рахунку. Постанова №1879 окреслила, що банки-агенти уряду під час укладення внутрішніх кредитних угод із позичальниками іноземних кредитів мають передбачати вимогу щодо резервування в банку-агенті коштів на рахунку Держказначейства для обслуговування іноземних кредитів у валюті кредиту (для планових платежів за кредитами не пізніше ніж за 20 діб з дати їх здійснення).

Державне казначейство України проводить перерахування необхідних сум на рахунок казначейства в банк-агент відповідно до зовнішньоекономічних договорів або за добу до дати валютування, а позичальники іноземних кредитів здійснюють нагромадження коштів згідно з Постановою №1879 від 27 листопада 1997 року.

Окреслюючи завдання банків-агентів уряду, Кабінет Міністрів України зобов’язав їх виконувати такі завдання:

1) Вносити до внутрішніх кредитних угод право звернення стягнень на предмети застави чи реалізації договорів і поруки для відшкодування витрат державного бюджету та банку-агента за виконання гарантованих зобов’язань.

2) Створити структурні підрозділи для: обліку руху коштів кредитних ліній за кожним позичальником; контролю за цільовим та ефективним використанням іноземних кредитів; забезпечення своєчасного здійснення планових платежів за рахунок комісійної винагороди за надання державних гарантій відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 414 від 5 травня 1997 року, але не більше 50% цієї винагороди, визначеної від річних сум гарантів.

3) Інформувати в п’ятиденний термін Мінфін, Державну податкову адміністрацію, Фонд державного майна, Міністерство економіки, Міністерство внутрішніх справ, відповідні органи виконавчої влади про ненадходження цільових коштів від юридичної особи-позичальника в банк-агент до визначеного терміну в достатній сумі для їх резервування для здійснення платежу відповідно до кредитної угоди. Постанова № 1879 від 27 листопада 1998 року доповнила Постанову № 1002 від 14 грудня 1995 року щодо переліку суб’єктів кредитних відносин, які беруть участь у процесі відшкодування коштів державного бюджету, що утворилися внаслідок невиконання графіка платежів з обслуговування гарантованого урядом іноземного кредиту, та необхідності резервування валютних коштів у банку-агенті позичальниками кредитів. Постанова № 1002 зобов’язувала банк-агент інформувати Мінфін України про суми коштів, потрібних для погашення заборгованості у разі порушення позичальником розкладу платежів, визначених кредитною угодою.

Постанова Кабінету Міністрів України № 1879 також внесла доповнення щодо розмежування відповідальності між банком-агентом та урядом. Так, у разі залучення іноземного кредиту з наданням банком-агентом Кабінету Міністрів України зустрічних гарантій щодо його повернення на користь Кабінету Міністрів України розгляд документів і підготовка рішень уряду про надання державних гарантій здійснюється шляхом розгляду кредитного проекту відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 414 від 5 травня 1997 року. Вся відповідальність за цільове й ефективне використання та повернення іноземного гарантованого кредиту несе банк-агент Кабінету Міністрів України.

Накопичення значної заборгованості резидентами-позичальниками іноземних кредитів, отриманих під гарантію уряду, призвело до заборони Верховною Радою України з 1999 року надавати державні гарантії.

Закон України «Про Державний бюджет на 1999 рік» вніс корективи у питання відшкодування, реструктуризації заборгованості перед державним бюджетом за кредитами, залученими під державні гарантії. Було визначено, по-перше, що кошти, які відшкодовуються державному бюджету підприємствами-позичальниками іноземних гарантованих кредитів, використовуються на погашення та обслуговування державного зовнішнього боргу; по-друге, для відшкодування витрат бюджету має застосовуватися порядок, передбачений законодавством для стягнення не внесених у строк податків та інших обов’язкових платежів; по-третє, Мінфін України отримав право реструктуризації простроченої заборгованості за іноземними гарантованими кредитами через укладення відповідних угод на термін до трьох років з дня закінчення розрахунків за кредитами.

Відповідно до цих положень закону розроблено «Порядок проведення реструктуризації простроченої заборгованості перед Державним бюджетом за іноземними кредитами під державні гарантії». Його прийняття мало забезпечити здійснення поточних платежів з погашення та обслуговування кредитів, залучених під державні гарантії, позичальниками таких кредитів без залучення коштів державного бюджету. Згідно з визначеним порядком позичальники-резиденти разом із платежами з погашення та обслуговування іноземного кредиту та платежами з відшкодування витрат державного бюджету (останні оформлялися як позика позичальнику-резиденту угодою про реструктуризацію) сплачують відсотки за користування цією позикою аналогічно до вартості державного запозичення в іноземних кредитних установах.

Фактично питання реструктуризації простроченої заборгованості в правовому аспекті залишилося не врегульованим, оскільки ініціатором укладення угоди має бути позичальник. Крім того, не було визначено механізм встановлення вартості державних запозичень, не встановлено граничних термінів укладення договорів-застав (а без них угоди не набирають чинності), не врегульовано процедуру втрати чинності угод через їх порушення позичальником. Неоднозначність окремих тлумачень створила передумови для оскарження рішень Мінфіну в судових органах. Це призвело до того, що Закон України «Про Державний бюджет на 1999 рік» щодо формування дохідної бази бюджету не було виконано.

Закон України «Про Державний бюджет на 2000 рік» скасував положення про можливість реструктуризації або списання заборгованості суб’єктів господарювання перед бюджетом, що виникла з 1 січня 2000 року, та заборонив надавати відстрочку їхньої сплати, оскільки досвід попереднього року свідчив про неефективність запровадженого механізму реструктуризації заборгованості за кредитами, залученими під державні гарантії. Ці положення залишалися і в законах про Державний бюджет України в 2001–2002 роках.

2001 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про стан відшкодування в 2000 році витрат Державного бюджету на виконання державою гарантійних та кредитних зобов’язань за іноземними кредитами» № 544 від 18 травня 2001 року (зі змінами та доповненнями згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1680 від 13 грудня 2001 року), де зазначено незадовільний стан відшкодування витрат державного бюджету. Зазначається також, що звернення стягнення на предмет застави боржника або на його майно не дає очікуваних результатів. Постанова затвердила графік повернення іноземних кредитів, залучених державою або під державні гарантії.