3.4. Правове поле щодо державних запозичень із світового ринку позикових капіталів

Частина законодавчо-правової бази з державного запозичення визначає та регулює участь України в міжнародному співробітництві і на рівні міждержавних відносин, і на рівні міжнародних фінансово-кредитних організацій.

Закон визначає вищим органом державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності Верховну Раду України (тоді Української РСР) та визначає її компетенцію щодо створення і регулювання законодавчої бази з цієї проблеми, затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики, укладання міжнародних договорів від імені Української держави тощо.

Здійснення заходів з упровадження зовнішньоекономічної політики, координації діяльності міністерств, відомств, проведення й укладення міжурядових договорів з питань зовнішньоекономічної діяльності держави покладалося на Раду Міністрів Української РСР (зараз Кабінет Міністрів України).

Даним законом на Міністерство фінансів України покладено завдання складання відомостей про стан, структуру зовнішньоторговельного та платіжного балансів, складання розрахункового балансу, балансу зовнішньої заборгованості та золотовалютних резервів держави. Міністерство фінансів України, крім інформаційного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності, має здійснювати загальне планування та облік державного боргу.

Закон визначає роль Національного банку України як органу державного регулювання зовнішньоекономічних відносин, на який покладено зберігання і використання золотовалютного резерву та державних коштовностей. Він наділений правами представляти інтереси України у відносинах із центральними банками інших країн, міжнародними фінансово-кредитними установами, укладати відповідні міжбанківські угоди, здійснювати облік і розрахунки за наданими та отриманими кредитами, виступати гарантом кредитів, що надаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду та державного майна.

У зазначеному вище законі визначено основу формування державного банку, а також системи уповноважених банків для здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Мета їх створення – здійснення державного кредитування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності чи надання державних гарантій за іноземними комерційними кредитами.

Важливий внесок закону в розвиток кредитних відносин між суб’єктами господарювання та іноземними інвесторами полягає у прийнятті Порядку визначення, розгляду та затвердження рішень про надання державних гарантій за іноземними кредитами. Цей Порядок пізніше було розширено та доповнено законодавчо-правовими актами, які регулюють питання надання державних гарантій суб’єктам господарської діяльності для отримання іноземних комерційних кредитів.

Ухвалення цього закону дало змогу чітко розмежувати відповідальність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Відповідальність між державою, резидентами та нерезидентами, що є суб’єктами зовнішньоекономічних відносин, визначається відповідно до чинного у державі законодавства та договорами-контрактами. Держава не відповідає за дії суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та навпаки.

Реально це положення закону не завжди дотримується. Наприклад, заборгованість українських суб’єктів господарювання перед РАТ «Газпром» досягла настільки значних обсягів, що для недопущення виникнення енергетичної кризи внаслідок відключення України від нафто- і газопостачання з Росії уряд України мусив підписати міжурядову угоду, в якій визнав заборгованість суб’єктів господарювання державним боргом України.

Щодо рівня відповідальності держави за гарантованими позиками Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначає, що держава несе майнову відповідальність, яка покривається у повному обсязі, за всі свої дії всім своїм майном.

Цим законодавчим актом проголошено порядок регулювання економічних відносин України з іншими державами, який передбачалося здійснювати відповідно до міжнародного договору та норм міжнародного права. Участь України у міжнародних міжурядових економічних організаціях визначається самостійно і відповідно до мети та цілей, визначених Конституцією держави. Такі відносини базуються на підписанні міжнародних і міжурядових договорів чи установчих актів зазначених організацій.

У разі виникнення спорів у процесі зовнішньоекономічної діяльності вони можуть розглядатися судами та господарськими судами України, а за згодою сторін можуть вирішуватися згідно з нормами міжнародного права.

Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» мав незаперечне значення для регулювання участі України в міждержавних і міжнародних відносинах, а також започаткував формування та розвиток законодавчої бази здійснення зовнішнього державного запозичення, зокрема й за гарантованими державою кредитами.

Складником цієї групи законодавчо-правових актів є Закон України «Про міжнародні договори», прийнятий 22 грудня 1993 року, який визначає суть понять «укладення міжнародних договорів», «види міжнародних договорів», «особи, від чийого імені такі договори можуть укладатися».

Цей закон регулює порядок укладення, виконання і денонсації міжнародних договорів урядом України, визначає органи, що отримали повноваження на ведення переговорів і підписання таких договорів, та органи, які мають забезпечити виконання зобов’язань, взятих за міжнародними договорами українською стороною, та нагляд за виконанням міжнародних договорів.

Вихід України на світовий ринок позикових капіталів створив значну кількість правових проблем, які не завжди повинні розглядатися однозначно. Це стосується і питання про державний імунітет.

Ця Конвенція не ратифікована урядом України, оскільки вона суперечить Конституції України та принципам суверенітету рівності держав, згідно зі Статутом ООН.

Значну роль у розвитку правової бази державного запозичення відіграли зміни та доповнення до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», зроблені у червні 1999 року. Це пов’язано зі створенням правової бази для розвитку зовнішнього державного запозичення за рахунок емісії облігацій зовнішніх державних позик.

Згідно з цим законом облігації зовнішніх державних позик (ОЗДП) України визначаються як цінні папери, які розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов’язання України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їхню номінальну вартість із виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Емітентом таких облігацій визначається Міністерство фінансів України як орган, що представляє державу. Облігації зовнішніх державних позик можуть випускатися відсотковими, дисконтними, іменними та на пред’явника з вільним або обмеженим колом обігу. Такі боргові папери держави, зазвичай, можуть деномінуватися та оплачуватися у конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску.

Кошти від розміщення емітованих облігацій зовнішніх державних позик спрямовуються винятково до Державного бюджету України. Емісії ОЗДП здійснюються в межах зовнішніх державних запозичень, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Додаткові обсяги випусків ОЗДП, які використовуються для фінансування дефіциту державного бюджету поза межами, передбаченими чинним законодавством, можуть здійснюватися після затвердження Верховною Радою України мети випуску, джерела погашення.

Загальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта деномінації облігацій, термін виплати, розмір доходу, термін погашення та інші умови випуску ОЗДП визначаються рішенням Кабінету Міністрів України.

Усі витрати емітента, пов’язані з витратами на підготовку випуску, випуск, погашення, виплату доходу та інші пов’язані з цим витрати, здійснюються відповідно до умов випуску ОЗДП за рахунок коштів державного бюджету. Законодавством передбачено виплату доходів і погашення ОЗДП за рахунок інших облігацій державних позик за наявності добровільної згоди сторін.

Як уже було зазначено, 1995 року уряд України здійснив емісію облігацій державної зовнішньої позики відповідно до Указу Президента України № 912 від 5 жовтня 1995 року «Про випуск облігацій державної зовнішньої позики України 1995 року», на виконання Угоди від 18 березня 1995 року між урядом України і Російським акціонерним товариством «Газпром» про принципи врегулювання заборгованості України за постачання російського природного газу 1994 року і забезпечення поточних платежів 1995 року. Відповідно до Указу Президента України № 912 від 5 жовтня 1995 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про затвердження «Положення про порядок передачі, обігу, виплати доходу та погашення облігацій державної зовнішньої позики України 1995 року» №1007 від 16 грудня 1995 року. Врегулювання питання української заборгованості перед РАТ «Газпром» потребувало внесення додаткових уточнень, які були затверджені «Положенням про порядок передачі, обігу, виплати доходу та погашення облігацій державної зовнішньої позики України 1995 року», що визначає механізм передачі, обігу, виплати доходу та погашення ОЗДП України 1995 року.

ОЗДП 1995 року – купонні облігації на пред’явника з вільним обігом на території України та за її межами. Прийняття облігацій та їх купонів для погашення, здійснення платежів за облігаціями відповідно до умов їх випуску проводили платіжні агенти уряду України. Генеральним платіжним агентом уряду України було визнано НБУ.

Це положення визначало функції і завдання платіжних агентів уряду України. Особливу увагу в ньому звернено на порядок пред’явлення купонів разом із облігаціями для сплати доходу та погашення. Період пред’явлення купонів та облігацій для сплати доходу коливається від 30 до 7 календарних днів до відповідної дати платежу. Період пред’явлення облігацій і останніх купонів для сплати доходу та погашення проводяться не пізніше як за 30 календарних днів до відповідної дати погашення. На підставі пред’явлених для сплати доходу та погашення облігацій і їх купонів Міністерство фінансів України веде реєстр власників облігацій. Перерахування коштів у валюті випуску для сплати доходу та погашення облігацій здійснюється платіжним агентом на рахунок власника в терміни, що відповідають умовам випуску. Положення обумовлювало можливість обміну облігацій, що є власністю РАТ «Газпром», на матеріально-технічні ресурси відповідно до його заявок. Загальна номінальна вартість облігацій, що можуть бути обмінені на матеріально-технічні ресурси, визначена Угодою від 18 березня 1995 року між урядом України і РАТ «Газпром».

Значне місце в структурі зовнішнього державного боргу України посідають борги перед Туркменістаном. Як і заборгованість перед іншими державами, державні борги України перед Туркменістаном регулюються міждержавними міжурядовими угодами. Борги України перед Туркменістаном почали формуватися у зв’язку з транспортуванням газу в нашу державу. Угода між урядом України та урядом Туркменістану визначала порядок та терміни врегулювання зобов’язань за взаємними поставками товарів на 1 січня 1994 року. На цю дату заборгованість нашої держави становила $ 693 622 тис. Відповідно до угоди борг мав бути погашеним до 31 грудня 1995 року. Погашення мало здійснюватися щоквартально рівними частинами. Угода передбачала сплату відсотків за ставкою LIBOR, збільшеною на 2 відсотки річних за шестимісячними депозитами у валюті США. Передбачено санкції за несвоєчасну оплату заборгованих сум у розмірі відсоткової ставки LIBOR, збільшеної на 4 відсотки за шестимісячними доларовими депозитами.

Складні умови погашення боргу за фінансової нестабільності в державі потребували рішучих дій уряду щодо зміни умов погашення боргів. 23 березня 1994 року було укладено міжурядову угоду, відповідно до якої третина боргу мала бути погашена у вільно конвертованій валюті, а інша частина – товарними поставками. Ця угода врегулювала й проблему нової заборгованості України, що виникатиме внаслідок постачання туркменського газу. Розрахунки за поставки мають здійснюватися частково (35 відсотків вартості) у вільно конвертованій валюті та товарними поставками.

Наявність простроченої заборгованості України перед Туркменістаном розглядалася на міжурядовій зустрічі української та туркменської сторін у вересні 1994 року. Під час зустрічі було визначено загальні обсяги боргу України перед Туркменістаном і підтверджено узгоджені попередньою угодою умови погашення заборгованості за газ у 1993 році та січні–серпні 1994 року.

Для врегулювання проблеми погашення українського боргу перед Туркменістаном 16 листопада 1995 року було підписано угоду про підготовку спеціалістів для Туркменістану в навчальних закладах України. Сума витрат, пов’язаних з підготовкою туркменських спеціалістів в українських вузах, зараховувалася в рахунок погашення боргу (50 відсотків витрат на підготовку туркменських спеціалістів погашається за рахунок сплати основного боргу та 50 відсотків – за рахунок відсоткових платежів).

Значне місце у надходженні коштів до держави для фінансування дефіциту державного бюджету належить фінансуванню на фідуціарній основі. За відсутності сприятливих умов внутрішнього фінансування бюджетного дефіциту та необхідної законодавчої бази для випусків облігацій зовнішніх державних позик уряд мусив залучати кошти на фідуціарній основі від банківських установ іноземних держав.

Суть фідуціарних позик полягає в залученні тимчасово вільних фінансових резервів іноземних інвесторів у розпорядження держави-позичальника за допомогою розміщення на зовнішньому ринку облігацій іноземного банку-фідуціарія, що випускаються від імені банку, але за дорученням, за рахунок і під гарантії держави-позичальника.

Особливість залучення коштів за допомогою фідуціарних позик визначається необхідністю укладення державою-позичальником міжнародних кредитних додаткових угод із засновником та емітентом. Позика фінансується за рахунок надходжень, отриманих від розміщення облігацій. На державу-позичальника покладаються додаткові зобов’язання не тільки повернути запозичені кошти і сплатити відсотки за користування ними, а й відшкодувати витрати та виплати, яких зазнають засновник та емітент у зв’язку з даною емісією та операціями щодо такої емісії (тобто витрати, виплати, відшкодування, платежі, комісійні платежі, податки тощо).

Таким чином, уся відповідальність за обслуговування випущених банком-фідуціарієм облігацій лягає на країну-позичальника (тобто органи державної влади, які відповідно до чинного в країні-позичальнику законодавства мають право здійснювати такі запозичення і підписувати ці міжнародні кредитні угоди). Відповідно до Закону України «Про міжнародні договори» від імені уряду держави позичальником таких кредитів може виступати Мінфін України.

Банк-фідуціарій є гарантом повернення коштів і сплати відсотків за облігаціями лише за умов виконання зобов’язань країною-боржником. Усі правові аспекти врегулювання угод за фідуціарною позикою здійснюються, зазвичай, відповідно до права країни банку-фідуціарія.

Облігації, що випускаються на підставі міжнародних кредитних угод про надання фідуціарних позик, можуть бути купонні чи дисконтні. Відсоткові ставки нараховуються на позику і в разі невиконання зобов’язань позичальником. Розрахунок відсотків та інших виплат здійснюється відповідно до прийнятої в державі банку-фідуціарія практики.

Згідно з укладеними фідуціарними угодами право на позику та будь-які відсотки з неї не можуть передаватися, конвертуватися чи обмінюватися на боргові зобов’язання пред’явника.

Залучення кредитних ресурсів міжнародних фінансово-кредитних організацій відбувається після проведення переговорів і підписання кредитних угод. Кредитні угоди різних міжнародних фінансово-кредитних організацій мають свої особливості, пов’язані зі специфікою їхньої діяльності та статутних завдань. Розвиваючи взаємозв’язки з міжнародними фінансовими організаціями, Україна продовжує підтримувати кредитні відносини з Міжнародним банком реконструкції та розвитку. Особливості кредитних угод, що укладаються між Україною (як позичальником) і МБРР (як кредитором), полягає в тому, що кошти виділяються окремими траншами за умови, що кожне надання наступного траншу потребує виконання висунутої програми. Якщо рівень виконання програми не задовольняє кредитора, то він повідомляє про це позичальника, оскільки останній упродовж 90 днів має провести заходи, які зможуть задовольнити банк. У разі незадоволення МБРР проведеними заходами він може анулювати не зняту суму коштів позики або будь-яку частину з повідомленням про це позичальника.

Обов’язковими під час укладення такої кредитної угоди є такі умови:

1) періодичне здійснення позичальником виплат за резервування кредитної лінії та коштів за нею в розмірі 3/4 відсотків річних основної суми не знятих коштів позики;

2) сплата позичальником відсотків на основну суму знятих і непогашених коштів позики за ставкою, що дорівнює базовій ставці LIBOR плюс загальний спред LIBOR;

3) наявність узгодженого графіка погашення основної суми позики;

4) регулярність подання позичальником меморандуму про успіхи, досягнення у здійсненні програми, під яку виділяється позика;

5) визначення напрямів витрат, на які забороняється використовувати запозичені кошти.

Значна частина правової бази, що визначає специфіку отримання кредитних ресурсів зі світового ринку позикових капіталів, пов’язана з отриманням кредитних ресурсів від іноземних країн і регулюється законодавчою базою країни-кредитора.

Наприклад, заборгованість України перед Японією почала формуватися з 1995 року, коли Прем’єр-міністр Японії прийняв рішення про надання Президенту України позики в єнах на суму, еквівалентну 200 млн. дол. США. Таке рішення уряд Японії прийняв відповідно до угоди про позику між МБРР і Міністерством фінансів України, за якою МБРР погодився надати Україні позику в різних валютах на суму, еквівалентну 500 млн. дол. США.

Позика Японського уряду надавалася у двох формах:

1) У формі спільного фінансування з позикою Світового банку в єнах на суму, еквівалентну 150 млн. дол. США як незв’язаний кредит.

2) Товарний кредит в єнах на суму 50 млн. дол. США. Товари, що фінансуються з надходжень цієї позики, не повинні використовуватися на військові цілі.

Ця позика є довгостроковою і розрахована на 13,59 року. Пільговий період становить 3,09 року. Угодою визначено дві дати виплат, а початок повернення основної суми боргу припадає на дату виплати 2000 року і закінчується 2010.

Кожна виплата має містити відсоток, що розраховується з урахуванням специфіки кредитування в країні-кредиторі. Умовами позики передбачено, що Ексімбанк має визначити відсоткову ставку для кожної виплати позики на дату такої виплати і має також своєчасно повідомляти позичальника про визначену відсоткову ставку.

Повернення позики позичальник має здійснювати через сплату суми, яка дорівнює 1/20 загального обсягу кожної несплаченої суми, та до виплати додати виплати останньої суми позики (крім останньої суми виплат).

Комісійні за нарахування позики позичальник має виплачувати в розмірі 0,5 відсотка суми позики, яка не використовується щодня, за рік з накопиченням таких комісійних протягом періоду від дати початку кредитування (включаючи і цю дату) до дати остаточної виплати суми позики (включаючи і цю дату).

Комісійні за невикористання щодня частини схваленої суми позичальник виплачує у розмірі 0,5 відсотка щороку від такої суми з накопиченням таких комісійних протягом періоду від дати погашення кредитування (включаючи і цю дату) до останнього дня періоду (включаючи і цю дату) відповідно до схваленого контракту.

У разі неплатоспроможності позичальника останній має (за вимогою кредитора) виплатити відсотки на таку прострочену суму за річною ставкою, збільшеною на 2 відсотки, і у випадку основної суми боргу, і у випадку відсотків (причому відсотки нараховуються на кожен день суми або відсотків на основну суму кредиту до дати фактичного отримання кредитором простроченої суми – протягом названого періоду відсотки не повинні накопичуватися) за ставкою з урахуванням заборгованості на кожну дату виплати.

Відсотки і комісійні накопичуються щодня та нараховуються з розрахунку 365 днів на рік і фактичного числа минулих діб.

Угода позики між Україною та Японією, як й інші експортні кредити, зазначає, що позичальник фінансує всі фінансові витрати, які несе кредитор: сплату податків, відшкодування збитків (витрат, відсотків, штрафів, усі судові витрати, гербові збори, реєстраційні мита, інші збори, банківські комісії або збори) тощо.

Участь Європейського Співтовариства в розбудові ринкової економіки України пов’язана з наданням фінансової допомоги з боку ЄС. Відповідно до рішення Ради Європейського Співтовариства 94/940/ЄС від 22 грудня 1994 року про надання макрорівневої допомоги Україні, прийнято рішення про надання Україні можливості отримати позику, сума якої становить 85 млн. екю з максимальним терміном погашення 10 років. Для отримання необхідної суми кредитних ресурсів Європейська комісія, що представляє інтереси Європейського Співтовариства, мала здійснити випуск облігацій або іншу фінансову операцію.

Наприклад, кредитну угоду між Україною та ЄС укладено 15 червня 1995 року. Позика, надана за цією кредитною угодою, визначалася незабезпеченим прямим безумовним генеральним зобов’язанням України як позичальника перед Європейським Співтовариством як кредитором. Ця позика визнавалася рівною з іншими існуючими та майбутніми незабезпеченими позиками та зобов’язаннями позичальника, які випливають з існуючої та майбутньої заборгованості.

Офіційним агентом уряду України визначено НБУ. Кошти за цією позикою повинні були надходити на рахунок НБУ і використовуватися для підтримки платіжного балансу та для зміцнення позиції валютних резервів. Отримання коштів за усіма позиками ЄС (до речі, це важлива умова надходження коштів з інших зовнішніх джерел) пов’язано з дотриманням Україною вимог МВФ щодо розширеного фінансування.

Чисті надходження від позики мають дорівнювати чистому доходу ЄС від передбачуваної фінансової операції, зменшеному на загальну суму комісійних і витрат, пов’язаних з підготовкою та проведенням такої фінансової операції, і збільшеному на первинну суму перерахунку, одержаного ЄС за операціями своп, якщо вони відбуватимуться.

Кошти за цією позикою надійшли одним траншем. Сплата відсотків здійснюється двічі на рік щороку. Розрахунок сплати відсотків здійснюється на умовах, визначених угодою, відповідно до дати сплати відсотків. Відсотки за отриманими позиками можуть бути двох видів: плаваючі та фіксовані. Плаваючі ставки визначаються в межах (не більше) 6-місячної ставки LIBOR плюс 0,5% річних. За умов фіксованої відсоткової ставки вони визначаються в розмірах не більше 8,5% річних.

Якщо платежі прострочено, то фіксована ставка має змінюватися відповідно до умов угоди. Несплачені відсотки (за попередні періоди) додаються до суми відсотків, які підлягають сплаті на кінець кожного визначеного періоду.

Відповідно до підписаних угод позичальник зобов’язується відшкодувати всі додаткові відсотки та всі витрати, які завдано і які підлягають сплаті кредитором внаслідок невиконання будь-яких зобов’язань позичальником.

кількість днів за рік, розмір маржі визначаються відповідно до кожної конкретної угоди про виділення траншу, підтраншу.

Під час визначення витрат бюджету на наступний період у відділі планування та обліку державного боргу Мінфіну України визначаються планові суми платежів і на конкретну дату, і за всією кредитною угодою.

Погашення основної суми кожного траншу здійснюється щорічними внесками в рахунок погашення. Перша дата погашення позики відповідно до угоди настає не раніше 7-ої річниці відповідної дати виплати. Термін заключної виплати припадає на 10-ту річницю відповідної дати виплати.