5.5. Оцінка рівня боргового навантаження країни (на прикладі України)
Обсяг державного боргу та його структура значною мірою визначають рівень боргового навантаження та стан платоспроможності країни. Загальноприйнятими є такі показники виміру боргового тягаря країни:
1) Відношення суми державного боргу до ВВП.
2) Відношення суми державного зовнішнього боргу до ВВП.
3) Відношення державного зовнішнього боргу до доходів від експорту товарів і послуг.
4) Відношення платежів з обслуговування (у т.ч. погашення) зовнішнього державного боргу до доходів від експорту.
5) Відношення платежів з обслуговування (у т.ч. погашення) зовнішнього боргу до суми доходів державного бюджету.
6) Відношення платежів з обслуговування (у т.ч. погашення) зовнішнього боргу до ВВП.
7) Відношення державного боргу до доходів державного бюджету.
8) Відношення платежів з обслуговування (у т.ч. погашення) державного боргу до ВВП.
9) Відношення зовнішнього державного боргу до доходів державного бюджету.
10) Відношення платежів за державним боргом до доходів державного бюджету.
11) Відношення суми державного боргу до кількості населення в країні.
Вплив динаміки накопичення внутрішнього та зовнішнього державного боргу України на фінансово-кредитну й платіжну систему країни можна простежити на матеріалах таблиці 5.5.
Важливим оцінювальним показником рівня боргового навантаження є відношення державного боргу до ВВП, який дає змогу зіставити борг і ВВП. Динаміка прискореного зростання державного боргу, порівняно зі зростанням ВВП, свідчить про збільшення державного попиту на внутрішні та зовнішні ресурси швидшими темпами, ніж відбувається економічний розвиток країни. Міжнародний валютний фонд і Світовий банк критичним рівнем цього показника вважають значення 150%, але країни Європейського Союзу, відповідно до Маастрихтської угоди, визначили критичним рівень 60%. Україна, накопичуючи державний борг, перетнула позначку 60% 1999 року.
Цього ж року уряд України звернувся до міжнародних фінансових організацій з питанням реструктуризації міжнародних боргових паперів. Проведення реструктуризації державного боргу в 2000–2001 роках дало змогу на кінець 2001 року вийти на показник відношення державного боргу до ВВП у розмірі 37,6%.Таким чином, з урахуванням національно-економічних особливостей економічної системи України доцільно орієнтуватися на критичний рівень цього показника в обсязі 60% ВВП.
Аналогічно до попереднього показника визначається співвідношення державного зовнішнього боргу і ВВП. За методологією Світового банку, критичним рівнем для даного показника є 80–100%, а за методологією ЄС, критичний рівень становить 40%. В Україні динаміка цього показника мала тенденцію до зростання з 26,5% до 50% у 1999 році. Реструктуризація зовнішнього державного боргу дала змогу знизити значення цього показника до 27,2% на кінець 2001 року.
Для оцінки довгострокової платоспроможності країни використовується співвідношення державного зовнішнього боргу та експорту товарів і послуг, виражене у відсотках. За оцінками Світового банку, критичним для зазначеного показника вважався рівень 200–250%. Неефективність заходів, проведених бідними країнами з високим рівнем заборгованості (ХІПК) за підтримкою МВФ, Світового банку та Паризького клубу кредиторів, зумовила необхідність знизити граничну межу до 150% [88]. В Україні цей показник коливається від 46,3% 1996 року до 51,1% 2001. Найбільшого значення він набув 1999 року – 82,1%, але був значно меншим від визначеного критичного рівня.
Для оцінки ліквідної позиції економіки країни використовується відношення платежів з обслуговування (зокрема погашення) зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг у відсотках. Цей показник дає оцінку платоспроможності країни на найближчу перспективу. Показник вважається критичним, коли його рівень досягає 20–25%. В Україні критичні значення цього показника не спостерігалися.
Для виміру навантаження на бюджет використовуються і показники відношення платежів за державним боргом узагалі, і за зовнішнім зокрема, до суми бюджетних доходів.
За оцінками міжнародних фінансових організацій, Міністерства фінансів України та Російської Федерації, вони мають конкретні критичні рівні. Для показника відношення платежів за державним боргом до доходів державного бюджету критичним є рівень 45%. В Україні значення цього показника перевищувало критичний рівень 1998 року і становило 74,1%. Для показника відношення платежів за зовнішнім державним боргом до суми доходів державного бюджету критичним вважається рівень 25–30%. В Україні критичний рівень цього показника не був перевищений, а максимального рівня (20,1%) цей показник досяг 1998 року.Розкриваючи рівень боргового навантаження на економіку країни, доцільно розкрити динаміку ВВП і державного боргу в розрахунку на кожного жителя на прикладі України (табл. 5.6).
Наведені дані свідчать про динамічність і нестабільність процесів. З 1995 до 1998 року відбувалося зростання частки ВВП на особу (за одночасного скорочення кількості населення, що проживало в країні) з 1 062,7 грн. (590,4 дол. США) до 1 848,8 грн. (973,1 дол. США) відповідно.
У 1999–2000 роках відбувалося одночасно скорочення кількості населення та частки ВВП на особу в перерахунку на долари. У гривневому еквіваленті частка ВВП на особу теж зростала, але це пов’язано з інфляційним знеціненням гривні у 1998–1999 роках. У 2000–2001 роках відбулося зростання частки ВВП на особу до 4 172,0 грн., або 776,6 дол. США за рахунок зростання ВВП, скорочення чисельності населення та інфляційних процесів (при цьому критичне значення показника – 785 дол. на рік на особу [183]).
Одночасно наведені дані свідчать про зростання частки державного боргу, що припадає на кожного жителя, з 246,8 дол. США 1995 року до 292,4 дол. США 2001. Максимального значення показник відношення державного боргу до кількості населення набув у 1998–1999 роках (307,9 та 393,4 дол. США відповідно). Зменшення показника у 2000–2001 роках пов’язано з реструктуризацією боргу.
Порівнюючи динаміку зростання ВВП і державного боргу в розрахунку на кожного жителя України, треба відзначити, що 1995 року з 590,4 дол.
США ВВП на кожного жителя частка боргу становили 41,8%, а 2001 – 37,6%. Максимального значення відношення частки боргу до ВВП на кожного жителя набуло 1999 року – 77,9%.Упродовж 2000–2001 років з метою забезпечення платоспроможності держави проводилися заходи, що позитивно вплинули на динаміку державного боргу та боргове навантаження:
1) Стримування наростання державного боргу здійснювалося через затвердження збалансованого бюджету та досягнення профіциту бюджету; за підсумками 2000 року позитивне сальдо бюджету становило 697 млн. грн., а за 4 місяці 2001 року – 1020 млн. грн.
2) З метою виконання зовнішніх зобов’язань за відсутності зовнішнього фінансування НБУ поповнював свої валютні резерви: за 2000 рік НБУ викупив на валютному ринку близько 1,6 млрд. дол. США, а за 4 місяці 2001 року – ще 0,5 млрд. дол. Ці кошти частково було спрямовано на виплату боргів МВФ і кредиторам бюджету.
3) Для пом’якшення піків боргових виплат, що припадали на 2000–2001 роки, та подовження термінів обігу боргових зобов’язань уряд провів реструктуризацію зовнішнього комерційного боргу.
4) Політика здешевлення кредитних ресурсів, що проводилася урядом та НБУ впродовж 2000–2001 років, призвела до зниження вартості залучення позикових коштів урядом на внутрішньому ринку.
5) Для створення обмежень щодо збільшення державного боргу в середньо- та довгостроковому періоді Бюджетним кодексом України встановлено ліміт на розмір державного боргу – 60% ВВП; водночас Кодексом обумовлено, що позики можуть залучатися в обсягах, які не перевищують суми бюджету розвитку (тобто неявно передбачається, що всі запозичені кошти мають використовуватися лише в інвестиційних цілях).
Досліджуючи динаміку структури державного боргу, боргового навантаження, треба мати на увазі, що для аналізу використовується офіційна звітність. В Україні склалася ситуація, коли окремі види заборгованості, що мають специфічний характер, не обліковуються у складі державного боргу, хоча таку заборгованість підтверджено законами та урядовими рішеннями, а через державний бюджет здійснюються видатки на її обслуговування (у тому числі погашення).
Таким чином, критичним для української фінансово-кредитної системи були 1998–2000 роки, про що свідчить і динаміка наведених показників. Ситуація, коли країна має свої специфічні особливості, що негативно впливають на економічний розвиток і пов’язані з борговим тягарем, але при цьому критичні значення з національними показниками боргового навантаження не перетинаються, свідчить про недосконалість критичних рівнів цих показників. Заспокоєння, що виникає після застосування таких показників (за виявлення незначного боргового навантаження країни), може призвести до небажаного накопичення державного боргу та нездатності уряду виконувати взяті зобов’язання. Тому доцільно здійснювати ефективне управління державним боргом з орієнтацією на критичні рівні боргового навантаження країн, які мають динамічнішу та збалансованішу економіку, що дає їм змогу вільно проводити зовнішні запозичення на ринкових засадах та обслуговувати вже сформований борг.