МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА ЛАНКА МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ

Досліджуючи значення та роль місцевих бюджетів, необхідно зауважити, що дана категорія виступає не тільки основним фінансовим інститутом в фінансовій системі органів місцевого самоврядування, а й займає центральне місце в економічній системі кожної держави.

Можливість органів місцевого самоврядування формувати місцеві бюджети визначає їх самостійність і, як результат, стимулює господарську діяльність в регіоні, дає можливість розвивати його інфраструктуру, розширювати економічний потенціал визначеної території та підвищувати рівень життя населення [61, 62, 120].

Продовжуючи дослідження особливостей місцевих бюджетів, актуальності набуває розкриття економічної сутності даної категорії та визначення притаманних їй особливостей. Визначаючи підходи до трактування поняття “місцеві бюджети”, необхідно зауважити, що в науково-економічній літературі не існує єдиного точки зору з цього приводу. Так, детально аналізуючи становлення та трансформації сутності категорії “місцеві бюджети”, можна сказати, що на перших етапах розвитку бюджетної системи дане поняття розглядалось як визначений перелік завдань, закріплених конституцією або законами певної держави за органами місцевого самоврядування, та сукупність фінансових ресурсів, якими вони володіють та мають можливість розпоряджатись. З часом економічний зміст та значення місцевих бюджетів суттєво розширювались, про що свідчать визначення, які наводяться в роботах значної кількості науковців.

Наступна група науковців за базу ідентифікації поняття “місцеві бюджети” приймає принцип територіальності, визначаючи його як бюджети визначених адміністративно-територіальних одиниць. Так, П.К. Бечко та О.В. Ролінський ототожнюють місцеві бюджети з фондами фінансових ресурсів, які мобілізуються й витрачаються на відповідній території [13]. В свою чергу, Н.В. Васильєва [141] розглядає місцеві бюджети як обумовлену адміністративно-територіальним поділом і бюджетним устроєм частину економічних відносин у суспільстві, пов’язаних з формуванням, розподілом і використанням фондів грошових коштів, призначених для задоволення потреб суспільства. Дослідження місцевих бюджетів як економічних відносин продовжує і

І.Н. Ходорович, визначаючи дану категорію як сукупність економічних відносин з приводу забезпечення фінансової основи місцевих рад відносно розвитку і утримання, в своїй більшості, галузей господарства, які безпосередньо спеціалізуються на забезпеченні високого рівня добробуту населення.

Думку відносно дослідження місцевих бюджетів як системи економічних відносин підтримує і Г.Б. Поляк. Науковець дає наступне тлумачення даної категорії: система економічних відносин, сутність яких проявляється у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих Рад, а також у розподілі і використанні цих фондів між галузями місцевого господарства і населенням [107].

Науковцями, які в процесі трактування категорії “місцеві фінанси” намагались найбільш повно та змістовно відобразити сутність даного поняття, є: Т.М. Рева, К.Ф. Ковальчук, Н.В. Кучкова, а також М.А. Гапонюк, В.П. Яцюта, А.Є. Буряченко, А. А. Славкова. Перша група вчених визначає місцеві бюджети як сукупність економічних відносин, які сприяють територіальному перерозподілу ВВП і національного доходу країни та забезпечують створення фінансової бази місцевих органів влади [120]. Друга - розглядає місцеві бюджети як економічну категорію, що відображає грошові відносини, які виникають між місцевими органами самоврядування та суб’єктами розподілу створеної вартості в процесі формування територіальних фондів грошових коштів, і використовуються з метою соціально-економічного розвитку регіонів та поліпшення добробуту їх населення [85].

Таким чином, на основі проведеного аналізу можна відмітити, що дослідження значення, особливості та ролі місцевих бюджетів повинно відбуватись в розрізі двох аспектів. Так, з одного боку, місцеві бюджети виступають активною формою акумуляції певної частини фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні місцевих органів самоврядування, тобто стають невід’ємним елементом місцевих фінансів. З іншого, вони є основною складовою загальної бюджетної системи держави, утворюючи систему фінансових відносин, що формується між місцевими та Державним бюджетами, а також усередині місцевих бюджетів.

Розглядаючи місцеві бюджети як організаційну форму мобілізації доходів і здійснення витрат місцевими органами самоврядування, їх можна представити як балансові розрахунки, що в повній мірі відповідають правилам складання балансів. Так, місцеві бюджети мають дохідну і витратну складові, які формують єдиний баланс визначеного бюджету. Виходячи з цього, місцеві бюджети являють собою план формування і використання фінансових ресурсів, які мобілізуються на відповідній території, необхідних для виконання місцевими органами самоврядування покладених на них функцій.

Виходячи з вищенаведеного визначення місцевого бюджету, доцільності набуває ідентифікація сутності категорії “бюджетні ресурси” та дослідження її основних особливостей. Так, бюджетні ресурси являють собою визначену частину грошових коштів цільового призначення, яка відповідає фінансовому результату, отриманому в процесі розподілу і перерозподілу валової доданої вартості, зосереджуються у централізованих фондах місцевих органів влади і направлені на досягнення соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Розглядаючи специфічні особливості даної категорії, необхідно виділити наступні з них:

1. Бюджетні ресурси є основою фінансової бази органів місцевої влади.

2. Формування, розподіл і використання бюджетних ресурсів супроводжується відносинами між місцевими органами влади, підприємствами, фінансово-кредитними установами, домогосподарства- ми, населенням та бюджетами різних рівнів.

3. Бюджетні ресурси виступають матеріальною основою фінансових відносин.

4. Розмір бюджетних ресурсів обумовлює рівень економічної та фінансової самостійності органів місцевого самоврядування відповідної адміністративно-територіальної одиниці та є кількісною і якісною характеристикою їх фінансових можливостей.

5. Бюджетні ресурси мають грошовий характер, цільове призначення, фондову форму та можуть бути використані тільки в законодавчо встановленому порядку, мають конкретне призначення і напрямки.

6. Бюджетні ресурси визначаються обмеженістю, що обумовлюється впливом зовнішніх та внутрішніх факторів як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру [67].

Досліджуючи місцеві бюджети як категорію, основу якої складає система фінансових відносин, необхідно виділити саме види даних відносин та суб’єктів, що беруть в них участь. Отже, виокремлюють:

• відносини між органами місцевої влади та суб’єктами господарювання, що здійснюють виробничу або економічну діяльність на даній території;

• відносини в розрізі місцевих бюджетів і населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці, що прослідковується в процесі формування та використання фінансових ресурсів місцевих бюджетів;

• відносини в межах різних рівнів місцевих бюджетів щодо перерозподілу грошових коштів;

• відносини, які складаються між місцевими бюджетами і Державним бюджетом [31, 120].

Провівши дослідження різних підходів до визначення категорії “місцеві бюджети”, доцільно також з’ясувати правомірність ототожнення та паралельного використання поряд з місцевими бюджетами поняття “бюджети місцевого самоврядування”. Причиною даної колізії у вітчизняній практиці є розмежування розглянутих категорій тільки у Бюджетному кодексі, в інших же нормативно-правових актах дані поняття ототожнюються.

Проводячи аналіз визначення сутності понять “місцеві бюджети” та “бюджети місцевого самоврядування” у відповідності до існуючих законодавчих та нормативно-правових документів, що регулюють дані відносини в Україні, необхідно зазначити, що Бюджетним кодексом України, всупереч положенням норм Конституції України та Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, проводиться виокремлення категорій “місцевий бюджет” та “бюджети місцевого самоврядування”.

Проводячи дослідження ідентифікації кожної з категорії окремо відповідно до кожного закону, необхідно сказати, що ст. 2 Бюджетного кодексу України [24] визначає, що бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань, в свою чергу, місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

В Конституції України [66] (ст. 142) поняття “місцеві бюджети” розглядається як матеріальні і фінансові ресурси у вигляді рухомого і нерухомого майна, доходів місцевих бюджетів, інших коштів, землі, природних ресурсів, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” “бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування” [113].

В Законі України “Про місцеві державні адміністрації” взагалі відсутнє визначення категорії “місцеві бюджети”, не дивлячись на той факт, що саме згідно з Бюджетним кодексом України бюджети Автономної Республіки Крим, обласні та районні бюджети виступають місцевими [114].

Отже, необхідно зауважити, що ні в Конституції України, ні в розглянутих законах, що регламентують бюджетну діяльність на місцевому рівні, не проводиться виокремлення категорій “бюджети місцевого самоврядування” та “місцеві бюджети”. Крім того, згідно з Законом України “Про місцеве самоврядування” відбувається ототожнення даних понять.

Думки відносно недоцільності використання одночасно двох розглянутих категорій дотримується і І.І. Єфремова, вважаючи, що термін “бюджети місцевого самоврядування” не відображає необхідного змістовного навантаження, оскільки місцеве самоврядування виступає правом територіальної громади самостійно вирішувати проблеми місцевого значення різного роду. Виходячи з цього, не існує необхідності після конституційно-правового закріплення статусу територіальних громад не визнавати саме їх суб’єктами права на місцевий бюджет [46].

Таким чином, можна зазначити, що бюджети місцевого самоврядування є вужчим поняттям і виступають складовою місцевих бюджетів, що виключає необхідність розмежовувати категорії “місцевий бюджет” та “бюджети місцевого самоврядування”.

Проводячи узагальнення вищенаведених підходів до визначення економічної природи та особливостей місцевих бюджетів, можна стверджувати, що дана категорія відображає обумовлену адміністративно-територіальним поділом і устроєм бюджетної системи держави сферу економічних відносин, які ідентифікуються в процесі формування, розподілу, перерозподілу та використання централізованих грошових коштів, що акумулюються у розпорядженні місцевих орга - нів влади і, в своїй більшості, призначені для соціально- економічного розвитку конкретних регіонів країни та підвищення добробуту населення.

Переходячи безпосередньо до аналізу питання, пов’язаного з місцевими бюджетами в Україні, необхідно зауважити, що важливість та значимість організації місцевих бюджетів призвели до того, що система даних фінансових інститутів існує в усіх країнах світу. В той же час становлення, розвиток і функції місцевих бюджетів кожної окремої країни зумовлені наявністю певних національних, політичних, економічних, правових та інших чинників. Крім того, значний вплив на формування системи місцевих бюджетів зокрема, та бюджетної системи країни в цілому, має форма державного устрою. Види та форми місцевих бюджетів у федеративних країнах визначаються з урахуванням законодавства кожного окремого суб’єкта федерації. В унітарних державах дана система встановлюється на базі єдиного загальнодержавного законодавства. Тим не менш, як у федеративних, так і в унітарних країнах система місцевих бюджетів та бюджетна класифікація значно відрізняються одна від одної [69].

Таким чином, визначаючи особливості системи місцевих бюджетів в Україні, зазначимо, що основні права, обов’язки та принципи місцевих органів влади щодо формування, розподілу та використання фінансових ресурсів, акумульованих в місцевих бюджетах, передбачені Конституцією України, законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” та Бюджетним кодексом України, а також законодавством про податкову систему України.

Так, якщо Конституцією України визначені вихідні та базові принципи і умови побудови та функціонування бюджетної системи України, Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” закріплені основні засади діяльності органів місцевої влади, а законодавством відносно податкової системи України регулюються процеси, пов’язані з формуванням дохідної бази місцевих бюджетів, то Бюджетний кодекс України є винятковим документом, в якому систематизовано і конкретизовано всі аспекти функціонування бюджетів. Так, Бюджетним кодексом визначена побудова вітчизняної бюджетної сис - теми, зазначені засади її організації, ідентифіковано місце і роль в її складі місцевих бюджетів; затверджена процедура бюджетного процесу; визначені повноваження органів державної влади відносно контролю за дотриманням бюджетного законодавства та встановлена відповідальність за бюджетні правопорушення.

Отже, базуючись на положеннях Бюджетного кодексу України та характерних особливостях адміністративно-територіального поділу, загальну структуру вітчизняної бюджетної системи можна представити за допомогою наступної схеми (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Структура бюджетної системи України

Таким чином, на основі даних рис. 1.4 можна зазначити, що бюджетна система України як унітарної держави складається з конкретно визначених двох ланок - Державного та місцевих бюджетів. Склад та структура місцевих бюджетів України показує особливості територіального устрою держави та специфіку функціонування місцевого самоврядування в ній. Так, до місцевих бюджетів в Україні належать республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські бюджети міст Києва та Севастополя, районні, міські, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Особливий статус, який надано двом містам республіканського підпорядкування - Києву та Севастополю, дозволяє виділити їх з усієї сукупності місцевих бюджетів України.

Розглядаючи структуру бюджетної системи України, необхідно зазначити, що її побудова повинна відповідати визначеному комплексу принципів. Недотримання них є порушенням чинного бюджетного законодавства. Зважаючи на особливості державного устрою України та її адміністративно-територіальний поділ, в основу бюджетного устрою відповідно до Бюджетного кодексу покладені наступні принципи:

• єдності бюджету. Забезпечується єдністю нормативно-правової бази, єдиною бюджетною класифікацією, єдиною грошовою системою, єдністю регулювання і контролю бюджетних відносин, єдиною економічною і соціальною політикою, єдністю етапів виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

• збалансованості бюджету. Здійснювані витрати бюджету повинні бути синхронізовані в часі та відповідати за обсягами надходжень до бюджету в розрізі визначеного бюджетного періоду;

• самостійності бюджету. Забезпечується закріпленням за бюджетами відповідних джерел доходів. Крім того, держава коштами Державного бюджету не несе відповідальності за зобов’язаннями бюджетів органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Самостійність бюджетів простежується і в зворотному боці. Так, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування не несуть відповідальності власними коштами за бюджетні зобов’язання одне одного, а також за бюджетні зобов’язання держави;

• повноти бюджету. До складу бюджету повністю включаються всі надходження та витрати, які здійснюються в межах бюджету відповідно до законодавчих документів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування;

• обґрунтованості бюджету. Показники бюджету формуються, виходячи з реалістичних макроекономічних показників розвитку держави та соціального стану в країні. Визначення вхідного та вихідного фінансових потоків бюджету здійснюється згідно з затвердженими на законодавчому рівні методиками та правилами;

• ефективності бюджету. В процесі формування та використання бюджетів фінансові ресурси, витрачені на досягнення поставлених цілей, повинні бути адекватні отриманим результатам;

• субсидіарності бюджету. В процесі розподілу видатків між Державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також в розрізі місцевих бюджетів, наближення надання суспільних послуг до їх споживачів має бути максимальним;

• цільового використання бюджетних коштів. Кошти, зосереджені в бюджеті, використовуються виключно на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

• справедливості й неупередженості бюджету. Основою побудови бюджетної системи України є справедливий і неупереджений розподіл багатства суспільства між громадянами і територіальними громадами;

• публічності та прозорості бюджету. Затвердження та прийняття звіту про виконання Державного та місцевих бюджетів проводиться відповідними радами (Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами);

• відповідальності учасників бюджетного процесу. На кожній зі стадій бюджетного процесу його учасники несуть повну відповідальність за власні дії або бездіяльність.

Підводячи підсумок розгляду характерних принципів побудови бюджетної системи України, необхідно зазначити, що найбільшої пріоритетності в сучасних умовах функціонування вітчизняної економіки набуває самостійність усіх бюджетів. Так, автономія місцевих бюджетів полягає в: неможливості їх включення до Державного та інших бюджетів; наявності власних та законодавчо закріплених доходів; стабільності умов надходження грошових коштів до бюджету; можливості самостійно визначати напрямки використання фінансових ресурсів; праві самостійно розпоряджатись вільними бюджетними коштами, а також обмеження на законодавчому рівні їх вилучення; компенсації державою витрат органів місцевої влади, які виникають в результаті рішень, ухвалених органами державної влади на вищому рівні [63].

Необхідно зазначити, що тільки за рахунок виконання всіх наведених передумов самостійності місцевих бюджетів органи місцевого самоврядування матимуть можливість проводити зважену та ефективну економічну і соціальну політику, спрямовану на досягнення високого рівня добробуту населення відповідного регіону.

Досліджуючи структуру місцевих бюджетів, можна виокремити такі складові, як: загальний і спеціальний фонди. Спеціальний формується з визначених на законодавчому рівні джерел надходжень, а фінансові ресурси, акумульовані в ньому, використовуються на фінансування конкретних, визначених органами місцевого самоврядування, заходів. Цей централізований фонд фінансових ресурсів являє собою приклад закріплених джерел доходів.

Метою формування фондів є намагання державних органів влади підвищити прозорість використання та цільову спрямованість державних грошових коштів. Крім того, простежується намагання підвищити адекватність звітності в розрізі витрачених ресурсів.

Загальний фонд зосереджує фінансові ресурси, метою яких є забезпечення загальних витрат адміністративно-територіальної одиниці, але заздалегідь визначених цілей, на які б вони були спрямовані, не існує.

Характерним для вітчизняних місцевих бюджетів є поділ на два самостійні функціональні їх види: місцеві поточні (адміністративні) бюджети та місцеві бюджети розвитку (інвестиційні бюджети). В межах кожного з даних бюджетів формується власна видаткова та дохідна частини.

Видатки місцевого поточного бюджету спрямовуються на фінансування організацій і установ виробничої або соціальної сфер, а також на проведення заходів, пов’язаних з соціальним захистом населення. Отже, поточний бюджет використовується для забезпечення утримання соціально-культурної сфери визначеної території, фінансування адміністративних витрат місцевих органів влади, виконання делегованих повноважень, сплату видатків в розрізі муніципальних запозичень.

Доходи поточного бюджету формуються на основі надходжень від місцевих податків і зборів, платежів, загальних субсидій, що надаються державною владою, та деяких інших доходів.

Переходячи до аналізу бюджету розвитку, необхідно зауважити, що видатки даного бюджету направляються на виконання програм соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці, пов’язаних з реалізацією інвестиційної та інноваційної діяльності. Розглядаючи видатки даного бюджету більш детально, можна виділити наступні найбільш розповсюджені його статті: розвиток соціальної інфраструктури, капітальні вкладення, придбання устаткування та обладнання, сплата основної частини боргу місцевих органів влади.

Дохідна частина бюджету розвитку формується за рахунок коштів, отриманих в результаті банківського кредитування, муніципальних (комунальних) позик, інвестиційних субсидій, які надаються державною владою, та деяких інших статей.

За умови настання ситуації, коли наявний дефіцит бюджету або простежується недовиконання дохідної частини місцевих бюджетів з Державного бюджету, проводиться фінансування витрат, що включаються в поточний бюджет. В той же час, в деяких випадках заборонено використання доходів бюджетів розвитку з метою фінансування видатків поточних бюджетів [32].

Важливе значення при цьому має визначення мінімальних розмірів місцевих бюджетів. Це відбувається на основі нормативів бази бюджетного забезпечення на одного жителя з урахуванням соціального, природного й економічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, установлених законодавством, що є певною мірою гарантією.

В аспекті дослідження даного питання слід також зауважити, що у законодавстві багатьох зарубіжних країн існують такі категорії, як “додатковий бюджет” і “приєднані бюджети”. Додатковий бюджет за своєю природою є бюджетом, що уточнює основний, в якому не можуть бути точно враховані всі можливі зміни фінансових показників протягом бюджетного року. Ці зміни можуть стосуватися як бюджету поточного, так і інвестиційного. Таким чином, у разі потреби ухвалений основний місцевий бюджет може бути скорегований за допомогою додаткового бюджету. Прийняття додаткового бюджету дає можливість не вносити зміни до основного бюджету.

Призначення додаткового бюджету також полягає в забезпеченні зв’язку між основними бюджетами попереднього і поточного фінансових років. Він включає у поточному бюджетному році залишки та дефіцити бюджету попереднього фінансового року.

В свою чергу, приєднані бюджети відображають фінансові операції окремих місцевих громадських служб, що мають фінансову самостійність, надають платні послуги, але не користуються правом юридичної особи. Це, наприклад, служби водопостачання, благоустрою та інші. Складання приєднаного бюджету дозволяє спрямовувати доходи відповідної служби на її фінансування.

Ці бюджети формуються і виконуються у тому ж порядку, що і основні. Результати виконання приєднаних бюджетів включаються у загальне сальдо основних бюджетів [69].

Отже, місцеві бюджети займають не лише важливе місце у бюджетній системі, але й одне з центральних місць в економічній системі кожної держави, їх роль і значення безпосередньо зумовлені типом економічної системи, обраними цілями та пріоритетами суспільного розвитку (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Роль та значення місцевих бюджетів в соціальному та економічному розвитку як регіону зокрема, так і держави в цілому

Отже, можна стверджувати, що основними складовими багатопланової ролі місцевих бюджетів є те, що вони виступають: важливим чинником економічного розвитку і фінансової стабільності; інструментом макроекономічного регулювання; важелем здійснення перероз- подільних процесів; фінансовою базою місцевого самоврядування; інструментом реалізації державної регіональної політики; планами формування і використання фінансових ресурсів територіальних утворень; основним важелем фінансового вирівнювання; головним джерелом фінансових ресурсів для утримання і розвитку місцевого господарства, вирішення місцевих проблем; з їх допомогою реалізуються

перспективні цілі національного розвитку і загальнодержавних програм, проводиться фінансування державних видатків; місцевим бюджетам належить важлива роль у забезпеченні конституційних гарантій, вирішенні соціальних проблем, піднесенні рівня добробуту населення.

Враховуючи ситуацію в економіці країни, слід підкреслити особливість призначення місцевих бюджетів як одного з вагомих чинників її соціально-економічного розвитку. За останні роки до 60 % видатків бюджетів України на соціально-культурні заходи фінансувалося саме з місцевих бюджетів; за рахунок цих бюджетів майже повністю утримуються об’єкти житлово-комунального господарства; вони є джерелом приблизно половини бюджетних видатків на охорону навколишнього природного середовища та ядерну безпеку, державне управління.

Постійно зростають видатки місцевих бюджетів на освіту, охорону здоров’я, соціальний захист і соціальне забезпечення населення, утримання об’єктів культури, фізичної культури і спорту, засобів масової інформації, земельних ресурсів, водне, лісове і рибне господарство, мисливство, благоустрій міст.

За допомогою місцевих бюджетів реалізуються загальнодержавні програми, пов’язані з розвитком галузей народного господарства, здійснюється підтримка вітчизняних виробників, фінансуються заходи щодо підвищення життєвого рівня населення, створення нових робочих місць, з реабілітації та працевлаштування інвалідів, виплачуються допомоги незаконно депортованим особам, біженцям, реабілітованим. За кошти місцевих бюджетів проводяться превентивні, оздоровчі, спортивні та культурні заходи [86].

Важливим питанням в контексті викладеного є процес проведення бюджетної політики на місцевому рівні, через яку орган місцевого самоврядування офіційно визначає цілі і напрямки розвитку бюджетних відносин та методи їх реалізації.

Місцеву бюджетну політику умовно можна поділити на регіональну (визначення напрямків соціально-економічного розвитку області, району і принципів міжбюджетних відносин між ними) та політику конкретного органа місцевого самоврядування.

Ії здійснення передбачає визначення пріоритетів розвитку, виявлення специфічних місцевих проблем і обмежень, розробку економічної перспективи. Все це знаходить своє відображення в програмі економічного та соціального розвитку відповідної адміністративно- територіальної одиниці.

В цьому документі на плановий рік повинні бути розглянуті наступні питання:

• аналіз показників соціально-економічного розвитку визначеної території протягом аналізованого та попереднього періоду;

• ідентифікація основних проблем, характерних для економічної і соціальної сфер регіону;

• дослідження сучасного стану та потенційних можливостей використання виробничих, природних, екологічних та науково-технічних ресурсів;

• визначення базових етапів подолання проблем економічної та соціальної сфери;

• формування пріоритетних напрямків подальшого розвитку адміністративно-територіальної одиниці та визначення термінів виконання і виконавців;

• подання звітності відносно отримання та використання доходів від об’єктів комунальної форми власності й інших об’єктів, які підпорядковані органам місцевої влади;

• умови розпорядження об’єктами комунальної власності та оцінка показників розвитку підприємств та організацій, що є об’єктами права комунальної власності;

• розробка та прийняття на рівні місцевих органів самоврядування місцевих програм розвитку [106, 133, 150].

Отже, поточна бюджетна політика передбачає визначення обсягу бюджету, балансових показників, обсягу резервного фонду і розподіл функцій між різноманітними бюджетними показниками.

Ефективність бюджетної політики може бути оцінена за результатами діяльності органів влади в зазначених напрямках. До основних критеріїв при цьому належать такі показники:

• рівень доходів бюджету в цілому і податкових надходжень зокрема;

• рівень виконання бюджетних призначень і бюджетних зобов’язань;

• обсяг фактичного бюджетного дефіциту і державного боргу;

• обсяг фінансових ресурсів, що відволікаються на обслуговування Державного бюджету;

ступінь виконання законодавчих актів про бюджет.

Запорукою ефективності місцевої бюджетної політики є її прозорість, відкритість та зрозумілість як для представницьких органів влади, так і для населення відповідної території, її публічна підтримка [120].

Таким чином, місцеві бюджети є основним фінансовим інститутом у фінансовій системі органів місцевого самоврядування, займаючи центральне місце в економічній системі кожної держави. Проведення ефективної бюджетної політика на місцевому рівні повинно основуватись на досягненні оптимального співвідношення між економічними та

соціальними її аспектам. Тільки за умови досягнення максимального збалансування між напрямками місцевої бюджетної політики, направленої на задоволення соціальних та економічних потреб суспільства, місцеві органи влади мають можливість досягти як фінансової стабільності суб’єктів господарювання даної адміністративно-територіальної одиниці, так і добробуту міської громади.

Виходячи з цього, пріоритетними напрямками перетворення місцевих бюджетів у ефективний інструмент соціально-економічного розвитку міста повинно стати удосконалення наступних аспектів їх формування, розподілу і використання:

• збільшення, розширення та зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування за рахунок удосконалення податкового законодавства, ідентифікації нових інструментів залучення грошових коштів та реалізації інноваційно-інвестиційних програм на території міста;

• застосування новітніх підходів до формування видаткової частини місцевих бюджетів та підвищення ефективності процесу децентралізації управління фінансовими ресурсами, акумульованих в бюджеті;

• підвищення адекватності системи регулювання міжбюджетних відносин та оперативності надання міжбюджетних трансфертів;

• впровадження в практику середньо- та довгострокового планування місцевих бюджетів. Збільшення бюджетного періоду до трьох або п’яти років, що надасть можливість реалізовувати довгострокові інвестиційні проекти розвитку регіону та формувати стратегічні плани розвитку міста на базі стабільної фінансової основи;

• проведення кількісної та якісної оцінки виконання місцевого бюджету на всіх стадіях його реалізації. Своєчасне реагування на перетворення, які відбуваються в економіці держави, і впливають на діяльність суб’єктів господарювання і населення адміністративно- територіальної одиниці, та, відповідно до даних змін, проведення корегування певних доходних і витратних статей місцевого бюджету та напрямків здійснення бюджетної політики;

• підвищення превентивних заходів і посилення контролю відносно порушень бюджетного законодавства та чітке визначення відповідальних осіб в розрізі кожного напрямку здійснення бюджетної політики на місцевому рівні;

• забезпечення прозорості на стадіях формування і виконання місцевих бюджетів та розподілу і перерозподілу його фінансових ресурсів.

1.4.