<<
>>

МІСТО ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНО-ПРОСТОРОВОЇ СТРАТИФІКАЦІЇ ТА АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНА ОДИНИЦЯ

XX сторіччя є визначальним періодом в розвитку наукової теорії та практики у сфері стратегічного розвитку міста як об’єкта соціально- територіальної стратифікації та адміністративно-територіальної одиниці.

Не дивним є той факт, що сучасна соціологія здебільшого розвивається саме як соціологія міста і проблем його ефективного соціально- економічного розвитку. Даний напрям в науці отримав значний поштовх у зв’язку із суттєвим зростанням як кількості, так і якості потужних інфраструктурних мереж міст у світовому масштабі. Кожне окреме місто є досить складно організованою територією, що має чітко виражений соціально-просторовий ракурс, тобто значний рівень концентрації населення на певних територіях.

Варто відзначити, що виникнення нової хвилі наукового інтересу до проблем соціально-просторової організації міст та факторів, що її обумовлюють, можна обґрунтувати наступним чином. Такі масштабні процеси, як світова трансформація соціальних та економічних відносин, їх глобалізація, формування нового рівня міжнародного поділу праці, бурхливий розвиток новітніх інформаційних технологій та інноваційних типів комунікації, руйнування соціалістичної системи у багатьох країнах світу, прискорений рівень розгортання індустріальної урбанізації безпосередньо вплинули на просторову організацію міст різних держав. У свою чергу, даний факт викликав очевидні зміни та значне зростання наукового інтересу до проблем соціально- економічного розвитку міста.

Спираючись на значний практичний і теоретичний фактичний матеріал, напрацьований за останні п’ятдесят років дослідниками проблем розвитку на місцевому рівні, можна систематизувати невелику кількість значних, ґрунтовних та достатньо вичерпних за своїм змістом теорій стосовно розуміння сутності міста та дещо більшу кількість концепцій прикладного характеру, що становили і становлять значну практичну цінність.

Перед розглядом різних підходів варто зупинитись на багатоас- пектності поняття “місто”. Місто було і залишається об’єктом дослідження значної кількості наук, адже в ньому достатньо органічно та гармонійно поєднуються всі сфери життєдіяльності населення: соціальна, економічна, фінансова, психологічна, творча, екологічна. Кожний автор, в залежності від своїх власних професійних навиків та науково- практичних інтересів, фокусує увагу на абсолютно різних аспектах муніципального життя. Даний факт в комплексі створює широке поле наукової проблематики та дискусій в даній сфері, а також обумовлює процес інтеграції різноманітних знань в певні змістовно завершені концепції, що останнім часом здебільшого набувають характеру соціально-економічної спрямованості. Іншими словами, багатоаспектність міського життя обумовлює існування різнобічних ракурсів розгляду міста: місто по-різному характеризується з різнопланових теоретичних та практичних позицій.

Соціальна направленість більшості сучасних концепцій розуміння сутності міста та підходів до управління його розвитком пояснюється безперервно зростаючими соціокультурними та соціоструктур- ними змінами, що відбуваються на міському рівні у всіх без виключення країнах світу. Тому останнім часом все частіше під містом розуміють не лише форму поселення та виробництва, а й специфічно викристалізовану форму суспільства, як тип соціальності, сутнісною характеристикою якої є інтеграція всіх можливих сфер життєдіяльності населення в єдину систему з власним механізмом підтримки стійкості функціонування та порядку, що здатна до саморозвитку [169]. Проте неможливо не відмітити, що дана динамічна система складається з декількох відносно самостійних та гомогенних підсистем: соціально- просторової, адміністративно-територіальної, економічної, символічної, демографічної, екологічної, культурної тощо. Відповідно до сутні- сної основи перелічених проблем пропонуємо систематизувати основні підходи до розуміння дефініції “місто” (табл. 1.1).

Численність течій та напрямків, різнобічність досліджень та підходів до сучасної теорії міста дозволяють стверджувати про відсутність “парадигми” в даній сфері.

Внутрішня різноманітність теоретико- практичної урбаністики призводить до виникнення проблем та великої кількості дискусійних питань щодо надання характеристики та оцінки сучасного стану даної сфери дослідження. Враховуючи дані тенденції, доцільними, на нашу думку, є систематизація та обґрунтування існуючих підходів до розуміння сутності міста. Адже в залежності від сутності підходу представниками державного та муніципального управління обирається відповідна стратегія соціально-економічного розвитку міста.

Порівняльна характеристика ключових підходів до розуміння сутності міста

Аспект

розгляду міста

Сутність підходу
Територіально-

поселенський

(географічний)

- місто - поселення людей;

- місто - концентроване поселення людей, що зайняті несільськогосподарською діяльністю;

- провідний фактор виникнення міста - геоландшафтний [73]

Соціоструктурний

(соціопросторовий)

- місто - місце концентрації соціальних інститутів, груп та їх рольових функцій, що характеризується певними особливостями соціальної структури та соціальних відносин;

- місто - місце, що пристосоване для складно організованого спільного життя соціальної групи, що є внутрішньо диференційованою та отримала певну правову форму [92];

- місто - місце, що характеризується масштабністю, високою щільністю населення, явно вираженою різнорідністю соціальних груп, конфіденційністю, наявністю дистанції та формальних відносин

між людьми, необхідністю формального регулювання людської діяльності перш за все з позиції закону, а вже потім через суспільство та традиції [162];

- місто - поселення людей, їх концентрація на відносно невеликій території з метою здійснення сумісної діяльності, направленої

на досягнення спільних цілей, задоволення соціальних потреб [33]

Соціокультурний - акцентуація на соціокультурну атмосферу та обстановку;

- місто є середовищем інноваційної активності у зв'язку з високим рівнем соціокультурної динаміки та мобільності;

- місто - індивідуально-особистісне середовище реалізації творчого потенціалу населення, самореалізації та особистого зростання, соціально-особистісного комфорту [1].

Соціоекологічний - місто - ареал антропогенно-природної взаємодії елементів, що обумовлюють функціонування середовища життєдіяльності людини [159];

- місто - цілісний та індивідуальний організм;

- місто - органічна частина навколишнього середовища

Демографічний - місто - сукупність людей, що характеризується певними рівнями розподілу населення за статтю та віком, сімейним станом, відновленням, міграцією населення, національністю, тощо
Правовий - місто - одиниця поселення людей, що характеризується наділеними державою адміністративними правами, правовим статусом, специфічним адміністративно-територіальним устроєм [153]
Економічний - місто - такий населений пункт, жителі якого в більшості своїй зайняті не

в сільськогосподарській галузі, а в торгівельній та виробничій сферах [27];

- акцентування на автономність (незалежність) від інших поселень;

- місто характеризується, перш за все, рівнем диференціації зайнятості населення (в основному промисловість та торгівля) [52];

- фокусування на процесі концентрації виробництва [122]

Аспект

розгляду міста

Сутність підходу
Функціональний - місто виникло у зв'язку з об'єктивною необхідністю концентрації в одному місці функцій, що мають безпосереднє відношення до більш широкої території, а також для контролю ринків, адміністрації та оборони [171];

- місто - одиниця поселення, що реалізує спеціалізовані функції по відношенню до більш широкої територіальної громади [1б7];

- місто - одиниця поселення, яка створена для реалізації політичної, релігійно-культурної, торгівельної, промислової функцій [49]

Системний - місто - це складна, структурно цілісна та відносно самостійна система, що розглядається у взаємозв'язку та взаємообумовленості таких її підсистем, як економічна, соціальна, правова, демографічна

Крім цього, складність формалізації визначення міста може бути обґрунтована наступним чином:

• історично місто характеризується багатоаспектністю та багатофак- торністю як самого феномена одиниці поселення, так і основних компонентів, що забезпечують його ефективне функціонування;

• розвиток будь-якого міста в світі як системи взаємопов’язаних та взаємообумовлених елементів характеризується динамізмом та мінливістю у часі та в просторі;

• за роки існування людства накопичилась різноманітна кількість форм існування міста.

Розглянемо більш детально проблематику кожного окремого ракурсу розуміння сутності міста.

Так, найпершим та найпростішим підходом до розуміння сутності міста був та залишається територіально-поселенський, або географічний підхід. Адже перші науково-теоретичні дослідження сутності та окремих характеристик розвитку міста сконцентровані в роботах географів та археологів. На даний момент часу не втрачає актуальності визначення німецького географа кінця XIX століття Ратцеля, який під містом розумів концентроване поселення людей, зайнятих несільського- сподарською діяльністю. Крім цього, родоначальником даного напряму вважається Ж. Боже-Гарньє [17]. Дане визначення вказує на врахування соціально-економічного та демографічного фактора виникнення міста - появу інших, відмінних від сільськогосподарської діяльності видів праці та врахування такої емпіричної ознаки виокремлення поселень міського типу, як чисельність та щільність населення. Дані фактори враховувались і такими соціологами, як М. Вебер [27], Л. Вірт [171], що присвячували деякі свої роботи дослідженням розвитку міст та взаємовідносин між людьми. Варто відзначити, що в рамках територіально- поселенського підходу провідною причиною виникнення конкретних міст вважається геоландшафтний фактор. Тобто розвивається та доводиться теза про те, що будь-яке місто не виникає випадково, а його функціонально-організаційна побудова та специфіка тісно пов’язані з геоландшафтною специфікою місця виникнення. Безпосереднім доказом даної тези є виникнення світових торгівельних центрів на перетині тор- гівельно-транспортних шляхів ще в стародавні часи. Отже, ключовими аспектами географічного підходу до розуміння сутності міста є:

• специфіка території виникнення та функціонування міста є мотивуючим визначальним фактором обрання місця проживання для людей, а також є безпосередньою детермінантою ставлення людини до даної території, а отже дозволяє краще зрозуміти соціальну поведінку людини;

• прийняття проектувальних та управлінських рішень щодо будь- яких аспектів соціально-економічного розвитку міста потребує володіння інформацією щодо ставлення населення до території, на якій воно мешкає. Це пояснюється високою часткою серед всього населення таких громадян, що за будь-яких обставин не залишать обране місце проживання у зв’язку з індивідуально-особистісним ставленням до конкретних особливостей ландшафту;

• геоландшафтна специфіка території, на якій розташоване місто, є визначальним макрофактором розселення всього людства. Даний факт потребує неодмінного врахування в процесі організації та безпо - середньої реалізації процесу глобального прогнозування урбанізації.

Остаточне наукове обґрунтування сутності економіко-географіч- ного підходу до вивчення міста було сформульоване у роботах Г.М. Лаппо [73], Е.Н. Перцика [102], Ю.Л. Пивоварова [104], Е.І. Пітю- ренко [105]. Згідно з економіко-географічним трактуванням місто виступає як територіально-господарюючий комплекс; мережа міст формує просторовий каркас економіки країни; виробництво і населення зосереджуються у найбільш сприятливих для розвитку вузлах і осях цього каркасу, які стають полюсами і зонами економічного росту [105].

У контексті територіально-поселенського розгляду сутності міста дослідниками окремо вивчається містобудівельний ракурс, що досить детально теоретизований у роботах А.Є. Гутнова [38], Н.М. Дьоміна [39], Ю.П. Бочарова, Г.І. Фільварова [20] та ін. З точки зору містобудування, місто розуміється як система, складне територіальне утворення; його головні підсистеми - населення, економіка, інженерно- містобудівельна інфраструктура, природна основа, - кожна зі своєю територіальною організацією, формують планувальну структуру міста і міське середовище; підсистеми міста взаємодіють одне з одним і з мі-

ським оточенням [77]. З іншого боку, географічний підхід до розуміння сутності аналізованої категорії характеризує місто з точки зору організаційного (просторового) уявлення. Так, у дослідженні В.А. Нікітіна та Е.Н. Нікітіної місто розглядається як скоординована робота найбільших суб’єктів, що впливають на його життєдіяльність. При цьому сам простір міста не обмежується ділянкою землі, зайнятою міською забудовою, а є більш широким поняттям. Тобто включає ще й “ідеальні” простори різних областей діяльності та життєдіяльності населення.

Багатоплановість та мінливість феномена міста обумовлює об’єктивну необхідність пошуку найбільш адекватного та комплексного підходу до формування наукового визначення аналізованого терміну, що, у свою чергу, максимально враховував би всі сфери та ланки муніципального життя населення. Одним з перших більш-менш інтегрованих та узагальнюючих підходів до проблематики дефініції міста був соціологічний, що з роками виділився у три окремі ракурси: соціострук- турний, соціокультурний та соціоекологічний. У даному сенсі три ключові соціологічні напрями розуміння сутності міста є гетерогенними (див. табл. 1.1).

Найбільш повно та ґрунтовно сутність міста з точки зору соціологічного погляду розглянута в роботах Л.Б. Когана [64], М.Н. Меже- вича [77], В.Л. Глазичева [36], І. Прибиткової [109]. Логічним поясненням розуміння міста як соціологічного поняття є наявність неоднакових умов життя та нерівних можливостей для розвитку людей у різних міських поселеннях. Даний факт є об’єктивною основою формування міських спільнот за конкретними містами проживання. Міські колективи описуються соціологами як живі організми, що проходять у своєму становленні певні етапи і приймають ті або інші організаційні (соціально-морфорлогічні) форми.

Соціоструктурний підхід надає характеристику місту, виходячи з таких ключових аспектів, як: концентрація соціальних структур (груп та інститутів) та відповідних їм рольових функцій. Так, англійські урбаністи Н. Абекромбі та А. Ярд розуміють під містом населений пункт, що характеризується масштабністю, високою щільністю населення, явно вираженою різнорідністю соціальних груп, конфіденційністю, наявністю дистанції та формальних відносин між людьми, необхідністю формального регулювання людської діяльності перш за все з позиції закону, а вже потім через суспільство та традиції [162].

Місто з позиції соціокультурного ракурсу розглядається теоретиками та практиками як середовище інноваційної активності населення у зв’язку з високим рівнем соціокультурної динаміки та мобільності. З іншого боку, в даному сенсі місто являє собою індивідуально- особистісне середовище реалізації творчого потенціалу, самореалізації та особистого росту, соціально-особистісного комфорту населення [102]. Представниками даного напряму місто трактується здебільшого як композиція спільнот, а тому в більшій мірі науковцями акцентується увага на дослідженні проблем культурного сприйняття людиною міського простору. Дослідженню сутнісного змісту міста як духовнопрактичного феномену, що здійснює безпосередній вплив на світогляд людини, присвячені роботи Н.П. Анциферова [5], В.Г. Ільїного [55], Є.В. Сайко [125]. На нашу думку, всі вищенаведені визначення поняття “місто” в соціокультурному контексті можуть буди зведені до на - ступного тлумачення: місто є результатом безперервного процесу виробництва “духовного” інтегрального знання. Культурологічний феномен “знання” в даному випадку передбачає обізнаність населення міста щодо інтелектуального становлення людини, створення ін- дивідуально-особистісного знання, обмін знаннями між людьми, синтез отриманих знань. При цьому зазначене “духовне” інтегральне знання обумовлює формування цілісного світогляду індивіда і універсального змістовного простору (міжособистісної картини світу) як умови спільної життєдіяльності людей на конкретно визначеній території відповідного міста.

Особливої актуальності наприкінці XX ст. - початку XXI ст. набули проблеми екологічної безпеки людства. Тому виникнення соціо- екологічного підходу до розуміння сутності міста не є випадковим. З точки зору даного ракурсу, місто розуміється як ареал тісної взаємодії та взаємовпливу природних та антропогенних елементів середовища життєдіяльності людини. Так, представниками даного напряму місто наділяється характеристиками цілісного та індивідуального організму, від здорового функціонування якого залежить якість та рівень життя населення, а також свідома поведінка людей.

Основні положення соціоекологічного підходу до розуміння сут- нісного змісту категорії “місто” концептуалізовані в роботі дослідника А.В. Толстоухова [136]. У межах даної точки зору в розумінні сутності міста увага фокусується, перш за все, на штучності створення міста людьми. Тобто місто вважається штучно створеним середовищем проживання людини [56]. При цьому дослідники соціоекологічного напряму теоретичної концепції міста виокремлюють наступні складові територіальної одиниці:

• природне середовище, у якому функціонує міське поселення, та яке знаходиться під постійним впливом антропогенних факторів;

• побудовані мешканцями міста споруди різного призначення;

• безпосередньо населення міста;

• атмосфера суспільного життя. У даному випадку під атмосферою суспільного життя розуміють сукупність взаємопов’язаних та взає- мообумовлених елементів - таких, як суспільно визнані норми та цінності, сформована аутентична психологія міського співтовариства, специфічний спосіб життя городян тощо.

Об’єктивна необхідність розуміння міста як соціоекологічного феномена обумовлюється й іншими аспектами життєдіяльності населення. Так, не потребує зайвих доказів той факт, що місто є місцем (пунктом) підвищеної щільності населення, яке обумовлено скупченням великих та різнорідних за багатьма критеріями мас населення на порівняно невеликій за площею території. Саме у високому рівні концентрації міських мешканців дослідники вбачають основне джерело сучасних екологічних проблем в цілому, негативних умов життєдіяльності міської спільноти зокрема [156]. На сучасному етапі безперервне забруднення ґрунту, атмосферного повітря, водних ресурсів, накопичення відходів, складність добування більшої частини корисних копалин, небезпечний та в певній мірі неконтрольований рух за прокладеними шляхами міжміського сполучення, нерегульоване знищення усіх природних ресурсів - це неповний перелік невичерпних основних перешкод адекватного соціально-економічного розвитку міста. Спільнота, мешкаючи на певній території, власними діями перешкоджає безупинному розвитку міста, з кожним роком пришвидшуючи як фізичне, так і моральне виродження міського населення, а також робить неможливим саме існування міста. Тому в даному контексті важливим постає питання щодо рівня концентрації міського населення як негатив - ного чинника екологічного розвитку міста. У даному випадку діалектика розуміння міста як соціоекологічного феномена полягає в тому, що численність міських мешканців та високий рівень щільності населення створюють потужний демографічний базис розвитку будь- якого міста. Так, будучи пов’язаними тісними культурними та економічними інтересами та зв’язками, населення відповідного міського поселення додатково утворює і матеріальний, економічний, фінансовий, технічний, інтелектуальний, психічний базиси розвитку міста. Це і пояснює існування ще одного напряму в теоретичній концепції розуміння сутності категорії “місто” - демографічного.

На нашу думку, демографічний підхід до розуміння сутності “міста” є цілком зрозумілим та не потребує зайвої деталізації. З даної точки зору, місто - це певна сукупність людей, для якої характерні:

• притаманна лише даній групі людей щільність розподілу на території;

• диференціація за сімейним станом, національністю;

• певна динаміка народжуваності та смертності;

• динаміка міграції населення тощо.

Правовий підхід до розуміння сутності міста фокусується на політично-адміністративному аспекті виникнення та організації міста. Так, в даному випадку місто - це поселення з певною територією, що характеризується наділеними державою адміністративними правами, правовим статусом, специфічним адміністративно-територіальним устроєм [153]. Варто відзначити, що конституційним моментом у формуванні міста з точки зору правого напряму є відповідний акт державної влади, що відрізняє місто від інших одиниць поселень. У політи- ко-адміністративному контексті тлумачення сутності категорії “місто” формується під впливом практики територіально-просторової організації управління державою, формування критеріїв ідентифікації міста у системі адміністративно-територіальних одиниць, принципів міського управління. Як свідчить міжнародний досвід організації муніципальних відносин, законодавство різних країн використовує неоднакові параметри віднесення населеного пункту до категорії “місто”. Як правило, найбільш розповсюдженими об’єктивними критеріями є визначена мінімальна чисельність населення, питома вага несільського- сподарських занять населення, адміністративно-культурне значення.

Теза щодо провідної ролі виробничо-економічного фактора у процесі виникнення та розвитку міста характерна для економічного ракурсу при розгляді даної проблеми. Ключовою ідеєю розуміння сутності міста з такої позиції є те, що будь-яке місто у світі побудоване на основі виробничо-економічних закономірностей розселення та територіальної мобільності. Так, ще марксистами місто трактувалось у найширшому політико-економічному розумінні як просторова форма певного типу соціально-економічних відносин, як окрема виробничо- економічна система. Тобто характер соціально-економічної системи міста залежить від характеру домінуючого типу виробництва, а отже і від характеру та певного типу виробничих сил. Представники даного підходу вбачають основним фактором розвитку будь-якого міста додатко - ву вартість, що формується як різниця між вхідними та висхідними з міста фінансовими потоками. Іншим важливим показником розвитку міста є його бюджет, а особливо структура, джерела та механізми формування. Місто як економічна система також може бути охарактеризоване через рівень споживання економічних ресурсів (що свідчить про відповідний рівень економічної самостійності) та через призму структури та обсягів виробничо-економічних лімітів, наприклад, природні ресурси, фінансові, промислові, інформаційні, енергетичні, демографічні тощо.

Крім цього, питанням науково-методологічного розвитку економічної теорії міста присвячені дослідження Л.А. Веліхова [29], І.А. Ільїна [56], Г.І. Оніщука [94]. Відповідно до поглядів зазначених науковців місто розглядається як економічний простір, складне переплетення ринків і інтересів учасників ринку, слугує посередником між споживачами і виробниками товарів та послуг [144]. Основними агрего- ваними положеннями розуміння сутності категорії “місто” з точки зору економічного ракурсу є:

• кожне місто характеризується концентрацією економічної активності та відповідних ресурсів;

• місто є втіленням організованого місця зустрічі праці і капіталу, товаровиробників, споживачів, дистриб’юторів, роботодавців, найманих робітників, менеджерів, інвесторів, забудовників, фінансових і земельних спекулянтів;

• місто - це локомотив економічного зростання;

• кожна людина, що мешкає на території відповідного міста, є знеособленим суб’єктом економічних відносин, носієм економічних функцій міста.

Науково обґрунтованою та концептуалізованою є економічна теорія міста, запропонована В.В. Фінагіним Відповідно до точки зору зазначеного автора місто, з одного боку, є виробничим підрозділом у структурі народногосподарського комплексу країни [143]. При розгляді міста під іншим ракурсом воно виявляється складною економічною системою з великою кількістю підсистем, що знаходяться між собою у тісному органічному взаємозв’язку, у постійному русі та розвитку. Матеріальним базисом функціонування будь-якого міста виступає його економіка, що представляє діалектичну сукупність економічних стосунків. Економіка міста охоплює комплекс абсолютно усіх галузей та сфер матеріального і нематеріального виробництва, що здійснюють функціонування в межах його території. У галузевому розрізі В.В. Фінагін структурно економіку міста представляє таким чином:

• сфера матеріального виробництва - промисловість, будівництво, транспорт, зв’язок, сільське господарство;

• сфера обслуговування - житлово-комунальне господарство, торгівля і громадське харчування, міський пасажирський транспорт, охорона здоров’я, освіта, побутове обслуговування, культура, фізкультура і спорт.

Доцільно звернути увагу на ототожнення міста як предмета економіки з сукупністю економічних відносин, що виникають з приводу виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ та послуг з метою створення оптимальних умов життєдіяльності людей. При цьо- му, з точки зору економічної науки, діапазон економічних відносин функціонуючого міста, що виражають сутність його економіки, надзвичайно широкий. Так, можна погодитись з думкою В.В. Фінагіна щодо надання дуалістичного характеру системі економічних відносин міста. Першою компонентою є підсистема внутрішньоміських економічних відносин, відповідно, другою - підсистема зовнішніх. Варто відзначити, що і перша і друга складова органічно взаємопов’язані між собою, але одночасно розрізняються якісно за характером цільової спрямованості зазначених відносин.

Господарські зв’язки, сформовані між підприємствами і галузями з метою безпосереднього забезпечення функціонування міста і створення нормальних умов життєдіяльності його мешканців характеризують першу підсистему економіки міста. Відповідно, господарські зв’язки, налагоджені між містами та здійснювані на основі суспільного розподілу праці, обумовлюють другу підсистему економічних відносин міста - галузевого, міжгалузевого і адміністративного характеру. Класифікація економічних відносин, наведена В.В. Фінагіним, є об’єктивно необхідною для адекватного розуміння власне економіки будь-якого міста, визначення його місця і ролі в системі народногосподарського комплексу країни.

Окремого розгляду потребують підходи до розуміння сутності міста, що є традиційними в науці: функціональний та системний.

Що стосується першого підходу, то місто в даному випадку розглядається через призму провідних функцій, які на нього покладені державою та суспільством. Аналіз існуючих досліджень щодо науково-теоретичного та практичного розуміння сутності поняття “місто” в рамках функціонального підходу дозволяє стверджувати про наявність як мінімум двох значень категорії “функції міста”. Так, дані альтернативні підходи систематизував Л.А. Веліхов, який розумів кожну окрему функцію міста як:

• таку, що виконує виключно службову роль або призначення одного з елементів соціально-економічної системи або системи у цілому;

• як залежність в рамках даної системи, при якій зміна в одній частині виявляється похідною від змін в іншій її частині (наприклад, співвідношення між розвитком промисловості міста і доходами бюджету) [29].

Отже, з точки зору функціонального ракурсу, місто виникло у зв’язку з об’єктивною необхідністю концентрації в одному місці функцій, що мають безпосереднє відношення до більш широкої території, а також для контролю ринків, адміністрації та оборони [167]. Тобто місто - одиниця поселення, яка створена для реалізації політичної, релігійно-культурної, торгівельної, промислової функцій по відношенню до більш широкої територіальної громади [49].

Можна погодитись з думкою більшості сучасних дослідників ур- баністики та соціології міста щодо виокремлення провідної функції міста - забезпечення якості життєдіяльності мешканців міського поселення на рівні не нижчому середніх національних стандартів якості життя. Реалізація даної функції міста базується на ефективному використанні сукупного ресурсного потенціалу міста. При цьому варто відзначити нерозривність здійснення даної функції з розробкою та впровадженням економічної політики розвитку міста.

Традиційною класифікацією функцій міст в сучасній науці про урбанізм, що стала основою класифікаційних ознак видів міст, є:

• функція центрів промисловості;

• торгівельні або складські функції;

• транспортні функції;

• адміністративні, політичні або військові функції;

• функції рекреації (туризм, здравниці і курорти);

• культурні, просвітницькі, релігійні функції.

Дослідження сутності існуючих підходів до розуміння сутності міста дозволяє стверджувати, що характеризувати місто винятково з одного ракурсу недостатньо. Хоча, безумовно, економічний фактор є провідним у визначенні поняття “місто”, проте неможливо досягти успіху без оптимального рівня соціальної стабільності та безпеки, без територіальної організації населення, без наявності законодавчо визначеної певної самостійності щодо прийняття рішень. Усе це говорить про об’єктивну необхідність комплексного розгляду поняття “місто” з урахуванням всіх існуючих підходів до його визначення. Даним умовам відповідає системний підхід.

Отже, місто - це складна, структурно цілісна та відносно самостійна система, що розглядається у взаємозв’язку та взаємообумовле- ності таких її підсистем, як економічна, правова, соціальна, географічна. У ряді досліджень як вітчизняних науковців та практиків у сфері проблематики муніципального розвитку, так і закордонних, все частіше з’являються нові тенденції щодо процесу формалізації категорії “місто”, в якому одночасно враховуються різнопланові її аспекти.

Так, одним з перших місто як складну систему досліджував у своїх працях М. Вебер [28]. Автор зазначав, що дефініцію “місто” можна розглядати з безлічі взаємопов’язаних ракурсів, враховуючи різноманітність існуючих в природі міст за своїм характером. Проте спорідненою ознакою для всіх міст є відносна замкненість міста, тобто будь- який населений пункт є відособленим місцем, а не одним або декількома розрізненими поселеннями. З соціологічної точки зору, цією ознакою М. Вебер характеризував місто як поселення з тісно розташованими будинками, що є досить великим і не дозволяє членам суспільства бути особисто знайомим один з одним. Крім цього, ще однією необхідною ознакою міста М. Вебер пропонував вважати ринок. При цьому ринок має бути не спорадичним, а характеризуватись регулярним безперервним товарообміном усередині поселення, бути джерелом істотної складової доходу мешканців даного міста, а також задовольняти будь-які споживчі потреби населення.

Не оминув увагою М. Вебер і економічну складову в розумінні сутності дефініції “місто”. На думку автора, про “місто” в економічному сенсі можна говорити лише там, де місцеве населення задовольняє істотну частину своїх повсякденних потреб на місцевому ринку. При цьому продукція, придбана на місцевому ринку, має бути вироблена виключно мешканцями даного міста або населенням найближче розташованих міських поселень.

Відома своєю нестандартністю та неординарністю, з точки зору пояснення сутності міста концепція “динамічної системи”, запропонована Дж. Форрестером [144]. У його роботі місто представлене як жива динамічна система, взаємодія компонентів якої з оточуючим середовищем не має вирішального значення. На думку зазначеного дослідника, динамічний каркас структури міста складають наступні підсистеми:

• ділова (підприємницька) сфера;

• житловий фонд;

• населення.

Дж. Форрестер доводить, що зміни у пропорціях житлового фонду, населення і підприємницькій діяльності є головними регуляторами процесів зростання або стагнації міста. Обрані автором підсистеми є більш значимими, ніж підсистеми міської адміністрації, соціального розвитку або фінансової політики. Так, дослідником проведене спостереження за розвитком міст дозволило стверджувати, що в міру старіння житлового фонду та спаду активної підприємницької діяльності у порівнянні з оточуючим середовищем відбуваються серйозні зрушення у структурі населення. Можна погодитись, що місто є динамічною складно побудованою системою, живим організмом. Проте, враховуючи сучасну реальність, на нашу думку, можна повністю спростувати тезу Дж. Форрестера щодо односторонньо направленого впливу факторів зовнішнього середовища на стратегічний багатогранний розвиток міста. Так, з точки зору даного дослідника, зовнішнє середовище може впливати на міську систему, у той час як система не здійснює безпосередній вагомий вплив на зовнішнє середовище. Автор вважає, що не існує замкнутих ланцюгів зворотного зв’язку між містом як си- стемою та зовнішнім середовищем. Підтвердженням можливості суттєвого впливу міста на зовнішнє середовище є антропогенний вплив

на навколишнє середовище (соціоекологічний підхід).

Основними ознаками міста як складної системи, за концепцією

Дж. Форрестера, є:

1) контрінтуїтивність. На думку автора, основним фактором занепаду або стагнації розвитку міста є прийняття більшості адміністративних рішень органами місцевого самоврядування на основі власної інтуїції. А це призводить не до вирішення проблем складних соціальних систем, якою є місто, а у більшості випадків навпаки - до помилок. Так, деякі адміністративні програми, запроваджені для вирішення міських проблем, ще більше погіршили положення у досліджуваному автором місті. Нововведення, санкціоновані адміністрацією з метою оздоровлення міста, що знаходиться у стані занепаду, повинні враховувати прямо протилежні тенденції тим, що здаються нам найбільш обнадійливими;

2) надзвичайна нечутливість до змін багатьох параметрів системи. Автором доводиться теза про те, що складні системи нечутливі до змін багатьох параметрів, особливо до природних та психологічних;

3) резистентність до адміністративних нововведень. Дана ознака динамічної системи полягає у тому, що місто як живий організм чинить опір більшості адміністративних заходів. Адміністративні заходи стосуються як структури (основних компонентів), так і параметрів системи. Нечутливість системи до зміни більшості її параметрів призводить до того, що система залишається нечутливою і до більшості модифікацій, які нав’язуються їй новими заходами і рішеннями, оскільки ці рішення змінюють лише міру впливу інформації або дії. У цьому криється природа опору динамічної системи - міста;

4) містить точки впливу часто у несподіваних місцях, які є джерелом сил, що можуть змінювати баланс у системі. Місто як система володіє точками, зміна яких викликає реакцію системи. Зміна адміністративного впливу в одній з таких точок впливає на всю систему, і її поведінка змінюється у всіх напрямках;

5) протидіє і компенсує сили, що прикладаються ззовні шляхом зниження темпу відповідної дії, що генерується усередині системи (коректуюча програма сильно амортизується, оскільки значні сили її витрачаються на відшкодування втрати внутрішньої дії);

6) довгострокова реакція на адміністративне нововведення часто виявляється прямо протилежною короткостроковій реакції на це нововведення;

7) наявність тенденції до погіршення стану.

Зростання муніципальних витрат у процесі старіння міста відображає зміни внутрішньоміського балансу у результаті впровадження адміністративних заходів і законів, що стимулюють надлишкову імміграцію бідних верств населення і прискорюють відтік з міста більш заможних верств. В міру того, як бідні верстви починають домінувати у пропорції населення, у місті починає відчуватися їх політичний тиск. Вимоги негайного задоволення їх миттєвих інтересів переважають над прагненням до забезпечення їх благополуччя у майбутньому і благополуччям міста у цілому. Якщо цей політичний тиск значний, то збільшення витрат, як правило, призводить до такої ситуації, за якої починається економічна криза і об’єднання усіх верств населення.

Отже, місто - це складна взаємопов’язана система ланцюгів позитивного і негативного зворотного зв’язку. Внутрішні зрушення у структурі системи можуть бути дуже могутніми і визначати напрям, за яким відбуватиметься рух всієї системи. Місто може досягти кращого балансу, змінивши закони і методи адміністративного управління, відповідно до яких функціонує місто. Мета цих змін полягає в тому, щоб стимулювати правильне використання земельних ділянок і переміщати структури системи.

Більшість найважливіших змінних системи, як бачимо, є різними співвідношеннями між підприємницькою діяльністю (діловою стороною) і житловим фондом. Проте необгрунтованою є теза щодо безмежності та невичерпності ділової підсистеми міста.

Проведемо власне дослідження сутності міста як складно утвореної системи. Перш за все, населений пункт повинен мати офіційний статус міста і розглядатися як одиниця адміністративно-територіального поділу. З іншого боку, місту притаманні такі характеристики, як: розміщення в центрі комунікацій, довгострокова просторова організація, різноманітність архітектурного комплексу. Дані ознаки характеризують фізичне (або географічне) положення міста. Крім того, для міста характерні відмінні від сільського поселення види економічної діяльності людей та особливості побудови соціальних зв’язків між ними. Так, місто є порівняно великим поселенням, жителі якого зайняті переважно у виробництві та торгівлі, а також в управлінні, науковій та культурній сферах. Населення міста утворює специфічну соціальну спільноту, якій притаманний певний характер трудової діяльності, організації щоденної діяльності та демографічної поведінки.

З урахуванням виділених критеріїв місто розглядається як система трьох його проявів: юридичне місто, географічне місто та соціально-економічне місто (рис. 1.1). Усі три прояви міста формують єдину цілісність і взаємообумовлюють один одного. Відповідно виділяють і три зовнішні кордони міста: адміністративний, географічний та економічний. При цьому соціально-економічні межі є найтттиртттими, оскільки місто, виступаючи адміністративним і культурним центром навколишнього району, здійснює на нього свій вплив.

Являє собою відносно відокремлену сукупність соціальних та економічних структур, які характеризуються спільністю території, специфічним культурним середовищем та наявністю спільних інтересів. Соціально-економічне місто, окрім географічної території міста, включає також територію, на яку воно здійснює вплив

Соціально-економічне місто

Фізичне (географічне, реальне) місто

Юридичне (адміністративне) місто Є одиницею адміністративно-територіального поділу і має закріплені законом адміністративні кордони. Управляється як єдине ціле

Територія з суцільною забудовою, яка включає в себе юридичне місто та прилеглу зовнішню зону. З часом відмінність між юридичним та фізичним містом, як правило, збільшується

Рис. 1.1. Місто як система юридичної, географічної та соціально-економічної складових

Внаслідок існування соціальних, політичних, економічних, географічних, культурних відмінностей у розвитку та функціонуванні міст дослідження сутності даної категорії повинно враховувати різні підходи до типології міських поселень.

Основними класифікаційними ознаками міста, що виділяються більшістю дослідників, є величина та функціональний профіль.

За величиною (кількістю населення) міста, як правило, поділяють на малі, середні, великі, найбільші та міста-мільйонери. Мінімальна кількість населення, при якій населений пункт може бути віднесений до категорії міста, як правило, складає не менше 10 тис. осіб. Проте у деяких країнах визначені й інші значення нижньої межі заселеності міста (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Кількісні ознаки міста в деяких зарубіжних країнах [91]

Країна Чисельність міського населення, осіб
Данія, Швеція Не менше 200 осіб
Франція, Португалія, Аргентина Не менше 2 тис.
США, Таїланд Не менше 2,5 тис.
Іспанія, Греція Не менше 10 тис.
Бразилія, Болівія, Коста-Ріка, Гаїті, Гондурас Не використовується кількісна ознака

Традиційно міста з населенням до 50 тис. осіб належать до малих, з населенням 50-100 тис. - до середніх, а понад 100 тис. - до великих. Деякі дослідники звертають увагу на те, що розвиток міст з населенням до 20 тис. осіб часто має суттєві відмінності порівняно з більшими містами. Тому в групі малих міст часто виділяють дві підгрупи: найменші міста з населенням до 20 тис. осіб та міста з населенням 20-50 тис. осіб. Останню групу можна віднести до перехідного типу або до напівсередніх міст, оскільки за одними показниками, такими, як питома вага населення зайнятого в промисловості, вони схожі на середні та великі міста, а за іншими - зокрема, часткою населення, зайнятого в сфері послуг, - на малі міста. Більш детальна класифікація пропонується також і по великим містам. Крім того, в окремі групи часто виділяють міста з населенням більше 500 тис. осіб та міста мільйонери (табл. 1.3).

Іншою ключовою характеристикою міст є спектр виконуваних ними функцій у народному господарстві.

У найбільш загальному вигляді функціональна типологізація міст передбачає їх поділ на промислові (або індустріальні) міста, якщо показник частки зайнятих в промисловості і транспортній сфері в загальній кількості зайнятих перевищує відповідний середньодержавний показник; та непромислові міста - якщо зазначений показник нижче середньодержавного.

Таблиця 1.3

Типологія міст за кількістю населення

Групи міст Підгрупи міст Населення, осіб
Малі Малі Менше 20 тис.
Напівсередні 20-49,9 тис.
Середні Середні 50-99,9 тис.
Великі Великі 100-249,9 тис.
Дуже великі 250-499,9 тис.
Найбільші Найбільші 500-999,9 тис.
Міста-мільйонери Міста-мільйонери Від 1 млн

Виділені основні типи міст є досить умовними, вони не виключають існування міст змішаного типу, а також можливості виокремлення ряду інших типів і підтипів міст за їх функціональною значимістю. Існування різних типів міст забезпечує формування різнорідних складових загального економічного механізму держави.

Міста, виконуючи певну роль у господарському поділі праці, мають свою спеціалізацію. При цьому вони можуть виконувати одну або декілька функцій, тобто бути моно- або поліфункціональними. Залежно від сукупності виконуваних функцій формується і відповідне демографічне та соціальне середовище. Монофункціональні міста часто характеризуються незбалансованим демографічним складом населення, тобто переважанням жіночого або чоловічого населення.

Залежно від виконуваних функцій міста, зазвичай, поділяють на:

• індустріальні центри;

• транспортні центри (порти, крупні залізничні вузли);

• наукові міста;

• курортні міста;

• адміністративні центри;

• міста, пов’язані з обслуговуванням сільськогосподарського виробництва.

Першу функціональну класифікацію міст розробив Чонсі Д. Гар- ріс у 1943 році стосовно американських міст з населенням, що перевищує 25 тис. осіб. Дещо пізніше він, застосувавши той же метод, здійснив класифікацію міських населених пунктів СРСР. Метод Гар- ріса полягав у аналізі структури зайнятості кожного міста з метою виявлення провідної функції. Остання характеризується співвідношеннями, що перевищують деякий критичний розмір (частка найманих працівників у відповідній галузі або частка зайнятості у промисловості і у торгівлі, що перевищує деякий відсоток, встановлений для кожної функції). За такими співвідношеннями Гарріс виділив 9 категорій міст:

• чисто промислові міста, в яких частка найманих працівників, зайнятих у промисловості, складає не менше 45 %, і не менше 74 % - зайнятих в промисловості і торгівлі;

• міста з менш вираженими промисловими функціями, в яких ці два співвідношення нижчі, ніж у попередній категорії;

• міста гірничодобувної промисловості, в яких зайнятість у гірських розробках перевищує 15 % від числа усіх найманих працівників;

• міста, де пануюча функція представлена роздрібною торгівлею;

• міста, що виконують функції складських операцій (оптова торгівля);

• комунікаційні міста;

• університетські міста, в яких кількість студентів перевищує 15 % працюючих по найму;

• курортні міста та міста з переважанням пенсіонерів і осіб, що віддалилися від бізнесу, де частка економічно активного населення нижче мінімуму, що залежить від типу економіки країни;

• багатофункціональні міста, які не можна віднести до жодної з виділених вище категорій.

Іншу, більш гнучку функціональну класифікацію міст, запропонував шведський географ Г. Александерсон. Він вибрав критерій к, відзначивши так частку середньої зайнятості серед усіх найманих працівників у країні на певну дату в якій-небудь галузі господарства. Якщо в місті, що вивчається, ця частка дорівнює k+n, то можна зробити висновок, що місто належить до рангу А по даній галузі при n £ 20; до рангу В по даній галузі при 10 £ n

<< | >>
Источник: Балацький Є.О.. Бюджет міста у системі фінансів території [Текст] : монографія / Є. О. Балацький. - Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”,2011. - 302 с.. 2011

Еще по теме МІСТО ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНО-ПРОСТОРОВОЇ СТРАТИФІКАЦІЇ ТА АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНА ОДИНИЦЯ: