4.5. Кредитні рейтинги: сутність і призначення

Кредитний рейтинг – це оцінювальний показник, що відображає позицію уряду країни щодо необхідності обслуговування боргу та реальні можливості для цього з урахуванням її платоспроможності.

Вартість запозичення на світовому ринку залежить від ситуації на фінансових ринках і кредитного рейтингу емітента. Так, наприклад, що нижчим є кредитний рейтинг, то більшою буде відсоткова ставка та дохідність за міжнародними паперами. Крім того, від рейтингу емітента залежать розміри комісійних учасникам синдикату з розміщення облігацій (від 0,2 до 2,5% вартості цінних паперів) [83, 74].

Наявність кредитного рейтингу емітента інформує інвесторів про ступінь ризику під час вкладання коштів у боргові папери емітента та дозволяє емітенту збільшити обсяги запозичення коштів завдяки розширенню кола інвесторів і зменшенню вартості фондування. Відсутність кредитного рейтингу держави заперечує можливість його отримання місцевими органами влади, підприємствами, організаціями і резидентами як емітентами міжнародних боргових паперів.

Кредитні рейтинги можуть використовуватися для регулювання національного фінансового ринку урядами окремих країн. Так, уряд США заборонив підприємствам інвестувати кошти в спекулятивні цінні папери.

Вдосконалення системи управління державним боргом потребує врахування оцінки платоспроможності та бажання й здатності держави обслуговувати свої боргові зобов’язання. Іноземні інвестори під час визначення інвестиційної привабливості боргових паперів національних емітентів (і держави, і регіонів чи місцевих органів влади) значну увагу приділяють кредитному рейтингу держави, визначеному міжнародними рейтинговими агентствами.

Отримання кредитного рейтингу дає змогу країні – споживачу світового капіталу значно розширити власні можливості, оскільки наявність кредитного рейтингу стимулююче впливає на інвесторів. Значна кількість інституційних інвесторів вкладають інвестиційні ресурси у міжнародні облігації країн, що вже отримали кредитний рейтинг.

Вдосконалення управління залученням світових позикових капіталів для вирішення проблеми фінансування державних витрат і стимулювання виробничої діяльності за їх рахунок вимагає мінімізувати вартість залучення та обслуговування кредитних ресурсів, що безпосередньо пов’язано з кредитним рейтингом держави.

Визначенням кредитних рейтингів за міжнародними облігаціями займаються незалежні рейтингові агентства, які, залежно від визнання інвесторів і врахування наданої ними інформації, можуть бути поділені на групи:

— міжнародні агентства (Мoody’s, Standard & Poor’s);

— регіональні (IBRS (Велика Британія), CBRS (Канада), DBRS (Канада);

— спеціалізовані: Thomson Banr Watch (банківська справа), A.M.Best (страхування).

У світі існує майже 2000 рейтингів цінних паперів і майже 5000 рейтингів їх емітентів. Перші рейтингові агентства виникли в США. Так, Moody’s Investors Service (Moody’s) засновано 1909 року, а Standard & Poor’s Corporation (Standard & Poor’s) – 1941. Накопичений досвід роботи та достовірність їхньої інформації привертає увагу до особливостей визначення кредитних рейтингів цими агентствами [190].

У своїй діяльності Moody’s орієнтується на інтереси інвесторів. Тому агентство самостійно вирішує потребу та можливість присвоєння рейтингу без згоди емітента цінних паперів (зокрема проголошує про присвоєння рейтингу).

На відміну від Moody’s, рейтингове агентство Standard & Poor’s у своїй діяльності орієнтується на інтереси емітентів, тому воно не присвоює «несанкціонованих» рейтингів і без згоди емітента їх не оприлюднює.

Рейтинг визначається тільки для цінних паперів емітентів, які відображають фінансові зобов’язання емітента перед інвесторами (облігації, векселі, депозитні та ощадні сертифікати). Рейтинг відображає ризик невиконання таких зобов’язань. Особливість рейтингової оцінки полягає в тому, що вона є порівняльною оцінкою ризиків між собою та відображає ризик невиконання зобов’язань за цінними паперами. Рейтинг цінних паперів (кредитний рейтинг) визначається окремо для боргових паперів, паперів, які відображають співволодіння статутним фондом, і похідних цінних паперів.

Шкала рейтингу складається з двох частин: інвестиційного класу і спекулятивного класу. Клас цінних паперів відображає їхню якість. Виділяють такі класи цінних паперів:

— найвища якість (highest quality);

— дуже хороша якість (very good quality);

— хороша якість (good quality);

— середній клас (medium quality);

— клас нижче середнього (lower medium quality);

— низька якість (poor quality);

— спекулятивні папери (speculative);

— найнижча якість/неоплатні (lowest quality/default).

Відповідно до класу якість цінних паперів визначається за допомогою букв і цифрових модифікацій (табл. 4.2). Типи рейтингів та їхні характеристики наведено у додатках 2–5.

Для визначення рейтингів за довгостроковими та короткостроковими борговими паперами агентство Moody’s бере боргові зобов’язання, звільнені від реєстрації в Комісії цінних паперів США відповідно до Закону США про цінні папери, прийнятого 1933 року, або випущені відповідно до інших доповнювальних та регулюючих законів.

Так, Moody’s за допомогою спеціальної шкали рейтингів, що охоплює 24 категорії, дає змогу відповісти інвестору на запитання: «Яка вірогідність отримання доходів?». Встановлюючи групи ризику, рейтингове агентство визначає відсоток невиконання емітентом зобов’язань та оцінює довгострокові можливості й бажання суверенного емітента зробити вчасні та повні платежі щодо обслуговування цінних паперів.

Перші 7 розрядів (від Ааа до А3) є інвестиційними і відповідають найбільш привабливим, з погляду емітента, паперам. Окремо виділено групу нижчих розрядів, які свідчать про відсутність інвестиційної привабливості таких паперів, про їхній спекулятивний характер і, відповідно, про високий ризик невиконання емітентом зобов’язань. Так, кредитний рейтинг, присвоєний Україні 1997 року, був В2. Тобто відсоток невиконання зобов’язань становив близько 7,5. Під час світової фінансової кризи 1998 року його було понижено до В3, що свідчить про зростання ризику невиконання зобов’язань майже вдвічі (приблизно 13,5%). А після проведення конверсії ОВДП (серед яких близько 50% належало нерезидентам) Moody’s оголосило дефолт України.

Агентство Moody’s понад 70 років проводить дослідження рівня ризику невиконання зобов’язань емітентами цінних паперів. Відповідно до класу якості паперів було визначено відсоток невиконання зобов’язань (табл. 4.3).

Для отримання кредитного рейтингу країна має визначитися з рейтинговими агентствами, в яких хоче отримати рейтинг, підготувати рейтинговий звіт, провести презентацію рейтинговим агентствам.

Після присвоєння рейтингу інформація публікується у засобах масової інформації та спеціальній літературі. Рейтингові агентства регулярно проводять моніторинг для перегляду рейтингу. Внаслідок перегляду рейтинг може бути і підвищений, і понижений.

Отримання країною кредитного рейтингу потребує значних фінансових витрат, пов’язаних з присвоєнням рейтингу, сплатою комісії за вступ, щорічних внесків і покриттям витрат на відрядження фахівців агентства.

Відповідно до методології визначення суверенних рейтингів Moody’s проводить оцінку макроекономічних умов, політичної ситуації та середньо- і довгострокового потенціалу країни.

Кредитний рейтинг країни враховує політичний та економічний ризики. Політичний ризик оцінюється комплексно і складається з багатьох чинників:

— сталості та рівня розвитку соціально-політичної системи;

— життєвого, культурного, освітнього рівня населення;

— стану ринку праці та участі профспілок у політичному житті;

— зобов’язань щодо реформи та структурних змін;

— ступеня інтеграції у світову торгівлю та участі у міжнародному розподілі праці;

— наявності стабільних відносин із сусідніми країнами тощо.

Економічний ризик визначається за допомогою оцінки таких чинників:

— структури і гнучкості платіжного балансу країни та його структурних складових;

— стану офіційних валютних резервів;

— розмірів і структури зовнішньої заборгованості країни (і державного, і приватного сектору);

— стану боргового навантаження, рівня економічного розвитку;

— фіскальної політики держави;

— грошово-кредитної політики;

— політики держави щодо фінансового та грошового сектору;

— рівня розвитку соціальної та економічної інфраструктури;

— диверсифікації виробництва;

— наявності та доступності природних ресурсів;

— наявності та темпів економічного зростання;

— можливостей і спроможності уряду управляти економікою;

— перспектив економічного розвитку країн;

— можливості протидіяти зовнішнім і внутрішнім потрясінням;

— визначення середньо- та довгострокової спроможності до погашення зовнішніх валютних боргів;

— минулий досвід накопичення зобов’язань і поведінка органів управління держави щодо їх виконання;

— можливості та досвід керівництва економічною системою держави.

Для визначення рейтингів емітентів рейтингові агентства використовують матеріали національної та міжнародної статистики.

З національних статистичних даних використовують для порівнянь такі показники:

— загальний державний баланс, що є державним бюджетом і відображає основні національні розрахунки як відсотки для номінального ВВП;

— темпи зростання реального ВВП (щорічні зміни співвідношення загального внутрішнього продукту та забезпечення сталості цін);

— дефлятор ВВП – щорічні зміни співвідношення в економіці, відображені агрегатним ціновим індексом – як відношення номінального ВВП до реального ВВП. Дефлятор – це загальний вимірювач інфляції;

— зростання безробіття – відсоток незайнятої робочої сили;

— інвестиції/ВВП – приватні та суспільні валові витрати на фінансування основного капіталу щодо ВВП, залучені до національних рахунків країни;

— короткострокові відсоткові ставки – щорічний середній ринковий дохід за тримісячними казначейськими зобов’язаннями США – використовується для порівняння з національними короткостроковими відсотковими ставками.

Для порівнянь використовуються такі зовнішні показники:

— зовнішній валютний борг – розміри загальної заборгованості за іноземними валютними платежами всіх інститутів країни, виражені в доларах США;

— зовнішній валютний борг до ВВП – загальний внутрішній валютний борг у відсотках до номінального ВВП;

— зовнішній валютний борг до експорту – розміри загального іноземного валютного боргу у відсотках до експорту. Експорт визначається як отримані загальні розрахункові кошти, що відображають вартість експорту продуктів, послуг, надходження іноземних інвестицій і трансфертів;

— відсоток обслуговування боргу – відношення платежів з обслуговування зовнішнього валютного боргу до загальних поточних надходжень. Обслуговування боргу визначається як сума всіх відсоткових платежів та основного боргу, оплачених за загальним зовнішнім валовим боргом у поточному році. Відсоток визначає відносну кількість зовнішніх надходжень, потрібних для обслуговування зовнішнього валютного боргу;

— поточний платіжний баланс/ВВП – платіжний баланс у відсотках до номінального ВВП. Поточний платіжний баланс визначається торговельним балансом поточних платежів і свідчить про потреби у надходженні додаткових зовнішніх ресурсів у поточному році;

— торговельний баланс/ВВП – баланс товарного експорту, зменшеного на суми товарного імпорту щодо номінального ВВП;

— вартість зростання експорту – відсоток щорічного зростання вартості експорту товарів і послуг у незмінних цінах.

Кредитний рейтинг вагомо впливає на умови випуску зовнішніх боргових зобов’язань країни (табл. 4.4).

Наприклад, кредитний рейтинг країни впливає на відсоткову ставку, спред, обсяги та терміни запозичення кредитних ресурсів. Таким чином, що вищим є кредитний рейтинг країни, то кращі умови надходження ресурсів вона має.

Завдання і запитання для самостійної роботи

1. Назвіть види та особливості внутрішніх державних боргових паперів.

2. Визначте позитивні та негативні аспекти державного запозичення ресурсів з внутрішнього фінансового ринку.

3. Розкрийте роль НБУ в проведенні операцій з розміщення ОВДП.

4. Охарактеризуйте процес розміщення внутрішніх боргових паперів за допомогою проведення аукціону.

5. Визначте роль та особливості міжнародних фінансових організацій.

6. Визначте вплив кредитного рейтингу держави на процес залучення коштів зі світового ринку капіталів.

7. Назвіть види та особливості зовнішніх боргових паперів держави.

8. Поясніть специфіку процесу залучення ресурсів із зовнішніх джерел.

9. Розкрийте специфіку запозичення коштів за рахунок випуску єврооблігацій.

10. Запишіть у словник визначення таких термінів: конкурентні заявки, неконкурентні заявки, ціна відсіку, іноземні облігації, міжнародні облігації, кредитний рейтинг, валюта кредитування, валюта платежу, вартість залучення кредиту, вартість обслуговування кредиту, євровекселі, євроноти, єврооблігації.